«Мої думки тихі» – офіційно найкращий український фільм року. Режисер – фанат «Тоттенгема», у фільмі багато відсилок до футболу
Днями стрічка взяла «Золоту Дзиґу».
(Вперше цей пост був опублікований 30 січня 2020 року)
Днями українська кіноакадемія в четверте вручила премію «Золота Дзиґа» найкращим фільмам, акторам та режисерам. Головну нагороду – фільм року – взяла стрічка «Мої думки тихі». Ще ця картина виграла в номінаціях найкраща акторка (Ірма Вітовська), найкращий сценарій (Антоніо Лукiч, Валерія Кальченко), відкриття року (Антоніо Лукіч)
Ірина Козюпа подивилася «Мої думки тихі» і поговорила з режисером Антоніо Лукічем про спорт у фільмі.
Режисер «Мої думки тихі» Антоніо Лукіч
В Україні зняли кіно, за яке не соромно
Комедія «Мої думки тихі» – дебютний повнометражний фільм українського режисера Антоніо Лукіча. Стрічка вийшла у прокат 16 січня – за два тижні показу український фільм зібрав 5 мільйонів гривень, його переглянули більше 52 тисяч глядачів. Чи не вперше я бронювала квитки наперед, щоб потрапити на сеанс, в залі не було жодного вільного місця, на титрах оплески.
За сюжетом молодий звукорежисер-фрілансер Вадим вирушає в подорож Закарпаттям, щоб записати звуки українських тварин (а головне, спів рідкісного рахівського крижня) для відеогри та в перспективі отримати роботу мрії у Канаді. У дорозі компанію Вадиму складає мама, з якою він намагається налагодити стосунки. Над сценарієм «Мої думки тихі» автори працювали три роки. Головні ролі зіграли Ірма Вітовська («Леся+Рома») та Андрій Лідаговський (актор-дебютант великого кіно).
Фільм на Одеському кінофестивалі отримав чотири відзнаки, у тому числі приз глядацьких симпатій, і потрапив у номінацію на найкращу українську стрічку. Раніше картину відзначили спеціальним призом на фестивалі у Карлових Варах. Рейтинг фільму за версією IMDb – 8,7/10.
В Україні за останні роки почали знімати все більше фільмів, але дійсно класних серед них не так і багато. 90% відгуків та рецензій – позитив і захоплення. Головний меседж – нарешті в Україні зняли комедію, на яку ми заслужили (у хорошому сенсі). «Мої думки тихі» беруть тонким гумором, оригінальними діалогами, якісною акторською грою, реалістичністю та закарпатським колоритом.
Критики, які у меншості, говорять, що фільм доволі симпатичний, але з точки зору кіно зроблений на трійку. До кінця не розкриті образи головних героїв, місцями затягнуто і бракує цілісності – стрічка виглядає, як набір скетчів.
Обережно, далі можливі спойлери. Щоб вирішити, хто правий – спочатку все ж таки перегляньте фільм, який ще йде в кінотеатрах.
У комедії багато відсилок до спорту
Антоніо Лукіч, Андрій Лідаговський та Ірма Вітовська
«Мої думки тихі» – кіно з великою кількістю символів та відсилок до релігії, музики, географії, соціальної проблематики і спорту, а особливо футболу. Антоніо Лукіч пояснив, для чого у фільмі фото Месута Озіла і куртка «Генка».
«Наш герой, на відміну від мене, має досить поверхове ставлення до футболу. Якби я мав змогу, то ще б більше напхав у фільм футбольних відсилок, але воно вже ніяк не монтувалося з героєм-звукорежисером», – розповідає режисер Tribuna.com.
***
Канадець (зіграв Істан Розумний) вболіває за «Торонто Мейпл Лівз»
«Спорт – це індекс добробуту країн і взагалі відображення національної ідеї. Тому не випадково канадець у фільмі захоплюється хокеєм. Можливо, це трохи стереотипно, але мені хотілося пов’язати його саме з цією командою».
***
Кавалер мами з Італії висилав їй фото Месута Озіла
«Є люди, які можуть бути схожі на кого-завгодно. Озіла важко відрізнити від звичайно італійця чи турка. Ще була частина, коли головний герой розповідав мамі історію футболіста, але це дуже обтяжувало сюжет. Там такий діалог між мамою і сином:
– Я приїхала в Італію, а він мене не зустрів. Я весь тиждень ходила по місту сама і нікому не потрібна.
– Звісно, що він тебе не зустрів. З тобою переписувався не Бернардо, а Месут Озіл.
– Який ще Месут Озіл?
– Звичайний. Він не італієць, а німець турецького походження. І що найгірше, він – гравець «Арсеналу».
– Хороший гравець?
– Залежить від настрою.
Але ця сцена вийшла величезною, тому ми її прибрали. Залишилися тільки фото Месута Озіла.
***
Криве футбольне поле біля Ужгорода
«Це впізнаване місце по дорозі з Ужгорода до Мукачево. Таке поле облаштували на схилі до Євро-2012. Воно реально існує, але виглядає не так спокусливо, як це було раніше. Зараз вже трохи покинуте.
Ми знімали поле цілеспрямовано для фрази про ненормальне життя, коли головний герой спілкується про це з мамою. Також воно символізує почуття гумору Закарпаття. Це не футбольне поле у класичному його розумінні».
***
Головний герой носить футболку з логотипом НБА
«З цим все дуже просто. Актор Андрій Лідаговський колись займався баскетболом (його зріст – 2 метри 7 сантиметрів). У нас не було надто великого вибору речей дня нього. Справді, важко знайти щось для Андрія, тому ми використовували одяг, який у нього вже був».
***
Вадим стрижеться під Серхіо Рамоса
«Часто футболісти навіть не здогадуються, на яких афішах може опинитися їхнє обличчя. Мені хотілося передати привіт Рамосу і сказати, що він рекламує перукарню на ДВРЗ у Києві».
***
Мама висилає головному герою куртку «Генка» з Бельгії
«Це ніяк не пов’язано з тим, що у цій команді грав Руслан Малиновський. Про це я дізнався пізніше. Просто Генк – це, мабуть, одне з найбільш похмурих міст Європи. Мені хотілося відправити маму Вадима в якусь неоднозначну Європу, щоб подивитися наскільки її життя стане краще, якщо вона переїде в таку Бельгію.
А те, що у цьому місті є футбольний клуб, то це приємний бонус. В Європі настільки все добре за відчуттями, що у них немає так багато причин для хвилювань. А футбол це компенсує. Вони ходять на стадіони, щоб переживати за свої команди. А у нас в країні і так є, за що турбуватися. Тому і арени у нас порожні.
«Генк» – це справді один із символів міста. Люди там ходять у куртках з емблемою цієї команди. Мені хотілося якось про це сказати».
***
Мама Вадима фанатіє від Вікторії Бекхем
«Я присвятив цей фільм кожній мамі, а потрібно було присвятити футболу, – жартує Лукіч. – Про Вікторію дізнався після «Манчестер Юнайтед» та Девіда Бекхема. Для мене саме він був зіркою, а про Вікторію я нічого не чув до цього».
Улюблений футбольний фільм – «Проклятий Юнайтед»
Антоніо Лукіч народився 1992 року в Ужгороді. У школі підтримував «Закарпаття», ходив на матчі команди на стадіон. Після переїзду в Київ підтримує «Динамо», особливо в єврокубках. Вболіває за «Тоттенгем» завдяки фільму «Залягти на дно в Брюгге».
«Якщо чесно, то мені ця команда не дуже подобається, але вже маю солідний стаж і продовжую підтримувати, щоб мене не вважали якимось глоріхантером, – розповідає Антоніо. – Почав спостерігати за «Тоттенгемом», коли за команду грав Сергій Ребров, дивився його матчі. Для мене «Тоттенгем» уособлював дух справжнього англійського футболу, коли ти не можеш передбачити, що трапиться наприкінці гри.
А остаточно почав вважати себе прихильником клубу після фільму «Залягти на дно в Брюгге». Там дуже влучний жарт про чистилище. Герої фільму розглядають картину Босха в музеї і персонаж Коліна Фаррелла каже: «Туди потрапляють люди, які і гівном ніколи не були, і успіхів великих не досягали. Як «Тоттенгем». Це дуже точний опис команди, яку мені хотілося підтримувати».
У 2016 році Лукіч зняв трагікомедію «У Манчестері йшов дощ». Вона отримала приз, як найкращий короткометражний фільм на Одеському кінофестивалі.
«Ідея цього фільму прийшла до мене після того, як сер Алекс Фергюсон пішов у відставку», – розповідає Лукіч.
У фільмі згадують жувальну гумку тренера «МЮ», Артема Мілевського і навіть скандальний удар Зідана на ЧС-2006.
«На той момент Мілевський справді коштував, як жувальна гумка Фергюсона. І як я й передбачив, Артем з часом став коштувати менше, а гумка сера Алекса тільки виросла в ціні».
У майбутньому режисер хотів би зняти футбольне кіно.
«Не впевнений, що на даному етапі кар’єри мені вистачить майстерності, щоб вдало розповісти якусь велику тему чи зняти спортивну драму. Потрібно більше досвіду. Знаєте, деякі футбольні матчі виходять набагато глибшими, ніж половина фільмів. Навіть, якщо фільми хороші.
Жартую, що люблю «Шаолінський футбол». Це фільм родом з дитинства, тому він не може не подобатися. А один з моїх найулюбленіших фільмів – «Проклятий Юнайтед» про історію Браяна Клафа і його роботу в «Лідс Юнайтед». Стрічка показує наскільки раніше світ і футбол був багатим на особистості. Клаф не боявся брати відповідальність на себе за всю команду. Це фільм не про футбол у людині, а про людину у футболі. Головне там – це характер Клафа, а решта – це просто декорації цієї успішної історії.
Футбол – це індекс багатьох речей. Він розповідає про суспільство більше, ніж новини. Зараз ми спостерігаємо процес, коли індивідуальності стираються, їх стає все менше. Ібрагімович, Роналду, Мессі – це особистості, але за ними йде деформація клубів у корпорації. Зараз ми вже спостерігаємо не гру конкретних людей на полі, а гру команд, які є бізнес-проектом чи брендом».
Фото: сторінка Антоніо Лукіча у Фейсбук, кадри з фільму «Мої думки тихі»
