Мрії молодого Боббі про нове життя на Сент-Джеймс Парк

Багатьом може здатися, що ця історія - вигадка. Деякі помітять певні збіги в іменах героїв. Хто знає, можливо вони не є випадковими. Збудеться ця історія чи ні у майбутньому судити вам. Але я знаю декілька людей, які довго мріяли про це. Для них описане нижче не тільки художня вигадка або плід фантазії автора. Так чому б не побажати, щоб думки головного героя одного разу стали реальністю?

Всі мріють потрапити на фінал

Всі дороги ведуть на Уемблі. Саме з таким заголовком вийшли всі газети. Сьогодні фінал Ліги Чемпіонів - ПСЖ проти Манчестер Сіті. Знає про це і наш герой Боббі. До сьогоднішнього дня він не мав можливості побачити  такий футбол своїми очима. Він народився і жив у бідній, навіть за мірками його рідного Ньюкасла, сім'ї. Його батьки не могли дозволити собі дорогі подорожі. Тому все, що він мав, це рідкісні випадки, коли до Ньюкаслу приїжджав гранд англійського футболу.

Але сьогодні Боббі пощастило трохи більше. У нього з'явилася можливість відвідати гру. Чи усвідомлював він у цей момент значущість цієї події ніхто не знає. Адже він був скромним хлопцем, ніколи не хвалився своїми перемогами та всі свої думки тримав всередині. Лише одна подія тішила його більше. В цей день він нарешті зустрінеться зі своїм давнім другом Гербертом, з яким він давно вже спілкується у Facebook. Треба додати також, що тільки завдяки доброті Герберта Боббі зміг потрапити до Лондона. Але про все послідовно. Почнемо з того, що ближче познайомимося з Боббі Стенлі та Гербертом Коннеллом. Познайомимося, щоб дізнатися, кому сьогодні пощастило знайти спільну дорогу на фінальний матч.

Справжній джорді несправжнього Стенлі

Майк Стенлі, батько Боба, володів успішним бізнесом. Його прізвище було відоме не тільки у Тайн-енд-Уїрі, але і далеко за його межами. Коли  Боббі ще не народився, Майк міняв машини одна за одною. У той час поїздки на ділові зустрічі до Лондона або в будь-яке інше європейське місто були буденністю. Але в один момент, вклавши гроші у вигідний на думку Майка ідею, він прогорів, вліз у борги та був змушений продати свій бізнес. Все що він має зараз це посада на заводі Ньюкасла і можливість зіграти кілька оверів у крикет з колегами по цеху. З того дня Майк почав жити, враховуючи власні можливості. Цього він намагався навчити й сина Боббі, коли залишався з ним біля лінії пітча. Він стверджував, що у житті, як і в крикеті, кожен повинен не літати у хмарах, а бути на своєму місці. Не варто йти зі своєї зони, але і не варто затримуватися. І тоді потрібна подача завжди знайде тебе в потрібному місці.

Але Боббі не цікавили нудні ігри, які тривали кілька годин. Футбол йому здавався більш динамічним. Батько не підтримував захоплення сина. Тому гроші на квиток давав неохоче. За це багато знайомих вважали його батька жадібним. Можливо через його минулий статус, а може через надмірну економію у наш час. Бували дні, що їх жарти переходили на Боббі, коли той з'являвся в старій куртці чи заштопаних штанях. Але той не звертав уваги. Він майже нічого не знав про минуле батька. Він бачив, що всі, хто насміхався та жартував жили так само. Тому їх бажання здаватися тими, ким вони не є, викликало у нього тільки сміх. Але він був скромним хлопцем і всі свої думки тримав при собі.

Юнак, який точно знає, як стати успішним

Герберт народився в сім'ї робітників з Уест-Гортона - бідного району Манчестера. Свого батька, на відміну від Боббі, він знав. Вихованням сина повністю займалася його мати Анна Коннелл, яка і дала синові своє прізвище. Після складного розлучення з батьком Герберта, Анна пішла в релігію, часто відвідувала храми та благодійні вечори. На одному з таких вечорів вона і познайомилася з вітчимом Герберта. Після цієї зустрічі життя Герберта змінилася. Але не він сам. З того дня він мав все, що йому було потрібно. Але день за днем він намагався навчиться заробляти самостійно. Вітчим сплатив його освіту і готовий був взяти його до свого бізнесу. Але Герберт пам'ятав про своє минуле і впевнено прагнув до самостійності. Тому кожен день намагався використовувати свій статус, для того, щоб стати кращім.

Важко сказати, що пов'язувало Герберта і Боббі. У кожного були свої інтереси, звички й уклад. Їх точно не цікавили гроші, їх сім'ї не були знайомі. Але якби не футбол, вони б так і не знали про існування один одного. Саме він робив їх дружбу справжньою. Боббі не треба було здаватися краще, ніж він є. А для Герберта, швидше за все, це була можливість поговорити на будь-які теми. Адже серед його оточення самобутність, якою володів Боббі, була недозволеною розкішшю.

Зустріч на березі Темзи

Герберт і Боббі йшли по одній з вулиць вздовж берега Темзи. Вони довго розпитували один одного, кожен про своє. Говорили про сім'ї, звички та про футбол. -Як тобі вечірній Лондон? - запитав Герберт, продовжуючи розмову. -Це змішане почуття. - задумливо відповів Боббі. - З одного боку він здається просторіше і яскравіше... -Чим Ньюкасл? -Так. А з іншого боку він дуже динамічний і галасливий. Не впевнений, що в ньому можна знайти по-справжньому тихе місце, в якому можна відпочити з сім'єю або спокійно посидіти на лавочці у парку. Він настільки різноманітний, що, мені здається, люди з сусідніх вулиць не так добре знають один одного. -Як ти можеш робити такий висновок, побачивши лише кілька вулиць? Я впевнений, що такі великі міста як Лондон не призначені, щоб стояти на місці. - Але я не бачу в ньому домашньої атмосфери. Коли кожен один одного знає, коли дружать вулицями або навіть кварталами. Немає в ньому чогось рідного. Подивися, лише бетон та скло. -Ех, Боббі. У кожного різні родини та різні інтереси. Справа в людях. Кожному цікаво своє. Хтось хоче спокійно читати книгу, сидячи біля каміна. А для когось потрібні висоти, щоб їх підкорювати та ставати краще. І яскравість і розміри міста тут ні на що не впливають. - Так, можливо. - погодився Боббі. - Вся справа особистих смаків і поглядів. Як у футболі. Хтось вболіває за скромний футбольний клуб з низу футбольних дивізіонів. А хтось з дитинства за Юнайтед, Ліверпуль або Арсенал. І зовсім не важливо, коли останній раз його клуб що-небудь вигравав. Кожен знаходить у ній щось своє, що подобається тільки йому. А навколо спільних поглядів об'єднуються й інші люди. Це і є його сім'я. Але є й треті, яким постійно щось інше: титули, зіркові гравці або великі гроші. І через це йому часто доводиться бігати з клубу до клуба, з міста у місто, із сім'ї до сім'ї, не намагаючись зрозуміти традиції, звички, правила і проблеми. - У цьому сенсі сім'ю можна знайти в будь-якому місті. Незалежно від яскравих скляних вітрин і кварталів або вулиць з будинками з червоної цегли. - Але ж є різниця в тому, що в таких містах як Лондон багато таких сімей. А в Ньюкаслі вона одна... - Ось ти про що, Боббі. - з усмішкою перебив Герберт. -Ми на матч не запізнимося? Адже Нам ще на Уемблі їхати. - Ні. Нам не дуже далеко. Зараз дочекаємося мого знайомого з Парижа та обов'язково поїдемо. Не турбуйся, у нас ще є час.

Тим, на кого чекали Боббі й Герберт був Даніель Далеб. Він познайомився з Гербертом на одній з вечірок для заможних людей. Даніель був з передмістя Парижу Сен-Жермен-ан-Ле.  Герберт і Даніель не були близькими друзями. Їх об'єднував лише футбол. До знайомства з Боббі Даніель був єдиним, з ким можна було обговорити попередні матчі. Даніель завжди шукав спосіб переконати всіх у своїй правоті. У тому числі й в футболі. Він не був готовий слухати, а готовий тільки говорити. Це не могло подобатися Герберту. Деякі зі знайомих Герберта та Даніеля стверджували навіть, що Даніель народився в сім'ї біженців з Африки. Його мати вийшла заміж за розрахунком, щоб мати гроші та французьке громадянство.

Але Герберт не хотів знати минулого Даніеля. Його він цінував за інше. До зустрічі у Лондоні вони окремо один від одного відвідували фінали Ліги Чемпіонів. Матч, який повинен був відбутися на Уемблі стане для них першим спільним. Герберт і Даніель домовилися зустрітися на одній з вуличок Кенсингтону. Звичайно, можна було підібрати інше місце. Герберт не збирався всю дорогу до Уемблі слухати історії про пригоди однієї людини. Йому було цікаво дружити та спілкуватися з Даніелем насамперед через футбол. Розумів це і сам Даніель. Вони були зовсім різними. Але це не заважало їм при кожній зустрічі говорити на футбольні теми.

Всі дороги ведуть до Уемблі

Всі футбольні дороги в цей вечір ведуть лише до Уемблі. А Даніель і Герберт весь цей шлях обговорювали майбутню зустріч. -Яка твоя думка, щодо Мбаппе, Неймара та Мессі? - запитав Даніель у Герберта. - Вони сьогодні знову у старті. Не боїшся що вони в черговий раз зроблять результат? - Ні, - відповів Герберт. – Вони не дуже охоче беруть участь в пресингу, обороні та інших командних діях. Думаю з такою грою у них всі шанси створити момент біля власних воріт. - Ну це краще ніж грати зовсім без нападників. У топ команді на кожній позиції повинна бути зірка, яка індивідуально вирішує кожен епізод. - У цьому й біда, що така команда із зірок не завжди є зірковою командою. В ній ніколи не буде колективних перемог, але будуть індивідуальні невдачі. Та і як грати в командний футбол, якщо кожен буде ставити тільки на себе? -Думаю кожен клуб сам має право обирати тактику на гру. - перебив Даніель. - А правий той, хто виграє. - Ну тоді сьогодні й побачимо. - погодився Герберт.

І тільки Боббі був на своїй хвилі. Він мовчки спостерігав за тим, як виносять кубок і як Манчестер Сіті та ПСЖ слідом за ним вийшли на поле Уемблі. Тільки він міг насолоджуватися атмосферою фіналу, красою гімну і величчю моменту. У цей момент він був простим вболівальником і хотів побачити красивий футбол, якого йому не вистачало в рідному Ньюкаслі.

А тим часом стартовий свисток розділив Герберта і Даніеля на два табори. Сіті почали активніше, заволодівши м'ячем. Парижани відповідали незвично високим пресингом. І лише троє на полі статично чекали свого моменту. І він у них з'явився. Мессі з середини поля віддав на хід Мбаппе. Але перебуваючи практично на лінії воротарського майданчика з Неймаром, він вирішив поділитися м'ячем з партнером. Але той не влучив у порожній кут, змусивши взятися за голову не тільки своїх партнерів по команді. - Ось бачиш? - запитав Даніель у Герберта. - Саме для таких моментів їх і купували. Впевнений своє слово в цій грі вони скажуть. -Бачу, - відповів Герберт. - Подивимося на скільки гравцям вистачить енергії пресингувати у меншості.

Сіті нарощував темп, вишукуючи вільні зони в обороні ПСЖ. Потужно вистрілив Гюндоган, але Доннарумма в кращих традиціях перевів м'яч на кутовий. І знову момент у Манчестер Сіті. На цей раз через фланг Марэза. Здається, Гвардіола точно знає про слабкі місця свого візаві. Але ПСЖ відповідає проникаючим пасом Кимпбембе. Відсутність зіркового Рамоса зовсім не відчувається. Дриблінг Неймара, точний пас на кут воротарського майданчика. Це ще один гольовий шанс для ПСЖ. Мбаппе такі не вибачає, змушуючи вибухнути шанувальників парижан. ПСЖ зовсім не по грі повів у рахунку.

Другу половину першого тайму команди відповідали моментом на момент. Свої шанси змарнували Неймар, Паредес, Гюндоган, Марэз та Стерлінг. Саме такого футболу чекав Боббі. Але для двох його товаришів то були одні із самих нервових 20 хвилин їх життя. Свисток. Перерва. Настав час перевести дихання.

Після перерви Гвардіола вирішив випустити Жезуса та Де Брюйне. Бельгієць дивом потрапив у заявку на матч, встигнувши відновитися від пошкодження. Другий тайм Сіті активніше навантажував фланги, а ПСЖ оборонявся, не пресингуючи. - Здається закінчилися у твоїх батарейки.- зауважив Герберт. Нічого не відповів Даніель, його думки були про те, кого можна було випустити у середину поля. Адже вже друга заміна у цю зону зовсім не змінює ходу гри. Тим більше, що на боковій лінії активно розминався Джек Гріліш. Але Сіті впорався і без нього. Маркиньос трохи не встиг накрити Де Брюйне, а Доннарумма трохи не долетів до нижнього лівого від себе кута. ПСЖ 1, Манчестер Сіті 1. - Ось подивися, Герберт, - перервав мовчання Даніель. - здорово грають команди, а результат забезпечують індивідуальні дії окремих зірок. - Настав час для подвигів. – відповів Герберт.

У цей момент на останні 15 хвилин другого тайму Гвардіола робить останню заміну, випускаючи Гріліша. Команди помітно втомилися. Адже вони далеко не роботи з фантастичних оповідань. Останні хвилини тайму починає момент у ПСЖ. Неймар знову обдуривши всіх своїм дриблінгом, змусив порушити правила на собі практично біля лінії штрафного майданчика Эдерсона. Але аргентинець, обводячи стінку, зовсім трохи не влучив у ворота. Манчестер Сіті відповів небезпечною атакою на ворота Доннаруммы. Залишивши гравцям суперника занадто багато простору, ПСЖ пропустив контратаку, яка закінчилася навісом на лінію воротарської зони. Вище за всіх виявився Маркиньос. Але підібрати м'яч після вибивання було нікому. Першим на ньому виявився саме Гріліш, який змістившись до центру, пробив практично під поперечину. ПСЖ кинувся рятувати гру, але відібрати м'яч та перемогу у Манчестер Сіті вже не було сил та часу. Свисток. Перемога. Кубок їде до синьої частини Манчестера.

Думки молодого Боббі

У цей момент Боббі щиро радів за Герберта. Він також чудово розумів і розчарування Даніеля. Це відчуття невиправданих очікувань і втраченої надії тяглося за Боббі ще з Ньюкасла. Його клуб не бачив великих перемог вже кілька десятиліть. Спостерігаючи за радістю фанів і гравців Манчестер Сіті, Боббі дуже хотілося привезти його на Сент-Джеймс Парк. Тоді Боббі не уявляв, як повернути гарний футбол до Ньюкаслу. Але приклад Манчестер Сіті йому здавався кращим. Не тільки тому, що вони виграли у цей вечір. Він спостерігав за їх перетворенням з самого початку, день за днем чекаючи, коли великі гроші приїдуть на Тайн-енд-Уїр.

Він ні з ким це не обговорював, але точно був упевнений багато в чому. Наприклад, в тому, що на кожній посаді, лікаря, масажиста або тренера з фізпідготовки, головного тренера чи президента, повинен знаходиться людина, яка розбирається у футболі. У всіх має бути єдине розуміння і чіткий план розвитку. Боббі вважав, що успіх клубу безпосередньо залежить від гравців. У клубу повинен з'явиться свої унікальні стиль та тактика гри команди. Від цього залежать і вимоги до типу та навичок гравців. Розуміючи, які якості потрібні у гравцях, клуб не буде, як сорока вестися на всі золоте в яскравій обгортці.

У цьому сенсі Боббі подобався підхід іншого успішного англійського клубу Челсі. Йому хотілося, щоб його Ньюкасл навчився не тільки підписувати потрібних гравців, але і без краплі жалю позбавлятися від будь-якого, хто не відповідає критеріям. Навіть якщо був побитий рекорд клубу або якщо при звільненні тренера необхідно заплатити величезний штраф. А скільки прикладів клубів, які не тільки успішно існують і без великих грошей, але і добре заробляють на продажу гравців у більш успішні клуби. Боббі абсолютно чітко розумів, що якщо він хоче бачити свій клуб серед таких, то він повинен не тільки мати можливість купувати зірок, але і вміти знаходити та розвивати своїх.

Всього цього давно не було на Сент-Джеймс Парк. Боббі не розумів, як можна мати один з найбільших стадіонів і тренувальних комплексів в Англії, але при цьому радіти перемозі у Чемпіоншипі. В його голові було дуже багато запитань. Він не бачив гри тієї легендарної команди Кігана або Робсона. Але його бачення футболу було достатньо, щоб розуміти глибину катастрофи у Ньюкаслі.

А якщо запросити зіркового тренера зі своїм стилем і баченням гри? Він абсолютно точно зажадає від клубу певних гравців. А що якщо повторитися історія ПСЖ? Створити команду, здатну домінувати в чемпіонаті можна досить швидко. Це доводили багато клубів, що отримали великі гроші. А як бути з розвитком на довгий термін? І що робити, якщо, зіркового тренера, що не здобув результату, буде звільнено? Він залишить після себе безліч гравців з великими контрактами та великими зарплатами. А інший зірковий тренер вимагатиме інших гравців або не знайде спільну мову з одним або групою футболістів що лишилися?

Будувати команду слід від загального до деталей. Адже якщо не розумієш загальної картини неможливо зібрати пазлу. Крок за кроком, день за днем, не підбираючи зіркового футболіста, а обираючи того, хто здатний виконати завдання тут і сьогодні. Поруч з ним у цей момент повинен знаходиться тренер або партнер здатний навчити, підказати та підстрахувати в будь-яку хвилину. Може бути саме в цьому, подумав Боббі, і є секрет успішних команд.

Довгі думки у велику дорогу

Думки про це ще довго не покидали Боббі. Він також прокручував і діалог з Гербертом на вокзалі Лондона. - В чому секрет успіху Манчестер Сіті? - спитав Боббі. - Важко сказати, - відповів Герберт. - Можливо, в повній впевненості у свої ідеї та тактику. А може бути це впевненість у самому собі. - Як же знайти цю впевненість? - Я думаю треба не боятися робити крок назад або навіть помилятися. Вміти аналізувати та приймати зважені рішення. І найголовніше вірити в себе і свою команду. - Навіть якщо вона зовсім не хоче грати? - Навіть якщо вона грає в Чемпіоншипі або в нижчому дивізіоні. Потрібно бути вірним своїй команді. Пам'ятай, що ті, хто були з командою в моменти невдач, заслуговують право розділити й перемогу.

В той момент, коли Герберт сідав на літак до Манчестера, Боббі вже виходив з вокзалу Ньюкасла. Він був сповнений надій і впевненості, що колись зможе запросити Герберта на свій фінал. Тим більше, що гроші для цього у його Ньюкасла є. А значить знайлуться й ідеї. Потрібно просто правильно вибрати маршрут, підібрати потрібний поїзд, знайти крісло в потрібному вагоні та просто насолоджуватися дорогою.

У статті використані фотоматеріали інтернет ресурсів: premierleague.com, nufc.co.uk та twitter.com/NUFC.