«Мій батько має українське походження». Джей Смерек – про расизм в УХЛ, хокей і родину

Історія американського хокеїста в Україні.

Ірина Козюпа поговорила з Джаленом Смереком про расистський скандал в матчі УХЛ, його українське походження та любов до відеоігор. 

Інтерв’ю було записано до новини про дострокове розторгнення контракту з «Донбассом». І, мабуть, після прочитання цієї розмови стане зрозуміліше, чому події розвивались саме так. 

«Цей жест – це те, що буде зі мною все життя, і всі про це говоритимуть»

«Зрозуміло, що таке не забувається, а відкладається в пам’яті. Джей старається, але помітно, що зараз в нього не ті емоції, які були, коли він тільки приїхав до нас. Потрібен час. Якби призначили справедливе покарання, то, можливо, все було б по-іншому», – сказав головний тренер «Донбасу» Павло Микульчик про Смерека.

Пройшло вже більше 10 днів з матчу проти «Кременчука». Якщо ви все пропустили, то форвард Андрій Денискін показав темношкірому захисникові «Донбасу», як чистить і їсть уявний банан. Розгорівся скандал, про який написали світові медіа.

«Це все ще турбує мене. Коли ти на льоду, то думаєш про гру чи свою роботу на тренуванні. Хокей – це взагалі найкраще, що є у моєму житті. Я пройшов через багато проблем та випробувань, але на льоду ти забуваєш про все. А коли повертаєшся додому, то знову починаєш про це думати.

Ця ситуація вже відбулася. Зараз треба рухатися далі. Він намагався поговорити зі мною відразу після матчу, але коли трапляється щось подібне, то цьому немає вибачення. Тоді я нічого не хотів чути. Я все ще перебував у моменті, і це був не найкращий час для розмови».

Смерека підтримали гравці НХЛ та клуби УХЛ і засудили вчинок українського хокеїста. Нападаючий «Торонто» Вейн Сіммондс був дуже рішучим у своїх словах: «Якби рішення було за мною, то я бачу два варіанти: або ти зустрічаєшся з нами, і ми вибиваємо з тебе все лайно, або тебе відсторонюють на все життя від хокею».

«Я отримав неймовірну підтримку. Мені писали хлопці, з якими я грав, коли був дитиною, і ті, з ким я виступав на дорослому рівні. Хокейна спільнота просто неймовірна. Ось чому я зараз такий активний у соціальних мережах – намагаюся всім відповідати і говорити, наскільки їхні слова важливі для мене. Дуже вдячний всім, хто знайшов час і висловив мені підтримку.

Батьки засмучені, що таке трапилося. Вони дають мені сили і мотивують зосереджуватися на своїй меті. Тато пише мені кожного дня. І зараз всі мої думки про найближчі матчі команди».

Денискіна дискваліфікували на 13 матчів (три – обов’язкових і 10 додатково). Смерек на емоціях заявив, що відмовляється грати в УХЛ доти, поки форварда не відсторонять від чемпіонату. Але вже виходив за «Донбас» і в чемпіонаті, і в хокейній Лізі чемпіонів.

«Дехто вважає, що варто було покарати на більше матчів – 20, 30 чи 40 ігор. Одні кажуть про рік дискваліфікації чи навіть зовсім відсторонення від ліги. Федерація прийняла своє рішення. Мені здається, що до ситуації не поставилися настільки серйозно, як це повинно було б бути. Але я більше не хочу торкатися цієї теми.

Лише зазначу – дуже погано, що ФХУ звільнила генерального директора Євгена Количева. Він підтримав мене у цій ситуації і виступив відкрито. Це не дуже добре для ліги та для всього українського хокею.

На кожному з етапів своєї кар’єри я чув різного роду речі, але я ніколи раніше не стикався з такими жестами та діями у свій бік. Ті слова, які я чув роками, говорили мені більше у приватній розмові. Їх легше було викинути з голови і забути. Але цього разу все по-іншому. Цей жест – це те, що буде зі мною все життя, і всі про це говоритимуть. Мені зовсім не хотілося бути частиною цієї історії, але є речі, які ти не можеш контролювати».

«Завжди говорив, що мій батько походить з української родини»

Смерек підписав контракт з «Донбасом» на один рік наприкінці липня цього року. Це перший виїзд в кар’єрі 24-річного хокеїста за межі Північної Америки.

«Вели розмови з гравцями з Європи та Північної Америки, але не вийшло з кимось домовитися. Багато факторів мали зійтися. А з Джеєм нам пощастило – ми швидко узгодили всі деталі і підписали його. Він має бути нашим провідним захисником. Смерек технічний гравець з гарним кидком. Він повинен цим користуватися і стати прикладом для інших захисників», – сказав Tribuna.com Микульчик.

«Мій агент отримав дзвінок з «Донбасу». Коли я почув про цю пропозицію і дізнався, що команда виступатиме в Лізі чемпіонів, то захотів прийняти цей виклик. У мене не було багато інформації про український хокей, але я точно знав, що таке ЛЧ і що моя команда домінує у своїй лізі. Тим більше, мій батько має українське походження. Я подумав, що було б круто приїхати сюди і побачити країну, з якою в мене є зв’язок».

Смерек взяв у «Донбассі» п’ятий номер саме на честь батька. Дата його народження – 05.05.1951.

«Буду чесним, я не дуже добре знаю історію його українського походження. Ми ніколи багато не говорили на цю тему. Він виріс у штаті Мічиган. Знаю, що його предки приїхали в США із Західної України. Загалом, це все, що я знаю.

Мій батько намагався навчити мене кільком вашим словам, але з мене вийшов поганий учень. За час свого перебування в Україні я вивчив кілька слів, які мені найбільш потрібні – «да», «давай», «спасибо». Українська та російська мови важчі, ніж я думав. Іспанська та французька набагато легші.

Кілька людей говорили, що в мене дуже українське прізвище. Одного разу навіть скинули на телефон пісню. Коли я її почув, то подумав: «Ого, про мене придумали пісню. Оце круто». А це була пісня про смереку.

Коли я ходив до школи, мене часто запитували, чому я граю в хокей, адже баскетбол та американський футбол популярніші в Детройті. Особливо серед афроамериканців. Я завжди відповідав, що мій батько походить з української родини і в нашій сім’ї трохи інший бекграунд. І хокей – це частина культури, в якій я виріс».

Смерек почав займатися хокеєм вже на другий рік свого життя.

«Мій батько тренував двох моїх старших братів, тому я з народження ріс в атмосфері спорту. Як тільки зміг, то взяв клюшку в руки і полюбив цю гру. Окрім хокею я також грав у бейсбол і баскетбол. Але в старшій школі настав час визначатися. Я вирішив, що хокей – це правильний вид спорту для мене і почав віддавати йому всі сили.

«Мріяв виступати за «Детройт Ред Вінгз»

«Я виріс у Детройті, де у нас є чудова команда «Детройт Ред Вінгз». Я мріяв виступати за них. А моїм улюбленим гравцем був Ніклас Лідстрем. У нас взагалі дуже спортивне місто. Крім, хокейної команди є бейсбол – «Детройт Тайгерс», американський футбол – «Детройт Лайонс», баскетбол – «Детройт Пістонс». У мене було багато спортивних кумирів, але найбільше я кайфував від хокею. Він дав мені можливість побувати у кількох штатах і країнах, познайомитися з багатьма чудовими людьми».

Якщо для батька переїзд сина в Україну став особливим моментом, то для мами – важким випробуванням.

«Я залишив дім у 17 років. Вона звикла, що мене давно немає вдома, але мій переїзд за океан розбив їй серце. Тато щасливий за мене, він знає, чого я хочу досягнути, і навіть намагався підготувати мене до приїзду в Україну. Він приїздив сюди, коли був молодий. Я не запрошував їх до себе. Мама боїться літати. Тато хотів би приїхати, але ми ще не говорили на цю тему з ним».

У Джейлена є сестра і двоє братів. І всі займалися спортом.

«Зараз всі, окрім сестри, роз’їхалися з дому. Дуже за всіма сумую, але ми часто спілкуємося завдяки соціальним мережам. Батьки познайомилися, коли мамі було 20 років, а татові 30. Вони працювали разом в одній мережі фаст-фудів. Тато був менеджером, а мама касиром. Вони вже разом майже 40 років».

«Мені б хотілося вивчати кримінальне судочинство»

Джейлен продовжує адаптовуватися до життя в Україні. Ще заважає мовний бар’єр, але хокеїст вже пройшов бойове хрещення українськими дорогами.

«Це була дорога десь між Харковом та Краматорськом. Ми просто стрибали по ямах. Я став і запитав: «Де ми і що взагалі відбувається?» Це тривало хвилин п’ять. Думав, що нам буде кінець. Всі з мене сміялися. Сказали: «Почекай, коли зима почнеться».

Але це дрібниці. Я радий побачити іншу частину світу і отримати новий досвід. Наприклад, я нічого не знав про війну. Дізнався про неї лише за кілька днів до приїзду сюди. Перша реакція була: «Зачекайте-зачекайте, я не можу туди поїхати». Але потім я більше вивчив цю тему. Зараз я можу сказати, що все чудово – люди тут дуже привітні».

Смереку тільки 24 роки, але він вже займається власним соціальним проектом. Головна мета – зацікавити дітей займатися спортом. І не обов’язково хокеєм.

«Я бачив через які труднощі довелося пройти Детройту (у 2013 році колись автомобільну столицю світу визнали банкрутом). Мені завжди подобалося допомагати іншим. Навіть, коли я грав за команди з інших штатів, я завжди намагався бути корисним для свого ком’юніті. Це справді те, чим я пишаюся.

Свій перший проект я організував у 22 роки разом зі своїм другом. Ми подумали, що було б добре допомогти тим, хто потребує найнеобхіднішого – їжі. Почали з того, що роздавали сендвічі. Тоді під час літніх канікул навчав дітей хокею. Також залучав інших людей, які допомагали проводили заняття з баскетболу та бейсболу. На жаль, не все вдалося, адже почалася пандемія коронавірусу і багато спортивних залів були зачинені. Але це те до чого я планую повернутися.

Багато дітей афроамериканців та інших етнічних меншин в Детройті мало знають про хокей і бояться в нього грати. Вони думають, що цей спорт не для них. Я намагаюся змінити цей світогляд і показати, щоб все можливо. Мені хочеться, щоб вони не боялися мріяти грати у хокей чи стати лікарем. Моя головна мета – допомогти своїй спільноті всім, чим можу. Також мені хочеться бути прикладом для наслідування своїм дітям. Це для мене найважливіше».

Після завершення кар’єри хокеїста Джейлен роздумає над тим, щоб отримати цивільну професію.

«Буду відвертим – я зовсім не був відмінником у школі. Я займався спортом і на уроки часу залишалося не багато. Мамі це не подобалося, але батько був на моєму боці і стримував її. Мама не була проти спорту, просто хотіла, щоб я більше часу приділяв навчанню. Після школи я зосередився на хокеї. Думаю, після завершення кар’єри повернуся до навчання. Мені б хотілося вивчати кримінальне судочинство. Люблю фільми про копів. І самому хотілося стати поліцейським чи детективом. Я тримаю цю думку в голові на майбутнє.

Вже дитиною я був успішним у хокеї, але з 9-10 років мені всі говорили наскільки важливо мати план Б. Думаю, кримінальне судочинство – це якраз те, що мені підходить найкраще».

«Я – геймер. Більшість часу граю «Call of Duty»

Смерек не одружений, але виховує двох дітей – сина та доньку. Зараз вони живуть в США разом зі своєю мамою.

«Важко, що тривалий час ми можемо не бачитися. Добре, що сучасні технології дозволяють постійно бути на зв’язку. Намагаюсь кожного дня спілкуватися з ними по FaceTime. Роблю все, щоб вони були всім забезпечені. Пояснюю, що не можу весь час бути поряд, бо маю працювати. Чим старшими вони стають, тим більше все розуміють.

Мені б дуже хотілося, щоб вони стали професійними спортсменами. Вибір буде за дітьми, але я зроблю все можливе, щоб познайомити їх з різними видами спорту. Це не обов’язково має бути хокей. Їхня мати була чірлідером і хоче бачити дочку в балеті чи в танцях, але я б хотів, щоб вона займалася баскетболом чи волейболом. Все-таки, сподіваюся, що вона вибере спорт».

У вільних від хокею час спортсмен любить провести час за відеоіграми.

«Я – геймер. Вдома багато часу проводжу за іграми. В цей час зі мою навіть говорити важко. Швидше за все, я просто не відповім або зроблю це з другого чи третього разу. Більшість часу я граю «Call of Duty». Це одна з моїх улюблених ігор. Також граю в FIFA, NBA та Madden NFL.

Відеоігри – це ще одне моє безпечне місце, окрім хокею. Не буду говорити скільки часу я витрачаю на геймінг в день, але задумуюсь над тим, щоб почати це стрімити.

Люблю слухати реп. У мене є кілька улюблених фільмів, але я не великий фанат кінотеатрів. Якщо це не комедія, то я засинаю. У мене було кілька побачень в кінотеатрах, але і тоді я примудрився заснути. Краще не витрачати кошти на кінотеатри і дивитися фільми вдома. Я не дуже часто дивлюся телебачення, можу глянути щось на Netflix».

Хокеїст в Україні з літа, але ще не спробував борщу та інших страв традиційної української кухні.

«В Детройті суп їдять тільки тоді, коли хворіють. На початку мені незвично було бачити, що у вашій культурі суп – це щоденна їжа. В команді мене намагалися переконати спробувати борщ, але поки я не наважився.

Взагалі, я не вибагливий в їжі. Знайшов один ресторан і постійно там харчуюся. Ще хочу відзначити, що ваш МакДональдс набагато смачніший, ніж американський. В США я не їм в таких місцях, а тут Мак, як ресторан».

Насамкінець Смерек пообіцяв, що таки спробує борщ та вареники.  

В украинском хоккее полыхает уже 10 дней. Лучшего форварда УХЛ отстранили за расизм, с ним хотят разобраться игроки НХЛ

Фото: ХК «Донбас», інстаграм Джейлена Смерека

+52
Популярные комментарии
Borys Sanin
+35
на год продлить контракт и натурализовать. по закону о репатриации. это игрок для СБУ топ уровня. Таких бы из США и Канады 4-5 человек взять.А не ватников запаребриковых натуролизовывать.
cezarinho
+26
Крутий матеріал! Дякую. Американець з АХЛ грає в наших сараях, це ж неймовірно. Ну а Деніскін-олень, якому хоча б рік дискви треба впаяти. Захарченко ж ніхто в свій час не пожалів, а він був потрібним збірній більше, ніж Деніскін.
cezarinho
+23
Чудовисько чи не чудовисько, але на будь-якому робочому місці нерозумні люди завжди розплачуються за свої помилки. треба хоч одного балбєса покарати
Ответ на комментарий Lemieux
Да-да, продолжаем из Денискина лепить чудовище.
Написать комментарий 25 комментариев
Реклама 18+