«Гімн України співаємо сім’єю». Йовічевіч – про Львів і виховання молоді у «Динамо» З
Душевна розмова з колишнім тренером «Карпат».
Душевна розмова з колишнім тренером «Карпат» Ігорем Йовічевічем.
– Які враження залишилися від матчу «Шахтаря» в Загребі?
– Приголомшлива для нас гра і великий психологічний удар. «Динамо» вело у рахунку 3:1 на 90-й хвилині. Рідко буває, що команда після такого пропускає двічі за такий короткий час. Але це футбол. Ще раз всі переконалися, що поки не свиснув арбітр, все можливо.
У нас ще залишилося два матчі, а це потенційні 6 очок, і хороші шанси на вихід з групи. Треба прийняти цю нічию, добре підготуватися до наступного матчу та обіграти «Аталанту» в Мілані.
– Перед матчем ви сказали, що «Динамо» вже більше не аутсайдер, як це було раніше. Що змінилося?
– Можливо, у нас немає великих зірок, але є характер і тактична думка Ненада Бєліци, який вже другий рік працює з цією командою. «Динамо» налаштовується на кожен матч, як на останній. Минулого сезону команда вийшла в 1/8 фіналу Ліги Європи, що стало величезним успіхом. 49 років такого не було. Цього сезону ми у Лізі чемпіонів і боремося за вихід у плей-офф. Це дуже великий крок уперед для «Динамо», а також велика радість для Загреба і Хорватії.
– Ваша команда U-19 виступає навіть краще за основу – перше місце у групі. У чому секрет?
– Це успіхи дорослої команди нас мотивують. Кілька моїх гравців вже виступають за перший склад «Динамо». На зборах з ними працювало взагалі 7 футболістів з молодіжки. На останні 20 хвилин матчу з «Шахтарем» вийшов наш футболіст – Марко Гьїра. Це дуже велика мотивація для наших футболістів, адже вони знають, що отримають шанс у першій команді.
– У вас грає 17-річний центральний захисник Йошко Гвардіол. Говорять, що це майбутня зірка.
– Він вже дуже габаритний, але ще дитина і продовжує рости. У нього справді велике майбутнє. Він вже встиг зіграти кілька матчів за основу «Динамо». Попри свій вік, виглядає дуже солідно, чудово розуміє футбол, сміливо йде в єдиноборства.
7 гравців з команди U-19 «Динамо» грають у мене в дублі. Це як виступати у першій лізі України. Молодим футболістам треба докладати більше зусиль, долати більше перепон, щоб грати на такому рівні, але головне не результат. Можемо програти сильнішим і досвідченішим від нас командам, але виграємо у довгостроковій перспективі. Наші гравці набагато швидше розвиваються. Коли вони грають проти своїх однолітків, то на їхньому фоні виглядають потужніше, бо вже мають досвід матчів зі старшими.
Ми думаємо не лише про результат, а даємо можливість талановитим футболістам прогресувати. Це один із секретів «Динамо» Загреб.
«Якщо покажеш себе у «Динамо» Загреб, то потрапиш у збірну Хорватії, що збільшить твою вартість удвічі чи навіть утричі»
– Ви працюєте з двома командами. Як побудована структура роботи у клубі?
– Це вже другий рік поспіль так. Треную дубль «Динамо», який виступає у Хорватії та Міжнародному кубку Прем’єр-ліги до 23 років, який проходить у Лондоні. Вже втретє беремо участь у цьому турнірі. Цього року обіграли «Вільярреал» – 2:1. У грудні маємо грати з «Лестером» та «Арсеналом». Минулого року дійшли до фіналу командою, в якій якраз були Гвардіол та інші футболісти з U-19. Програли «Баварії», за яку виступали старші футболісти – 0:2. Для нас це був величезний успіх.
У клубі вирішили, що я ще тренуватиму команду U-19, але тільки у Юнацькій Лізі чемпіонів. Беру їх за кілька днів до матчу. У чемпіонаті вони працюють з іншим тренером. У такій ситуації дуже важливо правильно побудувати підготовку, бо часу дуже мало. Один матч іде за іншим. Сплю мало, але працюю з посмішкою. Це збагачує мене, як людину і професіонала. Отримую величезну сатисфакцію працювати у такому топ-клубі, як «Динамо» Загреб.
Мене часто запитують про формулу успіху виховання наших футболістів. Збірна Хорватії стала фіналістом ЧС-2018. 14 гравців цієї команди почали свою кар’єру у «Динамо». Це показник, що наша академія працює дуже добре. Тренери постійно слідкують за новими тенденціями, за свої гроші їздять на стажування.
Ще один ключовий чинник – у нашому регіоні народжуються таланти. Додайте сюди характер і чисту голову, які у сучасному футболі грають визначальну роль, і отримаєте велику ймовірність досягнення успіху. Головне завдання тренера – не знищити талант, а направити у правильне русло і довести до першої команди.
Якщо покажеш себе у «Динамо» Загреб, то потрапиш у збірну Хорватії, що збільшить твою вартість удвічі чи навіть утричі.
– Всі команди у системі «Динамо» грають за схемою основи?
– Ні. Проведу паралель філософії нашого клубу з «Реал» Мадрид і «Барселоною». У каталонському клубі всі працюють за однією схемою 4-3-3. Якщо проб’єшся у першу команду, то це чудово, бо всі дії відпрацьовані до автоматизму. Але назвіть мені хоча б одного футболіста, який не пройшов в основу «Барселони», але однаково зробив велику кар’єру в іншому клубі. Я не знаю жодного такого випадку.
У системі «Реала» тренерам самим дають свободу обирати схему. Ця тактична гнучкість дає можливість футболістам розвиватися, пізнавати різні моделі гри. 4-3-3 – це не те саме, що 4-4-2, 4-1-4-1, 3-5-2, 3-4-2-1. Не всі вихованці академії зроблять кар’єру у своєму клубі, але вони зможуть заграти в інших командах і країнах. «Реал» дуже багато заробляє на цій схемі.
У «Динамо» нам теж дають свободу обирати схему. Ми не зав’язані на першій команді. Хоча можемо і відзеркалювати їх гру, якщо вона приносить успіх. Радий, що можу бути креативним і використовувати різні тактичні схеми. Проти аутсайдера вдома і проти лідера на виїзді ми граємо по-різному. Інколи треба зробити ставку на контратаку, в інших випадках зіграти через контроль м’яча. Хочу контролювати всі сегменти гри та вміти реагувати на різні ситуації. Тому я радий, що маю свободу дій, а не чітку установку грати тільки 4-3-3.
– Ви працювали в Україні та знаєте інфраструктуру наших клубів. Порівняйте з умовами «Динамо» Загреб.
– Я б сказав, що українські клуби мають набагато кращу інфраструктуру, ніж хорватські. У «Карпат» чудова база. «Динамо» Загреб такої немає. Навіть наша перша команда немає таких умов, як у львів’ян. У Брюховичах є два поля, з яких я міг обирати, басейн, тренажерний зал з фітобаром, конференц-зал і кімната медичного персоналу. Ця база – це величезний проект Петра Димінського та Ігоря Дедишина. Такого у Хорватії ми не маємо. Я серйозно. Вже навіть не кажу про базу київського «Динамо». Але людські ресурси, бажання працювати та вдосконалюватися, талант – це теж дуже важливо.
Наведу приклад іспанця Дані Ольмо. 2,5 роки тому він грав за резервний склад, а зараз – один із лідерів першої команди «Динамо». Навіть більше, він отримав виклик у збірну Іспанії. Це величезний успіх нашої академії, бо він у нас з 16 років.
– Здивувало, що іспанець Ольмо на прес-конференції перед «Шахтарем» говорив хорватською.
– Це культура самого футболіста, його повага до людей і країни, в якій він живе. У такий спосіб я теж хотів показати українцям, що шаную вас. І найменше, що я міг зробити – це вивчити українську мову. Так я міг показати свої емоції та зрозуміти, що хочуть від мене.
– Ви вже довгий час не працюєте в Україні, але зараз говорите чудовою українською. Як так?
– У мене дуже багато друзів в Україні. Майже кожного дня спілкуюся зі своїм колишнім тренерським штабом. Андрій Ханас, Юрій Беньо, Роман Зуб, Вадим Деонас – це мої люди, яких я обожнюю. З ними підтримую свою форму. Знаю, що моя українська не є досконалою, але можу нею висловлюватися, щоб ви мене зрозуміли.
«Філіп і Маркос закінчили школу у Львові. Робив з ними домашнє завдання»
– Українська схожа до хорватської. Це вам полегшило завдання?
– Грав за «Карпати» у 2003/04 роках. Тоді говорив російською мовою. Але з часом зрозумів регіон, місто, в якому я живу, думки, традиції та культуру людей. До того грав в Іспанії, Японії та інших країнах і вчив їхні мови. Не бачу проблеми, щоб у такий спосіб показати свою повагу. Це не удар по власному его. Навпаки, так людина себе збагачує.
Не сказав би, що українська та хорватські мови схожі. Українська – дуже мелодійна, подібна на італійську. Коли люди говорять, то наче співають.
Читав багато літератури, намагався зі всіма спілкуватися українською. Мені ніколи не було соромно перепитати, що означає те чи інше слово, як його правильно вимовляти. Мої сини та дружина теж говорять українською. Філіп (грає у дублі в батька) і Маркос (воротар у команді U-19 «Локомотива» Загреб) закінчили школу у Львові. Робив з ними домашнє завдання. Моя сім’я провела 6 незабутніх років в Україні. Часто згадуємо людей, які нам допомагали. Ми почували себе українцями. І гімн України співаємо так само, як хорватський.
– Дуже мало українських тренерів працюють в Європі. Їхня проблема у незнанні іноземних мов?
– Я б не сказав, що не зможеш тренувати закордоном без мови. Це не ключовий чинник. У мене було багато тренерів, яким допомагали перекладачі. Але якщо ти знаєш мову, то футболісти зрозуміють тебе набагато краще, твою ідею гри, емоції. У футболі немає дрібниць. Тренер управляє людьми, а не будинками. Недостатньо звертати увагу лише на тактико-технічні дії. Потрібно ще бути й мотиватором.
Крім гравців тренер має ще спілкуватися зі спортивним директором, президентом клубу, ультрас, лікарями. Всі ці сфери ти маєш контролювати. І в кожному з цих випадків стиль спілкування і міць голосу може бути різною. Я так дивлюся на тренерську роботу.
– Що Україна може взяти з хорватського досвіду виховання футболістів?
– Ще раз зазначу, що у нашому регіоні народжується дуже багато талантів. Це не тільки мої слова. Так говорять факти. Крім того, з цими талантами хтось працює. У Хорватії багато кваліфікованих тренерів. Часто клуб оплачує їм стажування закордоном. Якщо хочеш зрозуміти, що таке хороша контратака, то можеш їхати на стажування в Німеччину, контроль м’яча – в Іспанію. Водночас, багато тренерів витрачають власні гроші на свій розвиток і навчання.
Дуже боюся, що одного дня скажу: «Це мені не потрібно». Це перший крок до регресу. Поки в мене є цей страх – це джерело енергії, яка рухає мене вперед.
– Населення Хорватії – майже 4 млн людей, в Україні – 42 млн. Як у вас відбувається селекція?
– 70% талантів народжується не в містах. Потрібно їздити селами та маленькими містечками, налагодити роботу скаутської мережі. У «Динамо» є такий відділ, бо клуб має фінансову стабільність і людей, які шукають здібних хлопців.
Але крім футболу хорвати успішно виступають в інших видах спорту – гандбол, баскетбол. Івіца та Яніца Костеліч – брат і сестра, які завоювали на двох 10 олімпійських медалей у гірськолижному спорті, багаторазові чемпіони світу. А у Хорватії ж навіть майже снігу немає. Як це пояснити?
Візьміть Чорногорію. У 2008 році чоловіча збірна з водного поло стала чемпіоном Європи. На той час у них був всього один басейн на всю країну. Зараз вже мають їх трохи більше. Населення Чорногорії – 600 тисяч людей.
«Завдання тренера не тільки підказувати гравцям, що вони мають робити, а дати їм можливість самим думати»
– Наскільки в академії «Динамо» приділяють увагу освіті футболістів?
– У нас це по-іншому, ніж в Україні. Мої два сини навчалися у спортивному класі. Вся команда йшла до школи разом. Після уроків у них було тренування. Всі 20 хлопців працювали разом у великій групі.
У Хорватії інша система. Ще у мене так було. Дуже важливо, щоб хлопці навчалися у звичайних школах разом з іншими дітьми. Це формує характер.
Половина команди йде у школу зранку, а половина – увечері. Це означає, що тренер працює двічі на день з невеликими групами по 7-8 футболістів. Вони грають у футбол 4 на 4. Багато уваги приділяють техніці, дриблінгу, креативності тактичної думки, швидкості прийняття рішень. У цьому перевага нашої системи. А що тренер зробить, коли в його групі 20 гравців? Не вистачить часу попрацювати з усіма індивідуально.
Щоб приймати швидкі та точні рішення на полі, потрібно розвивати мозок. Завдання тренера не тільки підказувати гравцям, що вони мають робити, а дати їм можливість самим думати. Це і є футбол.
Але якщо футболіст постійно обирає неправильні рішення, то це поганий футболіст. Часто чую: «Він – швидкий. З нього вийде хороший гравець». Цього замало. Потрібно знати, куди та коли бігти. Навколо нього ще є чотири параметри – простір, партнер, м’яч і суперник. Одна лише швидкість не допоможе розв’язати тактичну проблему. З цим краще йти в легку атлетику. У футболі важливо вміти швидко приймати рішення, знаходити вільний простір і мати характер.
Треба ще дивитися, як гравець поводиться в неоптимальних умовах – коли падає дощ, коли його команда програє 0:3, матюкається він, розводить руками чи грає далі. Це все дуже важливі речі, коли йдеться про відбір футболістів.
– Як «Динамо» вдається утримувати таланти, щоб їх не перехопили до себе іноземні топ-клуби?
– Є випадки, коли це не вдається робити. Футболістам пропонують набагато більші гроші, ніж вони отримують у «Динамо», і вони їдуть. Але досвід показує, що це не завжди хороший крок. Молоді гравці їхали та там губили свою кар’єру. Хлопці це бачать і все менше зважуються залишати клуб. Вони розуміють, що в «Динамо» отримають шанс у першій команді, зможуть швидко прогресувати та продати себе у топ-клуб більш підготовленими.
Наші вихованці мають хороші контракти та гарні умови. Ми їх з 10-12 років готуємо до першої команди, кожного дня пояснюємо, що таке «Динамо» Загреб і що потрібно думати не тільки про гроші, але і про свій розвиток. Гроші прийдуть, якщо у тебе буде якість.
– Молоді хорватські футболісти розглядають чемпіонат України, як варіант для продовження кар’єри, чи більше дивляться у бік Західної Європи?
– Будь-який гравець хоче робити крок уперед. Минулого року «Динамо» Київ підписало словенця Вербича. Це був дуже хороший трансфер.
Але українським клубам зараз непросто, бо їхні фінансові можливості впали, а трансферна вартість футболістів зросла. Не знаю, чи готові ваші команди викласти за молодого гравця 5-7 млн євро.
– Матчі проти «Шахтаря» в Юнацькій Лізі чемпіонів були для вас особливим, зважаючи на вашу любов до України?
– Це вперше після роботи в «Карпатах» грав проти української команди. Ми дуже поважаємо «Шахтар» і серйозно готувалися до цих матчів. У гірників є 4-5 гравців, які можуть кожної секунди вирішити долю матчу – Мудрик, Бондаренко, Сікан, Абдулаєв чи Судаков.
Ми заслужили на перемогу в Україні та на ще більшу перемогу у Загребі, але ми грали практично на ліміті своїх власних можливостей.
«Я вже не той тренер, яким був 6 років тому у «Карпатах». Бачу, що став трохи соліднішим»
– Слідкуєте за політичною ситуацією в Україні?
– Не люблю політику. Хай цим займаються політики. Я спортивна людина, яка 24 години на день думає тільки про футбол.
– Ви пограли у різних країнах, зустрічалися з різними культурами. Що передаєте молодим гравцям з власного досвіду?
– Кажу їм, то теперішнє – це найважливіше, кожне тренування треба відіграти, ніби це матч, а на кожну гру виходити, ніби на останню в кар’єрі.
Ставлюся до своїх хлопців з таким респектом, щоб після завершення нашої роботи, ми могли зустрітися і випити кави. В деяких випадках маєш показати свій авторитет і бути гострішим, але саме футболісти – це головні актори на полі. Запитую своїх гравців, що вони думають про тактику, схему на матч. Мене так питали дель Боске та інші тренери, з якими я працював.
Людські стосунки – це фундамент для всього. Так можна краще зрозуміти своїх гравців, витягнути максимум з їхніх голів і ніг. Моє его давно померло. Просто роблю все, щоб мої футболісти стали кращими. І росту разом з ними. Знаю, що я вже не той тренер, яким був 6 років тому у «Карпатах». Зараз я набагато досвідченіший, спокійніший в екстрених ситуаціях, коли ламається гра і треба швидко приймати рішення. Бачу, що став трохи соліднішим. Сподіваюся, що за 6 років буду ще кращим тренером, ніж я є сьогодні.
Цього б не було, якби свого часу Димінський і Дедишин не довірили першу команду молодому тренеру. Для мене це була велика мотивація. Дуже вдячний їм за цей шанс. Для «Карпат» віддав все, що мав. Один раз лев – завжди лев.
Фото: «Карпати», «Динамо» Загреб
