Tribuna/Футбол/Блоги/Beograd – gori!/Новий рік, новий блог, нове графоманство

Новий рік, новий блог, нове графоманство

Трохи про зміну назви блогу та його нову тематику. Сподіваюся, буде цікаво. Велкам.

Блог — Beograd – gori!
Автор — Ігор87
18 января 2020, 14:26
12
Новий рік, новий блог, нове графоманство

Добар дан! Драго ми jе што Вас поново видим!

Якщо ви забрели на цю сторінку, то цьому є три пояснення: а) ви кіт який навчився лазити у хазяйському смартфоні, б) лихий свого часу поплутав, і підписалися на цей блог, в) вас підзамахав мільйон реакцій на відео в інстрагамі Ломаченка чи тисячний пост з фотками "от которих нєвозможно оторваться".

З легким серцем та чистою душею повідомляю – блог Mad librarian бере безстрокову паузу. На те є особисті причини. На все свій час.

Але звісно ж, графоманські опуси полишати ніхто не буде. Мене надихає фінт пана awesome_ukr, який свого часу різко переформатував блігво. Змінити назву. Запірнути до затишної атмосферної тематики. Щиро побажати Оманам та Мальдівам, якими по-материнськи турботливо годують випуски новин, *бстися конем.

Щось подібне намагатимуся утнути і я.

Чому саме про це

Хвора уява та химерний спосіб життя підкидали цілу хмару тематик для блогу: перегони на собачих їздових упряжках, все що можна про Канаду, перспективи створення чемпіонату з кьорлінгу у Полтавській області і под.

Собаки це добре але відверто трешово. Канада – як історія про загробне життя. Тому вирішив графоманити про країну трохи ближче ніж Манітобщина. Де люди з іменем "Ігор" грають, трясця, у футбол та баскет, а не змушують нещасних пуштунів пити каву серед ночі чи динамлять Сеньківа з інтерв'ю та не зливають гроші на баккарі у монакських казино гордо змагаючись за срібло чемпіонату з "Десною".

Про країну, фоточки головного летовища якої знаючі про цю мою манечку скидають друзі, чекаючи на пересадку. А як над вами знущається Всесвіт :) ?

Розумію, який ця країна має образ в Україні, особливо в Трибунівському середовищі (кращі в країні люди, особливо ті, які підписані на цей блог), яке не дає перепочинку своїм політотним машигингверам. І, ніде правди діти, часто є за що. Чого варті лише ниці погроми чорногорської столиці її футбольними ультрасами на початку року.

Про що саме

Отже, про яку країну я писатиму. Барабанний дріб …Господи, цей блаженний, думає, що його досі хтось читає. Це – Сербія.

Фінасові афери пані Цеци (сербська Ірина Білик) з трансферами футболістів. Правила життя сербів яких доля заносила до неньки. Лише футболістів назбирається біля сотні: Ігор Дуляй, Горан Гавранчич, Марко Девіч, Йован Маркоскі. Та навіть чоловік сестри дружини Желько Ражнатовіча, який грав за донецький "Шахтар" теж, мабуть, досить цікава особа.

Спробую себе у жанрі ретроспектив, нехай простить мене О’Кам’янський принц блогінгу пан Костенко – матчів наших команд проти сербських назбиралося чимало. Отой шикарний гол Даріо зі штрафного "Партизану" – він немов перед очима.

Буде оповідка про фільм Кустуріци "Життя як диво" – щемну трагікомедію про безнадійне кохання. Головний герой хоче побудувати залізницю з Сербії до Боснії. Дружина втекла з хахалем-баяністом. Син отримує запрошення грати за "Партизан", але плює на запрошення приєднатися до команди і йде служити до війська – в Югославії почалася війна. Потрапляє в полон до бойовиків, потім його включають до списків на обмін. Батько вирушає визволяти. Чекайте, а Кустуріца точно знімав кіно про Сербію?

З кінематографічного, можливо, суто для ватажка соцредації, треба зробити огляд кращих картин за участю пані Черрі Кіс. Але це не точно – руки пана Клименка мають бути зайняті створенням майбутніх голосувань на кращих користувачів.

Буде щось про Джоковіча, куди ж без нього. Неодмінно треба про сербський баскет чи сербських волейболісток. І обов’язково про ватерполістів – ці "капловухі" принесли країні більше слави ніж усі тамтешні футболісти разом узяті. Як не розказати про фанатку "Анни Кареніної" (от що трапляється, коли ти біжиш на поїзд до Криму) Іванну Максимович, срібну чемпіонку Лондону зі стрільби. Мені свербить дослідити історію Драгутіна Томашевича, дивака який тренувався бігаючи по сорок кілометрів наввипередки з потягом в околицях Пожареваца (спойлер: потяг він таки обігнав), і став першим сербом-учасником Олімпійських Ігор.

Коли Джамала привезла до Києва євробачення, біля пам’ятника Хмельницьому вивісили прапори країн-учасниць. Ну і я, звісно, захотів зробити фоточку з сербським. Можливо стане на оповідку про те, як при цьому мало не вихопив лящів. Ви всі тут люди освічені і розумієте, що стяг Сербії нагадує прапор всім відомої країни. Але навіть якщо базово, там дуже мало спорту. Хоча, біг з перешкодами по середмістю…

Назва

Тай таке. Тож зараз я називаюся Микола Вересень змінюю назва блогу на "Beograd – gori!". Тезово, якщо ви не стежили за перипетіями останнього ЧМ, після якого кілька божевільних повірили в те, що Дзюба це футболіст. Гравець збірної Хорватії та екс-гравець одного маловідомого київського клубу Домагой Віда після перемоги над збірною країни ім'я якої не варто називати, записав відео з роздягальні, де серед іншого хвацько вигукнув "Слава Україні!" та "Београд – гори!". Воно, відео, вочевидь писалося суто для друзів, але є такі друзі котрих би й вік не знати. Файл потрапив до мережі, де наробив галасу.

Патріотичні вітчизняні хом’ячки радісно плескали у долоньки: мало того, що вибив лаптєногих забивши з гри, і в серії пенальті, так на додачу, бубочка така, хоче щоб Белград згорів. Росіяни обурювалися та люто клепали меми зображуючи Віду фашистом. Як виялося – все було не так. Радійте своїм перемогам, а не чужим. Вмійте програвати гідно. І буде вам щастя.

Хорват мав на увазі не дієслово "горіти", а сленгове "запалювати". Під "Белградом" розумілася не сербська столиця, а ресторан сербської кухні на Контрактовій, в Києві. Віда у такий спосіб передавав респекти своїм українським друзям та київським балканцям, підбурюючи до гарної гульні того вечора на честь хорватської звитяги.

О, ще одна тема для посту – назбирати купу підписників, припертися до тієї ж ресторації, і за піар у вигляді репортажу, авансом отримати відро ракії. Чекай-но, а ще ж, кажуть, у Львові є майстерня шоколаду на вулиці Сербській…Хм, а це перспективна тема. Вже відчуваю себе гордим сином лейтенанта Шмідта який збирає плюшки з годної тематики. Жарт, звісно. Вся ця затія, то для душі.

П.С.

Хто не пам’ятає, у 2007 році Євробачення виграла Марія Шеріфович. Хорватія, Чорногорія, Македонія та Боснія поставили їй по 12 балів. Ну-ну, розкажіть мені про ненависть сусідів до сербів. Нарнія, Косово та Вестерос у голосуванні участь не брали. Пісня "Молитва" виконувалася сербською мовою. За цей патріотизм – однозначно плюс. З приводу персони виконавиці думки варіювалися. Декому були миліші Олена Папарізу, Віра Сердючка чи Світлана Сергіївна Лобода – представниці класики форм 120-60-120. Альфасамці ревно обурювалися перемозі сербки. У Сербії з цього приводу навіть вигадали анекдот: Зустрічається серб з албанцем. Перший каже: "Ну що, шиптар, бачив Євробачення?". Албанець, роздратовано: "Бачив". "*уки, це вам за Косово!"

До чого все це. В постскриптумах до постів буде трохи музики. Переважно етно. Сумне та печальне етно після слухання якого вам неодмінно захочеться повіситися на смереці в околицях Шабаца. Так, щоб з видом на холодні хвилі Сави. Почну, певно, з "Трже Радич jатаган" у виконанні Мілана Петровіча.

Петровичі мають піарити своїх.

Усіх з наступаючою Водохрещею!

Другие посты блога

Регбі проти апартеїду
1 января 2022, 14:40
19
Контейнер для сміття
25 декабря 2021, 16:05
22
Все посты