Німецький хокей як модель для чемпіонату України

Хокей у НДР був досить популярним, будувалися ковзанки зі штучною кригою, команди з’являлися на світ, як гриби після дощу, а в чемпіонаті зазвичай брало участь від п’яти до восьми клубів. Правда, на фініші перші два місця зазвичай ділили між собою два динамівські колективи – з Берліна та Вайсвассера.

Під кінець 1960-х вони вже брали участь тільки в фінальній пульці, а картина на фініші залишалася незмінною – попереду динамівці. Але потім на горизонті замаячила Олімпіада в Мюнхені, на якій спортсменам Німецької Демократичної Республіки не можна було впасти обличчям в бруд. Тому 8 квітня 1969 року Політбюро Соціалістичної Єдиної партії Німеччини прийняло рішення, згідно з яким було затверджено перелік пріоритетних видів спорту, на розвиток яких у країні передбачалося направити основні зусилля. Види спорту, що не потрапили в даний список, значно урізалися в фінансуванні та державній підтримці, або повністю їх позбавлялися.

Оскільки команди НДР ніколи не входили в число лідерів світового хокею (хоча частенько грали в елітному дивізіоні), то хокей з шайбою в даний перелік не потрапив. Офіційною причиною було оголошено те, що даний вид спорту дуже дорогий і складний, а велика частина екіпіровки для нього, включаючи ковзани, імпортувалася з-за кордону. Характерне висловлювання, зроблене в той час державним секретарем з питань спорту Рудольфом Гельманом: «Ми повинні враховувати кожну копійку в соціалістичній економіці. Для фінансування хокею потрібні кошти, достатні для річної експлуатації двох морських рефрижераторів. Так що, дорогі спортсмени, що нам більш необхідно: хокей або риба?».

Таким чином, майже всі команди були переведені в повністю аматорський статус. Однак, завдяки зусиллям шанувальника хокею голови МВС Еріха Мільке було дозволено залишити дві команди міністерства внутрішніх справ для продовження змагань у вищій лізі НДР – Оберлізі. Залишити в Оберлізі армійську команду з Кріммічау мало можливість також Міноборони країни, але армійське керівництво відмовилося використовувати дану можливість.

Відтак, з сезону-1969/70 в Оберлізі НДР залишилося всього дві команди – «Динамо» (Берлін) і «Динамо» (Вайсвассер). Вони проводили між собою від 6 до 12 ігор за сезон, переможець ставав чемпіоном НДР. З сезона- 1986/87 з метою підвищення глядацького інтересу, формат змагань був змінений: команди стали проводити за сезон серії матчів до трьох перемог. Переможець двох серій з трьох (в останньому сезоні – трьох серій з чотирьох) ставав чемпіоном.

До чого це я? Та до того, що український клубний хокей семимильними кроками наближається до схожого статусу чемпіонату двох команд, хоча за правилами ІІХФ для повноцінного членства національної федерації потрібна наявність повноцінного чемпіонату країни за участю не менше ніж чотирьох клубів. Стільки у нас, здається, ще є, але навіть торішнього варіанту, коли за першість боролися по суті всього дві команди – київський «Компаньйон» та білоцерківський фарм-клуб «Донбасу» «Білий Барс», в майбутньому сезоні ми можемо не дочекатися. «Компаньйон», що завоював чемпіонське звання, заборгував гравцям за кілька місяців, і поки зовсім неясно, коли можуть початися командні тренування. Прямо скажу: картина вимальовується безрадісна. Вкрай безрадісна. Така безрадісна, якої ще не було не тільки в незалежній Україні, а й взагалі з незапам’ятних часів.

Так, бували у нас обрізані чемпіонати, коли команди збиралися в Києві і протягом тижня визначали чемпіона. Було таке, не приховую. Але при всьому цьому залишалася віддушина – команда (а бувало й не одна), яка представляла Україну на якісно іншому рівні. В останні роки такою командою був «Донбас», який поступився в Кубку Гагаріна-2014 майбутньому фіналісту «Леву», можливо, тільки тому, що домашні матчі довелося проводити не в Донецьку, а в Братиславі. До «Донбасу» вітриною українського хокею був «Сокіл», який брав участь у чемпіонах СРСР (де до нього ненадовго примкнуло харківське «Динамо»), Міжнаціональній хокейній лізі, Східноєвропейській хокейній лізі (там же виступало ще кілька київських клубів), вищій лізі чемпіонату Росії, відкритому чемпіонаті Білорусії. Зараз у нас такого флагмана, на якого рівнялися б інші, вже немає…

Зірковий час національних чемпіонатів наступив, здавалося, в 2008 році, коли на старт збиралося вийти 15 команд, на ділі їх виявилося на дві менше, але теж переконливо. 13 команд були поділені на три зони. Але радість була недовгою.

В 2010-му була зроблена перша спроба створити в Україні клуб КХЛ, але київський «Будівельник», наукладавши контрактів з класними гравцями, так до роботи не приступив, оскільки не зумів визначитися, де буде грати.

Однак тим же літом відродився «Донбас», щоб послідовно підніматися вгору – стати першим в Україні, спробувати свої сили в ВХЛ, заявитися через рік у КХЛ і з другої спроби пробитися в плей-офф. І тут усе розвалилося…

Власне кажучи, падіння клубного хокею України розпочалося з краху ПХЛ, а доленосним моментом, напевно, стало зняття з розіграшу переможця першого етапу чемпіонату-2012/13 «Беркута». Після цього чемпіонат України почав падіння вниз, і про появу зірок калібру Андрія Николишина, вівшого за собою «Сокіл» в сезоні-2011/12, можна тільки мріяти.

Торік чемпіонат почали шість команд, але «Вінницькі Гайдамаки провели всього чотири матчі, та після чотирьох поразок, одна з яких з рахунком 0:16, і прохань про перенесення наступних зустрічей – зійшли з дистанції. А змагання п’ятірки перетворилося по суті в дуель київського «Компаньйона», веденого багаторічним тренером «Сокола» та збірної України Олександром Сеукандом, і фарм-клубу «Донбасу» – білоцерківського «Білого Барса», біля керма котрого стояв Олександр Куликов, за плечима якого також була робота з нашою національною збірною, а ще з першим складом «Донбасу», що виступав у ВХЛ. Київські «Сокіл» і «Генерали», а також львівські «Леви» виступали, швидше, в ролі статистів.

Перше місце розіграли «Компаньйон» і «Білий Барс». Кияни, які виграли регулярний чемпіонат, скористалися перевагою свого майданчика, взявши верх у фінальній серії – 3:2. Завоювали чемпіонський кубок і право брати участь у розіграші Континентального кубка. Ось тільки для початку необхідно приступити до тренувань, але перед цим віддати борги гравцям. Ті ж поки не знають, що робити. Раніше можна було працевлаштуватися в Білорусії, але там зараз ліміт – не більше двох легіонерів.

І з рештою команд ніякої ясності. Була надія, що щось вийде у новоствореної Української хокейної ліги, але…

В середині липня Федерація хокею України виступила із заявою про готовність провести чемпіонат. З тих пір ніякої нової інформації. Втім, час ще є. Торік чемпіонат почався аж 28 жовтня.

Євген Білозеров, Спорт-Експрес в Україні

Переклад Kovzanka.com

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Ковзанка
+16
Написать комментарий
Реклама 18+