Костя Трембовецький – про власну колекцію футболок, проблеми спортивних документалок і ставлення до радикальних фанатів
Поговорили із головним українським кіноманом про його любов до футболу
Костянтин Трембовецький – український сценарист, кінолюб, актор Improv Live Show та величезний фанат футболу.
У екслюзивному інтерв’ю для Tribuna.com Костя поділився власними футбольними історіями, розказав, що не так із фільмами про спорт, та спробував спрогнозувати перспективи українських клубів у Лізі Європи.
«Кріштіану й близько не така поп-зірка, як Девід Бекхем»
– Розпочнемо із банального: як ти взагалі почав цікавитись футболом? Це було захопленням із дитинства чи вже свідомим вибором свого хобі?
– Я займався футболом десь років 14. Я був воротарем у Одесі, там була ДЮСШ №9 імені Ігоря Беланова. Але почав я дивитись футбол, бо він просто ішов по телевізору. Точно пам’ятаю, що почав вболівати за «Челсі» за рік до того, як туди прийшов Шевченко.
В мене на комп’ютері була флеш-гра, реклама Adidas. Там був зображений Едгар Давідс, ти натискаєш кнопку і він б’є м’ячем в екран і екран ніби тріскається. І мені тоді дуже сподобався Едгар Давідс, в нього окуляри, дреди, він був такий крутий. А потім я увімкнув випадково якийсь матч і там «Тоттенхем» грав з «Челсі», а за «Тоттенхем» якраз грав Давідс. І я такий «о, це ж той чувак з реклами!». Почав дивитися, і мені сподобалась гра «Челсі», так і почав за них вболівати.
– Давай познайомимося із тобою як футбольним фанатом у форматі своєрідного бліцу. Улюблений футбольний клуб. Наскільки я розумію, це «Челсі»?
– Я, як будь-яка людина, яка відкриває для себе футбол, одразу в декількох чемпіонатах обрав собі команду. Це «Челсі», мадридський «Реал», а в Україні це був «Шахтар», бо він тоді виглядав цікавіше за «Динамо». Все дуже просто.
Мені взагалі просто завжди подобалась ідеологія в клубах. Коментатори завжди казали, що «Челсі» – це були «аристократи», а насправді, виявляється, що вони ніякі не «аристократи», а «пенсіонери». Але мені подобалось от це «аристократи», «Галактікос», тільки «Шахтар» якось не вписувався в цю схему.
– На тлі інших українських клубів «Шахтар» справді був своєрідними «Галактікос»
– Тоді ще ні, тоді просто був Тимощук, і воно все якось романтично виглядало. Але вже були бразильці, вже був Брандао, Матузалем, і це подобалось. А в «Динамо» теж були бразильці, але вони всі були якісь не такі. Клебер – і от все таке взагалі дивне. В ті роки розпочати вболівати за «Динамо» було дивно.
– Ти сам родом з Одеси. Чи слідкуєш за одеським «Чорноморцем»?
– Ти коли починаєш вболівати, хочеться ж підтримувати когось, хто перемагає. Звичайно я ходив на матчі «Чорноморця», тоді він був навіть третім в Україні. Починав також вболівати за «Чорноморець» Альтмана, але якось не пішло.
– Зараз «Чорноморець» лідер Першої ліги!
– Ну ось так, треба ще нижче опускатись, щоб взагалі без поразок проходити сезон.
– Твій улюблений гравець
– 100 відсотків – це Девід Бекхем. Теж одна з причин, чому я взагалі почав дивитися футбол. Бекхем – це символ «Реалу», символ «Галактікос». Це людина, яка не просто грає у футбол на полі, вона є ще й поп-зіркою. А Кріштіану і близько не така поп-зірка, він більше мотиватор. От Бекхем спокійно міг бути актором, а Роналду актором я не уявляю. Ерік Кантона був таким, але я його не застав.
«Якось намалював вигадану форму «Арсеналу», а вони за два роки зробили собі точно таку ж»
– Улюблений футбольний матч, який ти бачив чи наживо, чи по телевізору
– Насправді я не люблю дивитися футбол на стадіоні. Я не запам’ятовую матч. Я запам’ятовую свої емоції, як ми кричали, як обіймались, але не запам’ятовую сам матч. А коли дивлюся футбол по телевізору, то потім пам’ятаю кожну його хвилину. Бо у футболі по телебаченню є режисер у трансляціях, є режисура. Вони правильно показують все, і матч стає більшим витвором мистецтва, ніж коли ти сам собі обираєш, де розставити акценти, і щось забуваєш постійно. От я був на «Дніпро» – «Наполі». Дуже крутий матч, «Дніпро» вийшло у фінал, але я навіть не пам’ятаю, хто забивав, який був рахунок. Я пам’ятаю, що я радів.
Перше, що спало на думку при згадці улюбленого матчу – це «Шахтар» - «Севілья», гол Палопа. Бо я тільки другий-третій рік дивлюся футбол, і я навіть не знав, що таке можливо. Воротар забив гол? Вже Шарафутдінов тоді казав, що «все, «Шахтер» уже прошел в этот четвертьфинал», а потім таке сталося. Ну і, напевно, фінал Кубка УЄФА «Шахтар» - «Вердер»
– Топ-3 стадіони, на яких ти хотів би побувати?
– Це точно «Енфілд». Але я не знаю, чи в кожному матчі співають «You’ll never walk alone». Мені треба цей гештальт закрити, я хочу почути, як співають «You’ll never walk alone». От мені цікаво, чи вони співають це проти якогось там «Халла», коли вони грають там 7:0. Одна справа почути це десь перед матчем, а інша - почути «You’ll never walk alone» в перерві в Стамбулі, коли «Ліверпуль» програє 0:3. От це вже інше, це та пісня, яка вже точно в кров проходить.
«Стемфорд Брідж», бо мені якось дуже подобається його тиха атмосфера. Там майже ніхто не кричить, це як якийсь театр, люди сидять собі і от так в бінокль дивляться футбол.
А з третім важче. Я встиг побувати на «Донбас Арені», тому з цим важко. Я думав про «Сантьяго Бернабеу» зараз, але саме до стадіону в мене якось пріоритету немає. Але мені подобається, що він так високий, як «Бомбонера». Можливо, не дуже багато місць, але вони якось вертикально розміщені. Насправді не знаю. Мені дуже подобаються маленькі стадіони, я б хотів на якийсь «Вікарідж Роуд», на якийсь стадіон «Фулхема», де там 8 тисяч місць, мені таке більше до вподоби.
– Якими видами спорту ти цікавишся окрім футболу?
Колись я дуже підсів на Формулу-1. Це, здається, був ледь не перший сезон Льюіса Хемілтона. Тоді я дуже за нього вболівав, але потім якось перестав дивитися. Загалом, я можу все дивитись. Трохи знаюсь на тенісі, бо теж займався, і інколи дивлюся Формулу.
– Як щодо популярного нині кіберспорту? Цікавишся? Чи може граєш у щось сам?
– Точно не дивлюся, бо я не розуміюсь на жодних іграх. League of Legends, DOTA – це для мене взагалі якийсь інший світ. А FIFA і таке інше я не можу дивитися, бо мене воно розриває зсередини. Я граю вдома в FIFA, і я вмію просто віддати пас. Я не розумію, як так можна грати, як це роблять кіберспортсмени, і мене це трохи бісить.
Сам охоче граю, починав із PES. В мене є про це дуже крута історія. Я починав ще з Winning Eleven і десь з PES 06 по PES 12 я працював над патчами української ліги. Я малював форми і навіть допомагав робити 3D модель стадіону Лобановського, навіть трошки заробляв гроші на цьому. До мене з’являлись люди, типу «я играю за любительський ФК «Осокорки», можешь нарисовать мне форму?». Я за 50$ малював форму, мені було тоді років 13, і я за одну форму 50 баксів отримував.
Одного разу мій однокласник попросив мене, щоб я намалював йому форму лондонського «Арсеналу» , як він її собі вигадав. Я в фотошопі її намалював, скинув йому, а потім завантажив цю форму на сайт PES.edit чи якось так він називався, типу качайте, користуйтесь. Повністю вигадана форма, біла футболка поло і бордовими вертикальними полосками. І через два роки «Арсенал» зробив собі точно таку саму форму. Не думаю, що це якось пов’язано, але я знайшов собі саме такий комплект, довго його шукав і таки придбав.
«Я б дуже хотів, щоб мій син став професійним футболістом»
– В інстаграмі ти дуже круто комунікуєш зі своїми підписниками, проводиш цікавий інтерактив із обміном футбольних форм. Розкажи, звідки взагалі виникла така ідея, і скільки зараз футболок у твоїй колекції?
– Насправді я не рахував, але в мене до того, як я почав обмінюватись із підписниками, було 350 форм. Може трохи більше, але я собі це число запам’ятав і від нього відштовхуюсь. Я купив вигадану форму, яку намалював якийсь хлопчик, виклав її у твітер, вона стала вірусною, і британці її зробили. Абсолютно несуразна форма, там всі кольори веселки на ній, і я собі її купив. І от коли в мене почали про це запитувати, я подумав, чому б не спробувати от цю магію інстаграму. Зірки, у яких мільйони підписників, завжди щось там роблять з ними, чому б мені не вписатися?
Написав пост, що колекціоную форми, і якщо є такі люди, які взагалі не розуміють, що це форма, що вона щось коштує, щось для когось може значити – давайте мінятися. От у мене є підписник, який живе в Барселоні. І він сказав, що орендував квартиру, і у шафі висіла футболка «Еспаньйола», яка йому була непотрібна. Це було супер, тепер в мене є футболка «Еспаньйола»!
Дуже круто, у мене було десь 350 форм, але майже не було українських. Був «Шахтар», «Динамо», «Чорноморець», а от вже підписники якраз почали мені надсилати українські форми. В мене тепер є «Буковина», «Сталь», «Дніпро», донецький «Металург». Мені ще дуже подобається, що у мене в колекції багато представлено клубів, яких вже немає, бо вони вмирають швидше, ніж у них з’являються форми. Дуже приємно, думаю, що вже десь форм 15 мені підписники надіслали.
– Яка найексклюзивніша форма у твоїй колекції? Можливо є та, з якою пов’язана якась найбільш цікава чи, навпаки, безглузда історія?
– В мене є футболка любительського шотландського клубу, за який грали і Алекс Фергюсон, і Девід Мойєс [мова про «Драмчапел», який тренував батько Девіда Мойєса – прим.] Цю форму складно знайти, бо її купляють собі гравці цього клубу, їм не видають її навіть. Таке треба шукати десь на барахолках у бабусь, які навіть не розуміють, що вони мають на руках.
Ще в мене є футболка чи то ірландського, чи то валлійського клубу, який є найзахідніших клубом Європи. Я розрахував по карті, що далі вже тільки океан.
– Тобі надіслали вже 15 форм, замість яких ти надсилаєш абсолютно різні речі. Що найтупіше ти надсилав в обмін на футболку?
– Я надіслав підписниці розмальовану розмальовку. Повністю розмальовану мною розмальовку, де вже немає чого малювати.
Я взагалі не знав, що надсилати. В мене були там якісь речі, які мені абсолютно не потрібні, типу селфі-палка чи щось таке, і я це все надсилав. А потім я дивлюсь, в мене вдома вже немає що надсилати, і я взяв книгу доктора Комаровського про здоров’я дітей, вирізав з неї сторінки всередині і просто поклав туди 50 масок, щоб книга була по-справжньому корисна.
– Ти віддав свого сина на футбол. Це більше для загального розвитку, чи все ж бачиш його професійним футболістом у майбутньому?
Я б дуже хотів, щоб він став футболістом, але це більше якісь мої нереалізовані бажання. Вже розумію, що це йому не так подобається, як мені, а це ж має бути його вибір. Я вже зараз його не воджу, бо зараз він сказав, що хоче на брейкданс. Ну, підемо на брейкданс. Можливо, років у 10-12 він знову захоче на футбол – і я його віддам. Бо вже зараз бачу, що навіть у такому віці, 5 років, проявляються ті сторони футболу, які мені не подобались, коли я займався. Там дуже багато агресії, якогось бидлячества, чогось такого.
– Він воротар чи польовий гравець?
В цьому віці вони просто біжать кудись вперед-назад.
«Зараз документалки про спорт – це просто реклама, занадто простий продукт. Має бути інакше»
– В одному із останніх випусків подкасту ХПЗП ти із співведучим Михайлом Рудем активно просував ідею того, щоб люди дивилися кіно саме у кінотеатрах, а не вдома. В цьому прослідковується явна паралель із футболом і війною за вболівальників на стадіонах. Чи справді це так, і чи справді важливо, щоб фанати дивилися матчі саме з трибун?
– Взагалі було б круто, але справа в тому, що в кіно глядач грошима направляє творців, продюсерів на те, що робити далі. Тобто ти голосуєш грошима. Якщо ти прийшов на фільм, і він зібрав касу, то продюсери будуть робити схожі на це фільми. В футболі такого немає. Ми живемо не в Англії, де матч-дей може приносити мільйони доларів. Навіть якщо збереться повний стадіон, все одно це максимум покриє оренду самого стадіону.
У спорті набагато глибша проблема. Я, навіть, як батько, і просто як людина, не дуже люблю ту нездорову атмосферу, яка є на стадіоні, через людей, які кричать мати і все таке. Тому я люблю «Стемфорд Брідж», де люди тихо приходять дивитися футбол, а не проявити себе. А в нас приходять і починається от це «Монзуль – шл**а! Ти п*****с!» В тебе тут повтору немає, але ти робиш якісь висновки, вдома переглянеш, і вже будеш судити, а зараз чого ти кричиш? Я цього не розумію.
Але я от обожнював ходити на київський «Арсенал», коли він був у Прем’єр-лізі. Порожній стадіон, я собі сиджу один з блокнотиком на трибунах, щось там собі думаю, а переді мною грають люди, наче для мене. Мені так це подобалось!
– Щодо кіно про спорт. Ти розповідав, що тобі зовсім не сподобався міні-серіал «Останній танець» про Майкла Джордана. Що з ним не так? І як ти взагалі ставишся до такого роду фільмів та серіалів?
– «Останній танець» - це просто реклама Майкла Джордана, яка показує, який він крутий. Ви ще не знаєте, що він крутий? Ми вам розповімо, що він крутий. І це зовсім не документалістика, це просто реклама.
Зараз багато футбольних клубів роблять документальні серіали про себе. «Ліверпуль», «Манчестер Сіті», «Ювентус» - це просто репромо. Це просто для залучення нової аудиторії. Ми показуємо, які ми класні. Ми, можливо, десь трішки покажемо, як нам на шляху до чогось було сумно, але це все одно дуже простий продукт. Просто «жвачка».
А от документалка про «Сандерленд», яка задумувалась для того, щоб з її допомогою продати клуб дорожче, мала показати те, як ми підіймаємося вгору, а насправді виявилась, що вона про те, як ми вилітаємо з АПЛ, ще й потім вилітаємо в Лігу 1. І ось це справжня крута документалка – моє найулюбленіше «кіно про футбол», бо вона правдива. А показати, який Гвардіола молодець, коли дає настанову – не те. Ви покажіть, який він не молодець, коли програє. Я ще не дивився документалку про «Тоттенхем», яка зараз вийшла, але у них все добре поки, тому, думаю, вона буде не така вже й цікава.
– А як все-таки можна було врятувати «Останній танець»?
– Я його насправді так і не додивився, кинув на другій серії. Можливо, там далі є якась драма, але перші серії - це було просто облизування Майкла Джордана. І навіть коли про це кажуть такі ж неймовірні круті люди, як от Скотті Піппен, який теж крутий, теж легенда. Хоч ти скажи якусь критику, але він каже, що «я – ніщо, а Джордан – все. Який він був неймовірний, він міг літати!» і все в такому дусі. Сто відсотків, що з ним теж була купа проблем, можливо воно далі і показано, але перші серії були настільки солодкі, що я просто не зміг витримати.
Але це такий жанр. Я думаю, що якшо Кріштіану Роналду захоче про себе документалку, то вона теж буде такою. Показати, що я найкращий. Це абсолютно не цікаво.
Я за це ніколи не любив «Барселону», навіть коли її любили всі. Це максимально нудна команда, в якій не було жодної цікавої людини. Що цікавого в Мессі, в Бускетсі? Хаві, Інієста - хіба це цікаві люди? Це легенди, але це просто гарні футболісти. Той самий «Манчестер Юнайтед» - там були Кантона, Рой Кін, Гарі Невіл, Пол Скоулз, які могли навалити під двері людям з «Ліверпуля». За ними було цікаво спостерігати, і саме на таке треба дивитись. Тому Бекхем – це круто, а от Роналду – ні. Роналду – круто, як футболіст, але не як медійна персона.
– Фільм на спортивну тематику, який би ти порадив кожному фанату?
Однозначно документалка про «Сандерленд»! А от саме фільм – це «Людина, яка змінила все» про бейсбол. Мені здається, що є проблема, коли знімають фільми про футбол, бо в них намагаються показати саме фільм про футбол і сам футбол. І виходить фільм «Гол». Він прекрасний для будь-якої дитини, яка закохалася у футбол, але якщо ти вже доросла людина, яка розуміється і на футболі, і на кіно, то якогось відкриття для тебе не буде. Треба розповідати історії зсередини футболу, історію маленької людини, яка щось там зробила і змінила все. Тим паче, «Манібол» - це фільм сценариста Аарона Соркіна, який, як на мене, найкращий із нинішніх сценаристів взагалі.
Ще чув про фільм «Юкі», який зараз іде в кіно. Обов’язково хочу на нього сходити.
«Як те, що ти отримав, або не отримав в пику, взагалі пов’язано із клубом?»
– У тому ж подкасті ХПЗП ти згадував про псевдодокументальний фільм «Конспірація 58». Чи не було наміру робити якісь рецензії на кіно на спортивну тематику, аби пояснити їхню суть глядачам? Зараз складається враження, що фільми про спорт точно «заходять» усім фанатам спорту, але не викликають інтересу у пересічного глядача. Чому так?
– Я думаю, що навіть навпаки. Спорт – дуже крутий двигун для драматургії, бо в тебе у фільмі одразу є конфлікт. Тому для всіх людей працюють фільми про супергероїв, бо хтось хоче нас знищити, а хтось захистити. Одразу є конфлікт. В спорті так само, є чітке завдання – перемогти. І тому спортивні фільми заходять людям, які не розуміються у спорті. Навіть якщо подивитись на ту ж саму Росію, в них зараз найбільші збори у фільмів про спорт, про їхні перемоги в спорті. Можливо, і нам варто робити щось таке.
Спортивна драма, за замовчуванням, має більше шансів «зайти» глядачу, ніж просто драма, бо у ній сама драма сильніша.
Фільм «Фанат» - дуже крутий фільм про спорт. З Уеслі Снайпсом і Робертом Де Ніро. Снайпс грає бейсболіста, а Де Ніро його фанат, і коли персонаж Снайпса почав погано грати, персонаж Де Ніро, щоб вмотивувати свого кумира, викрав його сина і сказав, що вб’є його, якщо він не зробить хоум-ран. Ну от хіба це не драма? Справжня драма!
– Ледь не забули про легендарних «Хуліганів зелених вулиць». Як взагалі ставишся до таких радикальних фанатських рухів?
– Я цього не розумію. Кожного разу не розумів фрази «Я відстоюю честь клубу». Як те, що ти отримав (або не отримав) в пику, взагалі пов’язано із клубом? Все, що є у клубу - це команда, яка грає на полі, і менеджмент, який допомагає цій команді. І ще одна причина не ходити на стадіон - це якраз ультрас, які вважають, що все на полі відбувається для них. А таких як я називають «Кузьміч», бо я, бачте, прийшов справді дивитися футбол.
Особливо неприємно, коли в нас все було круто з результатами на полі, а ці фанати щоразу щось зривали. 2014-15 роки, коли «Дніпро» далеко заходило, і це все ніби всупереч усьому, що відбувалося. В країні ж*па, а клуби так круто себе проявляють! Але фанати кожного разу спричиняли якісь проблеми: санкції від УЄФА, порожні трибуни. Хоча їм так само потрібно подякувати за те, що вони зробили досить вагомий внесок у протистояння російській агресії на початку. За це точно дякую фанатським угрупованням.
– Що є головною проблемою українського футболу прямо зараз? І чому все так погано у порівнянні із рівносильними нам європейськими чемпіонатами?
– Для мене тут є паралель із українським кіно. Якщо ти робиш щось не у ринковій системі, то це якесь «мертвонароджене дитя», яке не має сенсу. В нас клуби не заробляють, хіба тільки «Шахтар» на трансферах. А щоб клуби могли заробляти, то вони повинні мати такі бюджети, що навіть не зрозуміло, як на них жити футболістам. Немає рецепту, як жити «по средствам». Виходить, що клуби мають бути дотаційними, просто іграшками олігархів.
Це насправді питання не до футболу. Так само, як і в кіно, це скоріше питання до функціонування усієї країни. Коли в нас не буде хабарів, от цього «треш-мнеш», коли все буде ринково, як працюєш – стільки й заробляєш, тоді почнуть заохочувати людей ходити на стадіон, бо клубам це буде важливо.
Можливо, це занадто радикально, але мені здається, що у нас зараз мав би бути чемпіонат з 5-6 команд, щоб все було справедливо. Заразом всі би грали у єврокубках, останнє місце – кваліфікація.
«Я не знаю складу жодного клубу, бо він щотижня змінюється»
– Збірна України. Технічна поразка від Швейцарії, далеко не перша в цьому сезоні, такі вже отримували і «Наполі», і збірна Норвегії, але Україну це зачепило найболісніше. Що думаєш?
– Приклад Норвегії працює зовсім не на нашу користь. Вони виставили повністю інший склад, тих, хто навіть близько не гравці збірної. І мені здається, що це дуже погано для України, адже це звучить, як новий аргумент в суді. «Ви могли б викликати весь склад «Олімпіка», хто вам винен, що ви цього не зробили?» Тому, якщо дивитися на приклад Норвегії, то для нас все не дуже добре.
Хоча, я б подивився такий матч, коли грають люди, для яких це точно перший і останній матч за збірну, які тут випадково. Це історія для американського фільму. От американці вже б давно зробили кіно про таке.
– Як тобі єврокубковий сезон у виконанні наших клубів? І як взагалі оцінюєш шанси «Шахтаря» та «Динамо» у Лізі Європи?
– Єдине сподівання на «Шахтар», бо 4 очки «Динамо» із «Ференцварошем» - це якось непереконливо, вже треба було давати усі 6. І в «Динамо» у суперниках «Брюгге», а це досить нормальна така команда, до того ж там Соболь, який із «Шахтаря», і для нього це має бути принципово. Але з огляду на те, як грають українці цього сезону проти своїх, то він точно грає паскудно. Соболь там точно отримає червону, зламає свого воротаря, можливо, краще його взагалі не випускати проти «Динамо». Але їм все одно буде складніше, ніж «Шахтарю».
«Маккабі» точно повинні проходити, а далі вже все залежить від жеребкування. Але треба хоча б півфінал. Зараз ще й так дивно щось прогнозувати, бо кожного матчу якісь нові люди з’являються. Ти тільки звик до одного, от на фланзі захисту в «Шахтарі» такий хлопець бігав, і вже «крести» порвав. Тільки з’явилась якась нова надія - і вже травма. Я навіть не запам’ятав, як його звуть, а його вже й немає.
В «Динамо» Бущан вже 20 років намагається стартувати з кар’єрою – вже є Нещерет. Нещерет тільки себе проявив – знову Бущан. Я вже не знаю складу жодного клубу, бо він щотижня змінюється.
Не знаю, чи «Шахтарю» вистачить сил у такому режимі зайти далеко, але дуже на це сподіваюсь. Як вони вже показали, в одному матчі можна й «Реал» хлопнути. Головне, щоб не грав Хочолава.
– Тобто головна проблема «Шахтаря» просто зараз – це Давід Хочолава?
Виключно. Коли не грає Хочолава – є шанси на перемогу. Хоч він і зіграв з «Інтером» в останньому матчі ніби непогано. Але там кращим захисником «Шахтаря» був Лукаку.
– Абстрагуємось від болючих тем. Наскільки взагалі популярний футбол в українській тусовці коміків, і чи є серед них справжні футбольні фанати? От Валік Міхієнко - затятий фанат «Ліверпуля», а чи є ще хтось такий?
– Так, він фанат, але він знає правила футболу, можливо, місяць сьомий свого життя. Він вже такий фанат «Ліверпуля», але якихось нюансів він ще зовсім не знає.
Багато хто цікавиться, але на досить слабкому рівні, коли ти далі свого «Ліверпуля» чи «Динамо» нічого більше не знаєш. От тусовкою коміків ми іноді збираємося грати у футбол, в нас є футбольний чат, де 65 людей, де людей 40 – це автори, стендап коміки, які теж цікавляться футболом. А найбільше фанатське представництво серед них однозначно має «Ліверпуль» та «Реал».
Так само збираємося, переглядаємо матчі. З останнього, дивилися «ПСЖ» - «Аталанта». Вболівали за «Аталанту», звісно, бо там же Малиновський. Максимально нудний і нецікавий матч був до останніх хвилин, але у хорошій компанії навіть таке сприймається нормально.
***
Костя Трембовецький активно комунікує зі своїми підписниками і завжди відкритий для спілкування. Тому, якщо ви хочете взяти участь у своєрідному інтерактиві від Кості та надіслати йому футболку в обмін на оригінальний та, можливо, навіть несподіваний подарунок, ласкаво прошу до його інстаграму – @trembowiecki
Фото: instagram @trembowiecki, квартал 95
