Вчорашні герої. «Уніря Урзічень»

Блог «Нічо не магу сказать» пропонує вам згадати подвиги скромного румунського клубу у Лізі Чемпіонів. 

Власник клубу, Думітру Бушкару, заробив більш ніж 20 мільйонів євро з того часу, як «Уніря» досягла групового раунду Ліги Чемпіонів у 2009 році. Чому ж йому кидати клуб напризволяще? Певно, тому що навряд чи він зміг би пройти попід крапельками правил футболу ще раз та заробити такі гроші з такими мізерними інвестиціями в клуб,  у якого немає ані нормального стадіону, ані доброго фанатського саппорту, ані прибутку, без якого не проживе жоден серйозний клуб сьогодення.

Гравцям не сплачували зарплатню протягом місяців. Клуб втратив шанс на потрапляння у груповий етап Ліги Чемпіонів. Грошей для того, щоб відновити клуб, від якого всі поспішають відмовитися, немає. Генеральний менеджер Міхай Стойка, який працював з клубом у часи успіху, пішов у відставку. Не найкраща картина. Тому нам краще все ж таки озирнутися та усвідомити досягнення клубу. Усвідомити, що все, що відбулося з клубом – усього лише жахливий кінець прекрасної історії. Історії про те, як «Уніря Урзічень» за якісь шість років прорвалася з бруднуватого румунського третього дивізіону до гламурної Ліги Чемпіонів, де Вовки набрали вражаючі 8 пунктів (рекорд румунського футболу) у групі з «Севільєю», «Штутгартом» та «Ґлазґо Рейнджерс».

Чи могло все це статися без вагомих інвестицій у клуб? Чи міг такий подвиг статися без щорічного солідного прибутку від продажу телевізійних прав, без високої виручки від продажу білетів, без численних власників абонементів та щотижневої підтримки клубу фанами під час матчів чемпіонату? Відповідь: так! Ключ спортивних успіхів «Унірі» був у зв’язці Міхай Стойка (генеральний менеджер) – Дан Петреску (тренер), які гарантували цьому непоказному клубові результат, ючи на жазі до успіху низькооплачуваних гравців. Що ж це були за гравці? Давайте подивимось на цей склад, грізний не лише за мірками румунської Ліги 1 та, можливо, хоч раз оцінимо гравців, не зазираючи на transfermarkt.

Наступні гравці були куплені менш ніж за сто тисяч євро:

• Каталін Грігоре – воротар, був резервним у «Полі Тімішоара»;
• Ласло Балінт – правий бек, грав за клуб другого дивізіону УТА;
• Бруно Фернандес – центрбек, був забраний до «Унірі» після вильоту до другого дивізіону з «Чахлеулом»;
• Ерсин Мехмедовіч – центрбек, був неосновним гравцем у «Полі Тімішоара»;
• Валеріу Бордіяну – лівий бек, екс-захисник «Стяуа», грав за «Політехніку» з Ясс;
• Юліан Апостол – центральний хавбек, виставлений на трансфер «Фарулом» з Констанци, підозрюваний в участі у договірних матчах;
• Сорін Фрунза – лівий хавбек, виставлений на трансфер «Васлуєм», підозрюваний в участі у договірних матчах;
• Резван Педурецу – центральний хавбек, екс-гравець «Динамо» Бухарест, грав за «Глорію» з Бистріци;
• Діну Тодоран – центральний хавбек, куплений у «Фарула»;
• Маріус Онофраш – нападник, куплений у «Політехніці» Ясси, в перший сезон у «Унірі» побив власний бомбардирський рекорд – 6 м’ячів, а у наступний – ще раз, забивши 8 м’ячів;
• Крістіан Даналаше – центрфорвард, грав за вищезгаданий УТА

Наступні гравці прийшли вільними агентами та не загубилися в «Унірі»:

• Джейкоб Бернс – австралієць, з тренером Даном Петреску прийшов з польської «Вісли»;
• Антоніо Семедо – правий вінгер, екс-гравець «Клужа»;
• Богдан Мара – вінгер, екс-гравець місцевих «Рапіда» та «Динамо»;
• Сорін Парасків – центральний хавбек, екс-капітан «Стяуа», повернувся на батьківщину після вояжу до італійського «Ріміні», що виступав у Серії Б;

Наступні гравці були багатообіцяючими молодими гравцями, які засяяли в Урзічені:

• Гедрюс Арлаускіс – воротар, куплений за 150 тисяч євро у «Шауляї», на 2010ий рік оцінюється в 2,2 мільйони євро;
• Раул Русеску – нападник, куплений у друголігового «Отопені», зараз оцінюється в 2,6 мільйонів;

Ці гравці були куплені за безцінь (відносно їх таланту):

• Ґеорґе Ґаламаз – центрбек, куплений у «Динамо», де він був лиш запасним варіантом;
• Маріуш Білашко – центрфорвард, куплений у «Арджешу» з Пітешті, якого ігнорували інші клуби через погану статистику;
• Васіле Мафтєй – центрдеф,екс-капітан «Рапіда», куплений за 400 тисяч євро;
• Дан Матей – правий бек, екс-капітан «Глорії» з Бистріци;
• Лауренціу Марінеску – центрбек, екс-капітан «Петролула» з Плоешті.

Як можна легко побачити, ця команда була сформована з недооцінених гравців, лідерів, що зачекалися перемог, а також прискіпливо підібраних іноземців. Цю роботу блискуче виконали Міхай Стойка з Даном Петреску, витративши мінімум коштів та працюючи навіть після закриття трансферного вікна. Стойка, як людина, що добре йде на контакт з іншими, був зв’язуючою ланкою між гравцями, персоналом та власником клубу. Щитом він захищав команду від нападів суперників у пресі, а також від арбітрів, що звикли помічати порушення та фоли лиш одної команди. Петреску ж, як чудовий тренер, працював як навіжений, але не лише щоб навчити гравців солідному захисту та блискавичним контратакам,але й щоб змусити гравців, що ще досі нічого не вигравали, повірити у себе; повірити, що вони можуть продовжувати добре грати та виграти чемпіонат, або ж здобути очки у Європі, граючи проти набагато грошовитіших «Севільї», «Рейнджерс» та «Штутгарта».

команда була сформована з недооцінених гравців, лідерів, що зачекалися перемог, а також прискіпливо підібраних іноземців

Втім, Петреску пішов далі, незважаючи на жадану можливість засвітитися в Англії в матчах проти «Ліверпуля». Дан несподівано прийняв пропозицію від на той час клубу другого дивізіону Росії, краснодарської «Кубані», розірвавши їх дует зі Стойкою. Сам Міхай пішов шість місяців потому, через конфлікт з власником Думітру Бушкару, що збрехав йому і видав його перед гравцями у не найкращому світлі – і це при тому, що Бушкару цілий рік не виплачував зарплатню. Це були два сигнали, що сповіщували про швидке падіння клубу, що почнеться, як тільки за Арлаускіса, Брандана, Галамаза та Білашко, якими цікавилися у Німеччині, італії та навіть в Англії, запропонують один-два мільйони євро. Два сигнали, що були сильніші за шестиматчеву програшну серію на початку сезону, за яку «Вовки Берегана» не спромоглися забити жодного м’яча. Навряд чи хтось міг навіть уявити таке собі рік тому. Хібащо Бушкару, звичайно…

Особисто мені «Уніря» запам’яталася у першу чергу тим самим «шоу автоголів» у Ґлазґо, тим несподіваним 1:4 на користь румунського клубу, після якого люди, посміхаючись, заговорили про те, що якийсь дивний нікому не відомий румунський клуб може вийти до плей-офф Ліги Чемпіонів. Звичайно, то була найлівіша група в історії Ліги Чемпіонів на моїй пам’яті, але сам факт того, що перед останнім туром існувала можливість, що «Уніря» вийде зі своєї групи з першого місця, чи ба навіть з другого – для цього потрібно було усього лиш не програти «Штутгарту» на його полі - приголомшує. На жаль, за 11 хвилин Маріка, Треш і Погрєбняк захоронили надії Урзічені, і разом з цим – чудову румунську казку, яка, тим не менш, все одно б скоро закінчилася, якщо подивитися на методи дії Бушкару.

Як це часто буває у країнах Східної Європи, клуби вмирають через те, що їх власнику набридає гратися зі своєю іграшкою. Ось і тут – наступного сезону, після провальної гри у плей-офф раунді Ліги Європи, Бушкару надав усім гравцям «Унірі» статус вільних агентів, говорячи, що замість них він набере вихованців місцевих спортивних шкіл і буде з ними досягати успіху.

Зрозуміло, що це був лише ексцентричний вибрик, яким одіозний власник підвів риску під тими трьома-чотирма роками слави клубу.

Всі ми любимо футбольні казки. Вони чудово розбавляють бридкий глянцевий світ футболістів-мільйонерів та підтримують життя цієї, здавалося б, вже давно гнилої футбольної системи. І серед цих казок легенда про «Челсі з Яломіци» у пантеоні займає своє заслужене місце.

За матеріалами Scoutingromania