Спартакіада для двох спортсменів від Української Прем'єр Ліги

Мультики для дітей, переглянуті дорослою людиною, іноді набувають іншого змісту та сюжету. У дитячому віці ніхто не фокусується на деталях, моралі та повчальному змісті, а простіше сприймає сюжет. Переглядаючи напередодні мультфільм «Смішарики» на Ютуб, я звернув увагу на епізод «Спартакіада». В ньому двоє героїв вирішили влаштувати для інших так звані «Олімпійські ігри». Відсутність спортсменів було обґрунтовано особливостями сучасних правил. Організувавши навіть церемонію відкриття та естафету вічного вогню, вони переконали інших, що за іграми спостерігає увесь світ. Встановлюючи особисті рекорди, всі почали вірити у те, що вони є видатними спортсменами. А коли правда стала відомою, організаторам довелось виправдовуватись та пояснювати ображеним, що вони хотіли привчити всіх займатись спортом та піклуватись про своє здоров’я.

Той мультик нагадав мені становище в Українській Прем’єр Лізі. Ті, хто цікавиться чемпіонатом України трохи більше ніж 10 років, пам’ятає Дніпро Кучеревського або Рамоса та Металіст Маркевича, які шуміли у Кубку УЄФА (нині Ліга Європи). Багато хто пам’ятає 1/2 фіналу цього кубку, де Шахтар переміг Динамо. Ну і звісно ж два фінали Шахтаря та Дніпра. Тоді, як і тепер, УПЛ є чемпіонатом, де домінують дві команди. Єдине, в чому завжди була інтрига, так це у бобрі за бронзу. Ліга постійно вигадувала дивні зміни, щоб додати інтриги, але продовжувала залишатися лігою двох команд.

А потім почались всім відомі події. Замість Дніпра з’явився Дніпро 1, а замість Металіста - Металіст 1925. А скільки клубів зникло з футбольної мапи назавжди? Шахтар більше не грає у Донецьку. А нас всіх продовжили переконувати, що новий формат буде краще для усіх в нинішніх умовах. Ліга знову повелась на ідею двох команд. Як показав час, проблема далеко не в відсутності інтриги.

Я був одним з тих, хто вважав скорочення та сучасний регламент змагань кроком вперед. Але тільки тепер я розумію, що проблема не в кількості та силі команд, а в організації турніру. Чемпіонат нагадує мені сюжет мультика тому, що в нашому випадку двома героями є президенти двох провідних клубів. І вся біда в тому, що вони просто добилися більш комфортного для себе формату чемпіонату.

Нас постійно переконують, що в нас сильний чемпіонат. Але виступи українських клубів у європейських турнірах доводять протилежне. І наведені вище приклади є винятком з правил. Реформами лише маскують системні проблеми в регламенті, організації змагань та відсутності футбольної культури у країні. Якщо говорити відверто, то і ті правила, що діють тепер, є взаємовигідним компромісом лише для двох великих, впливових та всім відомих учасників. І, схоже, які б експерименти з регламентом не робили, турнір продовжить залишатися комфортним лише для них одних.

І все це становище нагадує мені гаражний кооператив. Вступити в нього можуть як володарі дорогих іномарок, так і радянського автопорома. У кооперативі немає чіткого статуту і вимог до членів. Всі зацікавлені у якісному сервісі, а на ділі мають завалений паркан, та єдину робочу лампочку на весь кооператив лише у будці сторожа. Всі знають один одного. І тому всі спори та подібні проблеми вирішуються на загальних зборах більшістю голосів. Але часто так буває, коли одному члену кооперативу не вигідно, щоб на ремонті поваленого паркану заробляв лише інший член. Через розширення гаражу одним, інші змушені змінювати звичний маршрут та робити зайві маневри, об’їжджаючи цей гараж по іншій дорозі. Кожний лобіює лише свої особисті інтереси. Тому в кооперативі досі нема освітлення, дороги давно поросли амброзією, а паркан вже давно розібрали по цеглинах.

Так само і в нашому футболі. Саме через це у Футбольній Асоціації або у Прем’єр Лізі ніколи не буде сильного президента, здатного розв'язувати проблеми, а не транслювати думку двох президентів клубів. Навіщо взагалі потрібна посада, якщо людина на ній нічого не вирішує? А навіть якщо рішення буде прийняте, не факт, що буде виконане всіма членами.

Ось наприклад президент Бундесліги Крістіан Зайферт не питав ні у кого дозволу, а просто сприяв створенню власної медіакомпанії, яка підвищила виплати по телевізійним контрактам у 5 разів. Крім того, лобіювавши інтереси клубів серед уряду та глав федеральних земель, він зумів добитися рестарту чемпіонату першим із топ ліг. Клубам і футбольним вболівальникам швидко пояснили, якщо не буде компромісу, більшість клубів не гратимуть мінімум до осені. А це, спричинило би банкрутство багатьох клубів, навіть серед клубів Бундесліги. Ліга випустила жорсткі рекомендації, які переважно виконуються клубами. Стверджуються навіть те, що гроші від телевізійних трансляцій, були перераховані достроково, щоб дати можливість клубам дограти сезон.

Все це неможливе для нашої реальності, бо вона дуже близька до абсурдної. Як наприклад с телеправами. Чому неможливо створити аналогічну по структурі німецькій, або англійській компанію, яка б розв'язала проблему? Здавалося, всім на словах вигідно, щоб доходи від телевізійних прав в Україні були хоча б приблизно рівними с топ чемпіонатами. Але клуби звикли до старої та перевіреної схеми, та не бажають заробляти пропорційно. Навіть якщо є реальний шанс заробляти більше. В них є домовленості з певними особами, які незалежно від результатів покажуть певну кількість ігор і заплатить за це відому кількість умовних одиниць. Тим більше ніхто не погодиться на те, щоб гроші контролювала третя особа. Навіть, якщо вона сприятиме збільшенню доходів.

Про розкручування бренду та рекламу в деяких клубах навіть не хочу згадувати. Більшість не працює з уболівальниками та навіть не мають розкручених груп у соціальних мережах. Це ж не коштує мільйони та не потребує надзвичайних зусиль. Навіть Динамо, маючи у своєму розпорядженні майже 70 тис. стадіон, заповнює його на третину. Якщо взяти ціну сезонного абонемента (від 180 до 8 тис. гривень) виходить, що клуб втрачає тільки на їх продажі приблизно 200 млн. гривень. А скільки коштує звичайний білет? Помножте цю суму приблизно на 40 -50 тис. вільних місць і отримаєте ще стільки ж кожного матчу. І це лише приблизні підрахунки. Про що вже казати меншим клубам, які навіть не мають своєї постійної арени.

Всі дивуються ситуації у Першій Лізі, але і Прем’єр Ліга далеко не ідеальна. Всі надіються на те, що за все заплатить акціонер зі своєї кишені. Таких добрих людей, які є фанатами футболу і готові вкладати свої гроші, в нашій країні не дуже багато. В більшості випадків власники сприймають футбол як інвестиції, від яких швидко відмовляються, у випадку отримання збитків. І їх позицію можна зрозуміти. Який сенс вкладати в клуб, який не має стратегії розвитку і не хоче заробляти гроші, а звик лише отримувати їх від власника?

Про яку фінансову стабільність під час атестації на сезон можна говорити, коли навіть на чіткі порушення регламенту в УПЛ та УАФ постійно закривають очі. Саме через відсутність покарання та рівності перед законом усіх без винятку і виникають такі порушення. На прикладі історії з епідемією в Карпатах та слухів про тестування Зорі, очевидно, що у Ліги немає чітких критеріїв для тестування. Вона навіть не спромоглася домовитися про єдиний центр тестування, де кожен клуб міг би проходити тести, а представник Ліги контролювати якість. Кожен клуб сам організовує тестування, а значить фактично доводиться просто вірити на слово.

Інший приклад про академію Олімпійка, для якого чомусь зробили виняток. Всі пам’ятають про обов’язкову участь молодіжних та юніорських команд Прем’єр Ліги у турнірах УАФ. Чому тоді команди Олімпіка не грають у цих турнірах? Навіть Карпати знайшли кошти на U-21 та U-19. Кожна з команд для поліпшення якості чемпіонату давно могла б поставити ці питання на обговорення. Але мій гараж скраю, а більше мені нічого не потрібно. Тим паче, що у більшості членів гаражного кооперативу навіть особисті гаражі давно потребують капітального ремонту.

 Щоб вищезгаданих проблем не було, ліга повинна навчистись заробляти та продавати продукт. Є досвід менш відомих бельгійської та нідерландської ліг. Корисні поради можна отримати з Португалії або навіть у сусідніх Польщі та Росії. Якщо Ліга існуватиме без внесків клубів, вона зможе диктувати умови. Тоді вже клубам доведеться бути фінансово привабливими. Ліга зможе добиватися виконання вимог до стадіонів, або безпеки в самому стадіоні, які вже давно прописані. Але вони чомусь не виконуються та суворо не контролюються. Зникне питання готовності поля чи команди до матчу. У нормальних лігах немає причин для форс-мажору, а є чіткі покарання за порушення. Англійських фанатів дуже давно привчили поводитися коректо у чаші стадіону. А ще в Англії Ви не побачите поле поганої якості навіть у нижчих лігах. І це не лише питання футбольної культури.

Сподіваюсь мій пост прочитає хоча б хтось із керівників українського футболу. Настав час змінювати футбольну лігу. Це не змагання на кубок області, або за приз Ахметова та Суркіса. Це візитна карточка європейської футбольної країни. Досить жаліти клуби. Якщо вони не відповідають вимогам професійного статусу та професіональної ліги, хай грають в аматорах. Скільки б у Прем’єр Лізі команд не лишилося б. І поки УАФ та УПЛ прикладаються шлангами, наш футбол вже давно опускається не лише в інтризі та силі команд, але та у рейтингу УЄФА. Читаючи про те, що умовні Зінченко та Шевченко виховуються у сільських школах на звичайному шкільному футбольному полі, становиться моторошно за майбутнє футболу. Бо в один прекрасний момент український футбол перестане приносити хоча б якийсь прибуток і стане непривабливим для інвесторів. А що до державної підтримки, то навіть коментувати про це хочеться.

У статті використані матеріали офіційного каналу мультсеріалу "Смішарики" на YouTube (http://www.youtube.com/TVSmeshariki) епізод "Спартакіада" (режисер О.Авер'янова, сценарій О. Лєбєдев, художники Н. Треніхіна, О.Фірсова, А. Шмельова, володар ексклюзивних прав компания Smeshariki GmbH) та інтернет ресурсів isport.ua, upl.ua, fckarpaty.com, dfl.de.

Від автора: оцініть якість матеріалу плюсом або мінусом, це необхідно автору для оцінки якості. Діліться думкою в коментарі та отримайте плюс у персональний рейтинг. А також підписуйтесь на блог, якщо матеріали блогу Вам цікаві, щоб не пропустити нові.