НЕінтерв'ю. Фанат «Аталанти» Джовані

Випадковості не випадкові. Вкотре переконуюсь у цьому після чергового виїзду на Лігу Чемпіонів у Харків. Якщо пару років тому знайомство з вболівальником "Роми" я сприйняв, як новий цікавий досвід спілкування з людиною, яка представляє іноземну фанатську культуру, то цього разу я ледь не навмисне шукав таку розмову. Адже якщо вустами немовляти промовляє Істина, то з вуст фаната можна почути, чим живе футбол команди, за яку він вболіває.

Одинадцяте грудня, середа. 15:58. До вирішального матчу "Шахтаря" в Лізі Чемпіонів залишається трошки більше 4 годин. До зустрічі з найкращим футбольним журналістом Харкова - трошки більше двох. Цього разу у Харків на "Шахтар" приїхали з Андрієм krotом. Скуповуємось у фан-шопі донецько-харківського клубу і сунемось на Майдан Конституціїї. Піша прогулянка Харковом ранньої зими - задовлення сумнівне, але радує, що не холодно і немає опадів.

Вирішуємо згаяти трохи часу, організувавши перекус з пряниками і чаєм. Жартуємо, чи дозволять стюарти пронести термос на стадіон, все-таки не шалик "Динамо", провокацій не повинно бути. Поки гріємось, нам відкривається картина, сповнена болю, страху, нерозуміння і тваринної жорстокості: десяток бритоголових молодиків блискавично накидуються на двох чоловіків, судячи з криків - іноземців, валять на землю, місять їх пару секунд і так же швидко тікають з місця злочину з криками "Это город Харьков!" Все відбувається настільки стрімко, що не встигаємо зреагувати навіть. Молодиків уже і слід простив, іноземці підводяться і обтрушуються, видимих травм немає. Ми вражені, але за останні роки уже можна було б і звикнути до такої тваринної поведінки людей, які звуть себе українськими фанатами. O tempora o mores?

****

Проходить пару хвилин і до нашої лавки наближаються двоє чоловіків. Чорно-сині шалики і шапки, великі рюкзаки за спиною, написи на куртках італійською видають в них приїжджих на матч "бергамасків". Ведений природньою цікавістю звертаюсь до одного з них, крупнішого і у смішній шапці: "Are you from Italy?" Чоловіки спочатку дивляться насторожено, оцінюють загрозу, яку ми можемо становити, і вирішують, що вона мінімальна(небезпідставно) - зав'язується розмова.

На виїзд у Харків Джовані, його друг та інші фанати добирались літаком. Задоволення не з дешевих, тому що довелось летіти чартерним літаком. Напередодні з'явилась інформація, що через погані погодні умови частину фанатів висадилась у Києві, звідки довелось потягом добиратись до Харкова. До речі, ми переконались у цьому на власні очі: в ранковому "Інтерсіті" наткнулись на італійський чорно-синій десант. Оскільки ціни на авіаквитки кусались, то змогло приїхати не більше шести сотень фанатів, в той час, як в Манчестер і Загреб їздило по декілька тисяч.

На фоні авіаквитків, ціни на матч здались по-смішному маленькими. Це ж стосується і українських цін загалом. 8-10 євро за квиток на матч для іноземця - приємна несподіванка. Згадую минулорічне знайомство з фанатом "Роми", який з радісним обличчям і обручкою на пальці ледь не дякував за те, що у нас такі дешеві ціни на послуги жінок за викликом. Легалізовуйте вже проституцію, іноземні інвестиції в український бюджет і все таке...

Активно цікавились, скільки часу їхати з Харкова до Донецька. Скрушно хитали головами, коли мова торкнулась теми війни і поспівчували, що нам дістався такий сусід. Власне, те, що на співчуттях реальна допомога часто і закінчується,уже і не дивує, правда? Ще одна порція співчуттів - футболістам "Шахтаря", які живуть на два міста, змушені грати за межами рідного міста і не на своєму стадіоні.

До речі, тема чужого стадіону для нас спільна. "Аталанта" вимушена проводити матчі єврокубків на "Сан-Сіро", тому що їх домашній стадіон не відповідає вимогам УЄФА для проведення там міжнародних матчів. Але хлопці оптимістично налаштовані і вірять в Антоніо Перкассі - президента, який обіцяв, що вже за декілька сезонів "Аталанта" в єврокубках гратиме вдома. До речі, саме з ним вболівальники пов'язують останні успіхи клубу. Перкассі вкладає гроші в академію, розбудовує інфраструктуру і проводить гучні трансфери.

Як Руслан Малиновський, наприклад. Його ліву ногу називають не інакше, як "bomba": захоплюються дальніми ударами і згадують гол у ворота Елласа з Верони. Самому Руслану пророкують світле майбутнє у клубі, на нього покладають великі сподівання і чекають на нові досягнення з "Богинею". Дозволяємо собі похизуватись тим, що це - вихованець "гірняків", як і Олександр Зінченко, який грає на ще одного суперника "Аталанти" і "Шахтаря" в групі ЛЧ - "Манчестер Сіті". Італійці кивають і тут починається чи не найцікавіше. Виявляється, що...

...той же Джовані максимально обізнаний щодо справ українського футболу! Згадуючи про ще одного екс-гравця УПЛ Папу Гомеса він зазначає, що той непогано грав за "Металіст", який потім зник(Джовані активно жестикулює руками і робить губами "Пууууф!") Відповідаємо, що це справа рук місцевого бандита, який втік в Росію і перебуває зараз там. Італійці з розумінням і посмішками кивають головами. Джовані ж продовжує ділитись знаннями про наш футбол. З однаковою неприязністю обговорюємо з ним трансфер Пауло Фонсеки в "Рому", погоджуємось, що за 31-річоного Тайсона важко щось виторгувати в італійських та і європейських грандів взагалі, згадуємо і про керманича нашої національної команди Андрія Шевченка. Коли запитую італійців про їх очікування від ЄВРО-2020, то...

...цілком неочікуваною виявляється прагматична думка, що у них зараз дуже молода команда, яка не претендуватиме на перемогу. Обігрувати Вірменію і Фінляндію у відборі - це одне, але на Євро будуть зовсім інші фаворити, Італія точно не в їх числі. Питаємо, чи вболівають вони за збірну так же сильно, як за клуб. І тут знову повз. Так, Італія - це національна команда, всенародна, але клуб на першому місці. До того ж важко вболівати за збірну, якщо до неї не викликаються гравці з твого улюбленого клубу. Якщо ти граєш не за "Ювентус", "Наполі" чи "Інтер", то до збірної тобі дороги немає і як кандидата тебе починають розглядати тільки в разі переходу до одного з вищеназваних клубів. Нічого не нагадує?

Щодо потенційного підсилення "Аталанти" гравцями "Шахтаря" Джовані скептичний. Просимо назвати найнебезпечніших гравців у нашому складі - теж розводить руками. Питаємо, кого ж Джовані вважає сильнішими в цій групі: нас чи хорватів. Італієць підіймає праву руку над головю і каже, що це "Шахтар", ліву опускає нижче грудей, мовляв різниця у класі колосальна. Дивуємось, адже від хорватів бергамаски отримали аж чотири. Джовані пояснює це хвилюванням через перший матч "Аталанти" в Лізі Чемпіонів - банально тремтіли ноги перед стартовим свистком. А потім уже "Аталанта" розганялась по ходу турніру.

Згадуючи сцену, яку побачили перед зустріччю з нашими новими знайомими, не можемо не поцікавтись, чи не було сутичок ультрас італійців з нашими. Джовані відповідає, що ніяких бійок чи небезпеки. Навпаки, українці - миролюбиві і приязні. А ось на виїзд в Загреб їхали, як на битву... Джовані багатозначно замовкає, а його очі блищать.

За інші італійські клуби в єврокубках ніхто не вболіває. Навпаки, радіють кожній поразці і вильоту. Але за кого точно тримають кулаки, то це за...нашого минулорічного кривдника - Айнтрахт з Франкфурта-на-Майні. Розповідають, що Бергамо і Франкфурт - міста-побратими, коли "Аталанта" пару років тому пробилась в єврокубки і їхала на виїзд в Дортмунд, то до бергамасків приєднались німецькі побратими. Щоправда, перемогти тоді не вдалось, матч закінчився 3:2 на користь "Борусії".

Темрява падає ковдрою на плечі Харкова. Наші нові італійські друзі прощаються: на 17:00 у них загальний збір, з Майдану Конституції вони маршем рухатимуться до стадіону. На площу вже стікаються чорно-чорні струмки фанатів: хтось вже напідпитку, хтось заграє до молоденьких харків'янок, які злякано пробігають повз, хтось палить і сміється. Обіймаємось і робимо фото на згадку. Бажаємо бергамаскам удачі і хорошої гри, італійці на фарт просто бажають успіху. За пару годин хтось з нас сміятиметься і радітиме виходу в плей-офф Ліги Чемпіонів, а хтось поїде додому засмучений. Джовані перед прощанням показує фото сина на телефоні і дивується: всього п'ята година вечора, а вже так темно. Відповідаємо, що це велика удача, що вони не застали знамениті українські морози. Чао і бай-бай, розходимось.

****

Після початку матчу хвилині на десятій товариш зауважує, що італійських фанатів хоч візуально і багато на секторі, але поводять себе тихо. Похмуро відповідаю, що вони, зазвичай, активізовуються, коли їх команда забиває перший гол. Слова підтверджуються по перерві... Вітаємо з перемогою, Джовані, приїжджайте ще, але наступного разу просто в гості, нам вистачає своїх богинь і тут.