«Сокіл» повертається: вигравали бронзу чемпіонату СРСР, виховали Федотенка, акція підтримки від ультрас «Динамо»
Команда-легенда.
Команда-легенда.
Київський «Сокіл» повертається у великий хокей. Нещодавно стало відомо, що з нового сезону у дорослому чемпіонаті України гратиме команда МХК «Сокіл». Чудова новина для всіх, хто любить хокей, але зберігаємо обережний оптимізм.
«Повноцінним відродженням легендарного «Сокола» цю подію вважати передчасно. На сьогодні ми можемо сміливо говорити про запуск молодіжної команди, яка зіграє в дорослому чемпіонаті України, – пояснив директор ДЮСШ «Сокіл» Костянтин Сімчук.
Костянтин – зірковий український воротар, учасник кількох чемпіонатів світу та Олімпійських ігор, колишній гравець «Сокола». А зараз він займається відродженням клубу.
«Ми замикаємо ланцюжок у нашій шкільній системі. За фактом, команда, яка виступає в національній першості, – це те, чого нам не вистачало. Ми вже далеко не перший рік спілкуємося з керівництвом Української хокейної ліги. І ми всі прекрасно розуміли, що такий легендарний клуб, як «Сокіл», повинен брати участь в чемпіонаті УХЛ. Звичайно, всі зробили свій величезний внесок в те, щоб у «Сокола» з’явилася можливість заграти в чемпіонаті України. Нам це дуже допомогло», – розповів Сімчук.
Він вже почав займатися комплектацією команди і знайшов головного тренера. Ним стане 38-річний Олег Шафаренко, який свого часу виступав за «Сокіл».
«Ми зупинили свій вибір на ньому. Я бачу в ньому пристойний потенціал саме головного тренера. Тому я впевнений в ньому і буду бажати йому тільки успіху. Завдання №1 – це максимально залучити в команду вихованців нашої школи. Є ще ряд гравців 1997-2000-го років народження. Виникли певні труднощі з виїздом в США хлопців, які там навчаються і грають. Можливо, багато хто почне сезон у нас в команді», – сказав директор «Сокола».
Сімчук веде переговори з київським АТЕКом, щоб команда могла там грати свої домашні матчі. 1-го серпня у «Сокола» мали розпочатися офіційні тренування. На другу половину місяця запланований збір на олімпійській базі в Конча-Заспі.
У новому сезоні в УХЛ можуть виступати клуби з Маріуполя, Одеси, Кривого Рогу та Дніпра. У вересні дограють плей-оф сезону-2019/20, а перед цим відбудеться передсезонний турнір Відкритий кубок Донбасу.
Два роки тому «Сокіл» намагалися вже відродити, 5 мільйонів гривень мали виділити з бюджету Києва, ультрас «Динамо» провели акцію підтримки клубу
«Сокіл» не виходить на лід з 2014 року, хоча у клубу залишається чимало вболівальників, на Хрещатику можна побачити величезне графіті «Повернути ХК «Сокіл», а минулого року ультрас «Динамо» влаштували круту акцію «Сокіл» Київ буде жити» під час матчу проти «Олімпіакоса».
У 2018-му все до того йшло. Клуб, правами на який володіє олігарх Сергій Тарута (колишній президент донецького «Металурга»), хотіли перевести у комунальну власність. Головним питанням було – чи передасть він права на «Сокіл» місту безкоштовно чи вимагатиме за це гроші. Сам Тарута ніяк не коментував ситуацію. Весь процес мав тривати, як мінімум півроку. Якщо вірити документам з офіційного реєстру, клубом наразі володіють відразу 10 компаній, але 73.97% «Сокола» належить кіпрській фірмі Arrowcrest limited. Це компанія позначена в декларації Тарути.
Каталізатором відродження стало звернення ветеранів «Сокола» до мера Києва Віталія Кличка з проханням надати фінансування з міського бюджету у розмірі 5 мільйонів гривень на рік. Кличко навіть доручив Вадиму Гутцайту, який тоді займався питаннями спорту в КМДА, підготувати дорожню карту щодо створення клубу і його матеріальної бази.
«Таруті клуб абсолютно не потрібен, він взагалі не подавав ніяких ознак того, що цікавиться «Соколом». Він шукав, кому продати непотрібний йому клуб, але охочих взагалі не було», – розповідав тоді Сімчук.
ЗМІ навіть писали, що «Сокіл» хотіли бачити в себе менеджери чемпіонату Білорусі.
«5 мільйонів гривень на рік – це мінімум, який потрібен для участі у чемпіонаті України. Наскільки я знаю, в цю суму не входять зарплати гравцям. За 5 млн можна буде оплачувати переїзди, екіпіровку, оренду. Зарплати гравцям виплачуватимуть із спонсорських грошей. Для участі в чемпіонаті і цих грошей вистачить. Якщо ж робити конкурентоспроможний клуб, який буде боротися за перемогу, то потрібно мінімум 10 мільйонів гривень на рік», – пояснював Костянтин.
У чемпіонаті СРСР «Сокіл» вигравав бронзові медалі, гравці могли купити «Жигулі» та «Волги», молодий Годинюк зіграв у дитячому спортивному фільмі про хокей
35 років тому «Сокіл» єдиний раз у своїй історії виграв медалі чемпіонату СРСР. Київська команда стала третьою за підсумками сезону. У 1985 році Київ переживав хокейний бум. «Динамо» провело невдалий сезон-1984 року, коли зайняло 10 місце у чемпіонаті СРСР, тому гра «Сокола» стала розрадою для фанатів. Команда показувала результативний і силовий хокей, давала бій фаворитам – московським ЦСКА і «Динамо».
«Якщо подивитися на наш склад, то в порівнянні з лідерами, у нас був не такий вже і сильний колектив. Так, були помітні особистості, але запорукою успіху стали самовіддача і дисципліна, яку поставив Анатолій Богданов (тренував команду 15 сезонів)», – розповідав форвард Володимир Єловіков.
«Кров і піт – ось за рахунок чого ми перемагали, – говорив Анатолій Степанищев. – І колектив у нас був дружний, не було особливого поділу на ветеранів і молодих. Коли комусь виписували штраф, то відпрацьовували за нього всією командою».
У вирішальному матчі за бронзу «Сокіл» зустрічався у Києві з «Хіміком». Потрібна була перемога і команда у переповненому Палаці Спорту (6 700 глядачів) забила сім шайб супернику, який також претендував на медалі.
«Сокіл» (Київ) – «Хімік» (Воскресенськ) – 7:1 (3:0, 2:1, 2:0)
Голи: 1:0 – Дьомін (17). 2:0 – Ісламов (Васюнін, Синьков, 18). 3:0 – Менченков (Куликов, 19, більш.). 4:0 – Овчинніков (Горбушин, 24). 5:0 – Наріманов (29). 5:1 – Баженов (39). 6:1 – Наріманов (48). 7:1 – Давидов (Куликов, 49)
«Сокіл»: Шундров (Васильєв, 59); Татаринов (2) – Горбушин (4), Сидоров – Менченков, Ладигін – Васюнін, Ширяєв; Наріманов – Голубович – Шастін, Юлдашев – Куликов – Давидов, Степанищев – Дьомін (4) – Земченко (6), Ісламов – Овчинніков – Синьков (2)
Бронзовими медалями «Сокіл» нагородили у Жовтневому палаці, а потім влаштували банкет в пансіонаті під Києвом. Крім медалей гравці отримали можливість купити «Жигулі» – «шістку». Хокеїсти, які особливо відзначилися протягом сезону (наприклад, Шундров) писали заяви на «Волгу». Практично всіх забезпечували житлом. Профспілки, які опікувалися клубом, допомагали вирішувати побутові проблеми і купувати дефіцитні товари.
Культурна програма теж була на рівні. Команду водили в кіно і театри. Інколи артистів привозили до гравців на базу. Наприклад, «Сокіл» відвідали Богдан Бенюк і Микола Мозговий. Композитор Володимир Бистряков був фанатом команди і відвідував матчі.
Того ж 1985 року вийшов дитячий спортивний фільм кіностудії Довженка «Трійка» (або «Ми йдемо грати»). Увага! Зараз можливі спойлери. За сюжетом чотирнадцятирічний підліток Саша Гудков мріє стати хокеїстом. Капітан команди «Юність» (грають у формі «Сокола») Діма Штуковський переконує тренера взяти новачка в команду. Але не так просто новенькому стати своїм у команді. Для початку Саші необхідно виправити трійки в школі. Тренер не допускає до гри хлопців, які погано вчаться.
Борислав Брондуков зіграв завгоспа «Юності», а зовсім молодий Олександр Годинюк капітана команди. У масовці знімалися й інші гравці «Сокола» 1970 року народження. А зйомки проводили у спорткомплексі «Авангард».
«Сокіл» – найтитулованіший хокейний клуб України, виступав у відкритих чемпіонатах Росії та Білорусі
«Сокіл» – чемпіон України-2009
Після розпаду Радянського Союзу «Сокіл» де тільки не грав. Почалося все з участі в Міжнаціональній хокейній лізі (з 1992 по 1996 рік), яка об’єднувала команди з Росії, Казахстану, України, Білорусі та Латвії. Це далека попередниця КХЛ.
Далі була Східно-Європейська хокейна ліга (з 1996 по 2004). Турнір організували клуби з Білорусі, Латвії, Литви та України після розформування МХЛ. У різні роки в лізі також виступали представники з Польщі та Росії. Це був успішний час для «Сокола». Команда двічі ставала чемпіоном і двічі брала Кубок ліги. Також по два рази була срібним та бронзовим призером.
Після розформування цього турніру «Сокіл» грав у відкритому чемпіонаті Білорусі. Найкраще досягнення – 4 місце у 2005 році. Сезон-2007/08 кияни провели у вищій лізі чемпіонату Росії, де з першої спроби фінішували на п’ятому місці в регулярному чемпіонаті і зіграли в 1/8 фіналу плей-оф.
«У російській вищій лізі грають команди з міст, де крім хокею немає нічого з ігрових видів спорту. Трибуни на матчах заповнені. Здебільшого гравцям «Сокола» російські уболівальники кричали «сало» та «хохли», – розповідав Василь Бобровников, який 10 років був капітаном команди.
Наступного року через економічні мотиви «Сокіл» повернувся у білоруську екстра-лігу. А з 2011 року команда скотилася до участі у Професійній хокейній лізі України.
«Сокіл» – найтитулованіший український хокейний клуб, який перемагав у чемпіонаті незалежної України 12 разів. Поки у 2014 його не розформували через відсутність фінансування. Президент ХК «Донбас» Борис Колесніков говорив, що Тарута взяв клуб в 2007-му році на прохання вищого керівництва країни і встиг витратити на нього приблизно 10-15 мільйонів доларів. Але потім олігарх забув про «Сокіл» і клуб існував тільки на папері.
Федотенко дебютував за «Сокіл» у 15 років, Годинюк перейшов в НХЛ зі скандалом, Житник згадував важкі тренування Богданова
Руслан Федотенко у Києві з Кубком Стенлі
В історії «Сокола» було багато зірок. Це взагалі тема окремого посту. Тут згадаємо вихованців, які найбільше пошуміли у світовому хокеї.
Олександр Годинюк – перший українець в НХЛ. Але історія його переїзду за океан вийшла доволі скандальною. Його навіть називали зрадником батьківщини.
«Бажання грати в НХЛ переважало. У складі молодіжної збірної СРСР я виграв чемпіонат світу, через рік став віце-чемпіоном. На мене звернули увагу селекціонери «Торонто». Однак «Сокіл» не хотів мене відпускати. Довелося самому вирішувати. Раніше так само вчинили «армійці» Олександр Могильний та Сергій Федоров. Тому радянська преса вже знала, кому вішати ярлик зрадника. А через півтора місяця після мого від’їзду до Канади «Соколу» перевели 120 тисяч доларів», – розповідав пізніше Годинюк.
Дмитро Христич відіграв 5 років за «Сокіл» у чемпіонаті СРСР, а потім вирушив за океан. Нападаючий став найрезультативнішим українським гравцем в історії НХЛ. Христич набрав 596 очок у регулярних чемпіонатах. У складі збірної СРСР виграв чемпіонат світу 1990 року. Потім тричі грав за збірну України на світових першостях і на Олімпійських Іграх. У «Лос-Анджелесі» киянин виступав з легендарним Вейном Гретцкі.
«В одній ланці зіграли близько 40 матчів. Але мені більше запам’яталася гра з Вейном в гольф. Якось після тренування він зібрався з друзями в гольф-клуб. Я поїхав разом з ними.
У Гретцкі було фантастичне розуміння хокею як гри. Він на крок, а то і на два випереджав ті події, які розгорталися на льоду. А найголовніше – його велич стала буденною. Спостерігаєш за Вейном в окремо взятому матчі – гравець як гравець. Нічого видатного він, начебто, не зробив. А потім дивишся протокол: закинув шайбу, віддав передачу, більше всіх кинув по воротах, виграв практично всі вкидання. Щоб бути великим, не обов’язково при цьому бути помітним».
Киянин Олексій Житник відіграв два сезони за «Сокіл». У складі збірної СНД став олімпійським чемпіоном. Прийняв російське громадянство і вже у складі збірної Росії виграв срібло Олімпіади в Нагано. В НХЛ Житник грав разом з Гретцкі, ділив один номер з Гашеком, двічі був фіналістом Кубка Стенлі і двічі грав у матчах Всіх зірок НХЛ.
«Коли нам з братом було по сім років, сестра привела нас на Крижинку. Коли мені виповнилося 13 років, мене почали запрошувати вже в різні збірні СРСР – спочатку юнацьку, потім молодіжну. А в 17 пройшов передсезону підготовку разом з «Соколом» і два роки відіграв у цій команді в Анатолія Богданова. У нього ми бігали, як десятиборці. Зранку у нас зарядка, у тому числі 8-кілометровий крос (потрібно було вибігти з 40 хвилин), а потім комплексні вправи – віджимання, присідання, вистрибування і тільки після цього сніданок», – згадував Олексій.
Руслан Федотенко – перший український хокеїст, який став володарем Кубка Стенлі. Вихованець «Сокола» двічі виграв трофей з «Тампа Бей» і «Піттсбург». Руслан зіграв два матчі за перший склад киян у 15 років. Вже тоді у хлопця з’явився агент Марк Гандлер, який зайнявся кар’єрою українця. Спочатку була Фінляндія, а тоді подорож за океан.
«Я був першим українцем, який взяв Кубок Стенлі – у мене навіть думки не було не привезти трофей до Києва», – говорив Федотенко.
«Багато вболівальників зустрічали Руслана і його дружину в Борисполі, – згадував хокеїст Сергій Варламов. – Спочатку він з трофеєм відправився на свій каток «Сокіл», був гостем редакції газети «Команда». Разом зі спортивною телеведучою Властою Шовковською я вів зустріч киян з Федотенком, яка проходила на Майдані Незалежності. Вона зібрала тисяч десять, не менше. Руслан роздавав автографи, дарував сувенірні шайби, фотографувався з усіма бажаючими. Мені здалося, що в той день він був дуже щасливим».
Олексій Понікаровський (фіналіст Кубка Стенлі) та Антон Бабчук (переможець Кубка Стенлі) теж уродженці Києва і вихованці «Сокола».
Фото: «Сокіл»
