Чому сльози Тайсона і Дентіньо – це нормально
Ірина Козюпа впевнена – чоловіки мають право плакати.
Ірина Козюпа впевнена – чоловіки мають право плакати.
Тато зателефонував після Класичного. Звісно, що говорили більше про расизм, ніж про футбол. Тим більше, що він фанат «Динамо». Кинув таку фразу: «Некрасиво Тайсон зробив, коли показав той жест. Він образив ним не тільки тих, хто був на трибуні, але і всіх вболівальників. І плакати не варто було. Це не личить чоловіку».
Толерантно промовчала і не нагадала татові, як він сам не так давно витирав сльози з очей у коридорі лікарні, коли мене госпіталізували.
Але подібні коментарі читала десятками на Tribuna.com і у соцмережах. Мовляв, расизм – це погано, але сльози та соплі, то ще гірше. Не чоловіча це справа. От Дані Алвеш не плакав, а з’їв банан, яким у нього кинули, і запустив флеш-моб по всьому світу. Ви серйозно?
Зрозуміло, що наша культура і виховання з самого дитинства нав’язують певну модель поведінки. Хлопці мають бути сильними, не плакати, одягатись у речі голубого кольору. Це дівчатка повинні носити рожеве, бути емоційними та готувати борщ.
Виросла з трьома братами, і жодного разу не бачила, щоб вони плакали. Це я ридала над «Хатинкою дяді Тома» і «Титаніком». Просто зовнішня брутальність і суспільні стереотипи не дозволяють показати їм свої трушні емоції. Я ж точно чула клубочок в горлі, коли один брат розповідав про АТО і показував свою медаль ветерана війни, а інший – про болісне розлучення.
Це як з расизмом. Він був і раніше на наших стадіонах, просто ніхто не зупиняв матчі та не реагував так гостро, як Тайсон і Дентіньо. Нам до кінця не зрозуміти, чому саме тепер і саме так, бо ми не в їхній шкірі.
Говорити, що Тайсону і Дентіньо треба стати мужиками, бо ридають тільки тряпки та слабаки, це щось із розряду епічного спічу тренера «Діназа», що «жінка повинна народжувати дітей, займатися домашніми справами, а не судити футбол». Це дві сторони однієї проблеми.
Та камон. Всі ми різні, і в кожного свій поріг чутливості. Когось не проб’єш на сльозу нічим на світі, а хтось заплаче після поразки своєї команди. Плакати – це не злочин. Це нормально. Навіть, якщо ви чоловік, вам 30 років і ви відомий на весь світ футболіст, який заробляє мільйони.
Спорт взагалі і футбол зокрема – це якраз те місце, де можна не приховувати своїх емоцій. Цим він і прекрасний. Але хай це краще будуть сльози радості від голів і перемог, як в Олексія Михайличенка, ніж сльози Тайсона і Дентіньо від мавп’ячих звуків.
Фото: «Шахтер»; Александр Осипов, Віталій Вітлео/Tribuna.com
