Tribuna/Футбол/Блоги/Beograd – gori!/Що не так з полтавською «Ворсклою»?

Що не так з полтавською «Ворсклою»?

Полтавський клуб має славні сторінки у власні історії, проте зараз точно переживає не кращі свої часи. З надією на якнайшвидше закінчення лихоліття спробуємо з’ясувати, що ж саме пішло не так у головному клубі Полтавщини

Блог — Beograd – gori!
Автор — Ігор87
28 июля 2019, 22:31
61
Що не так з полтавською «Ворсклою»?

Полтавський клуб має славні сторінки у власній історії, проте зараз точно переживає не кращі свої часи. З надією на якнайшвидше закінчення лихоліття спробуємо з'ясувати що ж саме пішло не так у головному клубі Полтавщини

"Шара"

Подолати дванадцять кілометрів між київським Академмістечком та Теремками можна різними маршрутками: "трьома сокирами" (777), 56-д, 576 та 56. Водії всієї Кільцевої недолюблюють пілотів останніх. Кодекс честі маршрутника вважає ганебним безкоштовно возити пенсіонерів, інвалідів та дітей. Маршрутка 56 належить до комунального "Київпастрансу", тож зобов’язана це робити. Нехай навіть собі у збиток. За це колеги зневажливо називають її "шарою".

Уже ледь не хрестоматійною стала ситуація, за якою гравець "Ворскли" потрапляє у списки номінантів кращих футболістів сезону, і його відразу забирають собі топи УПЛ. Андрій Пятов - "Шахтар", Сергій Кравченко – "Дніпро", Роман Безус – "Динамо". Список втрат легко розширити прізвищами інших хребтоутворюючих "ворсклян", зваблених клубами з більшими амбіціями: Павло Ребенок – "Металіст", Олександр Чижов – "Шахтар", Григорій Ярмаш – "Зоря", Денис Кулаков - "Дніпро", Артем Громов - "Динамо". Навіть кропивницька "Зірка" свого часу забрала у "рисей" (маскот клубу – рись "Ворскленятко") Олексія Чичикова.

Говорити про системну боротьбу за призові місця за умов таких міграцій не доводиться. "Порту" справедливо вважають головним футбольним донором Європи. "Ворсклу" ж такою для УПЛ назвати складно. Донором доречно вважати того, хто здає, наприклад, свою кров - і без проблем відновлює її запаси. "Ворскла" ж на трансферному ринку нагадуєклієнта "чорних хірургів", який приречено віддає ногу, шматок мозку чи якийсь інший трансплантаційний лівер.

Останнім часом така тенденція для "Ворскли" не на стільки актуальна - "шара" для конкурентів закінчилася. Наразі полтавці живуть за принципами старообрядців Антипового согласія, головним життєвим кредо яких - повна відмова від грошей. Згідно з показниками трансферної активності "Ворскли", нині вона практично не продає та не купує, воліючи мати справу з вільними агентами. Це явно вимушений захід - добре це чи погано, покаже час. Проте наслідки цілого десятиліття, коли "Ворскла" ледь не кожного сезону втрачала своїх лідерів, дають свої плоди й понині. Ментально такі практики не могли не сформувати у візитерів трибун "Бутовського" сприйняття клубу як сировинного додатку для інших, адептом якосьвонобуддизму, який ні єврокубками, ні чемпіонатом серйозно не заморочується.

Аритмія виступів в єврокубках

Потрапивши до УПЛ в 1996 році, "Ворскла" регулярно грала у єврокубках – тричі, протягом чотирьох сезонів поспіль. Непогано як для новачка, погодьтеся. Проте потім у Полтаві настала повна жахіть вестероська Довга ніч і вісім років безталанного забуття. Команду лихоманило, вона пачками змінювала гравців, тренерів та навіть власну назву. Зі стабільності в цей час доречно говорити хіба про регулярний фініш поза першою десяткою. За таких умов, звісно, про єврокубки довелося забути. Ренесанс імені Миколи Павлова (дві Ліги Європи та перше в історії потрапляння до групової стадії євротурніру) змінився роками летаргії. Довгоочікуване повернення до міжнародних ристалищ аж ніяк не видалося успішним, хоча це й ставалося протягом двох сезонів поспіль.Походи за звитягою видалися вкрай безславними – вильоти від "Жиліни" та "Локомотиви" у перших же стадіях стали ганьбою навіть для звичних до футбольного БДСМ полтавців.

Виступи в єврокубках минулого сезону, нехай навіть і провальні з погляду рахунку на табло, заслуговують вважатися успіхом. Група Ліги Європи з "Арсеналом", "Спортином" та "Карабахом" в усіх сенсах дорогого варта. Проте "Ворскла" давно привчила всіх, що її виступи нагадують стабільність берегової лінії озера Чад – сьогодні в тебе на городі засмагають алігатори, а завтра хвилі хлюпають об берег за кілометр від хати. Тож минулого сезону команда люто посипалася в чемпіонаті і навіть не потрапила до першої шістки, обмежившись лише Трофеєм престижу.

Важливість виступів у єврокубках аксіоматична. Якщо клуб прагне успішності, єврокубки мають стати регулярними. Це в Бундеслігзі чи МЛС система розподілу доходів вибудувана таким чином, що й без міжнародних турнірів клуби спроможні розвиватися. В УПЛ імовірність чесних доходів на шкалі реальності розташована десь між Хогвардсом та шансами Олега Ляшка потрапити до нового скликання Верховної Ради. Без єврокубків складніше вибудовувати фінансову стратегію (якщо така у полтавців взагалі є), важче продавати гравців, заохочувати своїх інчас купувати абонеменати, і вкрай сумно та самотньо без преміальних від УЄФА.

 

Стадіон

В одному анекдоті дружина скаржиться чоловіку на їхнє інтимне життя, наголосивши на потребі зміни обстановки. Чоловік схвально киває: "Стадіон так стадіон". Віджартуватися цією, з легким ароматом бобів какао фразою, говорячи про відвідуваність стадіону "Ворскли", не вийде. Трибуни "Бутовського" під час матчів давно стали притчею во язицех. Вкотре свою репутацію вони підтвердили у першій грі сезону проти "Зорі". Стадіон - не лише поле, де вирішується власне спортивний результат, хоча це, безумовно, головна його функція. Це квитки, телевізійна картинка, рекламні площі, продаж атрибутики та фастфуду, організація дозвілля. Якщо хочете, це серце клубу. Напівпорожні трибуни не лише промовисто свідчать про підтримку команди, але й відлякують інвесторів.

Стадіон "Ворскли" величезний – 24 тисячі місць. Більші арени лише у "Динамо" (70k), "Шахтаря" (40k), "Дніпра-1" (31k) та "Карпат" (28k). Це при тому, що Полтава в рази менша від Києва, Харкова, Дніпра та Львова. До того ж, вона розташована між трьома містами-мільйонниками, куди активно від’їздить молодь. Це суттєво вимиває глядацьку базу. Заповнити чашу стадіону, особливо на фоні загального катастрофічного падіння інтересу до вітчизняної ліги, вкрай складно в принципі.

Проста математична дія показує - для повного залюднення "Бутовського" потрібно привести кожного 12 полтавця (290 тисяч населення міста ділимо на 24 тисячі місць). В світлі значення фрази "12 гравець" конотації виходять символічні, але нереальні. Хтось вкаже на маніпуляцію, бо ніхто не вимагає щоразу забивати трибуни під зав’язку, та й обмежуватися аудиторією самої лише Полтави не можна – приміські електрички Карлівка-Полтава чи Кременчук-Полтава ніхто не скасовував. І матиме рацію, адже, не зважаючи на все сказане, полтавський стадіон у кінці дев’яностих стабільно ставав найвідвідуванішим у сезоні – 13k на кожній домашній грі.

Чому полтавці охололи до своєї команди, частково пояснюють пункти про єврокубки та трансферну політику. Вболівати за хронічного лузера не комільфо. Проте ситуацію майже напевно ускладнила спартанська атмосфера побуту на стадіоні – похід туди вимагає тілесних та душевних страждань. Можливо, "Ворсклі" є сенс задуматися про реконструкцію. Побудувати дах, замінити хоча б частину сидінь, викликати на герць околишніх бабусь-дилерів біляшів відкриттям власного фастфуду і якийсь час пограти на більш затишному стадіоні "Полтави". На фоні чуток про борги з зарплатою, - віриться у це складно. Навіть вихід до єврокубків і суворі вимоги УЄФА не особливо розтуркали полтавців – усе обмежилося покращенням освітлення та встановленням турнікетів, які страшно лажали.

Власне питання насправді більш глобальне. "Ворскла", як і переважна більшість клубів УПЛ, рідко розглядає власний стадіон частиною свого комерційного проекту та інструментом роботи з глядачем. Складається враження, що за можливості більшість спокійно грала б свої матчі на парковці біля Макдональдсу. Хоча, світло в кінці тунелю у "Ворскли" все ж є. Акція, коли перша команда зіграла проти відразу сотні дітей, налаштовує на оптимізм і віру в те, що в клубі таки прагнуть змін і нарешті почали працювати з уболівальниками.

 

Відсутність знаменитостей-фанатів

Потап вболіває за "Динамо", Бєдняков за "Шахтар", кожен, хто приїздить з заходу України, волає про свою любов до "Карпат". Це грає на руку клубам, - такий собі ефект причетності, корисний для іміджу. Відомих фанатів "Ворскли" ідентифікувати складно. Речення зі словами "знаменитості" і "Ворскла" викликає єдину асоціацію - зламані ворота на "Бутовського" під час концерту Олега Винника.

Успішних полтавців цілком вистачає. Ексцентричний Роман Скрипін міг би на хвильку відволіктися від обкладання матюччям журналістів з Ньюзвану і запоститися з шарфиком "Ворскли". Ведучий Вата-шоу щиро привітав би пана Шарія з днем народження (спокійно, йдеться про Івана Шарія – головну легенду "біло-зелених"). А Ілля Кива…та ні, мабуть, не треба.

Нехай навіть це виглядало б неорганічно, але це можна конвертувати: показати, як круто - вболівати за "Ворсклу". Проте на цій ниві у Полтаві все досить сумно. Минулого сезону за цими мотивами стався досить показовий випадок. "Ворскла" грала проти "Арсеналу", і полтавські владні ватажки, перейнявшись патріотизмом, ледь не у повному складі вирушили до Лондона. Кумедність полягала в тому, що один із заступників голови полтавської ОДА після натхненної тиради про своє щире як сльоза вболівання за "Ворсклу" на прохання назвати прізвище хоча б одного з гравців, ніяково посміхаючись, сказав: "Я не пам’ятаю".

Замість епілогу

Звісно, усі ці причини до певної межі умовні. Список можна скоротити або ж, навпаки, доповнити. Сезон покаже, куди таки вирушить "Ворскла" - у чергову кількарічну прірву чи знову матиме приємний клопіт з очікування єврокубків та встановлення лажаючих турнікетів.

Другие посты блога

Регбі проти апартеїду
1 января 2022, 14:40
19
Контейнер для сміття
25 декабря 2021, 16:05
22
Все посты