Сповідь анонімного ігромана

Влітку на Tribuna.com проходив турнір за мотивами Чемпіонату світу, Ліга ставочих блогерів. Зібралася досить бадьора команда учасників - як виявилося старожилів, про існування котрих навіть не здогадувався за більше року свого тут мешкання. Far side of the Moon. Вийшло цікаво, правда. Особисто я нічого там так і не виграв, окрім приросту аудиторії блогу на 3-4 підписників, що було найвищою з усіляких можливих нагород. #ставьтє лайк, жмітє на колокольчік, подпісивайтєсь на канал і оставляйтє своі комєнти – здесь только качествєнний контєнт

Однією з умов участі у Лізі було обирати коефіціенти на події ЧС за лінією однієї БК. Ставити реальні гроші не вимагалося – Фантазер та Сажко досить акуратно вели бухоблік виграшів/програшів. Особисто я майже завжди грав лише «живими» грішми, керуючись ідеологією дилерів Комптону – подалі від всевидючого дядька Сема, ніяких чеків чи електронних переказів, тільки кеш. Не буду рекламувати контору куди саме відносив гривні, за цей рік вона істотно підзагнулася явно доживаючи свого віку: її характерні зелені кіоски відчутно позносили, у більших представництвах з рожевими стільчкими в середині оселилися шаурмени чи галантерейщики. Сам бачив знайомий розказував, що у одному з них навіть відкрили секс-шоп. Символічно, цілком передає динаміку стосунків букмекера та гравця.

Перед Різдвом переживав черговий ігроманський "спалах". "Boxing Day", ну ви розумієте. Програв. Наступного дня поставив ще, уже не лише для виграшу але й для повернення програного. Виграв. Проте тітонька-касир сказала - в неї немає стільки грошей (щось в районі тисячі), бо та щойно заступила: «приходь через тиждень». Банальна логіка підказувала відповідь їй: "так у тебе зміна тиждень, через сім днів тут буде твоя напарниця котра повідомить мені теж ж саме, що ти оце сказала зараз". Але ж я с*ка інтелігент, тому лише  ввічливо попрощався. Ходив ледь не тиждень і мене подібне ставлення до клієнтури нормально так зачепило. Ставки ж ви в борг не приймаєте ? Після того випадку і аж до Ліги стовочних блогерів на Tribuna.com навіть не думав про ставки. Напевно, відчуття коли вас так натхненно і прямо "на*обують" чи не найсильніші в рейтингу відчуттів після любові до рідних та вареників з картоплею в сметані (хінкальщики, горіть у пеклі).

Так от, про трибунівський конкурс. Я поставив один раз. Потім ще. Ще. Потроху це затягло. Більше менш регулярно витрачаю час на новини чи перегляд футболів - поступово це почало витіснятися процесом ставокі. Потім на це пішов час зі сну, особистого життя. Це не подобалося близьким - довелося вигадувати, що в цей час я натхненно працюю над дисером, пишу статті про особливості систематизації електронних документів чи про комплектування сільських бібліотек Зімбабве. Вів себе як остання худоба. Ладно б гроші вигравав, а так лише постійно намагався досягти рівня котрий був до ставки - повернути те, що вже було і так але було програне. Може у когось завжди йде гра – ок, прапор в руки. Але це явно не моє. Якось, о третій ночі сидячи в лайві чемпіонату Сингапуру з пінг-понгу я раптом зловив себе на думці: далі так жити не можна.

Сусід недавно пропонував підробіток. Робота в бібліотеці не приносить нормального заробітку тож чому б на вихідних і не долучитися. Вакансія адміністратора в залі ігрових автоматів. Сусід знає, про ахілесовість зі ставками але в темі моєї відрази до автоматів. У свій 31 я так і не сподобився зрозуміти сакраментального сенсу в оплачуваному тицянні по клавішам у надії, що на моніторі випаде 3 мавпочки. Проте увесь цимес у чому: між умовною ставкою на гол Неймара Діжону чи очікуванням трьох мавпочок немає ніякої різниці.

На Депо.юа вчора зустрів цікаву статистику від Української національної лотереї – портрет українського ставочника. Отже, хто ж він, сучасний вітчизняний лудоман ? В основному це жителі міст з населенням понад півмільйона, яким від 18 до 35 років. Найчастіше грають одинаки (в тексті вжито "самотні люди", але ви бачили, щоб ставили жінки/дівчата) з достатком від 2 до 7 тисяч гривень. Як вам такий парадокс ? Грошей і так не густо але люди роблять усе можливе щоб їх стало ще  менше. А їх і не стане більше – ви не будете розвиватися розумово чи кар’єрно зростати якщо довірите власне життя в руки тренерського генія пана Хацкевича. Від тупого тицяння в лайві на "тотошку" у матчі південнокорейських волейболісток в середині вас не зміниться нічого, ви не станете розумнішим ба навіть не навчитеся грати на ложках. Підтвердження цього знаходимо далі - у більшості випадків українські гравці це працівники сфери послуг, студенти, безробітні та представники робітничих професій. В Україні більшість гравців живуть у Чернівцях -16%, Івано-Франківську - 14% і Дніпрі -12%. Рідше грають у Львові, Черкасах та Ужгороді (6%, 3% і 1% відповідно). Попри всю безладність життя ватажка соцредакції Клименка статистика по Харкову радує. Та і Києва у рейтинзі немає, що взагалі дивно – ледь не кожен другий місцевий автобус чи маршрутка з лисим із "Кварталу" на борту  рекламують букмекерські контори.

Далі дослідження говорить, що на ринку гральних послуг на останньому місці опинилися автомати. Не знаю, на скільки ці цифри реальні але інших не має. Автомати обирають 16%, 17% - казино. Букмекерські ставки роблять 19% гравців. Більшість віддає перевагу саме лотереї - 45%. "Найімовірніше гравці вибирають саме лотерею через те, що тільки ця послуга єдина легальна". Ога, звісно. Коли жив у Боярці, місцева контора приймала ставки навіть коли віконця кас хрест-навхрест опечатала стрічкою районна прокуратура. Остання фраза дослідження теж посміхнула: "86% гравців не проявили ознак залежності, у більшості гравців у лотерею немає ознак ігроманії". А що могли написати автори дослідження організованого під парасолькою Української національної лотереї ? Все одно дякую їм і за це. Ці цифри справді спонукають думати.

Отже, що в підсумку цієї моєї епопеї протягом другої половини літа. Кожен ставочник заходячи в пост про ставки завжди тримає в голові в класично-дудівське «Ско-олько ти заработал ?». Міряння пипками теж, не слабо локомотивує грати. Якщо сумарно скласти всі залиті мною реальні гроші з зарплати, то прибутку назбирається тисяч 2-3. Часом "вісь провисала" так, що доводилося ставити з грошей за квартплату. Добре, що потім вдавалося повернути все назад, тож перші прохолодні ранки осені зустрічаю не на теплотрасі в Голосіївському парку. Та що там казати – мені навіть довелося кинути палити, бо на місяць це заняття тягне 1k з бюджету, а їх можна було поставити. В минулий понеділок стався рівно 30 днів без тютюну.

Проте якщо порахувати всі програні гроші з урахуванням виграних, тих котрі побували на рахунку – це повне фіаско. Можливо, за липень-серпень сумарно вийшло під мінус 8-10k. Проте їх немає в реальності. Вони лише дурманаять, залишаючи в стані якогось похмілля. При цьому ти немов залазиш до оцинкованої діжки і закриваєшся кришкою, все оточуюче навколо тебе не обходить – є тільки команди, прізвища, чемпіонати та навіть види спорту про котрі ти чуєш  вперше у житті. Навіть на блог на трибунці сил  не знаходиться. Тепер я знаю як виглядає дно.

P.S. Скріншоти не викладатиму, сорі. Коли ставиш умовну тисячу в лайві на #стопудовийвєрнячок за 1,07 і після 0:40 у геймі через пару хвилин бачиш на моніторі А:40, це треш до якого повертатися не має ні сил ні бажання.  Не берусь нікого вчити життю і радити кидати це зайняття – чиніть як говорить вам голова. Та як підказує раціо, повертатися туди немає сенсу. Час витрачається, його не повернеш. Життя в тих ставках проходить не знати де та, що більш важливо, проходить невідомо навіщо і для кого