Якими я побачив учасників «Кращого блогера України»?
В одному стендапі почув фразу: «На спортивних змаганнях я здобував лише четверті місця, тож тепер маю ідеально порожні полиці для трофеїв». Ніколи не перемагав на блогерських турнірах, тож просування сіткою «Кращого блогера України» стало несподіванкою. Більше звик до написання сатиричних (на мою думку) розповідей про людей, для яких фраза «екшигтф» – не просто наслідок виламаних на клавіатурі клавіш Shift та Ctrl. Не бачу підстав відмовити собі в новій редакції Domesday Book. Отже, 15 історій про учасників цьогорічного сезону
В одному стендапі почув фразу: "На спортивних змаганнях я здобував лише четверті місця, тож тепер маю ідеально порожні полиці для трофеїв". Ніколи не перемагав на блогерських турнірах, тож просування сіткою "Кращого блогера України" стало несподіванкою. Більше звик до написання сатиричних (на мою думку) розповідей про людей, для яких фраза "екшигтф" – не просто наслідок виламаних на клавіатурі клавіш Shift та Ctrl. Не бачу підстав відмовити собі в новій редакції Domesday Book. Отже, 15 історій про учасників цьогорічного сезону.
Напевно, це найбільш загадковий персонаж. Дізнатися щось про цю особу, переглянувши профіль на Трибуні, не вийде. Коментарів до новин та онлайнів він не залишає, навколополітичних сутичок з його участю помітно не було, жодну зі сторін вітчизняного "класичного" він так і не обрав. Бундесліга, пиво, претцелі. Новостворений блог Bundesrebublik (може все ж таки не "БундесреБУБЛІК"?) злетів як біткоїн, за два місяці набравши стільки ж підписників, скільки дехто назбирує за два роки. Як проти такого суперника виходити на фінал? Як узагалі перемогти німців? Підсвідомо починаєш бубоніти як мантру: "Футбол – проста гра. Двадцять двоє чоловіків бігають за м'ячем 90 хвилин до самого кінця, а виграють завжди нім...". Так, до біса того Лінекера з його патяканням! Що взагалі путнього може сказати ексгравець "Тотенгему"?
Король другого сезону ставок, володар титулу кращого користувача відповідного розділу. Трибунівська ком’юніті ставочників досить представницька, проте вкрай замкнута. Тамтешні особливо не прагнуть комунікації з зовнішнім світом та зайвої уваги. Коли забрідаю на "7-40", то буквально фізично відчуваю мелодії луїзіанського блюзу, запах сигар та хруст зламаних пальців – знову якийсь боржник відмовився платити. Не здивуюся, якщо там переховуються втікачі з гаянської каторги. Проте не все так сумно – Олександр не живе в ігроманській бульбашці. Він фанат "Десни", не забуває про двобої "Легенди" та "Житлобуду". Обираючи між УПЛ і жіночою першістю, він обере останнє – тож і з психікою в нього все добре. Нещодавно написав текст про чернігівську футбольну команду з тендітно-жіночною назвою ЖФК "Легенда-ШВСМ". Певно кожен повинен хоча б спробувати написати про якусь локальну річ, щоб цей текст пробивав на ностальгію аж до нервових закінчень у кінцівках пальців.
У липні 2019 року Київський апеляційний суд визнав, що громадянин, який назвав "г*ндоном" мера міста Тетіїв, міг при цьому мати на увазі французького письменника. Десь у той же час на Трибуні з’являється блог Yves Gandon (1899–1975). Його засновник, пан Alokim, спеціалізується суто на текстах – у якихось судових холіварах помічений не був. З часу його реєстрації ним написано лише 50 коментарів – Кротовіч за ранковою кавою на динамівських пабліках залишає більше. На "Кращому блогері України" розпочав з того, чим більшість із нас закінчить. Із цвинтаря. Розповідь про могили перших чемпіонів світу з футболу була дивною, нетиповою і незвичною. Паноптикум із Саленком, ґрунтовність розмови з Лукомським, забагато літер з Івобі. Важко щось сказати власне про людину. Це взагалі реально – уявити лише за зробленою роботою, ким хтось є в житті? Людина вболіває за лондонський "Арсенал", тож цього цілком достатньо, щоб вважатися порядним інтелігентом.
Благодатна земля рідної "Мелітопольської черешні". Ну як втриматися і влітку не почати заздрити людям, які живуть коло моря? Неможливо. Що ще сказати про цього учасника такого, що привертає увагу? Ні, уболіванням за «Ліверпуль» зараз уже нікого не здивуєш – усі мастаки "ювілневеволкелонити", коли Клопп виграв Лігу Чемпіонів. А тим, як можна з блогом на чотири записи та аж із сімома підписниками отримати інтерв’ю з Лободою – так. У "Кращому блогері України" після стадії з інтерв’ю літали стріли. Хоч вони й літали чи не кожного туру, але тут Кирило був одним із аркебузників. Дивна річ, у минулі сезони інтерв’ю саме по собі було завалом, організатори навіть давали можливість відбутися правилами життя. А тут сама Лобода, і цього замало. Unbelievable.
Він бачиться мені троюрідним братом Сергія Синельника. Уявлення не маю про те, як саме повинен виглядати троюрідний брат Сергія Синельника, але чомусь твердо переконаний у тому, що це саме він. Швидше за все, причиною такого сприйняття є Дніпропетровська область, а оскільки ще з часів Леоніда Ілліча вона має довгі руки, то багато не балакатиму. Чотири роки тому, замість іти у вересні на пари, Daggetkeln зареєструвався на Трибуні. Відтоді 4k коментарів та 28 місце в рейтингу юзерів дає йому право входити в тутешню Вальгаллу. Правда, за це навіть у метро безкоштовно не поїздити – навіть якби воно в Кривому Розі й було. Зізнаюся, регулярна участь персонажа в попередніх блогерських турнірах мене трішки присоромлює – можливо, у фіналі мав бути не я. Але присоромлює зовсім трішки.
Кожному траплялися в житті люди, які морально вбивали своєю твердолобою впертістю. Усе говорить їм: "Не роби цього", "Досить", "З цього нічого не вийде", але вони не реагують. Голосно кричу, склавши руки рупором: "Нікому на фіг не треба твої переклади автобіографії того автогонщика! Я задовбався їх лайкати". Та який у цьому сенс – він усе одно ж продовжуватиме. Отримуватиме свої 4–5 плюсів, але писатиме далі. Минулорічні баталії на турнірах Трибуни полишили певний слід у сприйнятті Сергія як автора. Здається, що тодішні розбірки неслабо його дістали, тож пачки мінусів під постами цьогорічних учасників – то його робота, мабуть. Після того, як він вилетів, а доля дала мені шанс продовжити, навідується думка – чи варто ходити до сусіднього відділення "Нової пошти" по посилки, чи краще не випробовувати корпоративний дух колег Сергія, ставлячи під загрозу своє життя?
Чомусь здавалося, що Денис був на Трибуні завжди. Уявіть моє здивування, коли виявилось – його акаунту лише два роки. Дякую за текст про читання. Підписуйтеся на його блог, там злочинно мало підписників. Я б міг написати про цього учасника реаліті "Кращий блогер України" більше. Про те, що це ще один блогер з Дніпропетровської області, я й говорити не буду. Певен, за мною вже й так давно виїхали від Ігоря Валерійовича.
Спочатку вважав його неонацистом, мажором та дилером. За якийсь час із підозрами в перших двох пунктах довелося розпрощатися. Занадто багато праці було пророблено героєм над собою – навіть тут, у блогах. З останнім інтрига тривала найдовше. Дилерство пояснило б спілкування з Климентієм та назву його сторінки в одній із соціальних мереж: "Vlad_happy_forever" – ну хіба її власник може не продавати спайс? Потім виявилося, що й це припущення хибне. Перше враження здатне вводити в оману. Влад з’явився на Трибуні так само швидко, як і зник. Полишив по собі в редакції двох боксерів охороняти шапочку олімпійської збірної (яку здається ніхто так і не виграв), і погнав до Європи. Про забагато "я" в текстах йому вже все розклав по поличках Сажко, відтоді наче рецидивів не траплялося. Селфі менше не стало, але схоже, що це вада професії.
Svetulya_K прийшла на Трибуну в день оголошення конкурсу "Кращий блогер України". Дівчина, яка пише про спорт – це екзотика. Таке твердження ледь не канонічне, погодьтеся. І от, здавалося б, а чому всі з цього так дивуються? У мене немає відповіді. Хоч у нас же, трясця, і не Пакистан. Мав конспірологічну теорію, що це Maria Kvitova. Стилістика схожа – лаконічна, точна, вивірена. Керосину до вогнища сумнівів додало те, що Марія, яка останніми місяцями не частий гість на Трибуні, першою ж прокоментувала дебютний пост цієї учасниці. Та досить моторно виказала їй, місцевій богині, свої зауваження у відповідь: "Мария, благодарю Вас за отзыв, рада, что Вам понравилось! Но хочу все же отметить, что Стивен – шорт-трекист. Здесь регламент, техника, экипировка с конькобежцами имеют разницу". Потім, на щастя, виявиться, що таке авторське нахабство автентичне, і Трибуна отримала нову потужну авторку.
Найтитулованіший автор турніру, крила музи якого підступно підрізало гомофобське адміністративне свавілля. Творчість пана Олександра можна любити або ненавидіти, але її рядки все одно знайдуть вас – пастки розставлено одразу на семи сайтах у трьох країнах. Музикант, спортсмен, колишній начальник комунального підприємства, головний пестунчик долі з Херсонщини. Він може пообіцяти повідати вам про гол Черенкова, але більше ви дізнаєтеся про ПРАВДУ. Про те, як автор ловив раків у Дніпрі, останні років 20 дегустує бурякове віскі, руйнував СРСР та розбудовує Україну, не полишаючи рідного села.
Рано чи пізно це мало статися. Фаворити приречені одного дня програти, і лише питання часу, коли то відбудеться. Педагогічний університет призвичаює до невідворотності страждань. Тобі втовкмачують у голову, що ти народжений саме для цього. Викладач, учитель, лаборант – твої життєві муки ляжуть на вівтар жертовника Міносвіти в ім’я Сухомлинського. Але приклад Сергія показує протилежне. Завжди є вихід, і запис "методика викладання історії в середній школі" у твоєму дипломі – однозначно не вирок. Це перша зі "знаменитостей" Трибуни, яку я почав ідентифікувати, прийшовши сюди. Через активність сабжу на фейсбуці мені важко оцінити його власне "трибунівський" складник. Та і навряд у цьому є сенс, краще сприймати персонажа в комплексі. Так-так, на канал про Волочиськ уже підписаний.
Це було хоробро. Безнадійно, але хоробро. Вийти з темряви на порожню сцену під світло прожекторів і перед заповненою залою зізнатися у фанатстві за донецький "Олімпік". Правила життя "олімпійця" вдалися на славу. Досить тонко обіграно стереотипи, пов’язані з клубом, – може навіть наклепи. Вистачило, щоправда, Андрія Володимировича Ч. ненадовго. Лише чотири записи в блозі. Це, схоже, все.
Автор посту, який точно потрапить до підсумкових збірок Трибуни серед найзаплюсованіших. При чому цей трюк вийшло утнути, зламавши всі стереотипи. Нереально прийти на Трибуну і відразу стати впізнаваним – це всі знають. Треба покрутитися навколо хоча б з пів року. Блог Вавилонская башня лежав собі пусткою – і раптом, після річної паузи, зроблений у ньому запис збирає 100 плюсів. Рахувати плюсики – точно не справа для дорослої людини, але оскільки вже ми тут зібралися, визнаймо: отримати такий показник – це справді круто.
На Трибуні я вже грав проти Ігоря, в межах турніру прогнозистів. Тезки, майже одночасно захистили дисертації, і обидва в темі, як воно – бути бюджетником. Тому протистояння в ½ "Кращого блогера України" мало певну принциповість. Зважаючи на слабку пунктуаційну адекватність автора, підсумок графоманської сутички з кандидатом наук з української в принципі читався. Сили були не рівними. Якби мій текст не вичитала колишня. Вона не пробачила б собі вгроблений на ідіота рік життя, зганьбись він так безславно перед її колегою. Тож уже якось так. Особисто для мене пан Симоненко – зразок уміння виходити з будь-яких обставин. І ніколи не треба боятися пробувати змінити щось, прикласти свої сили деінде – пишеш ти про східнополіські ад’єктиви чи намагаєшся розсмішити Лисого з кварталу жартом про Іпатіївський літопис.
Фанат "Шахтаря", який зростав у київській родині вболівальників "Динамо". Уявляю, через що йому довелося пройти. Усі ми прекрасно бачимо, як на продинамівський Трибуні "гірники" регулярно отримують на горіхи. Та й хіба тільки тут. Маю надію, що скоро в США почнуть систематично боротися за права "кротів" – створять спеціальні фонди для їхньої підтримки, дозволять навчатися в федеральних коледжах та одружуватися один з одним. Настане час, коли відкритий фанат "Шахтаря" вперше стане студентом Гарварду, а Тарантіно зніме про це свій фільм. І я знаю, хто зіграє в ньому головну роль.
P. S. Прошу вибачення, що згадав не всіх учасників. Список був мінімум на десять позицій довшим, проте дописувати його доводилося не зі свого борщагівського ноута, а з дуже норовливого комп’ютера – тож текст довелося аврально коротити. Усім вам дякую за цьогорічний турнір! Це було круто!
