В карате теж бувають нокдауни та нокаути
Ви маєте це прочитати!
Від редакції: ви знаходитеся в блозі «КАРАТЕ». Його автор – Станіслав Горуна, який є професійним каратистом і номінований на нагороду спортсмен року-2019 за версією Міжнародної асоціації Всесвітніх ігор. Підтримайте блог плюсами, коментарями і підпискою.
Вітаннячка усім поціновувачам естетики карате та хейтерам «безконтактності» спортивного карате.
Коли в мене запитують «А карате це контактний вид спорту?», завжди вагаюсь з відповіддю. Бо формально ні, а фактично – так. Кажу, що в карате – дозований контакт. Здогадуйтесь самі, що це означає, а я напишу поки про дотичне.
Розбіжність, здебільшого, в розумінні про яке карате йде мова. В 90% випадках, якщо людина запитує в мене про це, то вже з самого запитання стає ясно, що вона розуміє карате десь на рівні мого зацікавлення астрологією, тобто – приблизно на 5 балів з 500… 000!
Рівень обізнаності таких зацікавлених осіб на рівні – «бачив фільми з Брюсом Лі». І, переважно, єдине, що підтримує таку розмову, це взаємна симпатія до слова «карате», що би воно не означало для кожного з нас.
Контекст відповіді часто залежить від того, хто запитує. Якщо прихильник MMA, кіокушин-карате, боксу чи інших видів єдиноборств з «повним контактом», то кажу: «Всі удари наносяться з контролем, але ж ти розумієш, що на великих швидкостях, на яких ми працюємо, нереально все контролювати. Дуже часто всі перевищують рівень допустимого контакту. Часто бувають нокдауни, та і нокаути не така вже і рідкість».
Якщо людина не вкладає жодного контексту в своє питання, то кажу: «Карате це інтелектуальний вид спорту. Задача не зашкодити супернику, а лише означити удар. Попасти рукою чи ногою по відкритій заліковій зоні, показати супернику і суддям, що ти його обіграв».
Де-факто, одна відповідь не виключає іншу, тому обидві відповідають дійсності і це саме те, що відбувається на татамі.
Є правила. Дозований контакт передбачає влучання в ціль (голову або тулуб) рукою або ногою без шкоди опоненту. Мається на увазі таке попадання, яке не унеможливлює і не ускладнює продовження поєдинку. Будь-які спроби дезорієнтувати суперника під час бою шляхом нанесення сильних ударів – карається суддями шляхом попереджень. Оцінка суддею рівня контакту, звичайно ж, є суб’єктивною. Хоча в останні роки все частіше дозволяють працювати більш жорстко. І це доволі приємний нюанс. Чому?
Бо поєдинки стали більш видовищні, більш зрозумілі некомпетентним глядачам, менше стало симуляції і скасованих балів за класні «смачні» попадання.
До речі, дозований контакт стосується лише думаючої частини тіла – голови. Є, звичайно, спортсмени за перевищення дозволеного контакту по яким не варто було б давати попередження, але ж ніхто IQ-тест не здає під час реєстрації на змаганнях. Тому правила стосуються всіх
Нокаути – штука ефектна. І хоч як би потім не співчували спортсмену, але глядачі таке люблять.
99% нокаутів в карате, про які я знаю, були неумисними. Це трапляється через неможливість контролювати відстань між ударною частиною руки/ноги і головою на максимальних вибухових швидкостях, які є в карате. Інколи навіть не потрібно сильного удару, щоб суперник смачно «захропів». Але удар обов’язково повинен бути непомітним.
Це як ситуація з падаючою зіркою, коли тебе питають «Бачив? Зірка впала», але ж ти не бачив; чи потужна блискавка, яку ти пропускаєш, бо дивишся в іншу сторону; або при перегляді футбольного матчу на хвилинку «залип» в телефон і пропустив момент голу. Так само і з нокаутами – їх бачать усі, крім того, хто «зловив плюху».
Нокаутам сприяють різні фактори. Наприклад, різниця в рівні підготовки спортсменів – нижчого рівня атлет може просто не встигати за швидкістю і фінтами сильнішого опонента. Як наслідок, навіть від легкого удару вiн може вже освіжувати пам’ять про свій бій, переглядаючи його запис.
Також, і судді можуть сприяти агресивній поведінці спортсменів на татамі, не оцінюючи їхні попадання. Знаю по собі, як це бісить, коли чітко попадаєш по супернику кілька разів поспіль і жодний не оцінюють на бал. Тоді розумієш, що, мабуть, треба бити так, щоб помітили – тобто сильніше. Не часто, але все ж таки бувають випадки, коли низький рівень суддівства стає причиною травм спортсменів – не оцінюють адекватно дії, не знають, коли вчасно зупинити бій, не дають попередження за заборонені «прийомчики».
В карате нокаути, ясна річ, караються дискваліфікацією. Перемога віддається тому спортсмену, якого нокаутували. Та в той же час, такому переможцю забороняється брати участь в подальших боях. В цілях безпеки для його ж здоров’я (задля уникнення можливих повторних ударів по голові).
Не буду лукавити, за 16 років змагальної практики кілька разів сам «ловив зірочки», але набагато більше разів «вкладав» своїх суперників. Наслідки не з приємних, але і не критичні. Як то співають в церковних хорах: «бу-у-у-удьмо уважні-і-і-і!», а особливо, друзі, під час поєдинків.
Тримайте руки біля бороди.
