Tribuna/Бокс/Блоги/Бійцівські нариси/5 головних боксерських боїв між Україною і Росією

5 головних боксерських боїв між Україною і Росією

Тільки доба Незалежності. Ніякої радянщини

Автор — Макс Діденко
8 июня 2020, 12:53
45
5 головних боксерських боїв між Україною і Росією

Від редакції: це пост блогу Бійцівські нариси, зроблений для конкурсу «Раунд!». І це лише другий матерiал автора на нашому сайті, хоча він зареєстрований вже 3 роки. Підтримайте його плюсами, коментарями і підпискою.

1991 – рік розвалу СРСР. Відтоді відбувся переділ усіх радянських надбань. Між колишніми державами Радянського Союзу були розділені території, заводи, озброєння, технічне оснащення тощо. Дещо окремо стояв спорт. Відтак колишня радянська школа боксу була розділена на багато різних за національною ознакою. Найкраще серед боксерських базисів СРСР себе проявили дві, що віками протистояли не тільки в ринзі. Українська та російська. 

П’ятірка найважливіших битв у боксі між Україною та Росією. Точка відліку – Незалежність.

Сергій Дзинзирук – Алісултан Надірбегов, 21 жовтня 2006

Перша в історії України та Росії зустріч, де на кону стояв чемпіонський пояс. У поєдинку проти росіянина українець захищав титул чемпіона світу WBO у другій напівсередній вазі. Сам факт того, що маловідомий тоді Надірбегов виходив на бій такого масштабу дещо дивує. Насправді ж цей бій – прекрасна робота промоутерів росіянина, що не зовсім підкріплена бійцівськими вміннями останнього.

Так, Надірбегов пройшов усю дистанцію. Але те, що Дзинзирук не нокаутував опонента – проблеми тільки українця, який моментами трохи не дотискав противника і таки дозволив йому достояти всі 12 раундів. Судді були безжальними для росіянина, проте справедливими – 119:109, 119:108 та 120:108 виглядають як вирок.

Володимир Кличко – Султан Ібрагімов, 23 лютого 2008

Мегафайт зі світовим розмахом (врешті-решт, саме для цього й призначена Madison Square Garden у Нью-Йорку). Кличко-молодший поклав на вівтар двобою два пояси – IBF та IBO, росіянин в активі мав лиш один – WBO.

Очевидним фаворитом виглядав українець. Експерти прогнозували, що Кличко розбереться з опонентом ще до фінального гонгу. Але доля склалася дещо інакше. Володимир подужав Ібрагімова та об’єднав пояси, але все ж за рішенням суддів. Ту дуель в контексті успіху та роботи Кличка можна розцінювати по-різному. Одні після цього двобою почнуть називати українця найсильнішим супертяжем десятиліття, інші ж – засудять стиль українського чемпіона через надмірну прагматичність та холодний прорахунок. 

Цікаво, що цією перемогою Кличко-молодший відправив Ібрагімова не в нокаут, а на пенсію. У віці всього лишень 32 років екс-чемпіон світу провів свій останній профі-поєдинок. 

Володимир Кличко – Олександр Повєткін, 5 жовтня 2013

«Московське побоїще» від Володимира Кличка відбулося дещо напередодні Революції Гідності, тому не мало апріорного політичного контексту. Цей поєдинок планували провести ще в 2008-му році, коли «Русский витязь» подужав Едді Чемберса, ставши обов’язковим претендентом за версією IBF. Але російська сторона усіма правдами й неправдами, травмами й нетравмами відтягувала україно-російський двобій. 

Місцем проведення поєдинку було погоджено Москву. За заповненого СК «Олімпійський» розгорнулася баталія двох олімпійських чемпіонів, де на кону були чемпіонські пояси WBA (Super), IBF, WBO, IBO, а також авторитетного журналу The Ring.

Ні рідні стіни, ні вигуки навіженого фанату «Бей, Саня, бей петуха!» ніяк не допомогли на той момент небитому росіянину бодай щось протиставити Кличку. Упродовж 12-ти раундів головна надія Росії в супер хевівейті кілька разів міцно поцьомала слизький канвас московського спорткомплексу, проте до фінального сигналу все ж протрималася. 119:104 від усіх суддів – це розгром, який Кличко-молодший чомусь розтягнув на 36 хвилин бою.

Попри космічний ажіотаж цього протистояння, відгуки після дуелі були здебільшого негативними. Усе через нефеєричну та вкрай прогнозовану манеру «Доктора Сталевого Молота». Замість того, аби піти в «рубку» хоча б в одному з раундів та спробувати нокаутувати Повєткіна, Володимир обстрілював візаві здалеку джебом та короткими серіями. На бій відреагував і майбутній кривдник Кличка Тайсон Ф’юрі: «Я щойно подивився найбільш лайновий чемпіонський бій в історії суперважкої ваги! Двійко незграбних ідіотів весь час обіймали один одного!»

Контраверсійно, але бодай найменша доля правди в цих словах є. 

Олександр Усик – Мурат Гассієв, 21 липня 2018

Спершу головний бій у курзервейті планували провести в Саудівській Аравії. Але баталія відбулася на московському «Олімпійському». Тоді – у 2018-му році – готовність Олександра Усика їхати на бій до Росії сприймалася неоднозначно. Менше з тим, обійшлося без помітних провокацій.

Загалом, World Boxing Super Series – чи не найкраща боксерська ініціатива за останні роки. На той момент організаторам вдалося зібрати всіх найсильніших боксерів у крузервейті, аби найкращий у фіналі здобув усе. Вийшло так, що напередодні бою здобутки Усика та Гассієва були рівноцінними – кожен володів двома чемпіонськими поясами. 

Осетину вдалося дістатися до фіналу меншою кров’ю – Кшиштоф Володарськи та Юніер Дортікос були подолані достроково та без шансів. А Сашко познущався з Марко Хука, але заледве (розділеним рішенням суддів) у півфіналі пройшов Майріса Брієдіса. На моїй пам’яті то був найважчий двобій українця. Ніколи ще не доводилося чекати суддівського вердикту з такими переживаннями.

У Москві ж усе пішло за сценарієм українця. Протягом бою в мене було стійке відчуття того, що в минулому житті Олександр був восьминогом і мав три серця та вісім кінцівок. 939 пострілів упродовж 12-ти раундів – це аномально багато, навіть при тому, що до цілі дійшли «тільки» 252. Для порівняння, Гассієв за цей же час завдав 313 ударів (91 влучний). 

Уродженець Криму видав ледь не ідеальний поєдинок, відпрацьований на одному диханні від першої й до останньої секунди. І, знаєте, як би ви не ставилися до Сашка, погодьтеся, було приємно бачити синій та жовтий кольори над головами росіян у Москві. 

Олександр Гвоздик – Артур Бетербієв, 18 жовтня 2019

Ще ніколи українські супертопи не поступалися в жовтні. Десятий календарний місяць був настільки успішним для наших бійців, що в Україні його сміливо можна було перейменувати на «боксень». Але все перекреслив Олександр Гвоздик.

Поєдинок був надважливим для обох боксерів. У Пенсильванії українець та росіянин ставили на кон не тільки бездоганні рекорди, але й чемпіонські пояси – WBC та IBF відповідно. Тріумфатор ставав би боксером номер один у першому важкому дивізіоні, для переможеного поразка – кілька кроків назад від можливості побоксувати за чемпіонство. 

Відверто кажучи, цей поєдинок бенефісом харків’янина не назвеш. Перевага вже в першому раунді була настільки помітною, що рефері помилково зарахував нокдаун на користь росіянина (рішення незабаром скасували). Хоча Гвоздику і вдалося вирівняти власне становище (ба більше, у суддів перемагав саме Олександр), усі недопрацювання було видно вже з 8 раунду. Фінал невтішний – ТКО в 10-му раунді

Гвоздик – класний боєць, але сам бій показав, що якість підготовки до цієї дуелі можна ставити під сумнів. Як би не було, нестача витривалості у фінальній третині чемпіонського бою – тригер того, що під час тренувального табору були допущені серйозні помилки. Пізніше тренер Гвоздика Тедді Атлас назве поразку українця своєю провиною. 

Фото: Чемпионат, Спорт-Экспресс, K2 Promotions, Brendan McDermid/Reuters