Чому клуби не повинні дозволяти вболівальникам вирішувати долю емблем
Володимир Миленко – про моду на демократію в українському футболі, яка насправді демонструє лише його непрофесіоналізм.
Володимир Миленко – про моду на демократію в українському футболі, яка насправді демонструє лише його непрофесіоналізм.
«Ілічівець» пропонує усім бажаючим вибрати нову емблему після зміни назви клубу на «Маріуполь», яку теж обрали за допомогою голосування. «Гірник-Спорт» за день до цього представив чотири варіанти нового логотипу, попросивши вболівальників самим визначати кращий.
Все це круто виглядає, але є одна проблема. Клуби віддають право вибору герба в руки непрофесіоналів. Звісно, можна припустити, що серед тих, хто голосуватиме, будуть і професійні дизайнери з маркетологами, але їх голос розчиниться серед натовпу.
Проводячи аналогію із іншими сферами життєдіяльності клубу, можемо сфантазувати, як клуб дає оголошення – ми, мовляв, вибрали чотирьох гравців в першості Кременчуцького району, ось відео їх роботи на зборах, виберіть нам, будь ласка, одного. Подібне оголошення важко уявити. А оголошення про клубний герб – ось, і уявляти не треба.
Більше того, нова емблема зявилась у камянської «Сталі» після того, як клуб запропонував вболівальникам самим її намалювати. Екстраполюючи на справи командні – це як попросити усіх бажаючих знайти в аматорському футболі гравця і привести в команду. Якість варіантів, запропонованих «Гірником-Спорт», і відсутність будь-яких згадок про їх розробника наштовхує на думку, що автором і цієї емблеми є або хтось із працівників клубу (як-то кажуть, мав час і натхнення), або якийсь студент, який вболіває за “Мілан” і трішки знайомий з фотошопом.
В результаті вийшов не лише дивний логотип, а й з помилкою. Згідно із постанови Кабміну від 27 січня 2010 року «Г» транслітерується як «H», тоді як в «G» переходить «Ґ». Тобто назва має бути Hirnyk-Sport, а не Girnyk-Sport. Цим грішать не тільки в Горішніх Плавнях, Gelios та Metalurg тому – чудове підтвердження.
Все це, на мою думку, є підтвердженням того, що «Гірник-Спорт» – як і більшість українських клубів – не розуміє суті клубного життя, необхідності та функцій клубних атрибутів. Не розуміє, що клубний логотип – це товар, за який треба платити гроші. От за нових футболістів клуби платять. Не всі і не завжди, але платять. А нові логотипи чомусь створюють в такому форматі, як «Сталь» чи «Гірник-Спорт».
Це відбувається тому, що якість чи навіть сама наявність емблеми не грає ніякої ролі в клубному житті. В радянські часи команди могли бігати в футболках взагалі без будь-яких гербів. Та що там совок, якщо уже в незалежні часи запорізьке «Торпедо» грало матч вищої ліги в формі суперника (під час вояжу до Києва свою забули вдома) – і нічого, відіграли, а суддя, інспектор і делегат нічого дивного в цьому не побачили.
Клубна емблема, як і клубне життя в цілому (наприклад, дитяча футбольна школа) – це ті сфери, які існують в українському футболі тільки тому, що вони формально мають існувати. Потрібен логотип на футболках? Буде. Але витрачати спеціально на нього гроші стане хіба що «Шахтар» – чи не єдиний клуб в Україні, який хоча б знає, як розвивати клуб, і намагається це робити. Не команду, а саме клуб. У переважній більшості випадків клубне життя обмежується сайтами і сторінками в соцмережах (я не говорю зараз про їхню якість, лише про наявність.)
З іншого боку, такий підхід є цілком логічним. Клуби не заробляють гроші – тож навіщо витрачати на те, що ніколи не принесе прибутку. Тобто проблема насправді не в тому, що той же «Гірник-Спорт» не розуміє важливості якісно зробленого клубного герба, а у відсутності будь-якого впливу якості герба на існування, функціонування і фінансовий стан клубу. І допоки цього впливу не буде, ми бачитимемо подібні історії знову і знову. Там, де футбол не є бізнесом, ніхто не буде платити за те, що можна намалювати за півгодини у фотошопі.
8 лучших и 10 худших эмблем украинского футбола
