Tribuna/Футбол/Блоги/Апельсинова кава/«Скрипник сказав, що ми маємо залишатися мужиками». Німецький захисник «Зорі» про «Динамо», «Байєр» та Україну

«Скрипник сказав, що ми маємо залишатися мужиками». Німецький захисник «Зорі» про «Динамо», «Байєр» та Україну

Позитивне інтерв’ю Джоеля Абу-Ханна.

Автор — Ірина Козюпа
8 апреля 2020, 15:40
23
«Скрипник сказав, що ми маємо залишатися мужиками». Німецький захисник «Зорі» про «Динамо», «Байєр» та Україну

Позитивне інтерв’ю Джоеля Абу-Ханна. 

«Зоря» підписала 2-річний контракт з німецьким захисником влітку минулого року. Раніше футболіст виступав за молодіжку «Байєра», «Кайзерслаутерн», «Магдебург» і «Фортуну» Кельн. У складі юнацької збірної Німеччини грав на чемпіонаті світу та Європи.

Ірина Козюпа поговорила з Джоелем про коронавірус, Віктора Скрипника, атмосферу в «Зорі», боротьбу з «Динамо» за друге місце, «Байєр», німецьку Владлена Юрченка і життя в Україні. 

«Сумую за футболом. Вперше в житті дивився чемпіонат Білорусі»

– Де проводите карантин?

– У Запоріжжі у своїй квартирі. Роблю все, чим можна зайнятися вдома – готую, спілкуюся з друзями онлайн, граю у Play Station. Почав дивитися новий сезон іспанського серіалу «Паперовий будинок» («La casa de papel»).

Переглядаю різні фільми. Моя улюблена стрічка всіх часів – це «Гладіатор». Обожнюю цю історію. Підписаний на Netflix, тому коли хочу щось подивитися, то просто заходжу на сервіс і вибираю. Думаю, зараз більшість людей так проводить свій час. Маю таку можливість, тому бігаю в лісі.

– Як переносите самоізоляцію у чужій для себе країні?

– Якщо відверто, то непросто. Почуваюся комфортно в Україні і в цьому місті, але в такій ситуації, я був би радий, якби поряд була моя сім’я. Треба це просто прийняти. З друзями я також зараз не зустрічаюсь. Ми всі маємо залишатися вдома і тим самим дбати один про одного. Буду дуже щасливим, коли це все закінчиться.

– Орієнтуєтесь, яка зараз ситуація з коронавірусом в Україні?

– Думаю, тут більше інфікованих, ніж повідомляють медіа та офіційні дані. Наскільки я розумію, тільки нещодавно завезли тести для визначення коронавірусу. Але така ситуація у багатьох країнах. Навіть у Німеччині є чимало інфікованих людей, які навіть не знають про це, бо легко переносять хворобу.

– Як Німеччина переживає епідемію?

– Діє строгий карантин. На вулицю можуть виходити максимум двоє людей. Якщо більше, то вам випишуть штраф. Всі залишаються вдома, вулиці міст порожні. Не так як в Україні – тут більш людно.

У Німеччині була критична ситуація, багато людей захворіли коронавірусом, але зараз вже стало трохи краще. Читав, що за 2-3 тижні влада хоче послабити умови карантину і поступово повертатися до нормального життя.

Востаннє був у Німеччині десь чотири тижні тому, коли їздив на консультацію до лікаря. Потім Україна закрила кордони.

– Чим замінюєте футбол?

– Вперше в житті дивився чемпіонат Білорусі. Звичайно, сумую за футболом. Хоча я не той, хто дивиться ігри 24/7. Інколи від футболу також хочеться відпочити. Коли у мене вільний час, то намагаюсь займатись ще чимось – гуляю, можу піти на каву з друзями, просто роблю щось інше. Якщо весь день я зосереджений на футболі і тренуваннях, а потім ще вечором і на вихідних буду дивитися матчі, то просто збожеволію.

Через травму я пропустив останні п’ять матчів. І коли я нарешті знову був готовий грати, чемпіонат зупинили через коронавірус. Хоча це також дає мені додатковий час повністю відновитися від пошкодження м’язів.

Травма була не важка, але ці п’ять ігор пройшли за дуже короткий час, тому здається, що я пропустив багато. Хочу бути готовим на 100%, коли матчі знову відновлять. Правда, поки ніхто не знає, коли це трапиться і чи трапиться взагалі. У футболістів не більше інформації, ніж в інших людей.

– Уявімо, що чемпіонат відновлять через місяць. Команда буде готова відразу грати?

– Станом на тепер я б сказав, що нам знадобиться півтори чи два тижні тренувань. Ми вже два тижні перебуваємо на карантині. Це не така вже й велика перерва. Всі знаходяться вдома і підтримують свою форму. Незалежно від того, що буде з чемпіонатом, всі хочуть бути в тонусі.

Але якщо карантин затягнеться, то не можна сказати, що ми відразу вийдемо грати на найближчі вихідні. Після місячної перерви потрібно як мінімум два тижні тренувань, щоб набрати кондиції. У противному випадку це може обернутися травмами для футболістів. Не варто так ризикувати через брак часу.  

«Скрипник сказав: «Якщо не боїшся, то приїжджай грати в Україну»

– Скрипник попросив гравців називати його по імені, але ніхто не наважився. Як ви звертаєтесь – Віктор чи Віктор Анатолійович?

– У Німеччині ми просто кажемо – тренер або містер. Наприклад, містер Скрипник. Так мене ще вчили, коли я був в академії. Тут я кажу тренер або Віктор. Анатолійович це не для мене, я не звик до такої форми звертань.

– Віктор – більше український чи німецький тренер?

– Він взяв найкраще з обидвох тренерських шкіл і зробив хороший мікст. У нього є менталітет борця і переможця. Разом з тим наш тренер зберігає спокій у різних стресових ситуаціях. Ви також могли помітити, що він привніс у гру команди тактику і речі, яких навчився у Німеччині.

Кожен гравець у команді справді дуже сильно його поважає і довіряє. Це найкраща характеристика для тренера.

– Один приклад, чому Скрипник – крутий тренер.

– Він подивився на гравців і сказав, що ми можемо грати ромбом у центрі поля. На початку сезону нас багато критикували. Казали, що ця система нам не підходить, і варто змінити стиль гри. Коли ми грали матчі кваліфікації Ліги Європи, то говорили, що ми забиваємо лише один м’яч і здатні перемагати тільки команди, в яких гравці отримали червоні картки. Також звучали інші речі.

Але Скрипник весь час вірив у нас, він був упевнений, що ми зможемо досягти успіху з цією схемою. Наш тренер дотримувався однієї лінії і не кидався у різні сторони. Він дав нам впевненість, просив не слухати критиків, а вірити в нього і в цю систему гри. Тоді нам вдасться чогось досягти. Ми прийняли це і виконували все, як він говорив.

Після двох матчів проти «Еспаньйола» в Лізі Європи і нічиєї з «Динамо» всі побачили на що ми здатні. Тепер точно можна сказати, що ми все робили правильно.

– Ви перетинались раніше у Німеччині?

– Ми не спілкувалися особисто, але у минулому була ситуація, коли я контактував з його клубом («Вердер»). Я ніколи не говорив про це зі Скрипником, тому не можу точно сказати, що він знав мене.

Коли виник варіант з «Зорею», ми поговорили по телефону. У нас вийшла дуже хороша розмова. І зараз я можу відверто сказати – я неймовірно щасливий, що зважився на цей крок. Бо у Німеччині мене всі запитували: «Ти справді хочеш їхати в Україну? Там інша культура, можливо тобі буде важко і ти не зможеш з цим впоратися».

Але з нашої першої розмови зі Скрипником ми знайшли спільну мову. Він дав мені відчуття комфорту. Віктор сказав: «Якщо не боїшся, то приїжджай грати в Україну. Покажи всім, що ти все можеш». Для моєї кар’єри цей сезон – великий крок уперед.

«Ми побачили, що «Динамо» у цьому сезоні не грає краще за нас»

– Проти якого форварда вам було найважче грати в Україні?

– Тайсон. Думаю, кожен захисник у чемпіонаті України назвав би це ім’я. Цей хлопець грає на зовсім іншому рівні.

– Ваш гол у ворота «Динамо» ударом через себе – що це було?

– Станом на сьогодні це найкращий момент у моїй футбольній кар’єрі. Це був неймовірний гол. Як правило, моя робота – це захищати ворота, але тоді вдалося забити у цьому божевільному матчі. Ми дуже добре грали, але не могли відзначитися у воротах «Динамо». Забив на 82 хвилині, нам вдалося зіграти нічию – 2:2. Я був дуже щасливим того вечора.

– Ми робили опитування серед українських журналістів. Практично всі говорять, що «Зоря» показує найбільш прогресивний футбол в Україні, але другим стане «Динамо». Команда готова боротися за срібні медалі?

– У киян справді є певні переваги і більше грошей. Деякі люди вважають, що у «Динамо» індивідуально сильніші гравці. Але у цьому сезоні багато наших футболістів дуже виросли і стали кращими. Звичайно, ми боремося за друге місце.

Якби перед зимовою перервою чи навіть трохи раніше хтось сказав би нам, що «Зоря» фінішує третьою, ми б погодилися на це. Але з того часу ми побачили, що «Динамо» у цьому сезоні не грає краще за нас. Зараз наша ціль – залишатися попереду киян у турнірній таблиці.

Разом з тим ми дуже поважаємо «Динамо». Це легендарний український клуб з великими традиціями і великими можливостями. Наші амбіції – стати другими в чемпіонаті, але ми не повинні бути самовпевненими чи божеволіти через те, що зараз розташовуємося вище. У футболі все швидко може змінитися за один чи два матчі. І тоді ви вже на третій чи четвертій позиції. Нам треба залишатися зосередженими.

«Зоря» не боїться жодної команди в УПЛ, в тому числі «Шахтаря», якого ми перемогли перед карантином. Ми дуже поважаємо їх, у них неймовірно сильні гравці, але не боїмося. Якби ми боялися, то не були б здатні грати у свій футбол проти таких суперників. Ми намагаємось дотримуватися свого стилю, незалежно від того, хто нам протистоїть, не змінюємо тактику проти особливих команд. За це я і люблю футбол. Ми можемо бути собою і грати у той футбол, який нам подобається. А найважливіше – людям наша гра теж подобається.

– Як поясните проблеми «Зорі» в матчах проти «Десни» та «Олександрії»?

– У «Десни» хороші форварди і півзахисники. Якщо дати їм простір для контратак, то буде важко протистояти такому супернику. У матчах проти «Олександрії» ми домінували і були кращою командою, але в підсумку програли два матчі у чемпіонаті і вилетіли з Кубку України. 

Не думаю, що нам потрібно рвати на собі волосся через ці результати. Під час зимових зборів ми працювали над вирішенням подібних ситуацій. Ми все ще молода команда. Якщо ви подивитися на наш склад, то побачите скільки молодих гравців на полі практично в кожному матчі.

Звичайно, трапляються ситуації, в яких ми не все робимо правильно. Є речі, які нам потрібно покращити. Якби все було ідеально, то ми були б не другому місці, а на першому.

«Лєднєв і Михайличенко проводять фантастичний сезон, але наша команда не залежить від одного гравця»

– Хто зараз є обличчям «Зорі»?

– Думаю, у цьому сезоні буде несправедливим виділяти когось одного. Можна взяти стартовий склад і назвати всі прізвища. Кожен грає свою роль. Ми б не були такими успішними, якщо б лише кілька гравців тягнули команду. Всі наші футболісти грають на високому рівні.

У нас є молоді гравці, які прогресують. Бодя Лєднєв і Бодя Михайличенко проводять фантастичний сезон. Іванісеня прийшов влітку і сильно виріс за цей час. Юрченко дуже важливий для команди.

Також у нас є досвідчені футболісти, як Вернидуб, Шевченко і Хомченовський. Наш капітан Каменюка хоч і грає не багато, але він неймовірно потрібний для команди. Він веде нас, молодих хлопців. Каменюка зараз один з найважливіших гравців «Зорі».  

– Повернення Русина в «Динамо» – велика втрата для «Зорі»?

– Назік – чудовий футболіст. Мені дуже подобається його стиль. Він міг забити м’яч навіть, якщо у нього була для цього одна можливість. Чесно, було непросто втратити його. Але наша команда не залежить від одного гравця. Якщо зі складу випадає якийсь футболіст, то у нас  знайдеться рішення, як його можна замінити. Ми завжди здатні виставити на поле команду, яка зможе боротися проти сильних суперників.

– Третє місце стане розчаруванням?

– Бронза – теж хороше досягнення, але ми хочемо фінішувати другими. У нас дуже хороша команда і атмосфера. Ми наче одна сім’я. У нас свій малюнок гри і кожен знає, що має робити на полі.

– Ви знаєте, як фанати називають гравців «Зорі»?

– Мужики. Це я вивчив ще у перші дні свого перебування в команді. Мені пояснили, що це слово означає – сильні чоловіки і борці. Це те на чому наголошував наш тренер. Ми почали грати в інший футбол, ніж був у «Зорі» до того. Скрипник сказав, що є одна річ, яку ми не можемо втратити – ми маємо залишатися мужиками. Якщо у нас вийде поєднати цей менталітет з хорошим футболом, то це буде ідеальний баланс. І нам потрібно шукати цей баланс, щоб показувати класну гру. 

«Я грав за 4-5 німецьких команд, але вперше опинився у такій чудовій атмосфері»

– Більшість гравців «Зорі» – українці. Як легіонер почувається у команді?

– Повірте, нічого подібного у мене раніше ніколи не було. Я грав за 4-5 німецьких команд, але вперше опинився у такій чудовій атмосфері. Це справді щось дуже унікальне. Українські гравці теж мені говорити, що «Зоря» – особлива команда. Вони виступали за багато українських клубів, але ніде так не почувалися, як тут.

Це дуже допомогло мені так швидко адаптуватися. Дивіться, тренер довгий час працював у Німеччині і тепер запросив у команду німецького хлопця. Можливо, в деяких колективах виникло б непорозуміння, а футболісти могли б не прийняти мене чи подумати, що я тут тільки тому, бо мене привів тренер чи щось подібне.

Але гравці «Зорі» прийняли мене з першого дня. Я теж робив все, щоб якомога швидше стати своїм у команді – я відкрита людина і люблю з усіма спілкуватися. Вже за 3-4 дні тренувального збору я став частиною команди. Це справді щось неймовірне. До карантину ми кожні 2-3 тижні збиралися всім складом разом з дружинами і дітьми, щоб гарно провести час. Я не бачив раніше чогось подібного.

Якщо у вас в команді така атмосфера, то набагато легше грати. Навіть коли ви програєте, то колектив не розпадається на частини. Ви залишаєтесь одним цілим і повертаєтесь сильнішими. 

– Що за історія, коли Дмитро Хомченовський назвав вас маркою німецького пива.

– Якщо ви подивитися на мою сторінку у Вікіпедії російською чи українською мовами, то у графі прізвисько написано Варштайнер. Там це вписали після мого інтерв’ю з Дімою для телебачення. Коли я це побачив, то не міг повірити своїм очам. Сказав йому: «Це все ти зробив, тепер навіть Вікіпедія називає мене Варштайнером».

Таких веселих історій у мене сотні з кожним гравцем «Зорі». У мене справді хороші стосунки з усіма хлопцями в команді. Немає нікого, хто б мені не подобався чи з ким би я не зміг знайти порозуміння. Звичайно, коли я тільки приїхав, то мені дуже допоміг Владлен Юрченко, якого я знав ще по «Байєру». Він – українець і знає, як тут все працює. Дуже вдячний йому за допомогу у швидкій адаптації.

Я теж намагаюсь бути корисним для інших. Якщо хтось потребує моєї допомоги, то стараюсь зробити все від себе залежне.

– Які стосунки з Юрченком у вас були у «Байєрі»?

– Він грав у першій команді, а я виступав у юнацькій. Але тоді я підписав професійний контракт з клубом і почав тренуватися з основою «Байєра». Так ми і познайомилися. Не можу сказати, що ми дуже близько спілкувалися, інколи разом могли пообідали.

– Могли тоді собі уявити, що через кілька років будете разом виступати в Україні?

– Буду відвертим – у той час я не думав, що одного дня гратиму тут. Не хочу виглядати зверхнім. Просто Україна далеко від Німеччини. Тоді я бачив себе тільки в німецьких командах, але трапилося кілька непростих ситуацій. Зрозумів, що потрібно щось змінювати. І дуже радий, що зважився на це рішення. Переїзд в Україну – це найкращий крок, який я робив у своєму житті. Я залишив Німеччину, щоб познайомитися з іншою культурою і менталітетом. Це допомогло мені розвинутися, як особистості і футболісту. 

«Моя велика мрія – одного дня зіграти на рівні бундесліги. Але не за будь-яку ціну»

– Ви не зіграли жодного офіційного матчу за першу команду «Байєра». Наскільки близькими були до того, щоб вийти на поле?

– Двічі я потрапляв у заявку команди, коли у гравців основи були травми. Одного разу на матч бундесліги, а іншого на гру Ліги Європи. Втім, зіграти мені не вдалося. Можливо, якби тренеру знадобилась вимушена заміна, то я б здійснив свій дебют. Але цього не трапилося.

Я провів ще один сезон в академії «Байєра», а тоді перейшов в «Кайзерслаутерн», який тоді виступав у другій бундеслізі. Зараз команда грає вже у третій лізі, але все одно залишається великим клубом. Кожен домашній матч збирає 20-25 тисяч вболівальників на стадіоні.

– Не шкодуєте, що поки не змогли дебютувати у бундеслізі?

– Рік чи два тому я про це багато думав, мовляв, я маю там зіграти, це моя найбільше мета. Зараз це теж моя велика мрія – одного дня зіграти на такому рівні. Але не за будь-яку ціну. Зараз у мене хороше життя і я в хорошій ситуації.

Усвідомив, що це не обов’язково має бути бундесліга. Є багато інших ліг хорошого рівня, де я можу бути щасливим і грати у футбол. Одного дня мені б хотілося зіграти в європейській топ-лізі. Побачимо, як все складеться. Можливо, я проведу наступні 10 років в Україні.

За останні роки я зрозумів важливу річ – у футболі все може кардинально змінитися за один тиждень.

– У Німеччині ви звикли грати при повних трибунах. Дивує, що в Україні навіть на топ-матчі ходять мало?

– Це справді велика проблема. Повірте, якість українського футболу дуже хороша. Я був здивованим і не думав, що в Україні такий рівень. Якби стадіони були повні, то загальна картинка матчу виглядала б зовсім по-іншому.

На початку для мене було дивним, що на футбол мало ходять. Але до цього швидко адаптуєшся. Я ніколи раніше не грав проти команд рівня «Динамо», «Шахтаря» чи «Еспаньйола». Для мене це було вперше. Якщо б я мав обирати – грати у присутності повного стадіону чи на такому рівні, то я б завжди обирав другий варіант. Дуже цікаво виходити на поле проти сильних суперників.

Сподіваюсь, ситуація з відвідуваністю в Україні покращиться. Знаю, що раніше тут більше ходити на матчі і стадіони були повні. Розумію, що війна сильно вплинула на це. Можливо, після карантину людям захочеться більше переглядати футбол наживо.

– Луганська «Зоря» базується у Запоріжжі. Розумієте чому так?

– Так, я знаю про ситуацію в Україні. Коли я тільки дізнався про варіант з «Зорею», то сказав своєму агенту: «Друже, куди ти хочеш мене відправити? Луганськ знаходиться просто у зоні бойових дій». Але він пояснив мені, що клуб грає домашні матчі у Запоріжжі та інші речі.

Знав про «Зорю», бо попереднього сезону українці грали у кваліфікації Ліги Європи з «РБ Лейпциг». Я не стежив за командою весь сезон, але бачив цих два матчі. Пам’ятаю пенальті у ворота «Зорі» на останній хвилині.

«Знаю, що головна мова в Україні – українська. Але більшість людей в Запоріжжі і в команді говорять російською»

– Команда залишилась без генерального директора. Сергій Рафаїлов встиг попрощатися з гравцями?

– Я справді не знаю, що сталося, і чому він пішов. Ця інформація прийшла, коли ми вже були на карантині. Тому у нас не було ситуації, коли б він міг звернутися до команди і щось сказати.

– У пресі Рафаїлов відомий своїми скандальними заявами про геїв і фанатів. Яким він був з футболістами?

– Ми добре спілкувалися, у нас були нормальні стосунки, які і мають бути між генеральним директором клубу і гравцем. Щодо історій про які ви говорите, то через мовний бар’єр я не міг їх прочитати і правильно зрозуміти. Тому мені важко сформувати свою думку. Буде неправильно щось коментувати у такій ситуації.

– Відразу після підписання контракту із «Зорею» ви сказали, що вже домовилися з учителем російської мови. Як ваші успіхи?

– Поки моя російська не на тому рівні, щоб давати вільно інтерв’ю. Але я спокійно можу вийти в місто, кафе, ресторан чи супермаркет. Для мене це вже не проблема. Також можу підтримати невелику розмову. Але у 2020 році в мене ще не було змоги працювати з учителем. Спочатку були збори, тоді моя травма, а тепер карантин. Знову хочу відновити уроки, але поки це неможливо. Коли вся ця фігня закінчиться, то знову візьмуся за вивчення російської. Важливо знати мову країни, в якій ти живеш і працюєш.

Я знаю, що головна мова в Україні – українська. Але більшість людей в Запоріжжі і в цьому регіоні говорять російською. Так само і в команді. Тому я вирішив вчити саме цю мову. Якби я вивчив українську, то не зміг би з усіма спілкуватися.

– Що краще – ваша російська чи німецька Юрченка?

– Його німецька. Але треба врахувати, що він грав у Німеччині чотири роки. Дайте мені трохи більше часу, і тоді я вийду на новий рівень. Юрченко досить добре говорить німецькою. Ми можемо поспілкуватися з ним на серйозні і глибокі теми. Якщо в мене якісь проблеми, то я можу обговорити їх з Владленом рідною для мене мовою.

Андрій Циганікс говорить німецькою навіть краще за Юрченка. Я жив з ним чотири роки в одному будинку у Німеччині, коли ми двоє були в «Байєрі». Скрипник під час тренувань говорить російською. Зараз я вже розумію все, що він каже. Але коли у нас йде особиста розмова чи він хоче мені щось пояснити, то звертається до мене німецькою. Думаю, в майбутньому ми зможемо говорити російською. 

– Як вам життя у Запоріжжі?

– Наше місто цілком окей. Не планую мешкати тут все життя, живу у Запоріжжі поки граю за «Зорю». Коли завершиться моя історія в Україні, повернуся до себе в Німеччину. Мені комфортно, у мене є друзі і команда. Можливо, життя у тому ж Києві було б цікавіше і краще, але зараз я щасливий там, де я є.

Мама і тато кілька разів приїжджали провідати мене і подивитися матчі. Їм сподобалося в Україні. Вони побачили, що в мене все добре, тут я почуваюся щасливим і весь час посміхаюся. А для них це найважливіше.

– У Німеччині Коноплянку вразило, що треба сортувати сміття. Що вас здивувало в Україні?

– Це 100% дороги. Вони тут… трохи особливі. Але я вже адаптувався до них. Ще не так багато українців спілкуються англійською. Це мене здивувало. Можливо, просто бояться сказати щось не так.

Фото: «Зоря», «Байєр», сторінка Абу-Ханна в інстаграм

Другие посты блога

Все посты