«Життя як чудо» - фiльм про вiйну, кохання та футбол

 – Театр, футбол – все одне й теж. Весь світ – театр. Знаєте хто сказав ? Я вам підкажу, прізвище на літеру "Ш".

– Шегловіц ?

– Та ні, він іноземець.

– А, тоді мабуть Бернд Шустер?

– Ні. Це Шекспір!

– Я не стежу за прем’єр лігою.

Страшенно вже далекий від нас 1992 рік. Боснія. Це десь там, на краю балканської географії. Лука – випускник белградського університету, свого часу покинув рідне місто і перебрався до цієї глушини. Мріє побудувати залізницю, яка б сполучила Сербію та Боснію. Місцева влада всіляко підтримує ініціативу – полотно треба встигнути прокласти до дня Незалежності. Ще раз: побудувати транспортну артерію щоб поліпшити зв’язки з Сербією, на честь дня Незалежності Боснії. Ніяких протиріч – для когось це ще юнацька мрія, а декому вкрай потрібно торгувати кокаїном: "Будувати демократію на контрабанді цигарок ? – Ну а що такого. Серби та мусульмани так і роблять".

Ядранка – дружина Луки. В минулому вона відома оперна співачка, проте зараз страждає на психічні розлади. Хоча, відсутність ладу у коліщатках в голові не заважає їй, часом, видавати на диво глибокі думки. Якось стурбований чоловік поговоривши з військовим офіцером, прибігає до неї і переможно видає:

– Не буде війни !

– Хто тобі сказав ?

– Той, хто знає.

– Той хто знає, сам і почне війну.

Мілош – син. Футболіст, був навіть свого часу на оглядинах у "Партизані". Тоді потрапити до команди не вийшло, проте хлопець не полишає своїх спроб. Вічно сперечається з батьком, що ж важливіше для футболіста – швидкість чи розум.

– Ти знаєш як Наполеон вигравав свої матчі ? Він розраховував швидкість кавалерії.

– Синку, ти забагато читаєш. Дивись щоб не заболіла голова.

Події розгортаються в невеличкому містечку, таких тисячі і в Україні. Там, де всі усіх знають, і живуть мов та родина – "У нас немає замків на дверях". Тут все тече не кваплячись, розмірено та спокійно, як і десятки років до того. Навіть тутешні коти такі ліниві, що чекають коли голуб засне, і сам впаде їм до пазурів. По вихідних збирається на репетиції місцевий хор, а околицями вештається дивакувата віслючиха, що сумно плаче через відсутність кохання.

Так чого боятися, оголосили ж перемир’я [розрив снаряду струсонув увесь будинок]. Давай, розставляй шахи

В місті грають футбольний матч, після нього розмірене та спокійне життя піде на пси. Відсилки Кустуріци до того самого матчу загребського "Динамо" та "Црвени Звезди" в травні 1990-го після якого почнеться війна – очевидні.

Дружина втікає з якимось музикантом до Угорщини. Хоч чоловік не здав її свого часу до психлікарні. "Зробив добро – їж гівно" – як скажуть в одному епізоді фільму. Ну, таке. Буває. Любов вона така. Мілоша призивають до армії. Біля автобусу призовників батько і син, нарешті, доходять до згоди в тому, що футболісту однаково важливі як клепка так і швидкість – "Швидкість і почуття важливі. Вони частина одного рівняння". Вже ввечері того ж дня у новинах говорять, що армія до якої щойно забрали Мілоша – зайди-окупанти, які вбивають мирних мусульман. Телевізор летить через вікно на вулицю – "Війна наступає неочікувано. Видно як вона повільно підступає, як повінь, як потоп. Але стається завжди неочікувано".

Тамтешнє угрупування військ очолює Алексіч. Такий собі суперегерой-вікінг. Альтруїстичний патріот. Між боями любить грати баскетбольним м’ячем у футбол з солдатами по коліна борсаючись серед снігу. Відданий присязі, навіть не може змусити себе в хаосі війни плюнути на все, і поїхати до Сербії відшукати своє перше кохання – не хоче підставляти підрозділ. Але змушений виконувати накази керівництва, яке заробляє на контрабанді під час війни. Сінк ебаут іт. Усі паралелі та асоціації з однією суверенною та незалежною – то вже як ся забажаєте.

– Нам немає куди йти, Лука.

– Як нема. За кордон! В Австралію. Це далеко ?

– Якщо йти по колії – ні.

– Тоді пішли.

Батько дізнається, що син потрапив у полон. Рветься вступити до війська, але Алексіч не пускає. Знайомий сина пропонує взяти в заручниці дівчину-боснійку Сабаху, щоб потім поміняти на сина – "Ми напишемо її батькам листа, вони потім напишуть своїм, і поміняємо її на Мілоша. І все. Мир в Боснії !"

Бранки з дівчини не вийшло. Вона в перший же день змусила, Луку, свого конвоїра, прати штори в хаті. За якийсь час між ними виникають почуття. Можливо, Кустуріца занадто розтягнув динаміку кадру. Кажуть, на Канському фестивалі через хронометраж стрічки крутили носом. Але таке. Коротше кажучи – між героями трапляється вся ота клюква, про яку розписувати не буду. Не мій жанр. Але суто як на мене, почуття знято красиво і щемно.

Трішки шкрябнуло у моменті, коли Лука запитує Сабаху переклад якогось слова боснійською, а вона у нього цікавиться сербськими традиціями. Трясця! Ви, серби та боснійці, все життя жили поруч, в одному маленькому містечку. Щодня бачилися на вулицях, ходили до одних і тих же магазинів, разом слухали місцевий оркестр по вихідних. І знадобилася війна з артилерійськими обстрілами, заручниками по обидва боки, та ріки крові щоб ви, нарешті, почали цікавитися мовою та культурою одне одного. Ну так, це всього лише кіно і в житті так не було.

Луку не розуміють сусіди. За те, що поводиться з Сабахою не як з бранкою. Бо та мусульманка. Той факт, що до війни дівчина працювала медсестрою у лікарні, і тих самих сусідів лікувала – нікого не обходить.

– Ти її на замок закриваєш ?

– Ні до чого це, вона й так відчуває себе бранкою.

– А на ніч зв’язуєш ?

– Ні, не зв’язую.

– А ножі хоч ховаєш ? Доки ти спиш вона тобі може перерізати горлянку !

– Та нормальна вона дівчина, вчиться на медичному.

– На медичному ?! Вони всі там вчаться горло різати. Читав це у книзі "Секрети війни" Арнольда Шварценегера.

Мабуть, найсильніший момент фільму, коли Лука біжить під гору за футбольним м’ячем, яким свого часу грав з сином перед будинком. Тоді, до війни. У минулому житті.

Мілош розумний як чорт. Якщо дах не поїде – стане Теслою

До містечка повертається дружина. З гуляшем певно щось пішло не так. Незабаром стає відомо, що Сабаха включена до списків на обмін. Остання не хоче їхати, але її силою відвозять на мусульманську сторону. Лука намагається прорватися до неї але його не пускають. В той же день, за обміном повертається Мілош. Війна в Боснії завершується. Об’єднана та лихоліттям родина повертається до свого будинку. Той стоїть у розрусі – шибки повибивали, речі покрали, а посеред подвір’я сиротиною лежить пробитий футбольний м’яч.

Лука розуміє, жити тут як раніше більше вже не зможе. Ще на початку фільму Ядранка немов пророче скаже "Дивний ти Лука. Ти не можеш знаходитися у двох місцях одночасно". Немов згадавши ці слова, Лука йде до залізничних колій на початок тунелю, який сам же й будував. Хоче, щоб справа всього його життя, і забрала в нього те саме життя. Без кохання воно не потрібне. В фільмі чимало кадрів, що займають секунду-дві часу але передають ситуацію краще ніж гігабайти тексту. Це голуби, знаний символ миру, що сидять на жерлах гармат які везуть під Сараєво. Це вид з гойдалки на будинок – здається хитається не гойдалка, а сам дім. Санчата зроблені з труни, у яких Лука везе стікаючу кров’ю Сабаху, намагаючись врятувати їй життя. У фінальній сцені згадується інший кадр. Метелик під час зливи б’ється під ковпаком ліхтаря об розжарену лампу. Полетіти геть не може – навкруги стіна дощу. Припинити обпалювати собі крила теж. Біс його знає чому – просто летимо на світло. Воно чомусь важить для нас. Якесь диво, без якого не уявити життя.

"Ворота треба захищати не залежно від того, хто по них б’є. Тому розумних воротарів майже не буває"

Але повертаючись до сюжету, до Луки. Він кладе шию на колію, руками міцно обхоплює рельсу. Заплющує очі. На тому кінці тунелю з’являється потяг…Ну ок, добре, далі вже без спойлерів. Забажаєте дізнатися фінал – подивіться самі. Гарного всім перегляду. Обіцяю, не пошкодуєте!

P.S.

Ти – Рон Холсі. Народився у Меріленді, живеш собі спокійно в Лос-Анжелесі з родиною. Дружина, діти. Ти крутий сценарист, був навіть номінантом "Еммі" як "Кращий сценарист дитячого серіалу". А потім починаєш збирати кошти для постраждалих під час повеней у Сербії та Боснії. І за якийсь час у описі власного ютуб-каналу пишеш: "Živim u Los Anđelesu, ali iz Merilenda sam. I love Serbia". І знімаєш ось такий кліп. Нi, дружину вiн не покинув – просто трошки кльоцнувся головою в Сербiю чоловік 🦅:]