Інтерв'юер: Роман Никитюк про волинську юність, колоритно-закарпатський період та «Карпати» Галич

Від авторів: Вас вітає команда "Народного футболу". Ми юні хлопці, які мріють створити свій власний медіапроєкт. На площадці "Народного футболу" ви зможете знайти все про рідненький український футбол, і щось далеке, європейське. Актуальні новини світу, особливі інтерв'ю з футбольними людьми та суб'єктивні реакції на різні події. Дуже просимо у вас підтримку, зараз вона нам дуже потрібна. Готуємо для вас багато цікавого та заздалегідь дякую усім хто нас підтримав. Наш інстаграм, телеграм та фейсбук

- Перші ваші кроки у футболі. Розкажіть про свій прихід до цього спорту, та якими були ваші перші кроки?

- Та напевно, як і всі, починав із двору. Із друзями цілий день ганяли у футбол. У Луцьку тоді була команда «Волинь». Завжди була мрія піти в ту школу і вийти на професійний рівень. Не знаю наскільки це була велика мрія в дитинстві, але коли почав цим займатися, приділяв багато часу.  Ставав все старшим і старшим, вже хотілосяся бути професійним футболістом і вийти на вищий рівень. І слава Богу, все «пішло» і так склалося.

- Хто був вашим кумиром у дитинстві? Чиєю грою ви захоплювалися?

- В дитинстві багато було кумирів. Пам'ятаю, приходиш у магазин за футболками, не знаєш, яку купити. Зідан мені в дитинстві подобався, Роналдо бразилець. Любив футболістів тих, які забивали голи. Тоді в дитинстві всі любили забивати голи. Тому ті, хто забивали, завжди були кумирами мільйонів.

- На якій позиції ви грали в дитинстві та на якій мріяли грати?

- Як починали грати перші турніри,то був нападником. Можна навіть сказати, що непогано виходило, але з часом позиції змінювалися. Так, як завжди буває у футболі.

- Які відчуття, коли волинський хлопець виходить на поле місцевого Авангарду захищати кольори свого рідного клубу в матчі прем’єр ліги на очах у тисячі вболівальників?

- Дуже приємно, звичайно. Розумієш, що ти виріс у цьому місті. У тебе тут багато друзів, усі переживають за тебе, вболівають. Відчуття гордості за себе переповнювали мене.

- В останньому сезоні «Волині» у прем’єр ліги команда перебувала у складному становищі. «Волинь» тоді взагалі не могла здобути очки. Наскільки складно було витримувати тиск, мотивувати себе на тренування та ігри?

- Той період в цілому був складний для «Волині». Були проблеми з фінансами, багато досвідчених гравців покинуло команду. Тоді зробили ставку на місцевих гравців, багато хто з них у дублі грав. Була досить молода команда, середній вік був десь 22 роки. Пам’ятаю, тоді вийшла стаття, що «Волинь» була одна з наймолодших команд у Європі по середньому віці. Те, що програвали, це так. Від нас тоді вимагали демонструвати максимум своїх можливостей. Звісно, було важко, навіть дуже важко. Старалися давати всім бій, чіплятись за очки, але не виходило. Звичайно, ми робили все по максимуму. І психологічно було важко, поразка за поразкою.

- Першу половину сезону 17-18 ви почали у складі «Волині». Але взимку з незрозумілих умов покинув команду та перейшли до «Руху». Чому ви покинули клуб?

- Тоді була перша ліга, перше коло. Прийшов новий тренер, нове керівництво, і почалися великі зміни у «Волині». Зявилася потреба шукати щось інше. Коли вийшов варіант з «Рухом», розказували, що дуже гарний проект, що в мене буде велике майбутнє. Та і близько до Луцьку було. Радий, що так все склалося і попав до «Руху». Почалася нова сторінка в моїй карєрі зі львівським «Рухом».

- Взимку 2020 ви перейшли до «Миная». Як вам атмосфера закарпатського футболу?

 - Справжніх закарпатських вболівальників я лише один раз бачив, коли грали з Інгульцем в ¼ кубку України. Це був останній матч перед локдауном. Потім був короновірус, і по відомим причинам вболівальники на трибунах були відсутні. Закарпатський колорит завжди такий цікавий. Гарні, добрі, веселі, доброзичливі та щирі люди на Закарпатті. Так, що буду тільки гарними словами відгукатися про Закарпатський край.

- За «Минай» ви дебютували у ¼ кубка України проти Інгульця. У тому ж матчі ви отримали червону картку. Які емоції були під час того матчу?

- Тоді взагалі було складно, божевільний матч був. Напевно один з найпам'ятніших у моїй кар’єрі. Емоції били через край. Вболівальники гнали нас тільки вперед. В «Інгульця» вже було вилучення, потім і в мене перед одинадцятиметровими. Такі матчі запам’ятовуються назавжди. Така божевільна серія пенальті. Тоді якщо би гравець «Інгульця» забивав, то ми би програли. Нам пощастило, він промахнувся.  Серія тривала до незабитого. Так, що всі стояли на нервах, переживали. Після переможного удару Поповича взагалі емоції виходили через край. Весь «Минай» тоді стояв на голові.

- Чи надовго після того матчу Попович зловив зірочку?

- (сміється) Звичайно, він нас дуже виручив, він герой того матчу. Тоді він отримав впевненість, яка йому передалася на вирішальну частину чемпіонату, у якій ми здобули путівку в УПЛ.

- Ходять чутки, що за той матч кервіництво команди дало рекордні преміальні на той час. Це правда? Що взагалі відбувалося тоді у роздягальні?

- Тоді ми просто жили тим моментом, що зробили таку історію для «Минаю», й усього Закарпаття . Вперше в історії краю вийшли до чвертьфіналу, а потім дійшли і до півфіналу Кубка України. За преміальні тоді ніхто не переживав. Кожен гравець, який  перебував в команді мав шанс зіграти в півфіналі Кубка України. Всі цьому дуже раділи. На рахунок преміальних то була просто гарна вечірка, гарно посвяткували після матчу. Звісно отримали якісь кошти, але це не було щось грандіозне.

- Через карантин чемпіонат зупинився на 3 місяця. Як ви підтримували форму та як довго потрібно було часу, щоб повернутися до ідеальних кондицій.

- Тоді була досить важка ситуація,  не знали, що буде завтра, жили сьогоднішнім днем. Всі ми читали новини. Чи зупинять чемпіонат? Чи будуть продовжувати? Після гри з Інгульцем ми залишилися в Ужгороді, а коли призупинили чемпіонат, то всі порозбігалися по домівках. Потім через деякий час 2-3 тижні почали підтримувати форму в мірі можливостей.

- Були якість тренування в zoom?

- Ні такого  не було. Всі робили на совість. Потім ми вже зібралися в «Минаї». Вже були чіткі дати, коли стартує друге коло. Там вже було достатньо часу підготуватися до чемпіонату.

- Вам не здається, що під час півфанального матчу «Минай – Динамо»,  команди були не в рівних умовах? «Динамо» вже відіграло декілька турів, а для «Минаю» це була перша гра після тривалого карантину?

- Не думаю, що це було вирішальним. Всі знали, що «Динамо» – це фаворит цього матчу, навіть кубку. Ми були андердогами. Якби пройшли «Динамо», то створили б неймовірну сенсацію. Всі це прекрасно розуміють.

- Чи правда що Василь Кобін налаштовував команду тільки на перемогу?

- А який сенс виходити на гру із задачею програти? Неважливо, проти кого грати. «Динамо», «Шахтар» чи якась інша команда. Всі виходять на футбольне поле, щоб перемогти! Всі виходили на поле, боролися і розуміли, що для когось це буде єдиний шанс зіграти на такому рівні.

- Останній відрізок чемпіонату команда провела неймовірно. Чи вірила команда перед останнім матчем, що вона може стати чемпіоном?

- Про це не думали. Хотіли зайняти одне з трьох місць і вийти в УПЛ. Ми навіть не знали по завершенні матчу, яке місце посіли. Нам вже пізніше сказали, що не лише вийшли в УПЛ, а й виграли першу лігу.Це ще було вдвічі приємніше.

- Чи правда, що команда декілька днів гуляла після матчу з «Волинню»?

- Декілька днів ні. Команда мала 7-10 днів вихідних. Гуляли день, максимум два.

«Минай-Арена», напевно, єдиний стадіон України, який на той час не залишився без підтримки. Чи суттєва була підтримка вболівальників у кінечному результаті команди?

-  Я думаю, що так. Вболівальники робили приємну футбольну атмосферу. Гнали нас завжди вперед і зробили великий вклад у те, що «Минай» вийшов в УПЛ.

- Як вам Василь Василович? Як тренер та людина. 

- Всі знають Василя Васильовича. Він був хороший футболіст, провів чудову кар’єру. Зараз він молодий тренер, вчився він разом з нами. Так, були якісь помилки і в нього, і в нас. У цілому Васильович хороший спеціаліст, який розвивався, вчився разом з нами. Ми хотіли дати йому максимум допомогти, щоб в нього було все добре.

- Початок цього сезону ви починали з «Минаєм», але потім ви зникли і  з’явилися лише у кінці вересня у «Волині»? Можете розповісти детальніше?

- Команда вийшла в Прем’єр-лігу. Сказали, що будуть приходити нові футболісти, на мене мало розраховували. Вийшов варіант повернутися додому у «Волинь».

- У «Волині» ви зіграли всього 113 хвилин за пів року. Чому, на вашу думку, не вдалося закріпитися у команді?

- Це мені важко коментувати, не знаю... Я робив усе можливе, але в тренерського штабу було інше бачення.

- Вже декілька років кризисній команді «Волинь» не вдається повернутись у прем’єр лігу. На вашу думку, чи варто команді з усіма проблемами туди суватись? Чи, можливо, краще залишитись у першій лізі та поступово розбудовувати команду?

- Щоб вийти в Прем’єр-лігу треба мати значні фінансові можливості, для того щоб чогось добитися. Що не виходить – не знаю. Є кервіництво клубу, і вони мають вирішувати всі ці питання  і спробувати підняти «Волинь» туди, де вона колись була.

- Останній ваш клуб був «Карпати» (Галич). Які задачі клала команда та керівництво на кінець цього сезону?

- Команда ставила задачу підвищитися в класі, вийти до Першої ліги. Це було перше завдання, яке перед нами ставило все керівництво, тренерський штаб. Був хороший старт, шість перемог поспіль здобули, і вже запахло Першою лігою. Але потім було декілька провальних ігор, плюс кінцівку повністю провалили.

- Керівництво спілкувалося з командою після сезону? Говорили про майбутнє?

- У мене та більшості інших закінчився контракт влітку. Всі покинули клуб. Тільки невелика частка гравців мала підписати новий контракт. Поговорили з президентом, з директорами подякувати один одному за роботу. Всі будуть  рухатися своїми стежками, хто куди.

- У медіа дуже багато говорили, наче галицькі «Карпати» це всього-на-всього штучний клуб для львівський «Карпат». Чи відчувалося це взагалі в команді? І що ви думаєте на цю тему?

- Я про це нічого не думаю, я прийшов у команду грати, виконувати завдання, які були поставлені. Те, що там говорять, хто кого, хто за кого, хто з  ким – мене це зовсім не цікавить.

- А розмов у команді ніяких не ходило?

- Якісь то розмови ходили, але хто на це звертає увагу? Це лише знають представники клубів і ті ЗМІ, які це запускають. Ми футболісти, наша задача виходити на поле, добиватися задач, а ці слухи – це все таке. Навіть не знаю як це коментувати.

- Багато матчів називають західним дербі. Яке, на вашу думку, справжне західне дербі?

- Напевно, у зірковий час – це було «Карпати – Волинь». Коли обидва грали у Прем’єр-лізі. Повний стадіон вболівальників збирався, була дуже напружена ситуація під час матчу.

- Ви пограли в багатьох командах Західної України, де на вашу думку найкращі вболівальники?

- Найкращі, напевно, у Волині все-таки. Вони підтримають команду по-особливому. Незважаючи на результат, приходять на стадіон, коли більше, коли менше, не без цього, звісно. Але підтримка завжди є.

- На вашу думку, які є топ 3 матчі у вашій кар’єрі?

- Та навіть не знаю…Напевно, той самий чвертьфінал Кубка України, де ми перемогли по пенальті. Дебют в УПЛ з «Волинню». Ну і вихід в УПЛ, коли ми перемогли «Волинь».

Автори:

Малитовський Вадим https://instagram.com/iamvadimmalytovskyi?utm_medium=copy_link

Кривка Іван https://instagram.com/vanya.k.88?utm_medium=copy_link

Куцик Дмитро https://instagram.com/dimakutsyk.13?utm_medium=copy_link