Ольга Остаповець: Про звільнення з Вереса, аматорський футбол і Миколу Шапаренка

Ще в часи Стародавньої Греції Гіпократ влучно зауважив, що чоловік почувається розгніваним - коли принижений або голодний, а жінка - лише коли позбавлена кохання. Однак реальність українського футболу ставить під великий сумнів навіть таке твердження, адже розгніваною почувається людина будь-якої статі, як тільки береться слідкувати за діяльністю Ольги Остаповець.

Короткий вояж в прес-службу «Шахтаря», дивна «історія кохання» з Миколою Шапаренко, звільнення з «Вересу» через коментарі в інстаграм-трансляції, скандал з сайтом «Перемоги». І це лише за півроку. З таким бекграундом, на перший погляд, ця дівчина ідеально вписується у систему координат Сергія Болотнікова – ту, де український футбол тримається сугубо на скандалах і крінжі.

Заперечити або ж підтвердити це твердження, може лише безпосередньо розмова з Ольгою. Бо я майже напевно переконаний, що навіть за найбільш дивною поведінкою, завжди ховається щире бажання просто бути у футболі. Нехай і тернистим транзитом через вінницьку ферму і ветеринарну клініку.

«З 10 років я завжди була присутня на пологах у тварин»

Ти зростала в родині, де 13 дітей. Розкажи про своє дитинство.

Ой, це круто, весело. Мати таку велику сім'ю - це подарунок від Бога. Хоча ми всі різні, але водночас рідні - були однією командою! Дитинство проходило весело, грали у хованки, войнушки, футбол! Я була єдиною дівчинкою, яка завжди проводила час на стадіоні, тоді ми грали у футбол великою юрбою. Зазвичай, влітку на подвір’ї, людей вистачало навіть на дві повноцінні команди.

Що підштовхнуло до вибору професії ветеринара: любов до тварин чи бажання добре заробляти в селі?

Ветеринарія до мене прийшла ще в дитинстві, тому що я із маленького села на Вінниччині, а родина мала господарство (міні ферму). Мені подобалося проводити свій час там, і приблизно з 10 років, я завжди була присутня на пологах у тварин. Така професія вимагає дуже багато часу та любові, потрібно бути готовим працювати, не рідко проявляти холоднокровність! Думаю, колись повернусь до цієї професії, бо в планах мати свою ферму і клініку!

Я ніколи не ставила фінанси на перше місце, для мене це більше робота для душі. Хоча професія могла дати мені багато, але футбол… це щось більше.

В 2018 році ти стала переможницею студентського Кубку України з футзалу. Я правильно розумію, що саме після цієї події у тебе почався кар’єрний підйом?

Не зовсім так. Все почалось з «Любомира». Я почала там тренуватись, згодом вже навіть працювати. Я не тільки чемпіонка з футзалу серед студентів, а на «великому полі» також (якби самозакохано це не звучало).

Кар’єрний підйом стартував з того, що почала помічати проблеми футболу. Тоді виникло бажання розповідати про це, щоб люди також бачили, як важко буває за межами офіційних матчів.

Один з перших кроків в футболі - це посада в прес-службі фк «Оболонь». Не було ризиковано залишати прибуткову роботу ветеринара заради цієї «авантюри»?

На той момент я не залишила посаду у ветеринарній клініці, встигала поєднувати футбол і роботу з тваринами! Для мене «Оболонь» - це особлива команда, оскільки вона дала багато знайомств. До речі, перше інтерв’ю взяла саме в «Оболоні», тоді й зрозуміла, що треба розвиватися і працювати далі в цьому напрямку!

Люблю дивитись на гостя після інтерв’ю, коли людина перебуває в маленькому шоку від того, що можна володіти такою кількістю інформації!

Після «Оболоні» був «Любомир» зі Ставище. Судячи з фото, найбільш теплі спогади у тебе саме про цей період роботи. Чим там займалася?

«Любомир» - це команда, де я вчилась менеджменту, роботи адміністратора, СММ і взагалі футболу! В «Любомирі» я зрозуміла, як правильно розставляти пріоритети, думати на крок вперед, також помічати проблеми українського футболу і не тільки! Мені пощастило працювати з крутими тренерами, які розбирають в цьому і мають стаж близько 30 років!

Білоконь Віталій Петрович - вчив мене тактиці, обрати гравців в команду, які якості потрібні для футболіста, щоб підходив для певного стилю. Прилепов Олексій Вікторович - навчив більше адміністративної роботи, організація матчу, заявка команди на сезон і так далі. Щиро дякую за такий дослід і змогу з ними попрацювати! Буду щаслива, якщо ми ще зустрінемось в одній команді.

«В «Єдності» зрозуміла, що футболу як такого немає, грають гроші і все»

А чому не любиш згадувати про роботу в київській «Єдності»? Там мав місце якийсь поділ бабла чи щось в такому дусі?

Ну "Єдність" це взагалі треш, реально побачила, що таке поганий український футбол! Коли замість розвитку і стимулу грати, футболістам його відбивали! В «Єдності» зрозуміла, що футболу як такого немає, грають гроші і все ….

Ну, я сподіваюся, що та людина більше не з'явиться у футболі, бо плакав тоді його розвиток! В команді було багато хорошого – пристойний склад з потенційних футболістів, які могли засвітити свої прізвища, але було і дуже багато моментів про які я не хочу розмовляти, та навіть згадувати! Резюмую коротко - після останньої гри сезону я плакала.

Яка людина стала причиною розладу в команді?

Не хочу називати імена.

Під час роботи в аматорській лізі з тобою траплялися дивні історії?

Була одна. Я працювала в «Любомирі», ми грали в аматорському чемпіонаті і поїхали на матч проти «Миколаїв-2» без лікаря. Його заміняла я, зі своїм ветеринарним досвідом. Бутерброд завжди падає маслом до низу, і, звичайно ж, так сталося і того випадку. У грі серйозно травмували нашого гравця і півтори години допомогу йому довелося надавати мені. Я так злякалась за нього, що трясло ще довго.

Це був досвід, який дав зрозуміти, що лікар має бути з освітою і не жінка! Бо від побаченого іноді волосся стає дибом.

Що за травма була, перелом?

Взагалі не пам’ятаю. Ті хвилини я була як у якомусь вакуумі, нічого не пам’ятаю.

Ти вболівальниця «Динамо», але перейшла працювати в «Шахтар» при першій же нагоді. Не вважаєш, що це не зовсім правильно?

Я не можу назвати себе палкою шанувальницею «Динамо», я намагаюся дивитись всі матчі чотирьох команд, а як маю час, то ще більшої кількості. Це цікаво, стиль гри, тактика, маневри.

Але в тебе дуже багато фото в футболці «Динамо», датованих 2018-2019 роками…

Якщо одягнути футболку і відразу вважати себе фанатом - то я не з таких людей! Для мене фанат - це людина, яка підтримує у всіх рішеннях, а не просто кричать на стадіонах різні гасла. На моєму місці кожна людина не втратила б змогу попрацювати у такій команді як «Шахтар». Це досвід, який я навіть зараз використовую.

Як можеш резюмувати результати роботи в «Шахтарі»? Наскільки я розумію, ти залишилася незадоволеною надмірним рівним цензури, що закладений в клубі?

Я людина, яка здатна до самокритики, тому скажу: "Могла і краще!" В «Шахтарі» намагалася показати все без гарної картинки, живі емоції, розпачі, просто все. У нашому футболі мало хто це робить на даний момент. За словами знайомих і фоловерів - всім подобалось і було цікаво, все було максимально щиро і відкрито, по можливості!

«Дружині Юрія Вірта я не сподобалася»

Як виглядав звичайний робочий день на твоїх посадах? Що зазвичай входило в обов’язки?

Як працівника прес-служби - Розповідати та показувати як працює команда, тренування, матчі, інтерв’ю, у звичайному режимі! Я більше займалася розвитком Instagram, ТікТок, YouTube.

Перший раз, де була амбасадором – це «Верес». Хоча, тоді не дуже хотіла бути саме амбасадором, напевно, більше прагнула працювати журналістом клубу! Люблю показувати життя, яке воно є насправді. Вважаю, у мене вийшло все заплановане, вболівальники були задоволені, це мене найбільше тішить!

«Верес». За твоїми словами, з самого початку тебе холодно зустріла дружина Юрія Вірта. Причиною стали жіночі ревнощі?

Скоріше за все – так. Вона почала виписувати в коментарях своє не задоволення, що я прийшла в команду, хоча керівництво моєю роботою було задоволене, всі свої обіцянки я виконувала, що обіцяла зробити за місяць! Думаю, нею керувала більше ревність, бо коли я зробила висловлення про російські клуби, додала ще вогню, то все - мене прибрали з команди! Навіть така ситуація - це досвід, тому я не розчаровуюсь.

Просто дівчата, які будуть прагнути працювати в цьому клубі, знайте: є така людина!!!

Вона ревнувала тебе до Юрія Вірта?

Точно не скажу.

Тебе звільнили через проросійський коментар. Згодом ти зауважила, що краще було - «тримати язик за зубами». Як гадаєш, в українському футболі багато «ватників», які просто вміють вправно це приховати?

Ну звичайно, всі дивляться різні ліги, але це ніхто цього не показує, а я лише висловила свою думку та отримала на горіхи! Наші люди можуть тебе змішати з брудом, байдуже, що це твоє думка і вирішувати тобі!

Тобто, ти шкодуєш не через спілкування з російськими футболістами, а через те, що озвучила це?

Не буду відповідати.

Після звільнення з «Вересу», віддушиною для тебе стала участь у проекті ЛУФ (Лига уличного футбола). Що це таке і якою була твоя роль?

Це дуже цікавий проект - заочне змагання між любительськими командами з 8 міст України (в 1 сезоні буде 8). Найкраща з цих команд отримає 100 000 гривень і можливість зіграти товариську гру проти Інгульця. Я була ведучою, приймала участь у декількох випусках, навіть забила красивий гол з пенальті у ворота Інгульця. Це проект телеканалу XSport і створений задля популяризації аматорського футболу. Це топ, насправді.

Паралельно з участю в ЛУФ, ти називала себе дівчиною Миколи Шапаренко. Навіщо?

За цю ситуацію мені взагалі смішно, якщо чесно: як все почалося - записала мотиваційне відео - «фанати молодці, роблять стільки відео в підтримку футболістів», і понеслась. "Ти дівчина Колі", я коли писала «Коля» то взагалі іншого футболіста мала на увазі, але що вийшло те вийшло! Я ніколи не прагнула на таку роль, тим більше з цим футболістом, маю інший типаж хлопців!

Але ж в інтернеті є безліч скрінів з «історій», де ти називала конкретно прізвище «Шапаренко». Ну і називала себе «мамою українського футболу»...

Не хочу опускатися до рівня тих, хто придумує такі нісенітниці. Я не хочу скандалів!

«Олександр Владиленович - людина яка дає надію, що в Україні є футбол, в нас є схожості з ним.»

Бачив, що під час екскурсії в дніпровському музеї спорту, ти побачила емблему «Дніпра», і зауважила, що пам’ятаєш цей клуб і як за нього грав Денис Костишин. Ти вважаєш його найкращим гравцем в історії «Дніпра»?

Ні, просто перший хто спав на думку, хоча він також потенційний футболіст, який зараз феєрить в УПЛ! Взагалі, мені Дніпро запам’яталось, коли грав Коноплянка, у мене навіть була його футболка (в 13 років подарували), всі любили його за гру. Він був неформальним лідером!

З того складу ю-21 багато кого знаю, дуже хороша була команда.

А як ставишся до Олександра Владиленовича Ярославського, його діяльності як футбольного функціонера?

Сьогодні це команда номер один для обговорень. Дуже подобається підхід до роботи клубу, у питаннях гри й не тільки! Олександр Владиленович – людина, яка дає надію, що в Україні є футбол, в нас є схожості з ним, любимо досягати своїх цілей! Думаю, команда ще проявить себе не тільки на українських стадіонах, але і в Європі

Погоджуєшся зі мною, що Ярославський краще за Коломойського?

Що це взагалі за питання? Без коментарів.

Який стиль журналістики тобі ближчий : тепла ванна і дружба зі всіма (як у Віктора Вацко) чи жостке правдорубство (як у Андрія Сеньківа)?

Я не люблю нікого поливати брудом, тому для мене краще бути в адекватних відносинах, щоб потім тебе не поливали у відповідь та ненавиділи! Я в цій сфері вже понад 5 років. Мені працювати треба, а не воювати. Хочу, щоб мене поважали й не було дурної слави.

Навіть у ситуації з клубом з Другої ліги (ймовірно, мова йде про «Перемогу» - прим. автора), мене набрало понад 50 людей і підтримали, бо знають трішки більше ніж я про цей клуб, навіть писали в дірект слова підтримки!

«Перемога» – це тема, яка зараз на слуху. Тебе звинувачують у викраденні грошей, що виділялися на розробку сайту. Як можеш це прокоментувати?

Я не хочу скандалів. Я не хочу взагалі чіплятися цієї теми.

Але на «ТаТоТаке» нещодавно рознесли цей клуб. В «Перемозі» справді кояться дивні речі?

Не буду коментувати нічого, що пов’язано з «Перемогою». І взагалі, на цьому припиняю інтерв'ю. Забагато провокаційних запитань, мені не потрібні скандали!