Битва на Гудзоні

Як палкий уболівальник «Рейнджерс» я не міг пройти повз останній тріумф (на даний момент) команди у Кубку Стенлі та не придбати примірник про серію проти «Нью-Джерсі Девілс». Вирішив, що ця розповідь стане цікавою не лише мені чи іншим фанатам рейнджерів, а й, цілком можливо, вболівальникам «Дияволів» та просто поціновувачам історії НХЛ.

Розпочнемо із передмови до книги одного із головних творців успіху у серії з «Нью-Джерсі» франко-канадця Стефана Меттью.

ПЕРЕДМОВА

«Протягом усього сезону я чув від Майка Кінена: «Меттью, Меттью, Меттью». І це було ще до того відомого коментаря про нього. Він просто обожнював Стефана, він брав його усюди, де тренував. І він мені теж сподобався. Я запам’ятав його з того року, коли він був задрафтований. Але для мене все стало прояснятися. Для мене ставало все більш очевидним, що в якийсь момент сезону мені доведеться обміняти Стефана Меттью».  

Ніл Сміт, генеральний менеджер «Нью Йорк Рейнджерс» (1989-2000)

Коли я вперше почув новину, що у 1994 році мене обміняли із «Чикаго Блекгокс» у «Нью-Йорк Рейнджерс», я був налаштований трохи скептично. «Рейнджерс» займав перше місце і був на висоті. Здавалося, що ніхто не може до них наблизитися. У них були закинуті шайби, відмінні захисники, чудова гра воротарів – у них було все. Це був їх рік. Це знали всі.  

Тому коли мене обміняли туди я подумав: «Ну вони обміняли мене, щоб я був у них на всяк випадок, якщо хтось отримає травму. Чудово».

Саме таке відчуття було у мене по дорозі в Калгарі. У мій перший вечір у команді ми мали зіграти з «Флеймс». Я пам’ятаю як сильно нервував, коли вийшов із літака, щоб познайомитися зі своїми новими товаришами по команді. Але там мене чекав Майк Кінен – тренер, який знав мене. І він знав куди я можу вписатися.

У нас була коротка зустріч. Пам’ятаю, він сказав: «Ти будеш грати із [Стівом] Лармером і [Алєксєєм] Ковальовим». Що було не так вже й погано, правда? Коли трохи пізніше я поглянув на дошку буллітів і побачив своє ім’я, то подумав: «Все буде добре. Пішли працювати». Для хокеїста чудове відчуття дивитися на дошку у роздягальні, бачити своє ім’я і знати, де ти будеш грати у цей вечір. Це те заради чого усе починалося.

Майк поставив мене у другу ланку, що я дуже цінував, і до кінця сезону я залишався у ній.

Коли ми зняли голкіпера у кінці першої гри проти «Калгарі», Майк випустив мене і я закинув шайбу. Як приємно одразу зробити свій внесок у таку чудову команду. Наступного вечора ми знову грали на виїзді з «Едмонтон Ойлерс», і я знову забив, і все стало на свої місця. Мені пощастило, що поряд зі мною були чудові гравці, і ми усі знали, яка була кінцева мета.

Були часи, коли нам усе давалося легко у 1994 році, але ми знали, що ці часи закінчилися, коли у фіналі Східної конференції зустрілися з «Нью-Джерсі Девілс». Вони були великими, сильними, з хорошою фізикою, жорсткими у свої зоні, і у них був чудовий голкіпер. Ніхто у нашій роздягальні – ніхто – не відносився до них легковажно. І одразу Стефан Ріше закинув у другому овертаймі , ми програли першу гру в «Медісон-Сквер-Гарден». Ми одразу зрозуміли, що нас очікує довга і важка серія.          

З цього моменту уся серія перетворилася на американські гірки. Ми перемагали, вони перемагали. Перепади напруги у цій серії не були схожі ні на що, із того, що я коли-небудь бачив. Ми були дуже сконцентровані проти цієї команди, тому що знали наскільки вони класні. Але в деякі вечори вони були краще за нас. У  цьому немає ніяких сумнівів. Драма була неймовірною.

До того часу, коли ми дійшли до шостої гри, мабуть, все змінилося. Ми знали, якщо мінімально оступимося проти цих хлопців, то програємо серію і вилетимо із плей-офф. Того ранку перед шостою грою я зрозумів, що якщо ми програємо, то нас назвуть самими великими невдахами усіх часів і ми так само підемо. Уся робота, угоди, прекрасний сезон – усе коту під хвіст.

Я намагався не думати про тиск. Я взагалі не читав газет. Коли я був молодим гравцем, то повинен був сконцентруватися на тому, що мені потрібно робити. Але саме це і зробило ту команду «Рейнджерс» такою особливою – у нас була неймовірна група досвідчених гравців, які вже бували у таких ситуаціях, особливо хлопці із «Едмонтон Ойлерc». І все було гладко і сфокусовано навіть у ті важкі часи.

Ми ніколи не панікували. Ніколи.   

Гра №6 почалася для нас не найкращим чином. Після першого періоду ми програвали 2:0. Нам потрібно було швидко щось зробити, і трійка Марка Мессьє зробила це за нас. Він гарантував перемогу, і ми відправилися в дорогу. Мессьє зробив це у цій грі, як і протягом усього постсезону.  

Хто знав, що саме я зроблю це в наступному матчі? Ну точно не я. Але те, що я закинув двічі у подвійному овертаймі і тричі в серії загалом, я б сказав, що це був непоганий відрізок для мене. За це я завжди буду відчувати себе щасливим. Це легко можна назвати самою драматичною серією і відрізком у моїй кар’єрі. Я знав, що більше ніколи не відчую подібних відчуттів і це було нормально, тому що я знав, наскільки важливо те, що ми зробили для Нью-Йорка і «Рейнджерс».

 Після того як я закинув переможну шайбу в другому овертаймі сьомого матчу, люди почали називати мене «Містер Овертайм». Я? «Містер Овертайм»? Так, точно. Мені знадобилося 56 матчів плей-офф, щоб забити свій наступний гол. Сім років, щоб нарешті закинути у постсезоні – дозвольте мені сказати вам, це довгий період у хокеї. 

У той час я ще не знав [голкіпера «Девілз»] Марті [Бродо]. У російських гравців є зв'язок у цій лізі, і я думаю, що у франко-канадських гравців також. Це був наш зв'язок, і він завжди був професіональним. Марті був настільки гарним голкіпером, що я знав, що він оговтається від цього. І він це зробив.

Що стосується голу, так, ви завжди мрієте про те, як відреагуєте в цей момент. Як дитина на вулиці, ви завжди уявляли собі своє святкування, що будете робити, коли вам випаде шанс. У будь-якому виді спорту кожен, хто хоче досягнути успіху, думає, що він буде тим, хто виб’є переможний хоум-ран у Світовій Серії або заб’є гол у плей-офф. І неймовірно, але саме це і сталося зі мною. Святкування не було записане чи сплановане. Усе, про що я міг думати, це про те, що у мене є шанс – у нас є шанс – зіграти у фіналі Кубка Стенлі.

Коли я побачив як шайба дуже повільно летить у сітку повз Марті, я просто почав іти, робити усе що завгодно, і у кінці потрапив в обійми команди. Я ніколи цього не забуду. Закинути переможну шайбу у сьомому матчі такої класичної серії у другому овертаймі… Я ношу цей спогад кожен день у своїй тренерській кар’єрі.

Для мене здорово бути помічником тренера на юніорському рівні. «Рейнджерс» допомогли мені досягнути цього моменту як і вся моя кар’єра. Побувавши у шести різних командах, я зміг пограти при багатьох наставниках і побачити багато різних стилів управління. Я завжди проявляю повагу до гравця і кажу йому, де він знаходиться. Не можна боятися казати гравцю, будь-якому гравцю, що нам потрібно більше коли прийде час. Це моя робота.  

Я іноді буваю суворим із хлопцями. Поважно, але жорстко. Проте відносини у мене із гравцями як у помічника тренера чудові. Мені подобається те, що я роблю, і я вважаю, що діти мене поважають. Вони знають, що я був там і робив це.

Я би з радістю працював помічником тренера десь в НХЛ. Бути головним тренером важко. Я дуже м’який для цього. Зараз я насолоджуюся своєю юніорською кар’єрою у якості помічника тренера. Мені це подобається, але якщо яка-небудь команда зателефонує, я би  дуже добре подумав про повернення в НХЛ.

Щоб не сталося, куди б я не пішов, я ніколи не забуду ту команду 94-го року, той зв'язок, який був у нас, і ті битви, що ми виграли. Серія проти «Девілз» була класикою, яка запам’ятається усім, особливо місцевим уболівальникам, і я завжди буду вдячним за можливість вплинути на неї.

Озираючись назад, хто б міг подумати, що франко-канадський хлопчина із Руан-Норанди стане новим героєм Нью-Йорку у такий знаменний рік?

Тепер я частина минулого. Я частка тієї грандіозної серії і я ніколи цього не забуду. Я завжди буду вдячний за це. Це було круто для мене і моєї кар’єри. І я не можу не подякувати організації «Рейнджерс», уболівальникам і персоналу за надану мені можливість. Про це ніколи не буде забуто.

Мій син Стефан був схвильований, коли прочитав цю передмову і разом зі мною пережив деякі із цих спогадів. Він сказав мені: «Я просто хочу потрапити в НХЛ. Я не можу дочекатися».

Дуже дивно, що через п’ять місяців після того, як я це написав – і через 18 років після 1994-го – Стефана вибрав у першому раунді драфту НХЛ 2012 року … «Нью Джерсі Девілз». Я вважаю, що Меттью судилося назавжди залишитися частиною цього протистояння.

Стефан Меттью