Tribuna/Единоборства/Блоги/КАРАТЕ/Ніхто нікому нічого не винен!

Ніхто нікому нічого не винен!

Або про конфлікти тренер-спортмен

Блог — КАРАТЕ
Автор — Стас Горуна
23 декабря 2019, 02:23
8
Ніхто нікому нічого не винен!

Хелоу Піпл!!! Трохи психології вам в стрічку!!! Нехай вона і не дуже професійна 😅

Поговоримо про те, що є в будь-якому виді спорту, не лише в карате. Про те, з чого починається спорт і на чому він тримається, але про що майже ніколи не говорять.

Спорт це завжди «команда», навіть індивідуальні види. Це завжди «союз», інколи «домовленість», інколи «сім‘я»…спорт це зв‘язка тренер-спортсмен!…чи спортсмен-тренер? 

Особисто я поставив би між цими «суб‘єктами» знак = , що передбачає взаємну повагу і довіру. Хтось скаже, що в спорті немає місця для демократії, мол, спортсмен повинен беззаперечно слухати ЩО каже тренер і виконувати це, а інакше толку не буде. Але хіба я говорив, що повага і довіра виключають субординацію?! Ну от...

У своєму інстаграм я якось писав про те, що спортсмен не приносить жертв на користь спорту. Не жертвує сім‘єю, роботою, друзями чи ще чимось, а завжди робить свідомий вибір в межах своїх пріоритетів/бажань. Як і будь-яка інша діяльність, спорт теж зобов‘язує і, в першу чергу, перед тренером, оскільки це людина, яка витрачає свій час, енергію і інтелект на тебе, малолітнього (потім вже і дорослого) «покидька» 😅 

Це, радше, стереотип мислення спортсменів, які не до кінця усвідомлювали короткочасність кар‘єри, не об‘єктивно оцінювали свій вид спорту в фінансовому плані та свої можливості, і по її закінченню, не отримали того, про що фантазували. 

З моїх спостережень, у тренерів (незалежно від виду спорту) теж є маленький грішок-стереотип, на який вони часто нарікають: «тренерство - то не вдячна справа»! Знайомо? 😁

Цікаво, що чим більші амбіції - тим сильніше розчарування спортсменів і тим болючіші нарікання тренерів! (сам чудово розумію ту «біль», тому не хочу нікого образити цією публікацією) 

Спортсмени, які не ставлять високих цілей - не приділяють спорту багато часу -  таких «проблем» не мають; тренери без тренерських амбіцій - лише заробляють такою діяльністю гроші. Тому їх ми одразу відкидаємо. Розглянемо лише спорт високих досягнень (незалежно від виду), бо лише там живуть ці два стереотипи - коли тренери скаржаться на невдячність, а спортсмени - на жертовність. Давайте розбиратись! 😈 Бо, як на мене, справа лише в необ‘єктивності сприйняття та підміні понять.

Починається спорт зі знайомства дитини з тренером. Формат таких відносин доволі простий - комерційний. Тренер надає послугу дитині, а батьки дитини оплачують таку послугу. Часом з першого тренування (емоційно), а інколи лише через кілька місяців (адже вже є якась спільна історія, хоч і коротка), між тренером і спортсменом встановлюється особистісний зв’язок. Звідси і беруть початок всі подальші «радості і невгоди (від слова «не вгодити»)», які так непокоять наших тренерів 😁.

В чому ж ядро всесвітньої несправедливості по відношенню до тренерської роботи? Нарікання на невдячність - поняття адресне і стосується конкретних спортсменів. По суті, це невдоволеність тренера відносинами з його вихованцями. Такі відносини будуються у спортзалах, на ігрових полях, спеціалізованих майданчиках тощо, та навколо тренерської діяльності і самовіддачі спортсмена, і тривають аж до моменту останньої спільної спортивної цілі. 

Наскільки добре тренер працює зі спортсменом, настільки спортсмен викладається на тренуваннях. Особистий вклад тренера в спортсмена НЕпрямо, але залежний від самовіддачі такого спортсмена (поясню це далі по тексту). Ніхто ж не хоче тратити свій ресурс - час і енергію - даремно, тому також виключаємо випадки, коли тренер викладається на повну, а спортсмен «в носі длубає» - бо таких спортсменів тренери, в міру своєї стриманості, ігнорують. 

Получається, що спортивні відносини - це своєрідний бартер. Взаємні зобов‘язання: тренер повинен тренувати (він ж за це гроші отримує! мало чи багато, це вже інше питання - переважно, він сам встановлює вартість своєї роботи), а спортсмен повинен тренуватися (тому що тренер витрачає на нього свій час, енергію і знання, а це, явно заслуговує на повагу та шанування). 

А зараз увага! ВСЕ, ЩО БІЛЬШЕ ЦИХ ОБОВ‘ЯЗКІВ - це ОСОБИСТЕ РІШЕННЯ/ВИБІР ТРЕНЕРА! Така собі своєрідна ставка на забіг! 

Я можу помилятися, але спробую пояснити такий свій висновок (поправте мене в коментарях, якщо пишу не логічно).

Коли дитина приходить на перше тренування, вона є лише однією з багатьох (тренери, за загальним правилом, працюють з групами дітей). З групи поступово виділяються кращі «екземпляри». Такі кращі «екземпляри» привертають більше уваги тренера. І це нормально, тому що в тренерів є свої тренерські амбіції, яких можна досягти лише з кращими із своїх учнів. До моменту встановлення особистісних стосунків з окремими дітьми, давайте не кривити душею, діти є лише робочим матеріалом для тренерів з амбіціями. 

Вони шукають способу реалізувати/задовольнити своє тренерське его. Тут немає місця альтруїзму. Тренер не знає, хто з дітей до нього прийде, не знає, з ким йому доведеться працювати. Наперед, він знає лише свої цілі і мету, крізь призму яких і розглядає дітей, що приходять навчатися в нього. 

Отже, маємо таку залежність: чим вищі амбіції, тим більша готовність тренера вкладати “себе” в спортсмена, і чим більша самовіддача спортсмена на тренуваннях, тим сильніше переконання тренера, що з цим спортсменом можна реалізувати свої амбіції. 

Нарікання такого плану як «все для нього/неї/них робиш, а він/вона/вони програють» можуть стосуватися лише власної роботи. Спортсмен, вкладаючи усі сили в свою підготовку, прагне цієї перемоги не менше за тренера. Які тут можуть бути претензії?! (риторичне) 

Якщо все так просто, тоді звідки ж в багатьох тренерів той неприємний осад в кінці шляху?! Причин кілька:

- проекція особистих стосунків на тренувальний процес (через особисті непорозуміння дається негативна оцінка усій спільно проробленій роботі); 

- переклад відповідальності на спортсмена за недосягнення результатів, коли той не виправдав сподівання; 

- не розуміння причин, з яких спортсмен припиняє тренування або розчарування через не адекватність таких причин;

- ревність за успіхи спортсмена, яких не вдалося здобути тренеру, будучи спортсменом;

- ревність за нерівномірний розподіл “слави” за перемоги; 

_____________________________ (ваш варіант).

Але у будь-якому випадку - як в процесі підготовки і тренувань, так і по закінченню кар’єри спортсмена/тренера - ніхто нікому нічого не винен

В спорті є спільна робота заради спільного результату!!! Успіх, однаково з невдачами, - це спільна заслуга обох. 50/50. Все, що поза спортом - це особисте. На життя спортсмена, як і на життя тренера, впливає багато факторів, які безпосередньо можуть відображатись на тренувальному процесі. Такі речі вартувало б обговорювати, адже вони впливають на негласну домовленість між тренером і спортсменом досягти певного результату. 

Вартувало б…але тим не менше, це сторонні речі, які є поза спортом. Щодо спорту, то, повторюсь, зобов’язання спортсмена обмежуються графіком тренувань і календарем змагань, утриманням від всього того, що негативно впливатиме на спортивний успіх, а зобов’язання тренера - розміром домовленої оплати його роботи та тими ж речима, що і спортсмен.

При всій повазі, але це шлях, який вони вибрали особисто - тому не варто нарікати на труднощі/розчарування, які є, в принципі, у будь-якій професії. І як в будь-якій іншій професії, спорту також властиво накладати свої фільтри на сприйняття. 

Тренери часто попадають під професійну деформацію. Внаслідок цього вони проектують спортзальні відносини із своїми учнями на інші сфери або, банально, на особисті стосунки з ними. Будь-що, що відбувається поза залом - тренер допоміг спортсмену зі школою/вступом в в.н.з., порадами допоміг розібратись в сімейних питаннях чи амурних справах, виручив фінансово, тощо - не стосується спорту. Такі речі треба розмежовувати, тоді не буде путанини в контекстах розмов і зайвих пошуків відповіді на питання “чому?”.

Я, хоч сам не тренер, але розумію хід думок тренера: що відчуває, з ким приємніше працюється, як оцінює роботу спортсмена; тому що сам регулярно проводжу тренування на семінарах, і вмію бачити “очима тренера”. Розумію прекрасно складність цієї професії. 

Тренер - це завжди більше, ніж технічно-тактично-фізичні тренування. Це також і виховання, і тонка психологія, це часом друг, а часом найзліший ворог, який штовхає тебе до межі твоїх можливостей, авторитет і приклад, чий голос чуєш в голові, навіть коли його немає поряд, це і об’єктивний суддя, і це найбільш зацікавлена в твоємо-своємо-спільному успіху людина!!! Це людина, яка просто повинна емоційно і нервово вкласти собою шлях до медалі. Але це не залежить від людини/-ей, з якою/-ими тренеру доведеться працювати. І обмежується така діяльність лише місцем проведення тренувань чи змагань. Це “особливість” такої професії. Це дуже складно. І це дуже ризиковано. Але і у випадку кожного успіху - неймовірно кайфово.

Нарікання на «невдячність» - це нарікання на власний провал або на своє невміння будувати стосунки. Інколи тренери не помічають, що їхні відносини з вихованцями тримаються лише завдяки тренуванням та змаганням, а поза цим - нічого. Якщо не було жодних відносин у вільний від тренувань час, то чого ж «скаржитися» на їх відсутність після закінчення спортивної кар‘єри і заявляти, що таємничий безособовий ХТОСЬ (маючи на увазі конкретних персон) не цінує всього, що було зроблено: «думаєш, він/вона колись згадає, що я для нього зробив?...»

І навпаки, тренер, який отримав бажаний результат, і зміг зберегти хороші відносини зі спортсменом/-ами - ніколи не буде скаржитися стосовно своїх невдач. Спортсмен лише інструмент в його руках. Хіба скульптор скаржиться на свої долота, скарпелі, циклі, клюкарзи чи інші інструменти? 

Аналогічно: спортсмен, який щасливий від досягнутого в спорті - хіба буде озлоблений на всіх, з ким йому довелось працювати для омріяного результату? Очевидно, що ні.

Тому, друзі, шукайте причину невдач в собі. А у випадку успіху - згадайте всіх причетних - від вас не убуде 😉

Піс ту ю, донт фогет ту шер йо лав! (Peace to you, don’t forget to share your love!) 😎

Чекаю Ваших коментів…поділіться своїм досвідом!