Невже у всьому знову винен Кронке

Вітаю кожного читача на сторінках свого блогу Коzел. Прочитавши цей матеріал, запрошую поділитися думкою по суті в коментарях. Шановний читач, оціни якість матеріалу плюсом або мінусом, поділися корисною порадою в коментарях про якість матеріалу, та отримай плюс у персональний рейтинг. Усе це важливо для розвитку блога. Якщо прочитане сподобається, то не забудь підписатися на блог, щоб не пропустити нові роздуми.

Більшість клубів живуть відповідно до своїх статків у питанні грошей та титулів. Вони не хапають зірок з неба. Для більшості важливо закінчити сезон при своїх. Успіх таких клубів сприймається як сенсація. Спостерігаючи за такими сенсаціями, інші теж починають поглядати на небо. У цій ситуації можна у весь голос заздрити клубам, які навчилися обходити марне правило фінансового фейр-плей, уїдливо називаючи їх грошовими мішками. Власну некомпетентність в підборі персоналу, що керує клубом, або незадовільну роботу скаутів, що приводить до постійних провальним підписанням, можна зручно маскувати жадібністю головного акціонера. А можна, обравши власну стратегію розвитку, методично і послідовно підійматися з дна в еліту, як це роблять Лестер, Евертон або Вулверхемптон.

Можна, озброївшись величезними інвестиціями знайти абсолютно новий підхід до управління, як Челсі або Манчестер Сіті, кардинально змінивши структуру, удосконаливши вимоги до персоналу і гравцям з урахуванням високих завдань на сезон. Але не кожному футбольному клубу щастить з багатим інвестором. Ще рідше цей багатий інвестор має досвід управління футбольними або спортивними клубами. Яскравим прикладом такої концепції є Роман Абрамович, який не тільки інвестує, але і має можливість практично одноголосно приймати рішення. Він завжди розуміє, у що інвестує, має вплив на ситуацію в клубі, чіткий план розвитку і послідовно, без будь-яких коливань, підбирає для цього плану потрібних виконавців.

Останнім часом серед вболівальників Арсеналу виникає багато хейту на адресу акціонера клубу Стена Кронке. Його звинувачують у відсутності бажання інвестувати у свій клуб. Але уявім себе на його місці. Ви успішний бізнесмен, який сколотив собі чималі статки. Вклавши власні заощадження в футбольний клуб, ви розраховуєте отримати прибуток. Але замість цього ви отримуєте проєкт, в якому через некомпетентне керівництво скорочується прибуток. Клуб починає зазнавати фінансових труднощів, які ви знову змушені покривати з власної кишені. Не маючи необхідного на ваш погляд впливу на ключові рішення в клубі, ви бачите, що ситуація погіршується. Що ви зробите, якби ви були багатим акціонером та інвестором?

Раніше в Арсеналі усім не подобалося, що ключові рішення в клубі приймалися парою Гадзидис та Венгер. Рада директорів і президент клубу повністю підтримували їх вирішення. Але час змінюється, і після низки провальних рішень Арсен Венгер покинув Емірейтс. До моменту коли Стен Кронке став мажоритарним акціонером, у раді директорів і керованому їм менеджменті клубу йшла боротьба за владу. На посаду спортивного директора, ще при Газидисе, був запрошений Рауль Санльехи. Він разом з головою скаутської служби Свеном Мислинтантом і перемовник за контрактами Хуссом Фахмі повинні були навести порядок з контактами гравців, підсилити команду новими та повернути в казну клубу дохід від стабільної участі в Лізі Чемпіонів. Крім того, нове керівництво повинне було навести порядок в академії та увідповіднити сучасними стандартами роботу медичного штабу.

Але кожен був сам по собі. Нового головного тренера Унаі Емері запрошував Газидис. Мислинтант під свої ідеї знайшов Аубамеянга, Мхітаряна, Торейру та Гендузи. Санльехи замість того, щоб зайнятися контрактами гравців, будував плани про суперлігу й копіював модель Барселони. Через рік, після провалу Емері, ідеї останнього перемагають і він бере під своє крило повне управління клубом. У команді з'являється учень Гвардіоли Артета, а Мислинтант і Газидис залишають клуб. З'являються нові посади футбольного директора і директора з менеджменту, які займають Санльехи та Вінаі Венкатсхем. На посаду технічного директора призначають Еду Гаспара. Але порядок у клубі так і не з'явився. Питання з продовженням контрактів всіх провідних гравців не вирішене до сьогодні. А нелогічні трансфери продовжували та продовжують відбуватися. Так, з останнього, в той час як Санльехи вишукував 80 млн на Пепе, Еду привів у клуб юного та дешевшого Мартінеллі. Про підписання пенсіонерів Луїза і Сократіса разом з молодими Марі, Тірні та Салиба не хочеться повторюватися.

У Раді директорів за останній час теж було не спокійно. Пам'ятайте спори Усманова і Кронке? Росіянин навіть збирався запропонувати американцеві солідну компенсацію за акції. Але до офіційної пропозиції, схоже, справа так і не дійшла. Тим часом, Рада директорів призначає нового президента клубу, а у цей час мовчазний Стен стає мажоритарним акціонером та вводить в Раду директорів свого сина Джона Кронке. Джон з цього моменту частіше стає залученим в прийняття ключових рішень клубу і відвідує стадіон під час ігор.

Вся ця анархія в керівництві продовжила стабільне падіння клубу. А в такому хаосі не може бути чіткої концепції розвитку. Все те, що вміло маскувався раніше старим Венгером, стають помітними і явним.

Так, наприклад, в клубі, де до складу тренерського штабу завжди входили захисники, систематично спостерігається проблема з грою в обороні. Пара центральних захисників, що постійно змінювалась при Емері не набула стабільності й при Артеті. Крім того, при грі в обороні, пресингу та відборі м'яча гравці продовжують здійснювати однакові помилки сезон за сезоном, що говорить або про некомпетентність відразу трьох тренерських штабів, або про некомпетентність гравців.

Дірки в центрі захисту часто закривалися гравцями, які купувалися для гри на фланзі (Колашинац, Монреаль). Купівля вайлуватого Колашинаца і ветерана Ліхштайнера для такої гри не витримує ніякої критики. А після повернення Монреаля в рідну Іспанію і перехід Бельєріна у світ вегетаріанства і моди, кращими на цій позиції в команді стали номінально атакувальні півзахисники. Нездатність скаутської служби знайти вихід з цієї проблеми, стала маскуватися схемою у три центральних захисника.

У роботі з контрактами гравців і підписання нових став спостерігатися повний хаос. Особливо помітний він у питанні побудови гри в середині поля. Клуб пропонує солідний оклад улюбленцю Венгера Озілу, але не знаходить гроші на продовження контракту з Ремзі. Під питанням залишаються контакти ще двох лідерів Аубамеянга і Ляказета. У компанію до дорогого у всіх сенсах Пепе, як я вже говорив, придбаний Мартинелии. При цьому залишається невизначеними ролі в клубі Мхітаряна, Сака і Нельсона і Нкетії, які грали на цих позиціях.

Не маючи можливості запропонувати повноцінний контракт Себальосу, маючи в резерві безкорисних Уілока та Озіла, клуб продовжує шукати варіанти на позицію десятки. А скільки гравців пройшло через клуб на позицію вісімки? А саме з цих гравців починається будівництво команд Емері та Артети. У підсумку єдиним, хто пережив нескінченні експерименти з центром півзахисту Венгера, Емері та Артети, став Граніт Джака. З боку все це виглядає як спроба косметичного ремонту тріщин в опорній стіні, в якій видно вулицю та давно гуляє вітер.

І такі експерименти істотно впливають на зарплатну відомість. Так, наприклад, компанія, що грає у складі з Озіла, Мавропвноса та Сократіса обходиться клубу тільки у вигляді зарплат трохи більше ніж 2 млн в місяць. Додамо до цієї цифри ще й Торрейру, Колашинаца, Уилока, Гендузі, Холдингу, Пепе і Найлза, що не отримують стабільного місця в стартовому складі Емері та Артети, то отримаємо ще стільки ж. А якщо врахувати Мхітаряна і Эльнени, які не грають нині за клуб, і молодих, але вже давно не перспективних юніорів, то можна сміливо округляти до 5 млн щомісяця (60 млн в рік). Враховуючи, що середній термін контракту гравця Арсеналу становить 3 роки, маємо цілком солідні для якісного посилення, як мінімум захисту, 180 млн.

А про роботу медичного штабу взагалі не хочеться говорити. Кількість м'язових травм залишається стабільно високим. Крім того, свіжі є спогади про травму Касорли та скляного Уилшира. У наші дні цей список поповнюють Чемберс і Мартінеллі. Історія з останнім взагалі унікальна. У якому ще топ клубі рішення про операцію на коліні приймається протягом двох місяців? Не хочеться вірити, що у клубу немає грошей навіть на якісну діагностику. Просто хтось сподівався отримати гравця раніше потрібного для відновлення терміну. Але дива не сталося.

Всі ці рішення не залежать від акціонера. Вони приймаються на місцях людьми, призначеними радою директорів і президентом клубу керувати командою. А ось ще одне питання, яке хочеться задати. Чому не згадують про керівництво в цілому і про жадібного акціонера зокрема, коли мова йде про жіночу команду Арсеналу. Команда, за більш ніж 30 років з моменту свого створення принесла в музей вже більше ніж 50 титулів і кубків, у тому числі перемогу в Лізі Чемпіонів. Скільки титулів чемпіонів виграла чоловіча команда з початку 2000 року? За цей час жінки 9 разів вигравали жіночу Англійську Прем'єр Лігу і тричі Супер Лігу, реорганізовану у 2010 році з Прем'єр Ліги. При цьому, витрати на утримання і зарплати жіночої команди істотно нижче за чоловічу.

Поставте себе на місце людини, яка інвестує свої гроші. В яку з команд Арсеналу ви б вклали більше? Чи готові Ви ризикнути своїми власними заощадженнями, витративши їх на клуб, прибуток якого продовжує стрімко скорочуватися? Чому тільки ви повинні за все платити? Хіба клуб не зобов'язаний підписувати рекламні контракти, активно продавати бренд в інші країни, заробляти на продажу або перепродажу гравців, отримувати дохід з медіаправ і за стабільну участь у топових європейських турнірах. Хіба клуб не має сам вчиться заробляти гроші та шукати інших вигідних інвесторів і спонсорів. Якщо клуб не прагне до цього і чекає тільки ваші гроші, щоб перекрити черговий провальний сезон, ви готові інвестувати в такий проєкт?

А тепер поговоримо про гроші, а саме про витрати на трансфери. На малюнку вище узагальнена інформація ресурсу Тransfermarkt по видатках на придбання нових гравців і доходів від продажу наявних для деяких європейських клубів у порівнянні з Арсеналом. Інформація приведена за період 11 крайніх сезонів. В таблиці враховувалися англійські клуби, які зуміли здобути чемпіонство в Англійській Прем'єр Лізі або вдало виступали в Лізі Чемпіонів та Лізі Європи за вказаний період. Для порівняння наведені й кілька команд з інших чемпіонатів, які змогли досягти успіхів. Важливим для аналізу є так званий "трансферний баланс" клубу. Фактично це різниця між витраченими та заробленими на трансферному ринку грошима. Якщо за результатами сезону цей баланс негативний (виділено червоним), то клуб витратив більше, ніж заробив. Позитивний баланс (виділено зеленим) означає протилежне.

Перше на що я звернув увагу, це приблизна рівність такого балансу в Арсеналу та Баварії. Але результат трансферної політики мюнхенців значно якісніше Арсеналу. Арсенал програє за цим показником навіть скромному Лестеру. Лисам, щоб стати чемпіоном і зіграти в 1/4 фіналу Ліги Чемпіонів, на відміну від Арсеналу, було витрачено приблизно у 2 рази менше грошей. Разом з тим, Боруссія, Порту та Аякс змогли не тільки краще виступити в Європі, але і стабільно заробляти на трансферному ринку. Успішні виступи іспанських клубів в Лізі Європи, разом з хорошим трансферним балансом, також свідчить не на користь Арсеналу. Порівнювати успіхи Арсеналу з Челсі, Ліверпулем і двома клубами з Манчестера навіть не має сенсу.

Але це тільки вершина айсберга. Якщо подивитися на статистику виступів команди, заглянути в очікувані голи й очки, порівняти кількість набраних очок з попередніми сезонами, то видно регрес канонірів. Гра під настрій, провалені відрізки практично в кожній грі й навіть серії з декількох ігор, відсутність мотивації та дисципліни гравців стало візитною карткою клубу. Про це вже писали багато та обговорювали багато. Гравці можуть зібратися і видати відмінний футбол, але провалитися в наступній грі з аутсайдером. Все це повторюється як мінімум в останні 10 сезонів, а зміни в менеджменті, тренерському штабі й придбання нових гравців ситуацію не покращує.

Фактично Арсенал показує найгірший сезон за останні 20 років. І далі буде тільки гірше. Проблеми Арсеналу можна закрити не тільки успішним трансферним вікном і великими інвестиціями. Вони набагато глибше і вимагають системного підходу. Арсеналу потрібно визначитися зі своєю філософією, а не бути футбольним хамелеоном, доношуючи чужі ідеї. Раді директорів необхідно знайти нарешті менеджера здатного продавати Арсенал, підписувати вигідні контракти зі спонсорами та збільшувати прибуток коштом реклами. Клуб повинен навчиться не тільки привертати інвестицій, але і вигідно інвестувати самостійно. У нову стратегію розвитку, в нові ідеї тренерського штабу, в якісну роботу скаутської та медичної служб. Розуміючи цей шлях, можна поставити нарешті завдання на сезон або на кілька сезонів. Тренерській штаб, виходячи з поставлених завдань, повинен нарешті навчитися позбавляться від тих, хто відбуває свої контракти. Тренер і його помічники повинні пред'явити кожному гравцеві вимоги до його гри, рівнем вправності, дисципліни та мотивації на полі. Саме системний підхід до розв'язання проблем допоможе Арсеналу. А інакше шанс оновити черговий антирекорд, вилетівши з елітних дивізіонів вперше з 1919 року для цієї команди стане цілком відчутною реальністю. І тоді команду не врятують гроші не тільки мовчазного Стена, але і банку Англії.

У статті використані матеріали інтернет ресурсів: premierleague.com, arsenal.com independent.co.uk, transfermarkt.ru, uncensoredarsenal.com.