Tribuna/Футбол/Блоги/Апельсинова кава/«Дивлюся на Гармаша і сміюся, бо знаю, що він скаже якусь х###ю». Кадар – про Хацкевича, «Зеніт» і плювок в арбітра

«Дивлюся на Гармаша і сміюся, бо знаю, що він скаже якусь х###ю». Кадар – про Хацкевича, «Зеніт» і плювок в арбітра

Відверта розмова із захисником «Динамо».

Автор — Ірина Козюпа
28 июля 2019, 20:15
25
«Дивлюся на Гармаша і сміюся, бо знаю, що він скаже якусь х###ю». Кадар – про Хацкевича, «Зеніт» і плювок в арбітра

Захисник «Динамо» виговорився Ірині Козюпі.

«Хотів перейти в «Зеніт», якби я міг. Це було б добре для всіх»

– Правда, що Хацкевич не відпустив вас у «Зеніт» взимку?

– Не знаю. Запитайте краще у тренера.

– Ви справді мали пропозицію з Росії?

– У нас була розмова. Можна сказати, що я був близьким до переходу в «Зеніт», але цього не трапилося. Причина мені невідома – Хацкевич чи хтось інший. Я просто чекав, як вирішиться ситуація. Це був непростий час для мене.

Переїзд в РПЛ був би хорошим кроком. Там більше сильніших команд. Я хотів туди перейти, якби я міг. Це було б добре для всіх. «Динамо» отримало б хорошу компенсацію (за словами Ігоря Циганика «Зеніт» пропонував 8 мільйонів євро – прим.).

– Як одним реченням охарактеризуєте Ігоря Суркіса?

– Він дуже прямий. Якщо він хоче сказати тобі, що ти не дуже хороший хлопець, то так і зробить. Мені подобаються такі прямолінійні люди, які можуть все висловити тобі в обличчя. Я це поважаю. Не люблю тих, хто говорить у тебе за спиною.

Сам завжди кажу все прямо. Тому люди, які мене знають, поділяються на дві категорії, – ті, хто мене любить і ті, хто ні. Середини немає. Навіть, якщо у мене виникає якась проблема з тренером, то прийду і скажу йому про це.

– Взимку ви підписали новий контракт з «Динамо» до 2023 року. Ваші дії, якщо знову надійде пропозиція?

– Зараз я у найкращому віці для захисника. Якщо з’явиться можливість перейти у сильнішу лігу і пропозиція влаштує «Динамо», то я її прийму. Хочу зіграти у сильному чемпіонаті перед тим, як повернуся в Угорщину для завершення кар’єри.

Буду щасливим, якщо це вдасться, а «Динамо» зможе заробити на моєму трансфері. Тобто, мають бути виконані дві умови – хороша пропозиція для мене і гроші для клубу. Тільки такий варіант мене влаштує.

– Після завершення сезону в Хацкевича завершився контакт. Як команда реагувала на можливу зміну тренера?

– Я був вдома десь біля пляжу і не думав про це. Все вирішує президент. Він головна людина у клубі. Я і багато гравців команди щасливі, що Хацкевич залишився. У нас хороші стосунки, і він добре знає наші можливості.

– В який футбол команда гратиме у цьому сезоні?

– Фанати і журналісти дивляться матчі на передсезонному зборі і роблять з цього висновки. Звичайно, всі хочуть перемагати з рахунком 5:0. Але ці ігри неважливі. Має значення фітнес і наші напрацювання на тренуваннях. Збори якраз для цього і проводять, щоб гравці могли набрати форму, а не весело проводили час.

Ми гратимемо у схожому стилі, як і в попередні роки. Є матчі, в яких треба боротися, і тоді вирвана перемога 1:0 – це найкращий результат. Ми хочемо вигравати всі наші ігри 5:0, але це не завжди вдається.

– Три роки «Динамо» не може виграти чемпіонат України. Чому цього сезону буде інакше?

– Добре, що Хацкевич залишився. Він знає команду і гравців. Зміни у складі також мінімальні. Зараз на кожну позицію в нас по два гравця, і всі б’ються за місце у складі. Але ми не вбиваємо один одного. Конкуренція – це нормально, і навіть добре для команди.

Ми хочемо вийти у груповий етап Ліги чемпіонів і боротися за титули. Сподіваюсь, ми готові до цього.

– Слідкували за змінами у «Шахтарі» з приходом Луїша Каштру?

– У них справді хороша команда. «Шахтар» купує бразильських гравців за 10, 15 чи 20 мільйонів євро, що доволі дорого для УПЛ.

Не дивився їх контрольні матчі, але не думаю, що команда сильно зміниться. У них зараз багато молодих і перспективних бразильців, але цим хлопцям потрібен час. Поки вони не можуть замінити Тайсона чи Мораеса.  

У матчах з гірниками різницю роблять маленькі речі. Це завжди важкі поєдинки, і немає такого, що ми чи «Шахтар» перемагає з рахунком 5:0 чи 6:0. Ми дві команди, які боряться, але разом з тим хочуть показати красивий футбол для фанатів і для себе.

– Минулого сезону «Динамо» успішно грало проти «Шахтаря», але програло чемпіонат з відривом у 7 очок. Чого не вистачило?

– Всі команди максимально налаштовуються на грандів. Не завжди добре вдається грати проти суперників, які весь час захищаються і тільки контратакують. Нам потрібно краще проводити ці ігри, тоді ми можемо стати чемпіоном.

Останні два роки з Хацкевичем ми часто перемагаємо чи граємо з «Шахтарем» внічию, але гірники однаково виграють чемпіонат. За цей час ми виграли лише один Суперкубок. Цього замало.

Також проти нас були судді та УАФ. Мені важко сказати чи було це конкретно проти команди чи нашого президента, але всі це бачать. Ми це приймаємо і продовжуємо працювати.

– Як це виявлялось?

– Було багато випадків, коли арбітри ставили пенальті у наші ворота, свистіли фоли, яких не було, давали жовті і червоні картки. Звичайно, ми всі живі люди і помиляємось. Не варто зосереджувати свою увагу на цьому, але це однаково присутнє у матчах.

«Якби я міг, то грав би проти «Шахтаря» кожного тижня. Хочеться на кожні вихідні виходити на поле проти топ-клубу»

– У цьому сезоні в УПЛ хочуть запровадити VAR. Це допоможе командам?

– VAR – це добре для УПЛ, адже судді приймали чимало помилкових рішень. А відео технологія може це змінити.

– Один з українських захисників пожартував, що не зможе грати, адже тепер VAR побачить всі його хитрощі, які не помітні для очей арбітра.

– Мабуть, це хтось із старших гравців, які люблять наступати на ногу чи використовують інші прийоми. Це також частина футболу. Якщо ти достатньо хитрий, то можеш так робити.

Якщо я весь матч говоритиму до нападника команди суперника, то він збожеволіє і не зможе зосередитися на грі. Це такий психологічний прийом. Але я так не роблю. Багато говорю під час матчу, але більше зі своїми партнерами по команді. 

Якщо допускаю помилку, то у більшості випадків це закінчується голом у мої ворота. Можу зіграти хороший матч, але всі говоритимуть тільки про мій фейл. Ти все це читаєш і думаєш, чому ти так зробив. У футболі дуже важлива психологія. Зараз ми живемо у сучасному світі, де тренери з психології допомагають бути кращими на полі. 

У мене два характери – у житті я дуже спокійний, ніколи не злюся, але у футболі спалахую за секунду, як бомба. Але так само за секунду чи дві заспокоююсь. 

– Вас дискваліфікували на три матчі після інциденту з Анатолієм Абдулою. Що це було?

– Якщо хтось спостерігає за мною з першої до останньої хвилини матчу, то бачить, що я часто спльовую. Матч знімають кілька камер, але той епізод показали тільки з однією камери, яка знаходиться позаду арбітра. Все виглядає так, ніби між нами всього один метр. Якщо подивитися той момент з іншої камери, то там чотири метри.

Написав листа в УАФ. Не міг прийняти те, що мене дискваліфікували на три матчі, а третім поєдинком була гра проти «Шахтаря». Якби ми грали з гірниками через 5 зустрічей, то впевнений, що мене б відсторонили на 5 матчів. Коли я намагався пояснити їм ситуацію, то мені здалось, що мене навіть ніхто не слухає. Навіщо мені плювати в арбітра? Я ж не дурний. Якби я в нього плюнув з такої близької відстані, то влучив би в обличчя і отримав червону картку.

Не знаю, звідки цей арбітр, але він говорить угорською. Коли він знову отримав призначення на матч «Динамо», то передав мені повідомлення через працівника клубу. Сказав, щоб я не говорив з ним, бо минулого разу йому не сподобався мій тон. 

– Практично кожна зустріч з «Шахтарем» не обходиться без скандалу. Чому у них стільки вогню?

– Так і має бути, коли зустрічаються дві найкращі команди України. Якби я міг, то грав би проти «Шахтаря» кожного тижня. Хочеться на кожні вихідні виходити на поле проти топ-клубу. Тоді вболівальники будуть приходити на стадіон.

Коли ми граємо проти «Шахтаря», то нас підтримують 40-50 тисяч глядачів. Якщо ми зустрічаємось з маленькою командою, то на гру приходять всього кілька тисяч. Навіть якщо на «Олімпійському» присутні 7 тисяч глядачів, то він виглядає порожнім.

– Проти якого форварда в Україні вам було найважче грати?

– Мораес – один з найкращих нападників чемпіонату. Проти нього завжди важко, але разом з тим і цікаво.

Мені він дуже подобався, коли був гравцем «Динамо». Зараз я не люблю його, бо він у «Шахтарі». Ми хороші друзі, але коли граємо один проти одного, то він мій суперник. Ми можемо битися і навіть вбивати один одного, але після матчу все знову стає на свої місця.

Я розумію фанатів і їх ставлення до гравця, але для футболістів – це нормальна практика.

«Було б класно розуміти жарти Гармаша. Він дуже веселий і завжди має якісь коментарі щодо тренерів чи гравців»

 

– У кожному інтерв’ю ви говорите, що не знаєте російської чи української. Намагалися вивчити?

– Ці мови подібні до польської, яку я трішки вчив у «Леху». Мені справді дуже важко говорити російською. Тим же балканцям її легше засвоїти.

Угорська мова не схожа на жодну іншу. Можливо, для когось вона звучить, як китайська. Інколи для мене навіть так краще. Маю язик без кісток і завжди кажу, що думаю. А так можна уникати сварок і конфліктів.

У команді спілкуюся англійською, а лаюся угорською. Але всі вже вивчили ці слова.

– Практично всі легіонери «Динамо» говорять про мовну проблему. Найскладніше бразильцям, бо вони не знають ні російської, ні англійської. Це впливає на гру?

– Так. Комунікація – найважливіша річ у футболі. Гравці на полі мають підказувати один одному. Якщо ви не розумієте свого партнера, то це те саме, якби ви взагалі не спілкувалися. Не можу говорити з Хацкевичем, бо він не говорить англійською, а я – російською. Але ми можемо легко порозумітися завдяки мові тіла. Я бачу, що він хороший хлопець. А він бачить, що я хороший хлопець.

У нас є перекладач у команді, але він не може бігти поруч з вами під час матчу і перекладати. Звичайно, на зустрічі з тренером він допомагає. Важко, коли у вас багато національностей у команді.

У «Шахтарі» більше 10 бразильців. Вони як сім’я, бо можуть спілкуватися однією мовою.

– Гармаша називають найвеселішим у команді. Розумієте його приколи?

– Ми говорили про це з Дуелундом. Було б класно розуміти його жарти. Він дуже веселий і завжди має якісь коментарі щодо тренерів чи гравців. Коли ти розумієш, що він говорить, то це ще смішніше.

Я б хотів з ним спілкуватися, бо він дійсно дуже веселий хлопець. Я дивлюся на нього і вже сміюся, бо знаю, що він скаже якусь х###ю. Але на нього неможливо ображатися.

– Ви говорили, що раніше багато сперечалися з арбітрами, але потім навчилися контролювати свої емоції. Можливо, дасте пораду Гармашу.

– Він не може зупинитися. Арбітр каже йому: «Не говори до мене, бо дам жовту картку». Гармаш говорить, отримує попередження, говорить далі, суддя попереджає, що вилучить з поля, він продовжує говорити і його вилучають. Типовий Гармаш.

З ним неможливо говорити. Він навіть тренерів не слухає. Денис просто сам по собі.

«Попов буде одним з найкращих футболістів «Динамо» на довгі роки»

– На зборах ви двічі були капітаном, брали участь у презентації форми. Як оціните свою роль у «Динамо»?

– Отримав капітанську пов’язку, бо Циганков і Сидорчук були поза складом, коли ми грали. Якщо чесно, то трохи здивувався. Але мені 29 років, і я один з найстарших гравців у команді. Тренери хочуть, щоб я підказував молодшим партнерам, був таким собі тренером на полі. 

– Ви зіграли багато матчів на зборах. Впевнені у своєму місці у стартовому складі?

– Роблю все, щоб бути першим вибором. З приходом Хацкевича я почав грати в основі і пропускав матчі тільки через травми чи дискваліфікації.

Знаю, що не подобаюсь деяким людям. Вони хочуть, щоб на моєму місці грав українець або якийсь інший захисник. Але почуваюся впевненим, бо якщо буде інакше, то треба кидати цю справу. Без упевненості ти ніхто і не зможеш грати у футбол. Знаю, що я не найкращий у світі футболіст, але кажу собі зворотнє. Це таке собі тренування з психології.

– З ким вам найкомфортніше грати у захисті?

– З Бурдою, адже провів з ним найбільше матчів у минулому сезоні і знаю його більше за інших. Коли він був травмований, я грав разом з Шабановим, але двоє лівоногих центральних захисника – не найкращий вибір. Але ми однаково грали добре.

– Денис Попов став чемпіоном світу у складі збірної України U-20. Яке його майбутнє?

– Він дуже перспективний хлопець. Мені подобається стиль його гри, але є ще багато речей, які він може покращити у своїй грі.

За свою кар’єру я бачив багато молодих талановитих футболістів. Попов буде одним з найкращих футболістів «Динамо» на довгі роки, якщо матиме постійну ігрову практику. Але у нас велика конкуренція на цій позиції – 4-5 гравців.

Зараз в Україні перспективне молоде покоління. Якщо вони хочуть мати хорошу кар’єру, то їм краще поїхати закордон. Це моя порада, хоча не всі зможуть впоратися з тиском. Одна справа грати у своїй країні, де у тебе є сім’я та друзі. Закордоном тебе вбивають, особливо у Німеччині.

Але у вас є гарний приклад Зінченка, який починав у «Шахтарі». У минулому сезоні він був гравцем стартового складу «Манчестер Сіті». Почав з нуля, вивчив англійську мову, зміг здобути повагу, виборов своє місце у команді. В Англії це зовсім непросто.

– Один з популярних напрямків для наших гравців – ваша рідна Угорщина. Як українці себе там показують?

– Сергій Ребров виконує хорошу роботу у «Ференцвароші». Зубков минулий сезон провів у «Маріуполі», а зараз добре себе показує у кваліфікації Ліги чемпіонів. Петряк зіграв дуже хороший сезон у «Ференцвароші».

Це хороший варіант для молодих і талановитих гравців. «Ференцварош» – одна з найкращих команд Угорщини, ви можете грати кожен матч, боротися за Лігу чемпіонів і жити в Будапешті.

Зрозуміло, що «Шахтар» і «Динамо» – це зовсім інший рівень у порівнянні з чемпіонатом Угорщини. Але молоді гравці, які не проходять в основний склад і грають в оренді в «Маріуполі», «Зорі» чи інших українських командах, можуть заробити більше у «Ференцвароші» чи «Відеотоні».

– Петряк зі скандалом змінив команду в Угорщині. Його трансфер – це як перехід Мораеса з «Динамо» в «Шахтар»?

– Не думаю, що у Києві є стільки відчайдушних фанатів «Шахтаря». Багато гравців «Відеотона» живуть у Будапешті, а вболівальники «Ференцвароша» справді божевільні. Вони дуже серйозно сприймають такі речі, як перехід до одного з найбільших суперників.

Можуть навіть вдарити футболіста, якщо зустрінуть у місті. Петряк отримав багато погроз, але на цьому наче все припинилось. Подивимося, що буде в матчі «Ференцвароша» і «Відеотона». Фанати дуже любили Петряка і чекали, що він залишиться у команді.

«Можу купити футболку за 10 євро і виглядати в ній класно. Не люблю витрачати гроші на дурниці»

– Ви найбільш зататуйований гравець у чемпіонаті України. Ще залишились вільні місця?

– Тільки права нога. Зараз я вже не набиваю татуювань. Мама завжди повторює, що я пошкодую про них, коли стану старим. Але я так не думаю. Знаю, що це назавжди і я не можу просто взяти і змити їх. При потребі можу їх просто прикрити одягом.

Чимало тату набивав у Києві – всю спину і ногу. Можу сказати, що майстри тут кращі, ніж у Польщі.

– Якщо «Динамо» виграє УПЛ цього сезону, готові зробити чемпіонське тату?

– Ні.

– Денис Попов набив Кубок світу.

– Я можу його зрозуміти. Він виграв чемпіонат світу у складі збірної для своєї країни. В мене немає місця. Тепер це моя відмазка.

– Гравці «Динамо» називають вас найстильнішим у команді. Хто одягається найгірше?

– Таких багато, але прізвищ не називатиму, щоб нікого не ставити у незручне становище. Але це правда, у нас є багато гравців, які не знають, як носити речі.

Купую одяг через інтернет на кількох улюблених сайтах. Не витрачаю багато грошей на брендові речі, де одна футболка може коштувати 500 євро. Камон, скільки всього можна купити за ці гроші – 10 футболок плюс 10 пар джинсів.

Я байдужий до брендів. Хочу мати свій власний стиль, а не бути як всі. Якщо люди так говорять про мене, то це добрий знак. Дехто витрачає тисячі євро на одяг, але має поганий вигляд. Можу купити футболку за 10 євро і виглядати в ній класно. Не люблю витрачати гроші на дурниці.

– На що ви тоді їх витрачаєте?

– На хороші речі. Маю кілька машин і нерухомість у Будапешті. Будинки і квартири – це хороша інвестиція у майбутнє.

У мене немає дівчини чи дружини. Зараз живу один і зосереджуюсь на своїй кар’єрі. Є люди, які намагаються використати футболістів, бо ми відомі і багато заробляємо. Так мені спокійніше – ніяких сварок чи стресу.

Зараз ми живемо у світі, де ніхто не хоче працювати, але хоче красиво жити. Кажу не тільки про дівчат з модельною зовнішністю, а про всіх. Люди думають, що у футболіста ідеальне життя – дорогі машини, красиві дівчата, вечірки. Негативу теж вистачає, але про нього ніхто не говорить. Соцмережі теж всього не покажуть. Ніхто не постить в інстаграм сумних фотографій, а тільки красиві і щасливі знімки.

Рандомна людина бачить це і думає, який цей футболіст – щасливчик. А насправді у той час можна бути в лайні.

– Гравці обговорюють між собою страхи чи депресію?

– Ні, тільки з дуже близькими друзями. Такі речі краще обговорювати з психотерапевтами, інакше можна просто згоріти. Сьогодні – ти бог, а завтра можеш стати ніким. А піднятися назад буває дуже важко.

Чому багато відомих реперів і рок-зірок здійснюють самогубства? Вони заробляють мільйони доларів, мають мільйони фанатів, але страждають від депресії. Цього ніхто не бачить, а потім з’являються новини про суїцид. Самогубство – найстрашніша річ у житті.

Я щасливий, бо маю друзів та сім’ю, з якими можу поговорити про все.

– Що було найскладнішим у вашій кар’єрі?

– У 20 років хотів завершити з футболом. Все через травми. Відновлення було важким – працював з 8 години ранку до 6 вечора, дуже втомлювався, не міг ходити і говорити. Коли таке проходиш кожного року, то це не дуже приємна річ. Постійно запитував себе, чому це зі мною відбувається. Тому у 20 років сказав, що з мене вистачить, але потім почав думати, чим можу займатися. І зрозумів, що нічого не знаю. Я не дурний хлопець, але все моє життя – це футбол.

Я мав гроші, бо був на контракті у «Ньюкаслі» кілька сезонів. Але не знав, як починати нове життя у 20 років. Тоді сказав собі: «Окей, я зроблю все, щоб знову повернутися на поле». Ці травми зробили мене тим, ким я є зараз. Можливо, без них у мене б не було такого характеру.

– Хто вас найбільше підтримував?

– Мама. Вона мій другий агент. Я дебютував у чемпіонаті Угорщини в 16 років, а вона у той час взагалі нічого не знала про футбол. Вона взагалі хотіла, щоб я став гандболістом. 

Тепер мама краще розбирається, ніж я. І дуже любить футбол. Серйозно, вона знає все. Моя мама – дуже розумна жінка. Вона дуже пишається мною, а я нею. Я можу поділитися з нею всім, вона завжди мене підтримає.

Мама дивиться всі мої матчі і я завжди говорю з нею після ігор. Іноді вона навіть каже мені, як грати. Але я не той хлопець, який любить поради від інших людей, навіть від своєї мами.

– Вас не назвеш мовчуном, але ви дали всього кілька великих інтерв’ю українським ЗМІ. Чому так?

– Взагалі не часто даю інтерв’ю. Багато разів я говорив з угорськими журналістами, а тоді українська преса перекладала мої слова через Google Translate. Переклад виходив не зовсім коректним. Люди це читали, у них могло скластися враження, що я поганий хлопець. А я ж цього навіть не говорив.

Наприклад, в Угорщині я сказав, що люблю жити в Києві, але інколи нікуди не виходжу, тому що я втомлений. Українська преса перекладає ці мої слова як: «Тамашу Кадару не подобається Київ». А мені в цей час потрібно зосередитися на тренуваннях та матчах, щоб бути у формі на всі 100%. У футболі дуже багато маленьких деталей і не хочу відволікатися, тому просто мовчу.

Якщо фанати хочуть фото чи автограф, то стараюся не відмовляти. Це частина моєї роботи. Інша справа, коли просять футболки. Були випадки, коли хлопці приходили на матчі з плакатами: «Тамаш Кадар – ти мій улюблений гравець. Я мрію про твою футболку». Я дарував її, а тоді мені скидали лінки на eBay, де мою футболку продавали. Такий собі бізнес. Дуже розізлився, коли це побачив.

– Ким себе бачите за 5 років?

– Дограватиму в Угорщині. Потім почну нове життя в Будапешті. Поки не знаю, чим буду займатися. Але точно не стану тренером. І взагалі не думаю, що залишуся у футболі після завершення кар’єри.

Але якби я міг поговорити із собою 17-річним, то сказав би: «Роби все так само і насолоджуйся цим». Пройшов все – був на вершині, на дні, десь посередині, мав успішні і провальні матчі, привозив голи у свої ворота і сам забивав м’ячі. Але ні про що не шкодую у своїй кар’єрі.

Фото: інстаграм Тамаша Кадара, «Динамо», Олександр Попов/dynamo.kiev.ua 

Лучшее в блогахБольше интересных постов

Другие посты блога

Все посты