Матч збірної України, від якого хотілося плакати. Репортаж із Бухареста
Ірина Козюпа бачила поразку від Австрії на стадіоні.
Ірина Козюпа бачила поразку від Австрії на стадіоні.
Після фінального свистка Джюнейта Чакира гравці збірної Австрії були на сьомому небі від щастя. В українських футболістів емоції зовсім протилежні – чи то від втоми чи від розпачу вони повалились на газон. На трибунах результат матчу теж відзеркалився на фанатах. Австрійські вболівальники шаленіли – їхні збірна переписала історію і вперше вийшла у плей-оф Євро.
На обличчях українців був біль і смуток. Я чомусь заплакала просто на трибуні. Вживу на стадіоні переживаєш гру зовсім не так, як вдома біля телевізора. У своєму єдиному матчі на Євро хотілося бачити інший результат. Або, принаймні, інший футбол. Хотілося, щоб це був МАТЧИЩЕ.
Бухарест зустрів солодким запахом акації та великими очікуваннями. Попри всі коронавірусні обмеження, які ще ніхто не скасовував, румунський прикордонник навіть про ПЛР-тест не запитав. Просто попросив зняти на хвилинку маску, щоб звірити з паспортом і поставив штамп. Отак все просто, хоча у Києві ще на стадії реєстрації рейсу, педантична пані влаштувала справжній допит: куди і для чого їдете. Слова про Євро і матч збірної України не викликали у неї жодних емоцій.
Філіпп Лам у своїй колонці на Tribuna.com назвав Євро святом різноманіття націй. І мова тут не лише про футболістів. Бо під час пересадки в Амстердамі (кожен добирався до Бухареста, як міг) ти можеш поговорити з касиром у Старбакс про матч України з Нідерландами.
«Який же красивий гол забив ваш Андрій Ярмоленко. А після того, як українці зрівняли рахунок і зробили 2:2, ми вже думали, що програємо. Ці Нідерланди не такі сильні, як команда, яка колись дійшла до фіналу чемпіонату світу», – короткий обмін компліментами і побажання успіху в наступних матчах.
А в Бухаресті відразу після прильоту разом з іншими земляками, які злетілися сюди з усієї Європи, намагаєтесь купити квиток на нічний автобус до центра міста. Українець Женя народився в Дніпрі, а зараз мешкає в Берліні. В автобусі він англійською спілкується з італійцем, який зізнається в кохані Андрієві Шевченку – почав любити футбол, коли Шева феєрив у «Мілані».
Приїжджаєш в готель, а там компанія українців о першій ночі співає гімн України, австрійці п’ють пиво, а втомлений румун вже просто мовчки і механічно заселяє в номер. Буквально за кілька годин на сніданку першим, кого зустрічаєш – вболівальників у футболках збірної Австрії та шкіряних штанах. Наче на Октоберфест потрапила. На перший погляд важко сказати, що об’єднує два наші народи, але весь день приємно дивувала дружня атмосфера між вболівальниками.
Компанії у синіх/жовтих і червоних футболках разом фотографувалися, бажали один одному успіху, але не сьогодні. Влаштовували переклички – австрійці скандували «Юкрейн», а українці відповідали їм – «Австрія». Фанати двох країн навіть разом заспівали пісню про Путіна. На стадіоні вона знову звучатиме і далеко не один раз.
Українські вболівальники вирішили йти на стадіон маршем за дві години до матчу. Я ж обрала варіант для лінивих – автобус. Тим більше, що акредитованим журналістам проїзд у громадському транспорті безкоштовний на весь період чемпіонату. Цікаво слухати розмови українців, які перетинаються за кордоном на футболі. Все починається з привітання – «Слава Україні – Героям Слава», а далі – хто з якого міста приїхав, як добирався, як вдалося купити квиток, хто зараз топ у збірній і брати чи не брати дружину на Євро. Ну, і куди ж без політики.
«Я виїхав з Луганська у 2013 році, і ноги моєї там не буде, поки місто знову не стане українським», – говорить чоловік у футболці збірної України іншим двом чоловікам з Олександрії та Запоріжжя.
За кілька кілометрів до стадіону весь рух транспорту повністю перекритий. Треба йти пішли у спеку, хоча прогнозували грози в день матчу. Дощ справді падав, але це тривало не довго. Повітря весь день було важке і наче якесь липке на дотик.
Перший кордон поліції – просять показати червоний браслет на руці і одягнути маску. За правилами, її можна буде зняти вже після матчу. А браслет потрібно було отримати раніше в одній з палаток в обмін на ПЛР-тест. Це допуск на стадіон – без нього ніяк. До речі, бажаючі могли безкоштовно вакцинуватися тут від коронавірусу у спеціальних центрах вакцинації. Деякі колеги так і зробили.
Щоб отримати акредитацію, потрібно було ще за кілька місяців до Євро пройти сім кіл УЄФАшного пекла. І далеко не всім дали навіть можливість подати заявку через обмежену кількість місць на трибуні. На самому стадіоні всі волонтери були неймовірно френдлі. Самі підходили і питали, чи все окей, чи потрібна якась допомога. А медіа-офіцер УЄФА приніс дві пляшки води на трибуну хоча це зовсім не його обов’язки. Ще думала пожартувати, а чому не Coca-cola чи Heineken, але кращого за тролінг Ярмоленка вже не вийде.
Національний стадіон в Бухаресті справді вражає. Є в ньому щось монументальне, як і загалом в архітектурі міста. А вид на поле просто розкішний. На арені не має бігових доріжок, тому дивитися футбол дуже зручно.
Візуально вболівальників збірної України було чи не удвічі більше, ніж австрійців. Найбільша концентрація фанатів була за воротами. А решта – рівномірно розподілені по трибунах. Просто за мною стояли дві вболівальниці збірної Австрії. І я ніколи не могла подумати, що дівчата можуть так сильно і голосно кричати весь матч.
Не знаю, як вони не охрипли, але в мене від них аж голова розболілася. Українців на трибуні було в рази більше, але наші чоловіки не могли їх перекричати. А ще, здається, вони персональні фанатки Марко Арнаутовича. Коли диктор назвав його ім’я ці дві леді видали такий ультразвук, що футболіст мав би це почути на полі.
Потужне і красиве виконання гімну України і гра за плей-оф Євро-2020 почалася. Здавалося б, у нас є все, щоб сміятися і бути щасливими після матчу. Але натомість 90 хвилин довелося дивитися, як збірну України просто возять на полі. Доволі швидкий гол Баумгартнера навіть не став чимось шокуючим. Він читався з логіки матчу. І це ще потім не забив Арнаутович.
Час до кінця матчу спливав. І навіть у повітрі висіло відчуття, що сьогодні – не той день, щоб очікувати на диво. Це передалось вболівальникам, які в якийсь момент зовсім замовкли. Мовчазна синьо-жовта армія намагалась прийняти і зрозуміти все, що відбувається на полі.
Після фінального свистка поле поділилося на дві половини – збірна Австрії душевно святкувала зі своїми фанатами. А Шевченко і гравці збірної з протилежного боку на всякий випадок красиво прощалися з Євро і вболівальниками, скандуючи «УК-РА-ЇНА». Тепер наш вихід у плей-оф залежить від результатів інших збірних.
«Особисто мені – дуже соромно. Шанс пройти в плей-оф через третє місце мінімальний, але він є. Будемо сподіватися. Але нам потрібно переглянути свою гру і своє ставлення до справи. Так грати не можна», – сказав Зінченко після матчу.
Саша, так грати справді більше не треба. Ми хочемо плакати від радості, а не від суму.
Фото: Tribuna.com, УАФ
