«3:3. «Шахтар» переміг». Репортаж із Загреба
Емоції Ірини Козюпи від камбеку на «Максимірі».
Ірина Козюпа провела два дні у Загребі і бачила 3:3 на «Максимірі».
Йшла 97-ма хвилина матчу. Час зупинився, коли П’ятова завалили на газон біля воріт «Динамо», а Брих показав відомий на весь світ жест – VAR. Здається, пройшла ціла вічність, поки німецький арбітр дивився відеоповтор. Він впевнено показав на точку, а дебютант Ліги чемпіонів Тете реалізував пенальті. «Максимір», який співав весь матч, на хвилину притих – рахунок у цьому шаленому матчі став 3:3.
За фантастичні камбеки не дають більше очок, і нічия – це всього лише нічия. Але ці 3:3 – це трохи більше. На 89-й хвилині «Динамо» зробило рахунок 3:1 – команда вже святкувала перемогу і вихід з групи, з верхнього ярусу летіли бокали з пивом, хорватські фанати виглядали найщасливішими на світі. Але «Шахтар» зробив те, що було написано на моїй футболці: «Never give up».
Вирвати нічию в додатковий час на виїзді у сильного суперника (так, «Динамо» Загреб вже більше не аутсайдер, як було раніше) – у цьому є щось особливе. У таких матчах говорять більше про емоції, характер, бажання, ніж про тактику. І що найкрутіше – цей результат залишив «Шахтар» у грі за вихід з групи.
Після матчу писали знайомі, які не могли подивитися трансляцію. На емоціях відповіла: «Шахтар» виграв – 3:3». Частково так воно і є. Такі нічиї – справді, як перемога.
Після фінального свистка вболівальники «Динамо» вже виглядали найбільш нещасними у світі. Одного фаната так боліло від втраченої перемоги, що він злісно махав кулаками і брутально лаявся у бік українських журналістів. Звучало щось типу «Росія все вірно робить, так вам і треба». Ненад Бєліца на прес-конференції був менш радикальним і розповідав про свою нелюбов до VAR: «Він взагалі не потрібен, адже забирає емоції та може бути помилковим».
Луїш Каштру і гравці «Шахтаря» стримано говорили про гру. Більше шкодували, що не змогли виграти, ніж раділи, що не програли. «Думав, що доведемо матч до переможного кінця, а потім все так закрутилося – вилучення, пропущені голи. Краще до такого не доводити. Для вболівальників – це весело, а для нас не дуже», – сказав Степаненко.
«Божевільна гра. У мене залишилися змішані відчуття. Ми могли виграти цей матч, добре стартували, а потім зробили деякі помилки, не змогли скористатися своєю чисельною перевагою. Втратили концентрацію і пропустили двічі, але показали свій характер. Засмучений, що ми не виграли, але щасливий, що зіграли до кінця і вирвали цю нічию», – це вже реакція Жуніора Мораеса.
Даріо Срна поговорив практично з усіма журналістами. Нічого дивного – він у своїй рідній країні. «Звичайно, після 3:1 для «Динамо», підсумкові 3:3 – хороший результат. Але ми мали цю гру закінчити набагато раніше. А Марлоса не треба звинувачувати. Він також людина».
***
За день до матчу Загреб зустрів температурою +17 і дощем, який перейшов у зливу. Під час тренування «Динамо» на «Максимірі» була просто стіна з води. Прес-аташе загребського клубу заспокоював місцевих журналістів – дренаж на стадіоні хороший, він витримає навіть такий потоп.
«Максимір» – це легенда. Йому більше ста років. 13 травня 1990 року тут зіграли той самий матч ненависті між «Динамо» і «Црвеною Звєздою». Ця гра змінила світ, а історичний стрибок Звоніміра Бобана на поліцейського зробив молодого капітана хорватського клубу національним героєм.
«Максимір» – велике химерне створіння. Стадіон ніби складений з різних частин різними людьми у різний час. Давно не бачила такої олдскульної ложі преси з дерев’яними столами для ноутбуків. Стадіон ще й продувається наскрізь всіма вітрами. Втім відсутність комфорту не заважає «Максиміру» бути дуже атмосферним і по-своєму унікальним. Цього у нього не забереш.
«Це найогидніший стадіон у всій Європі, а новий не будують через політику і корупцію. Думаєте, тільки у вас такі речі є? Ми всі, слов’яни, однакові», – хорватський журналіст цілує руку і починає розповідати, куди пропали гроші виділені на будівництво нової арени.
***
За передматчевими прес-конференціями Каштру – Бєліца 1:1. Така собі битва дипломатів. Тренер «Шахтаря» ніяк не міг зрозуміти, чого його всі допитуються про Коноплянку і Соломона, які не полетіли разом з командою через травми. А коуч «Динамо» тролив своїх журналістів. Мовляв, як вас сьогодні багато, а де ви всі були, коли ми грали матч чемпіонату Хорватії проти «Осієка»? Ще здивував іспанець Дані Ольмо, який відповів на питання хорватською. Форвард в Загребі з 2014 року, але далеко не всі футболісти здатні на такому рівні вивчити іноземну мову. Навіть за 5 років.
Наступного дня хорватські газети вийшли з креативними заголовками у стилі «Динамо» (з кількома «О» для підсилення ефекту) і трансформованими словами з гімну клубу – «Ми з «Динамо» і на небі, і в євровесну». В оригіналі «Ми з «Динамо» і на небі, і в пеклі». Красиво звучить.
«Шахтар» назвали клубом без дому і опублікували кілька фото «Донбас Арени» – до і після обстрілів. Одна з хорватських журналісток допитувалася, чому команда не грає у Києві, адже вона там живе. І чий зараз Донецьк. Відповіла, що ситуація в Україні дуже подібна до Хорватії у 1991-95 роках. Ту війну хорвати називають боротьбою за незалежність.
Але сучасний Загреб ніяк не видає, що 24 роки тому у Хорватії тривала кривава війна.
«Трохи інша ситуація у регіонах, де були бойові дії. Люди, які тоді воювали по різні сторони барикад, зараз живуть поряд, ходять в одні супермаркети. Напруга відчувається, – розповідає українка Марія, яка перекладала прес-конференції Каштру і Бєліци. – Хорватія і Сербія, як і інші країни, які мають спільний кордон і важку історію, навчилися співіснувати разом. Після війни тут дуже ніжно підходять до деяких питань. Наприклад, ви можете не вказувати у документах свою національність, якщо не хочете цього робити. Але одне з питань, яке має вибуховий ефект – дублювання написів кирилицею, якою користуються серби. Хорвати категорично проти цього».
Трепетне ставлення до мови показали хорватські журналісти на матчі юнацької Ліги чемпіонів між «Динамо» і «Шахтарем». Один з місцевих журналістів розповів, що у першому матчі основних команд їхній коментатор раз обмовився і замість «Шахтар» сказав «Шахтер». За це його сильно розкритикували. А потім хорватська преса була шокована, коли почула, що українські журналісти самі говорять «Шахтер». Хорват все допитувався, який варіант все таки правильний і як ми частіше пишемо. «Це я не для матеріалу, просто хочу знати для себе», – пояснював журналіст.
Тим часом харизматичний екс-тренер «Карпат» Ігор Йовічевіч і його сині леви (цей хижак зображений на одному з клубних автобусів) перемогли «Шахтар» на болотяному полі – 1:0. Забив Кризманич, але всі радили дивитися на центрального захисника Йошко Гвардіола. Кажуть, що це майбутня зірка.
А поки у Загребі всюди обличчя іншої зірки – Луки Модрича. Він рекламує банківські картки, його автобіографію «Моя гра» можна купити навіть у супермаркеті.
«До Модрича у Хорватії двояке ставлення – одна половина його любить, а інша хейтить за зміну свідчень у судді проти скандального екс-президента «Динамо» Здравко Мамича. Хоча у чисто футбольному плані Лука – легенда для хорватського футболу», – пояснює місцевий колега.
***
«Я фанат «Хайдука», але в матчі з «Шахтарем» я за «Динамо», бо це хорватська команда», – каже офіціант в одному з автентичних ресторанів старого міста, де подають місцеву кухню.
Невеличкий лайфхак – одну страву можна брати на двох чи навіть трьох людей. З’їсти одному їхні гігантські порції просто нереально. І не вірте офіціантам, які будуть переконувати, що вам буде мало. От гемішту можна брати більше. Це біле вино змішане з мінеральною водою. Ніби і алкоголь, але сп’яніти від нього не вийде.
Ще у нас з хорватами різне сприйняття відстаней. Вони скажуть, що це дуже далеко і потрібно їхати громадським транспортом (один квиток – 6 кун або близько 23 гривні). А для нас це всього кілька зупинок і невеличка прогулянка.
«Населення Хорватії – 4 мільйони людей. Один мільйон живе у Загребі, який вони називають мегаполісом. Як і всі невеличкі країни, тут люблять спокій і комфорт. Без машини життя зупиняється. Якось телефонує знайома і каже, що не може прийти на каву, бо сьогодні вона без авто, а там всього дві зупинки трамваєм. А коли кілька років тому у Спліті випав сніг, то там оголосили надзвичайний стан, – розповідає наша перекладачка. – Українців тут люблять і цінують за працьовитість. Якщо у вас голова, руки і ноги на місці, то ви не пропадете. За останні кілька років українців у Хорватії стало вдвічі більше. Наші оперні співаки, балерини, музиканти тут на провідних ролях. Прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович – великий друг України. На офіційному рівні підтримують Україну, але на практиці хорвати мають свій економічний і фінансовий інтерес з Росією.
Про свою війну не всі згадують охоче. Ті, хто брав у ній активну участь, зараз намагаються захистити своїх дітей від травм війни і просто мовчать. Є хорвати, які виховують у своїх нащадках патріотизм».
Прапори Хорватії тут повсюди – на державних установах, музеях, вулицях. Загреб має трохи від Львова, Чернівців чи Івано-Франківська. Кожен українець побачить тут щось близьке собі. Компактний і затишний центр по якому можна ходити навіть без карти, а за прогулянку випадково зустріти всіх своїх колег. Вражає, що центральний залізничний вокзал знаходиться просто у центрі, виходить на красиву площу з пам’ятником першому хорватському королю Томіславу, а поруч люксові ресторани. Але варто відійти кілька кварталів від центру і можна опинитися в якомусь постапокаліптичному районі міста зі стінами розмальованими графіті і старими будинками.
«Мій син був на матчі у Харкові. Він – ультрас «Динамо», а я журналіст, який пише і вболіває за цей клуб. Після повернення з України він розповів, що вони з хлопцями їхали автобусом з Києва до Харкова і випили в дорозі 43 літри горілки. Плюс пиво. Словом, в Україні йому дуже сподобалось.
Колись за Югославії чотири роки вчив російську мову, але не люблю Росію за те, що вони зараз з вами роблять. І поляки мені не подобаються, бо вони говорять, що Львів – це польське місто. Я добре знаю вашу історію. Слава Україні!» – Томіслав хоче ще щось сказати, але вже починається другий тайм. А після фінального свистка він закурює просто на трибуні стадіону.
Фото: Віталій Вітлео, Tribuna.com, «Шахтар»
