«Столичний» — 2019 : репортаж із Київського чемпіонату з пляжного волейболу

Блог Mad Librarian вирішив на день перекваліфікуватися в репортера й відвідав мікстові змагання з пляжного волейболу на Трухановому острові.

17 серпня, восьма ранку. На вулиці аномальні як для літа +15. Холодно. Тролейбус неквапливо котиться Північним мостом. У небі за вікном клубочаться сірі хмари – увесь правий берег Києва залито легким туманом. Похмурий та сонний Дніпро роздратовано хлюпає хвилями, раз-по-раз турбуючи колонію рибалок на пляжі.

Подорожні пейзажі не надто налаштовували на азарт чи хоча б щось цікаве попереду – характерні приваби пляжного волейболу явно не сумісні з погодою глибокої осені. І я зараз не тільки про одяг волейболісток. Проте перший заряд бадьорості чекає одразу на стіні зупинки – і настрій потроху повертається.

Екстрим-парк X-Park – величезний. Після гамірного й вітряного шосе на Троєщину тут особливо затишно і якось по-домашньому. Футбол, бокс, велосипеди, баскетбол – близько тридцяти різних активностей. Як на мене, прекрасна локація для вихідного. За рекламу мені не платили, раптом що.

Мета походу – майданчики волейбольного комплексу "Фенікс", де має відбутися фінальний етап відкритого чемпіонату Києва "Столичний" – 2019 серед змішаних (МІХ) команд. Мікст означає те, що в парі грає хлопець та дівчина.

Не одразу зорієнтувавшись, запитую в чоловіка дорогу на волейбол – витягши навушники з чимось рок-н-рольним, він владно махає рукою, показуючи йти за ним. Як виявиться далі, то був головний суддя.

Ігри проводили на трьох паралельних кортах, у два раунди на виліт. Перший починався о дев’ятій ранку. Другий планували о десятій, але трохи змістили – чекали, доки гравці доїдуть на Труханів: людей таки бракувало. Згідно з регламентом, за неявку на гру команду штрафують на 12 очок (у тексті регламенту написано "очей") та призначають відшкодування вступного внеску на будь-якому наступному турнірі під егідою Української конфедерації волейболу. Проте навіть такі штрафи не допомогли зібрати кворум. Погода явно не сприяла, та і в розпалі сезон відпусток – багато роз’їхались на відпочинок. На розминці перед початком гравці перемовляються між собою:

– Где Миша?

– В лагерь поехал.

– В какой, куда?

– Да какая разница. Хорошее место лагерем не назовут.

На хвильку усі приготування завмирають – на майданчику з’являється кіт, місцевий талісман. Ніхто з присутніх не знає, звідки він, але кілька разів перед початком ігор він уже приходив.

 Дальній, третій за порядком корт розташований просто біля води, на березі затоки. Атмосфери волейбольному дійству додавало те, що на річковому плесі нарізали кола вейкбордисти. З іншого боку — футбольне поле, де згідно з розкладом мала грати команда телеканалів "Футбол 1" / "Футбол 2". Але, вирішивши сконцентруватися на міксті, туди не пішов. Краще про змагання журналістів розкаже "Трендець".

На середину центрального корту виходить джентльмен, поважно знімає кепку з написом Star Wars, одягає замість неї шотландського берета та урочисто дістає з сумки волинку. Гімн України в такій обробці ще ніколи не чув. Креативно. Ну, то "нехай буде з нами Сила", подумалося мені. Поїхали. Турнір розпочинається.

Особисто я не надто тямлю в правилах і тактиці "пляжки". Отримавши завдання зробити репортаж за пів доби до події (ну не на "Олімпік" же йти, справді), подолати цю прірву видавалося нереальним. Але враження суто на рівні відчуттів: пляжний волейбол – це неймовірно. Це щось, точно в рази краще за спорт Мессі та Роналду. Емоції футболу «розтягнені» на величезному полі, боротьба і безпосередньо сама атмосфера змагальності там не такі концентровані. Абсолютно інші швидкості, і близько не такі видовищні. Тут же є тільки невеликий клаптик піску, двоє людей, від яких вимагається тотальне відчуття партнера, і м’яч.

Найгарячішою мені видалася перша партія на корті №1. Якщо в більшості матчів після другого сету переможець уже визначався (грали за системою до двох поразок), то тут знадобився третій. В одній із команд грали брат і сестра Анастасія та Єгор Нагорні – це судячи з однакових прізвищ і персональних фанатів-хлопців у дівчини – чоловік би такого точно не стерпів. Усередині сету почувся вигук тренера до брата: "Ты стоишь в шестой зоне. Нет силовой атаки. Понимаешь? Не надо их закрывать. Она добежит, а ты иди по кратчайшей". Тут я раптом зрозумів, що на градуснику моїх знань про пляжний волейбол показує лютий мороз. Щоб порятувати текст та остаточно не приспати читачів, у пошуках нових ракурсів для фото починаю вештатися навколо. Цікавитися про гроші та сантиметри – парафія іншого персонажа, тож обираю запитати про щось загальне: "А що ви думаєте про сучасний український волейбол?"

Якщо чесно, незвично чіплятися до незнайомих людей (Як і до знайомих, до речі). Ну от що їм було сказати на те, що я тут роблю? Нагібатор відправив мене до вас зробити репортаж, а djorkaeff та dima.diwade напишуть мені за це оцінку в коментарях? Збираюся з духом, відрекомендовуюся, що пишу репортаж для блогу на Tribuna.com (армія з 94 підписників, усе-таки), запитую. Отримую першу відповідь.

– Узагалі, проблема волейболу в Україні є дуже широка.

–  Типу, суцільний футбол, і все?

– Ну десь так. Просто воно і не таке, і не таке. Спорт треба або стимулювати як державний – для пропаганди, як у Росії. Або як комерційний (та ж "Формула-1"). У них спонсор "Мальборо". Здавалося б, сигаретна компанія, яка до спорту ніякого відношення не має. Турнір по пляжному волейболу на чемпіонаті світу взяла на себе Red Bull. Імідж одним, можливість розвитку іншим. А у нас і не туди, і не сюди.

Це запис без змін. Якщо чесно, немало здивувався, як спортсмен може красиво говорити. Отак відразу включитися і видати щось схоже за стилем та щирістю я б точно не зміг.

Київський пляжний волейбол теж зачепила війна на Сході. Володимир Юричик, студент київського медичного, був членом федерації волейболу, брав участь у багатьох турнірах. Разом з командою "Кий-97" виграв 2-й дивізіон чоловічої ліги в сезоні 2013–2014. Від травня 2014 – медик-доброволець батальйону "Айдар". Спочатку працював санітаром на передовій, пізніше став кулеметником. Рідним увесь цей час говорив, що займається там журналістикою. Загинув у серпні 2014-го. Із серпня 2015 року на його честь проводять щорічний волейбольний турнір. Як повідомила афіша, 24–25 серпня відбудеться поточний. Будете в Києві, обов'язково приходьте.

На другому корті кращий огляд. Мені з ентузіазмом радять, як саме впіймати момент для кадру: коли з одного боку хлопець атакує, а з іншого блокує. Бо хлопець на дівчину подавати не може згідно з правилами, а перекиди на чужу половину з глибини поля – то для кадру вже не те. Знову заходжу з "короночкою": питанням про стан вітчизняного волейболу.

– Міністерство спорту представляє державу, а федерації за видами спорту йдуть як громадські організації. Виділяють гроші на п’ять тренувальних турнірів. Проводять два, а решту списують. Умовно, спортсмену мають давати на обід котлету по-київськи, а йому дають просто котлету. Кожен намагається обдурити. Тому й результати такі.

На першому корті бій. Рахунок 1:1, у третьому сеті боротьба на рівних. Фани кричать "ейс-ейс-ейс" [термін на позначення ситуації, коли сторона, яка подає, виграє очко в розіграші за рахунок подачі, що потрапила на половину суперника, і він не доторкнувся до м’яча] – так розумію, то був меседж до судді. Того самого, який показав мені дорогу. Поле маленьке, трибуни поруч – усе це з боку трохи нагадувало дебати в британському парламенті. Атмосфера. Глядачів, до речі, було не так багато. Переважно друзі та родичі. Рости до матчу волейбольних збірних "СРСР" : "Бразилія" 1983 року на "Маракані" ще є куди. Там зібралося 100 тисяч.

Раніше в цьому комплексі у вересні проводили великий, близько зі ста пар учасників, турнір для школярів. Цього року його швидше за все не буде. Немає де розміщувати учасників, бо трибуни однієї ночі просто спалили. Хто це зробив, не ясно досі. Одні говорять про рейдерів, інші грішать на шашличників.

Про шкільний волейбол вдалося поговорити з чоловіком, який привів онука на гру. Спілкування вийшло найкращим з усіх, але більше балакали, ніж я цілеспрямовано запитував. Записувати в блокнот видалося неввічливим, а про диктофон згадав надто пізно. Єдина фраза, яку вдалося занотувати: "У школі сам лише футбол. Баскетболу взагалі нема. У спортзалі вчителька дає теніс. Я їй кажу – ну от двоє дітей грає в теніс, а могло б 15 бігати у волейбол. Ти ж не виховуєш майстрів спорту. Треба, щоб усі діти бігали. Була першість Печерського району з волейболу серед школярів. Ну скільки в Печерському районі шкіл? [на сайті Печерської райдержадміністрації нарахував 25]. Аж шість команд виступало. Шість команд, ти можеш собі уявити? І тільки дві команди мали однакові майки. А то прийшли хто в чому. Так це Київ. Нікому нічого не треба".

Битва на першому корті триває найдовше з усіх партій. Перемагають брат і сестра Нагорні. Ніяких сварок, скандалів чи вигуків "Браво, федерація" від суперників. Один лише зітхнув, що в епізоді з "ейсом" гіпотетично могла бути винною скатана розмежувальна стрічка, але всі тиснули руки і покидали поле бою з посмішками.

За регламентом, кожна команда має зробити внесок по 500 гривень, і 50% зібраного фонду йдуть на призові. Того дня перемогла команда з другого корту: Ксенія Мазур — Андрій Левченко. У підсумку вони й очолили загальну таблицю. Пару з самого початку вважали фаворитом змагань. Обоє — кандидати в майстри спорту з пляжного волейболу та майстри спорту з волейболу класичного. Ксенія була капітаном київського "Фаворита" у жіночій волейбольній лізі України, вигравала чемпіонат. Андрій Левченко у своєму активі має купу нагород із чемпіонату Києва та ігри за професіоналів у першому дивізіоні.

Під кінець другого раунду задуб як цуцик. Подумалося: усі оті 15 % населення планети, які за статистикою грають у якийсь із різновидів волейболу – натхненні люди. Ну, я раз м’яча їм подав, може це теж десь рахується.

Волейбол – реально крутий спорт. Після побаченого починаєш дивитися на футбол – з його мільйонами, симуляціями та хейтом – зовсім інакше. Можливо, це лише плинний захват неофіта, який із часом розвіється, як той ранковий туман над Дніпром, але не хотілося б. У спорті, як і в житті, має бути хоча б щось по-справжньому чисте та світле.

Виходжу на зупинку, тепер із протилежного боку. Знову бачу напис на стіні. Ну, ок. Домовились.