«Собача справа» – підбірка найцікавіших гонок на собачих упряжках

"Їхали півроку нівроку на собаках.

Леді у сукнях, пацани у фраках…"

ТНМК (с)

В кінці минулого століття юрби авантюристів попрямували до Аляски та Юкону. Там знайшли золото, і з тих пір слово "Клондайк" навіки стало символом. Сюди стікалися справді колоритні персонажі. Мої улюбленці, ці двоє – ірландка Белінда Малруні та серб Михайло Войнич. Перша стала найбагатшою жінкою Аляски, підмітаючи свій салун – завдяки золотому піску, що просипався на підлогу з кишень і одягу клієнтів-старателів вона щодня заробляла кругленьку суму. Другий же якось розвантажив 400 тон вугілля і потрапив до історії з прізвиськом "Чорний Майк" – на Алясці знали що таке BLM за довго до того, як київські школярки почали косо дивитися на Бетао.

Проте, звісно, головними героями тих буремних подій були собаки. Вони рятували життя, давали надію, демонстрували дива хоробрості та відданості. Зрештою, золота лихоманка закінчилася, проте їзда на собаках набула величезної популярності. Що там й казати – гонки на упряжках навіть включили до програми зимових Олімпійських ігор 1932 року.

Цей химерний спорт відважних продовжує розвиватися понині, тож до вашої уваги пропонується добірка найцікавіших гонок на собачих упряжках.

Всеаляскинська гонка на собачих упряжках (All Alaska Sweepstakes Sled Dog Raice)

Змагання проводиться на маршруті, прокладеному між річками Ном та Кендл. Перша в історії цього турніру гонка відбулася у 1908 році. Відтоді змагання на березі Берингової протоки проводять щороку, в місяці квітні. Загальна протяжність траси – 440 миль. Кубок є перехідним, він передається від переможця до переможця.

Перша назва турніру – "Усі тоталізатори Аляски". Не складно зрозуміти, ким і для чого він створювався. Захід придумали, щоб розважити золотошукачів, які нудьгували протягом довгих зим Аляски. Паралельно витрусивши пару баксів з кишень цих роботягах, ясна річ.

Під час зупинок гонщиків-каюрів для перепочинку інформація про лідерів та вибулих з гонки одразу повідомлялася телеграфом – на кожну з команд ставилися колосальні гроші. На травми спортсменів звертали в рази меншу увагу, ніж на пошкодження у собак, адже за поранення чи смерть пса гонщик отримував штрафні бали.

Всеаляскинська гонка стала прародителькою сучасних перегонів на собачих упряжках. Правила сотої гонки 2008 року становили ті ж самі 17 пунктів, що й в 1908 році. Зміни стосувалися хіба заборони використання батогів та включення додаткового захисту для собак. Рік Свенсон, один з переможців цього турніру, говорить – "Всеаляскинська гонка – історична подія. За шкалою від 1 до 10 це, мабуть, 11. Це 11 за історичним значенням, це 11 за складністю. Щоб перемоги, потрібно мати 11 балів за турботу про своїх собак".

Хоча консерватори час від часу плачуться за старим духом Півночі і просять повернутися до старих правил.

Гонка Айдітародської стежки (Iditarod Trail Sled Dog Race)

Перша гонка Айдітародської стежки (інколи її називають Суперкубком Аляски або «Останньою великою гонкою») відбулася 3 березня 1973 року. Відтоді проводиться щороку. Своїй назві вона завдячує Айдітароду – нині покинутому поселенню золотошукачів. Маршрут складає 1868 кілометрів і прокладений між ріками Енкерідж та Ном. За час існування гонки швидкість подолання дистанції скоротилася в кілька разів. Перший заїзд забрав у переможця 20 днів, а сьогодні в середньому становить 10. Рекорд проходження траси – 8 днів та 11 годин. Як мінімум в 2019 році участь у цій гонці брали відчайдухи і з України.

Змагання проводиться на честь Великої гонки милосердя 1925 року. Місто Ном на Алясці балансувало на межі загибелі – там лютувала епідемія дифтерії. Врятувати жителів могла лише протидифтерійна сироватка. Швидко доставити її можна було лише на собачих упряжках. В поштові відділення по ходу маршруту відправили 20 упряжок собак з погоничами –передаючи вантаж один одному, каюри мали доставити ліки до Нома.

Найбільшу ділянку маршруту проїхав норвежець Леонард Сепала – 146 кілометрів. Його упряжку вів пес Того – специфічний собакін, який в дитинстві часто хворів та втікав від господарів. Екіпаж поставили на найнебезпечнішу ділянку траси – прямо через протоку Нортон, щоб заощадити день дороги. Лід постійно рухався через морські течії та шквальний вітер. Сани провалювалися в воду, а через заметіль Сепала ніц не бачив дороги, тож по суті Того сам вивів команду до потрібного чекпоінту.

Останні 85 кілометрів до Нома сані з вакциною вів вовкособ Балто погонича Гунара Каасена. На передостанній поштовій станції їх ніхто не замінив – змінник заснув, а Каасен так замерз, що не міг навіть встати з саней, щоб його розбудити. Тому Балто сам повів свою команду далі.

Після доставки вакцини дифтерію в місті було зупинено за п’ять днів. Максим Степанов Балто став національним героєм. Пес вирушає у турне країною, його статую встановлено в Централ Парку, в клівлендському зоопарку героя зустрічало 15 тисяч людей.

Юкон Квест (Yukon Quest Sled Dog Race)

Головним конкурентом Гонки Айдітародської стежки є "Юкон Квест". Останній вважається більш автентичним та менш пафосним. "Тут можна побачити стару школу гонок" – говорить Х’ю Нефф, що виграв "Юкон" в 2012 році. "Квест" проводиться між містами Вайтхорс (територія Юкон, Канада) та Фербанксом (Аляска, США).

Його мета – повторити історичний маршрут золотошукачів, що відомий як "Клондайкська дорога". Якщо змагання в Айдітароді відбуваються за спонсорства таких велетів як Chrysler, ExxonMobil чи Wells Fargo, то "Квест" підтримує Пивоварня Аляски та міська газета Вайтхорсу. Також "юконців" підтрмує бар селища Доусон, де ви можете замовити собі "Коктейль з відмороженим пальцем" – місцевий бармен божиться, що у склянку віскі замість льоду кладе справжній відморожений людський палець.

Переможець отримує біля 20 тисяч доларів, і це в двічі менше ніж призові за перемогу в Айдітароді. Маршрут "Квесту" є більш складним. Гонка проводиться не для перемоги, а для перевірки навиків виживання. Температура часто опускається до -50 градусів (бо проводиться не на весні, як решта, а в найхолоднішу пору року), а швидкість вітру сягає 80 км/год. В ній менше зупинок, каюри-спортсмени менше відпочивають. Так, навколо краса неймовірна: ріки заковані льодом, засніжені гори. Дерева ламаються під вагою бурулюк на гіллі. Цю красу ніхто ніколи не бачить крім учасників гонки. Снігоходи сюди не добираються: в баках замерзає бензин.

Щороку до фінішу добираються не всі команди. Інколи вибуває до половини учасників. В 2006 році одразу шість каюрів загубилися, їх ледь знайшли за допомогою гвинтокрила. Часто гинуть собаки. В 2011 році чотирикратний чемпіон гонок ледь не помер від переохолодження, бо провалився під лід. Його врятував інший гонщик. Учасник змагання, що скористається чужою допомогою, згідно правил гонки дискваліфікується, та каюрам дозволяється допомагти один одному.

Власне, в цьому, певно, і вся суть цієї гонки.

Гонка Оттави (Ottawa’s dog sled races)

Гонки на собаках проводять не лише на безлюдних просторах Півночі. Часом таке трапляється навіть посеред столиці держави. Добре-добре, подібне безумство можливе лише в Канаді. Перше велике дербі на собачих упряжках в Оттаві відбулося ще 1930-х. Маршрут пролягав по Шато-Лор'є, уздовж під'їзду Королеви Єлизавети, потім йшов вздовж Карлінг-авеню, звертав на Беллз-Корнерс та Фаллоуфілд-роуд, і вже далі прямував маршрутом колишнього трамвая.

Два дні на рік вулиці західного передмістя Отави заливало протяжне завивання хаскі та вовкособів – змагуни долали дистанцію в 12 миль. Ці перегони стали справжньою окрасою місцевого зимового карнавалу, де було все – марафони на ковзанах, стрибки з парашуту, танці на льоду. Проте саме гонка на собачих упряжках позиціонувалися подією номер один. Її називали спортивною топ подією року всієї східної Канади. У кращі часи в дербі збирало 57 команд, що складалися з 458 собак. Призовий фонд становив 1000 доларів, переможець отримував три сотні.

В кінці змагання проводився урочистий бал учасників. Дійство відбувалося в будинку…Українського дому. Ну ви знаєте, ця Канада – українців там більше, ніж гуків на деревах у В’єтнамі.

У найпопулярніші роки гонка збирала до 40 тисяч глядачів. Поліція просила місцевих жителів не вигулювати собак під час змагань – траплялися випадки, коли упряжка сходила з дистанції і починала гнатися вулицями за випадковим міським цуциком.

Влітку 1972 року організаційний комітет зимового карнавалу в Оттаві вирішив, що 100 тисяч доларів ліпше витратити на заходи протягом усієї зими, ніж тільки на одних вихідних. Витрати на гонку скоротили в двічі. Потім організаторів перегонів зловили на розтраті, що остаточно добило турнір. Інтерес громади до гонки різко впав. Оттава – не Кривий Ріг, тут не прощають, якщо гроші, виділені на спорт, крадуть.

Влітку 1974 року містяни засадили деревами колишній шлях трамваю, офіційно закінчивши епоху змагань на собачих упряжках у своєму місті.

Американське собаче дербі (American Dog Derby)

Перше американське (мається на увазі поза межами Аляски) собаче дербі відбулося в 1917 році. Воно було надзвичайно популярним у 1920-х – 1950-х роках.

Традиція катання на собачих упряжках в місті Ештон штату Айдахо зобов’язана своїм існуванням Union Pacific Railroad. Свого часу в місті побудували залізничний вокзал, що зробило його важливим центром поповнення ресурсів. Залізниця стала єдиним способом доставити припаси в ці дикі краї, тож взимку з гірських районів до містечка завжди прибували десятки собачих упряжок.

Ідея створити гонку на собачих упряжках прийшла в голову місцевому перукареві – той прочитав про тоталізатор на Всеаляскинській гонці на собачих упряжках. Перший забіг, що відбувся 4 березня 1917 р., пройшов від Уест-Єллоустона, штат Міссісіпі, до Ештона, на відстані 55 миль. Всі учасники були місцевими. 3-го числа випало від 20 до 40 дюймів свіжого снігу, тому 12 з 16 учасників відмовилися їхати.

Не зважаючи на такий сумбурний початок, гонка мала успіх. Практично щороку сюди приїздив натовп у 10 000 людей, для цього відправлялися спеціальні поїзди. Готелі були переповнені. Під час заходу процвітали бари та ресторани, а також ігрові майданчики.

Під час Великої депресії бюджет турніру урізали. В 60-х гонка гонка зупинена – її банально витіснили снігоходи.

У 1993 році Американське собаче дербі відновлено і воно триває досі. Сьогодні за 7 доларів кожен може випробувати власні сили у гонці тривалістю 4 миль.