Tribuna/Футбол/Блоги/Жосткий Блог/Студент мав нагоду винести з поля Шевченко чи Мілевського

Студент мав нагоду винести з поля Шевченко чи Мілевського

Закарпаття 2009-2010 - клуб можливостей

Автор — Viktor Prodanyuk
21 октября 2019, 14:58
5
Студент мав нагоду винести з поля Шевченко чи Мілевського

Ужгород моє улюблене місто, що власне і не дивно. Ментально ти ще на Закарпатті, але все навкруги натякає що вже десь ближче до нового світу. За подібними враженням можна їздити і в Мукачево, однак це не так безпечно.)

Ужгород – більш спокійний і вишуканий. Тут і збірна України вперше грала, і Лобода в період свого вболівання за Говерлу приїздила, і Леоненко вином затарився наприкінці кар’єри, та так певно затарився що вистачило до нещодавнього ювілею і регулярних “фронтових півлітра” перед випуском Великого футболу, інакше як пояснити всю тю чуш, що він так вправно може нести.

За Закарпаття тутешнім жителям востаннє хотілося вболівати в сезоні коли тренером був Севидов і доволі міцна команда виграла першу лігу - з Косиріним і Трухіним. Згодом вони наберуть екс-гравців збірної Німеччини, більше влади перейде молодшому Шуфричу, надують бульбашку розміром з Альону Альону (що неодмінно лусне) і запросять не зовсім адекватного Грозного, який говорить багато, але якщо прислухатися – там пусто. То ж це був якийсь пафос і гламур, котрий привів до повного і беззаперечного колапсу.

Якщо ж обирати колектив від якого фанатіли найбільше, то всіх перевершить команда Гамули. Грали вони звісно геть погано, зате користувалися шаленим авторитетом серед адміністраторів і барменів. Моя знайома Сандра (зараз адміністратор, а тоді ще офіціантка) в одному з тамтешніх генделиків для крутих, досі тепло згадує Рубена Гомеса, котрий заглянув на вогник до Ужгорода якраз в сезоні “імені прес-конференцій Гамули”. За її словами відзначалася там більшість, однак Гомеса регулярно з закладу просто виносили, а через деякий час туди особисто заглядав директор клубу Іван Шіц і просив його не пускати взагалі. Закарпаття 2009-2010 давало можливість охоронцям пабів відчути себе футбольними тренерами і керувати гравцями. Тут не аби що, а справжній соціальний ліфт має місце.

Однак моя улюблена історія про ті футбольні часи Ужгорода хоч і має відношення до соціального ліфту, однак трошки в іншій сфері.

В березні 2010-го року на Авангард приїхало київське Динамо з Газаєвим, і відбувалася ця гра в середу. З навколишніх районів, міст і сіл по традиції на гранда (тоді ще) з’їхалося чимало народу, однак організація матчу неймовірно хромала. І мова навіть не про традиційно нагадуючи жахіття поле, клуб навіть не набрав на матч потрібний персонал для медичної галочки. Так перед грою до купи студентів (серед яких знаходився і мій товариш Ігор) підійшов поважний і хамовитий дядечко в формі клубу, то був типовий ручний собака директора команди Івана Шіца. Він то м’ячі ходив збирати з 85 хвилин, щоб болбої не свиснули, а то подібну дрібну організаторську роботу виконував. Так ось той дядечко запропонував роботу на 30 гривень, - роботу на ношах. Тобто, троє пацанів стояли б всю гру біля медичної бригади і по їх зову вибігали б на поле щоб винести травмованого гравця. Наголошую, травмованого, а не просто винести, як в Мукачеві в 90-их.

30 гривень для студента 2010 року це був хороший обід з пивом, то ж мій компаньєро з партією погодилися. Стоять вони біля машини швидкої, слухають останні вказівки (який жест що буде означати) і потроху гра починається. Тут то хлопців і накрив страх, коли 10 тисяч на трибунах затягли пісень, а біля них проскочили здоровенні Шева, Ярмоленко і Мілевський. Просто мандраж і до дрожі в колінах.

За словами Ігоря - історичну перемогу він бачив сугубо через призму травм і боротьби. Тобто не довелося вболівати за Закарпаття, а вболівали щоб гравець що валявся на полі якомога швидше підвівся. Особливий треш настав як бралися корчитися від болі гіганти ДК в обличчі Шеви і Мілевського, кого завгодно блін, але тільки не зірок зараз нести по цьому огороду. Ну і під кінець гри, коли футболки тих юних санітарів можна були викрутити і наповнити відро, колектив Гамули почав вправно тягнути час таки змусивши їх пару раз фальстартанути на поле. Та лише фальстартанути, на щастя.

Тим 30 гривням Ігор і ко. вже й не були раді, а фінальний свисток швидше доводив до екстазу одним лише розумінням, що тепер їм все одно на болячки у Шеви. В майбутньому на такі авантюри хлопці не погоджувалися.

Все ж Закарпаття 2009-2010 було близько до народу, і не тільки по рівню майстерності.

Другие посты блога

Все посты