Штанге – перший іноземний тренер в Україні. Добре знав Лобановського, возив «Дніпро» у Бразилію
Досі підтримує зв’язок зі Скрипником та Полуніним
Ірина Козюпа поговорила з Берндом Штанге про його український період кар’єри.
Перша зустріч німецького тренера з керівництвом «Дніпра» пройшла у дусі 90-х. Знайомство відбулося в одному з готелів Нюрнберга, а представники команди приїхали на трьох 600-х «Мерседесах» в сонцезахисних окулярах. Потім був політ з Києва до Дніпра (тоді ще Дніпропетровськ) на приватному літаку президента клубу.
У той час «Дніпро» належав великій київській компанії «Інтергаз» та олігарху Ігорю Бакаю. «Газовий король» міг собі дозволити і особистий літак, і закордонного тренера.
Багато з того, що трапилося вперше в українському футболі, пов’язано саме з Берндом Штанге. Німець працював в «Дніпрі» трохи менше півтора років і залишив після себе яскравий слід. У березні Штанге виповнилося 72 роки, але він говорить про свій час у «Дніпрі» так, ніби це було вчора.
Товаришував з Лобановським, на його запрошення повіз «Дніпро» в Кувейт
Штанге майже шість років працював зі збірною НДР. Він один з найбільш успішних тренерів за всю її історію. Крім того, Бернд дійшов з молодіжкою НДР до фіналу чемпіонату Європи, де у вирішальному матчі поступився збірній СРСР. А з олімпійською командою зміг пробитися на Олімпійські Ігри-1984 у Лос-Анджелесі, але не поїхав туди через бойкот змагань соціалістичними країнами.
Після падіння Берлінської стіни і об’єднання Німеччини Штанге було не так просто знайти роботу. Тренера підозрювали у співпраці з таємною поліцією НДР – Штазі. Сам Бернд пояснював, що всі провідні тренери у Східній Німеччині були партійними, за службовим обов’язком він справді мав зв’язок з офіцерами держбезпеки, але ніколи нічого поганого нікому не робив.
Німецькі команди були не надто зацікавленні у послугах тренера з таким бекграундом, а варіант з «Дніпром» виник завдяки Валерію Лобановському.
«Рішення приїхати в Україну не було важким. Для мене це була нова пригода. «Герта» і «Лейпциг», з якими я працював у бундеслізі, збанкрутували. У той час вони були змушені продати всіх своїх гравців, а я втратив роботу. Було важко знайти інший клуб.
Тоді я отримав запрошення з «Дніпра». Я товаришував з Валерієм Лобановським. Ми багато разів грали один проти одного. Пам’ятаю наші матчі на заповнених стадіонах у Києві, Берліні та Лейпцигу. У мене завжди був хороший контакт з Валерієм. Свого часу він працював у «Дніпрі», а моє ім’я було на слуху. Так все і склалося. Ми зустрілися з керівництвом клубу у Нюрнберзі і я сказав: «Окей». «Дніпро» – це чемпіонська команда з великими традиціями. Ось чому я вирішив прийняти цю пропозицію».
Збірні СРСР і НДР грали в одній відбірній групі на Євро-1988. На чемпіонат Європи з першого місця пробилася команда Лобановського, де дійшла до фіналу. Східна Німеччина під керівництвом Штанге зайняла друге місце у групі.
«Ми стали друзями з Лобановським, бо я трохи знав російську мову. Зараз вже багато забув, але я був хорошим учнем на уроках російської. Коли ми грали у Києві, Валерій показав мені свою тренувальну базу. Я багато навчився у Лобановського. Ми говорили про футбол зранку до вечора. Коли він став тренером збірної Кувейту, то запросив «Дніпро» зіграти товариський матч. Вже зараз не згадаю результату. Здається, ми зіграли внічию 1:1, або «Дніпро» переміг Кувейт – 1:0. Це була наша остання зустріч.
Лобановський – неймовірна особистість і тренер. Він завжди починав матчі дуже агресивно, особливо перші п’ять хвилин. Він говорив, що тоді всі суперники будуть тебе боятися. Пам’ятаю його слова: «Гравці мають бігати, як собаки, яких не годували 2-3 тижні. А м’яч – це і є їхнє м’ясо». Валерій любив швидких гравців. Якщо ти був повільним футболістом, то він говорив: «Ти можеш грати в іншій команді, але ти не той, хто потрібен «Динамо» Київ чи збірній».
Привів у «Дніпро» німця і бразильця, організував турне по Бразилії
47-річний Штанге почав працювати у «Дніпрі» у квітні 1995-го. Тоді у чемпіонаті України виступали 18 команд. Дніпряни під керівництвом німця провели 11 матчів (7 перемог, 2 нічиї та 2 поразки). Команда здобула бронзові медалі, а чемпіоном стало «Динамо».
«Футбол всюди однаковий – вам потрібно, щоб м’яч потрапив у ворота. Все дуже просто. Але ще треба поважати чужу культуру. Мені було легко в Україні, бо я виріс у комуністичній системі у Східній Німеччині. Мені легше зрозуміти менталітет людей, які ще зовсім недавно жили в СРСР. Якби запросили Франца Беккенбауера чи Берті Фогтса працювати у «Дніпрі», то їм було б набагато важче. Бернд Шустер тренував «Шахтар» і мав великі проблеми з розумінням місцевого менталітету».
Буквально через місяць роботи в Україні, Штанге міг взяти перший трофей з «Дніпром». У Києві дніпряни грали фінал Кубка проти «Шахтаря».
«Я був дуже сильно розчарований нашою поразкою. У той час ми були кращою командою, але програли в серії пенальті – 6:7. Мені досі боляче це згадувати – моє серце було розбите. Не можу навіть подивитися цей матч на Ютубі».
Перші місяці німець жив на базі і наводив порядок у побуті клубу – особисто стежив за тим, як гравці харчуються і як стрижеться головне тренувальне поле. Розповідають, що саме Штанге подбав про те, щоб у «Дніпрі» з’явилася перша газонокосарка. За його вказівкою почали прати форму – клуб найняв двох бабусь і придбав дві пральні машинки. За порушення німець встановив систему штрафів в один долар.
«Це був важкий період – щось на зразок комунізму, – згадує німець. – Люди досі жили тими часами. Але життя потроху перелаштовувалось на нові реалії. Деякі команди у футболі припиняли своє існування, інші шукали нових спонсорів.
У 1995 році вся інфраструктура клубу була не в найкращому стані. Пам’ятаю, що на базі не було автоматичного поливу поля. Цим вручну займалися бабусі. Коли я це побачив, то сказав, що привезу з Німеччини необхідне обладнання. Вони сказали: «Містере Штанге, будь ласка, не робіть цього, інакше ми залишимося без роботи». І я їх послухав – не хотів, щоб їх звільнили. Бабусі продовжили поливати поле своїми руками».
Штанге був більше, ніж просто тренер. Сам він жартує, що став у «Дніпрі» менеджером. Наприклад, пробив поїздку у Бразилію завдяки своїм зв’язкам.
«Ніхто з керівництва не втручався у мою роботу. Гравці це відчували. Вони знали, що командою керує сильний тренер. Також у мене ніколи не виникало конфліктів з лідерами команди. Була повага. У мене був фантастичний помічник у команді – Олексій Величко, який допомагав у всіх питаннях.
Ми навіть поїхали з «Дніпром» в Бразилію, де зіграли проти олімпійською збірною Бразилії. Матч пройшов на новому стадіоні, подивитися гру прийшли 40 тисяч глядачів, а єдиний м’яч забив Савіо. Хоч ми і програли, але гравці були дуже раді поїхати в Бразилію. Також ми зіграли фантастичний матч проти чемпіона Бразилії «Атлетіко Паранаенсе». Програли – 3:5.
Це була частина підготовки, щоб зробити «Дніпро» топ-командою. Нам не потрібно було самим на це витрачатися. Допомогли мої міжнародні контакти. Олімпійська збірна Бразилії потребувала суперника. Федерація футболу Бразилії добре заробила на продажі квитків і прав на телетрансляцію. Тому вони оплатили нам квитки на літак і розміщення. Тоді президентом «Дніпра» вже був Сергій Веселов, і він знаходився з нами у Бразилії».
Додому «Дніпро» повернувся з новачком. Команда підписала першого в історії українського футболу бразильця. Луїс Емерсон зіграв 14 матчів і забив 7 м’ячів за півсезону у команді. Його називали «Мерседес». Також Штанге привів у «Дніпро» німця Андреаса Зассена, який став першим легіонером в Україні не з пострадянського простору.
«Цей німецький хлопець – моя велика помилка. Він грав у бундеслізі за «Гамбург». Я знав Зассена, бо бачив його матчі, але я не зміг прийняти його проблемний характер. Він не підійшов нашому клубу і не виконував вказівок. Під час тренувального збору в Австрії він зник на два дні і не відвідував тренувань. Я відразу відправив його додому зі словами: «Ти більше ніколи не зіграєш за цю команду».
Інколи тренери помиляються. Запрошення Зассена стало якраз такою помилкою. Я просто хотів зацікавити нових вболівальників, щоб на наші матчі збирався повний стадіон. У той час у нас не було великої підтримки. Але цей трансфер вийшов провальним».
Провів один повний сезон у «Дніпрі», допоміг українцям потрапити в бундеслігу та АПЛ
У сезоні 1995/96 Штанге вдруге зробив «Дніпро» бронзовим призером чемпіонату України. А чемпіоном знову стало «Динамо».
«Ми не були тоді достатньо сильними, щоб виграти лігу. «Динамо» було кращим. У команди був прекрасний стадіон і сильний підбір футболістів. У киян виділявся 19-річний Андрій Шевченко. Коли я тренував збірну Білорусі, ми грали у Львові проти України матч відбору на ЧС-2010. Шевченко забив єдиний гол у матчі на 90+4 хвилині з пенальті.
А зараз він провів неймовірну роботу вже як молодий тренер збірної України. Але це тільки початок. Думаю, з часом він очолить один із топ-клубів Європи – «Реал», «Барселону» або «Челсі». Я вірю в його потенціал. Це підказує мені мій тренерський досвід».
Після завершення сезону Штанге і 8 футболістів «Дніпра» (Євтушок, Скрипник, Ковалець, Мізін, Полунін, Нагорняк, Шаран і Паляниця) влітку 1996-го перейшли у «ЦСКА-Борисфен». Їхніми контрактам володів «Інтергаз» – компанія захотіла розвивати інший проект, але щось пішло не так.
«Ми готувались до сезону. Перший матч мали зіграти проти «Динамо». Але тоді з’ясувалось, що ці вісім футболістів не можуть грати за команду. Наступного дня я сам залишив клуб. Не хотів брати участь у цьому цирку і поїхав додому. Якби не ця ситуація, то я був би не проти продовжити свою роботу з «Дніпром».
За протекцією Штанге до Німеччини перейшли Полунін, Скрипник і Максимов. А Євтушок став першим українцем в АПЛ.
«Мені легко вдалося знайти спільну мову з гравцями «Дніпра». Я можу це довести. Періодично спілкуюся з Віктором Скрипником, який працював з «Вердером». Кожного року контактую з Андрієм Полуніним. У нього фантастичний характер. Для мене це дуже багато означає – футболісти мене не забули, а я не забув їх.
Хочу наголосити – я не допомагав їм перейти в іноземні клуби. Я просто показав свою команду Західній Європі. Ми проводили збори у моєму рідному місті і грали товариські матчі, а там всюди були присутні скаути. Наприклад, ми грали один турнір у приміщенні у Магдебурзі. У фіналі ми перемогли «Айнтрахт» Франкфурт, а Віктор Скрипник забив фантастичний м’яч. Це побачив скаут «Вердера» і бременці запросили його до себе. Полунін перейшов у «Нюрнберг». Я просто допоміг їм знайти свій шлях».
Хоч історія Штанге з «Дніпром» давно закінчилася, він продовжує стежити за українським футболом. Із сумом згадує про смерть свого помічника Вадима Тищенка у 2015 році.
«Я став лише частиною пазлу у великій історії «Дніпра». Знаю, що команда дійшла до фіналу Ліги Європи. Це велике досягнення. Бачите, наскільки важливі традиції у футболі. Кілька разів я перетинався з «Дніпром» у Дубаї під час зборів. Спілкувався з лікарями та масажистами. Нам було що згадати.
Мені дуже шкода, що команда припинила своє існування. Знаю, що зараз у місті є «Дніпро-1». У цьому регіоні завжди було багато талановитих гравців. Можливо, зараз там підростає новий Марадона. Тому влада міста і компанії, які там працюють, мають зробити все, щоб футбол в місті розвивався і там була команда – «Дніпро», «Дніпро-1» чи «Дніпро-3».
Стежу за українським футболом. Мені легше читати російською. Української мови я не знаю. Також я цікавлюся політикою, але вважаю, що тренеру з футболу немає сенсу робити якісь політичні заяви. У мене є своя думка про все, але тренер має бути тренером. Я працював у неймовірно важких умовах в Іраку та Сирії, тому знаю, що таке війна. Добре розумію ситуацію на Сході України. А футбол – це та річ, яка дає людям надію».
Кожного тижня грає у футбол з друзями, прибирає будинок на карантині
За всю свою довгу кар’єру Штанге працював в НДР, Німеччині, Україні, Австралії, Омані, Іраку, Кіпрі, Білорусі, Сингапурі. Минулого року він залишив збірну Сирії. Тепер чекає на новий виклик.
«Я не шукаю нову роботу, але якщо мене хтось запросить, то я готовий допомогти. Я у хорошій формі. Ще сам кожного тижня граю у футбол зі своїми друзями.
Мені важко без роботи. Я тренував збірну Сингапуру. Що за неймовірна країна. Там були найвищі стандарти життя, які я бачив. Набагато краще, ніж у Німеччині. Коли ти граєш проти Японії чи Камбожді у присутності 60-70 тисяч вболівальників, тоді повертаєшся до себе додому, а там нічого. Ти ні за що не відповідаєш – просто читаєш газети. Це нудно, а мені хочеться щось робити, передавати свої знання. Я веду тренерські семінари в Австрії, Німеччині, Азербайджані та інших країнах. Це мені трохи допомагає і змушує мозок працювати.
Два тижні тому мені надійшла пропозиція з Дубаю. Я був позитивно налаштований щодо цієї роботи. Але мені зателефонували і сказали, що знайшли іншого тренера. Не скажу, хто це, але він дуже відомий».
Карантин змусив Штанге осісти вдома. Німець скаржиться, що вже п’ять тижнів нудьгує у своєму будинку.
«Прибираю вдома і наводжу порядок у своєму комп’ютері. Спілкуюся з багатьма своїми друзями по всьому світу, але ми переважно говоримо про коронавірус. У Німеччині практично все було зачинено – працювали лише аптеки і супермаркети. Ви не могли зустрічатися з друзями.
Порушення карантину дуже суворо каралося. Але люди поводилися дисципліновано, дотримувалися карантину і виконували вказівки лікарів. Це дало свій результат. Життя по-трохи повертається до норми. За два тижні бундесліга продовжить сезон. Але матчі гратимуть без глядачів, буде лише ТБ-трансляція».
Фото: «Дніпро», архів Анатолія Косого, Getty Images, Football.ua
