Мрії здійснюються: через що пройшла Лорі Лоукаст, аби тренувати в НФЛ

Побутує думка, що американський футбол – винятково чоловічий вид спорту. Та це не зовсім так. Перед початком цього сезону в НФЛ підрахували, що майже 40% працівників у командах – це жінки. Окрім того, все більше жінок і дівчат виявляють зацікавленість до тренерської роботи. Якщо ще у 2015-му це були поодинокі випадки, то у 2021-му роботу чи можливість стажування в тренерських штабах франшиз отримали 12 жінок, і ця цифра є рекордною в історії Ліги.

Героїня цього матеріалу Лорі Лоукаст – серед першопрохідців у цій справі, і її шлях в  НФЛ був доволі не простим. Але давайте про все по черзі. 

Футбол у її житті з’явився в 5 років

Лорі виросла у невеличкому містечку Гаррісбург, штат Пенсільванія. Саме там мешкала родина, яка усиновила дівчинку майже одразу після її народження. Батьки Лорі не були футбольними вболівальниками, тож із цим видом спорту її познайомило телебачення. У 5-річному віці вона випадково натрапила на трансляцію матчу «Пітсбург Стілерс», за яких, до речі, вболіває й донині.

Улюбленим гравцем дівчинки був лайнбекер «сталеварів» Джек Ламберт. Лорі пригадує: коли сусідські хлопці брали її до себе в команду, то під час гри вона часто гарчала на них, як це на футбольному полі робив її кумир.

Лоукаст настільки полюбила футбол, що хотіла займатися цим видом спорту професійно, але ні в старшій школі, ні в університеті Темпл у Філадельфії такої можливості у неї не було. Хоча в останньому Лорі й була неофіційною членкинею університетської футбольної команди – їй, чи не єдиній у кампусі, дозволяли бувати на тренуваннях. Саме так вона познайомилася з майбутнім чоловіком Ендрю, який грав у футбол за університет, і зі своїм майбутнім шефом. Так, нинішній головний тренер «Тампи-Бей Бакканірс» Брюс Еріанс у той час тренував «темплівських сов».   

Коли тато Лорі захворів на рак, вона покинула навчання, а після батькової смерті вирішила не повертатися до вишу, а влаштувалась на роботу у страхову компанію.

Після 40 все тільки починається

У 40 років у житті Лорі сталася подія, яка змінила її життя. Якось, повертаючись із роботи, страхувальниця з майже 20-річним стажем побачила оголошення про набір дівчат у напівпрофесійну жіночу команду з американського футболу «Сентрал Пен Вайперс» (Central Penn Vipers), і таким шансом вона просто не могла не скористатися.

Саме того року, після 19 років шлюбу, вони з чоловіком вирішили розійтися. Двоє її синів,  Алекс і Брайс, після розлучення залишалися з нею, тож ідея почати грати у футбол була досить ризикованою. Але Лорі, яка мріяла про це з самісінького дитинства, таки ризикнула. 

Футбольна кар’єра для Лорі Лоукаст тривала до 43 років. У своєму останньому сезоні, в 2007 році, вона була капітанкою команди, найціннішою її гравчинею та лідеркою захисту. У наступному сезоні вона порвала зв'язки на одному з колін і змушена була закінчити кар’єру, але натомість почала тренувати.  

Робота, діти, тренування. Все в один день

Оскільки Лоукаст грала у захисті (defensive lineman – авт.), то як тренерка також вирішила розвиватись саме в цьому напрямі. Із 2008 по 2012 роки вона працювала  асистенткою головного тренера у тій же жіночій команді, у якій грала. Паралельно з 2009-го по 2018-й була помічницею тренера шкільної команди у своєму рідному місті Гаррісбург. З 2013 по 2016 Лорі була асистенткою головного тренера чоловічої напівпрофесійної футбольної команди «Сентрал Пенн Піранья» (Central Penn Piranha), а у 2016 стала тренеркою захисників у чоловічій напівпрофесійній команді «Сентрал Пенн Кепіталс» (Central Penn Capitals).

«Я продовжувала працювати страховою агенткою, відвідувала всі заходи моїх синів, а вечорами тренувала», - розповідала Лоукаст в одному з інтерв’ю. 

Тренування забирали багато часу, але зовсім не приносили грошей. Школа не мала фінансових ресурсів, щоб платити своїм тренерам, а напівпрофесійні команди виплачували їм символічні суми.

Від аматорів до професіоналів

Аби вдосконалюватися у вільний від роботи і виховання синів час, Лорі почала відвідувати курси та семінари, часом – в інших містах. Усі заходи вона оплачувала з власної кишені, і часто через брак грошей ночувала в машині.

Скажімо, у 2017 та 2018 роках вона двічі була учасницею форуму під егідою НФЛ «Жіноча кар’єра в футболі», завдяки якому змогла потрапити на стажування в «Балтимор Рейвенс» під час літнього тренувального табору команди. Як  асистентка лінії захисту, вона виконувала різноманітні завдання, зокрема – робила нотатки та передавала повідомлення гравцям, розробляла базу даних результатів за конкретними іграми та відвідувала збори тренерів. З одного боку, для неї це був колосальний тренерський досвід, а з іншого, через постійні роз’їзди, її звільнили зі страхової компанії, яка було основним джерелом її доходу.

Тож коли стажування закінчилось, Лоукаст в очікуванні пропозиції від футбольних команд не поспішала шукати нову роботу, а влаштувалася на різні тимчасові. Так, вона декілька тижнів вигулювала собак та працювала на складі, а через деякий час отримала пропозицію доєднатися до команди «Бірмінгем Айрон» в статусі тренерки захисників. Її нова команда виступала в новоствореному Альянсі американського футболу (AAF). Але оскільки ця ліга проіснувала лише декілька місяців, Лорі була змушена знову шукати роботу.

Хто не ризикує, той…

Цього разу вона вирішила ризикнути і написати листа головному тренеру «Тампа-Бей Бакканірс» Брюсу Еріансу. Пам’ятаєте – вони познайомились, коли той тренував університет Темплу. Еріанс у 2019 лише очолив «піратів», і якраз формував свій тренерський штаб. У темі листа Лорі написала: «Через 36 років я знову хочу працювати з вами». На її лист Еріанс відповів за пів години – написав, що вражений її тренерським доробком, і призначив співбесіду, після якої Лоукаст отримала посаду асистентки тренера лінії захисту (Assistant Defensive Line Coach – авт.). На той час їй було 55 років.

В одному з перших інтерв’ю після призначення вона сказала: «Моя мета ніколи не полягала в тому, аби просто отримати роботу в НФЛ. Але зараз я хочу показати, що вони зробили правильний вибір».

Нині тренерка Ло (так її називають гравці – авт.) є однією з двох тренерок із чемпіонським перснем на руці (друга – її одноклубниця Марал Джавадіфар). Упродовж цього і попереднього сезонів захист «піратів» був одним із найкращих у Лізі. І в цьому є велика заслуга, зокрема, і Лорі Лоукаст.