Навіщо УПЛ ліміт на легіонерів?

Результат

Починаючи з сезону 2007/08 в українській прем'єр-лізі почав діяти ліміт на легіонерів, на полі не може одночасно перебувати більше семи іноземних гравців у складі однієї команди. Передумовою для цього рішення стала перемога у 2007 році заявки України та Польщі на проведення Євро-2012. Ми, як одна із країн господарок отримали право без відбору кваліфікуватись у фінальну частину чемпіонату Європи. Щоб достойно виступити на домашньому Євро, у федерації вирішили за рахунок ліміту підняти рівень збірної. Як наслідок, виступили ми посередньо. Непогано, але враховуючи домашній статус можна було б і краще. Після цього, наша збірна ще приймала участь у одному великому футбольному турнірі, Євро-2016. Там наші результати не хочеться згадувати, вони були жахливі, та й кваліфікацію, відверто кажучи, ми пройшли у великій мірі завдяки розширенню учасників до 24. Відібратись на чемпіонат світу ні в 2010, ні в 2014, ні в 2018 році ми не змогли. 

Парадоксально, але найбільш успішно збірна України виступала за часів, коли ліміту не було, відбір до чемпіонату світу 2006 та власне, сам мундіаль. У той час в нашому чемпіонаті вже було багато легіонерів, особливо у топ-клубах, проте, це не завадило сформувати сильну збірну. 

Євро-2012 вже давно закінчилось, ставка на ліміт себе не виправдала, але його чомусь зберегли і схоже, поки не збираються від нього відмовлятись.

Доцільність

Логіку ліміту ще можна було зрозуміти у сезонах розквіту УПЛ, 2010-2013 роки, тоді у нас було 4 топ-клуби, у кожному з яких було багато легіонерів. Однак, зараз, коли практично всі команди перейшли в режим економії, а деякі взагалі припинили існування, такої проблеми немає. Динамо зробило ставку на власних вихованців, Шахтар також навіть в єврокубках грає з 6 українцями у складі. Після натуралізації Марлоса та закінченням співпраці з Даріо Срною, у гірників немає проблем із лімітом. На позиції воротаря та правого захисника українцям немає альтернативи взагалі, в центрі захисту може зіграти грузин Хочолава, але як мінімум, другий центр бек буде 100% українцем, також незамінними гравцями основи є Степаненко, Марлос та, у меншій мірі, Коваленко. Про інші команди можна навіть не згадувати, вони банально не мають можливості купувати багато якісних легіонерів. ФК Львів має у своєму складі багато бразильців, але якщо вони і витісняють з основи наших хлопців, то це точно аж ніяк не впливає на збірну України. Гравець рівня збірної не буде грати за ФК Львів, а якщо і буде, то він повинен з легкістю вигравати конкуренцію у далеко не найкращих легіонерів.

Орієнтація на якість, а не на кількість

Якщо футболіст дійсно класний, то йому не завадить ніяка конкуренція. У складі Динамо в 2011-2013 роках було багато якісних легіонерів-півзахисників: Велозу, Ленс, Рафаель, Кранчар, Мехмеді, Нінкович. Всі вони були в деякій мірі конкурентами для Андрія Ярмоленка, але це не завадило йому розвиватись, прогресувати. Це ж саме можна сказати про Анатолія Тимощука в Шахтарі, Левандовскі, Хюбшман, Дуляй не могли витіснити з основи українця. Навпаки, хороша конкуренція тільки піде на користь молодому, талановитому гравцю, буде його стимулювати та завжди тримати в тонусі. Тому краще, хай у нас з'являється менше футболістів збірників, але вони будуть рівня Шевченка, Ярмоленка і Тимощука. Шева доречі також у молодому віці не побоявся поїхати грати в умовах великої конкуренції.

Здорова конкуренція - двигун прогресу

Зараз у збірної України вдалий період, наші футболісти нарешті показують хорошу гру та досягають позитивних результатів. Ми перемогли у своїй групі в лізі націй і маємо високі шанси кваліфікуватись на Євро-2020. І це при тому, що УПЛ навпаки, зараз, у великій кризі. Одна із головних причин цього успіху збірної - наші легіонери. Раніше збірна формувалась на 90% із гравців, які виступають на внутрішній арені, а зараз, половина основи - це легіонери: Зінченко, Ярмоленко, Коноплянка, Малиновський, Яремчук, Лунін. Як ми отримали стільки хороших гравців?  Завдяки тому, що ці футболісти змушені були пахати, боротись за своє місце без ніяких привілеїв, а в жорсткій конкуренції. Можливо Ярмоленко та Коноплянка зробили собі ім'я тут, в Європу вони їхали вже сформованими футболістами, але Зінченко, Малиновський та Яремчук вийшли на сьогоднішній рівень завдяки тому, що покинули зону комфорту. Можливо, якби у свій час ми продали в Європу Хачеріді та Ракицького, то зараз хтось із них був би зіркою світового футболу, але Динамо та Шахтар тоді занадто дорожили хорошими українцями через ліміт, тому боялися їх відпускати. Як наслідок, ці футболісти відчули свою незамінність, втратили мотивацію і кар'єра обох пішла на спад. Або ще можна згадати Гармаша чи Коваленка. У обох значна частина кар'єри пройшла у тепличних умовах, вони не були супер зірковими, талановитими, але регулярно грали в основі через орієнтацію на українців. І що це дало збірній? Ми отримали якихось сильних виконавців? Ні, в кращому випадку, це посередні гравці. Те ж саме зараз можна спостерігати і з Болбатом. Можливо Шахтар і не проти купити когось із легіонерів на правий фланг та в центр захисту, іншого воротаря замість регресуючого Пятова. Однак, вони змушені підлаштовуватись під умови ліміту і гальмувати свій розвиток. 

Висновок: ліміт на легіонерів заважає клубам, але при цьому ніяк не допомагає збірній. Я не бачу у ньому ніяких позитивних сторін, а ви?