Збірна України – це щось більше за Павелка та Шевченка. Матч з Францією про це нагадав
Реакція Ірини Козюпи з «Олімпійського».
Реакція Ірини Козюпи з «Олімпійського».
Матч з Францією – домашній дебют Олександра Петракова. В такому ключі і думала писати репортаж з «Олімпійського». А тоді трапилася та сама резонансна прес-конференція Андрія Шевченка. Вже екс-тренер збірної України зустрівся з журналістами і видав бабах – «Ми не збиралися йти з команди. Ми сказали, що хочемо пролонгувати контракт».
Завжди максимально дипломатичний Андрій Миколайович пояснив, що хотів продовжити працювати, довго говорив про свою роботу зі збірною, але всяко заперечував відкритий конфлікт з президентом УАФ Андрієм Павелком. Як завжди в українському футболі (та і спорті загалом) – все складно.
Акценти з надважливого матчу проти Франції трохи змістилися на протистояння Павелка з Шевченком – так хто ж з них правий і чому все так вийшло. Сторінки УАФ у соцмережах атакували вболівальники із закликом «Павелко – у відставку». Адміни не встигали їх терти і блокувати користувачів. Шевченко ще раніше анонсував, що буде зі своїми помічниками на стадіоні. І тепер стало цікаво, яким буде перший домашній матч збірної без Андрія Миколайовича. Навіть на Трибуні хтось з читачів писав, що всю гру кричатиме «Павелко – out».
Але реальний світ відрізняється від фейсбучного. У більшості людей просто на обличчях читалося, що вони йдуть на матч збірної за атмосферою, красивими фото і топовим футболом. Дівчата у віночках, дітлахи у синьо-жовтих футболках (тільки, будь ласка, заберіть у них дудки), іноземні студенти з прапором Алжиру – навряд чи вони сильно в курсі, чому на цьому матчі Шевченко сидів на великій соціальній дистанції від Павелка.
Ніхто не скандував на матчі «Шева, Шева» чи «Павелко – геть». Принаймні, масово на всю трибуну. Не було ніяких банерів на цю тему. Весь стадіон, а він був заповнений на 75%, кричав «Україна», «Слава Україні – Героям Слава», співав «Червону руту». Ну, і традиційно виконував одну веселу пісеньку.
Бо збірна України – це не одна людина. Команда завжди буде вищою за будь-якого гравця, тренера чи функціонера. Так, всі найбільші успіхи збірної пов’язані з Шевченком – спочатку, як з гравцем, а потім, як з тренером. Але команда продовжить жити і без нього. Так само як і без Павелка, коли прийде його час піти з УАФ.
Герб на футболці завжди буде важливішим за прізвище на спині. Руслан Малиновський може скільки завгодно ображатися на Олександра Петракова, що той не ставить його у стартовий склад. Але збірна однаково вийде на поле без нього, дискваліфікованого Зінченка чи травмованого Бущана. І матч з Францією нагадав нам про головне: національна команда – це щось більше, ніж тренер, зірковий гравець чи президент асоціації. Вболівальники всю гру на цьому наголошували, скандуючи одне слово: «Україна».
Історія Шевченка та Павелка ще отримає своє продовження. Можливо, вони навіть вчора на стадіоні про щось домовилися. А, можливо, буде ще більший бабах. Але після матчу акценти у всіх були інші – який же класний м’яч забив Шапаренко, як Ярмоленко турботливо попросив стюарда не сварити дитину, яка вибігла на поле, як П’ятов виручав команду, як душевно та щиро Петраков спілкувався з пресою.
Зі стадіону вболівальники йшли з класним настроєм – їхня команда щойно зіграла внічию 1:1 з Францією і при цьому показала симпатичну гру. І фанати знову кричали: «Слава Україні». А футболісти писали відразу після гри пости вдячності.
«Мені здається, що так як я прийняв команду, то такого ще не було. Мабуть, тільки я міг піти на таке. Це поки не моя команда. Потрібен час, щоб вона стала моєю. Ще раз хочу подякувати Андрієві Шевченку, Андреа Малдері, Мауро Тассотті. Вони дуже багато зробили для нашої збірної за ці п’ять років», – сказав Петраков, який пройшов своє бойове хрещення Францією та «Олімпійським». Далі має бути легше.
А найкраще у цьому всьому – у нас ще є шанси на ЧС-2022.
Фото: Павло Гаркавенко, УАФ
