Дербі, що залишило присмак чемпіонства: Шахтар - Динамо.

Здавалося б, усе те ж саме: принципові суперники зійшлись у битві за чемпіонство, найтитулованіші команди України вийшли, аби довести власні досягнення, неймовірний шквал емоцій та боротьби, та є одне "але", про яке трішки детальніше.

Через події сьогодення, які відбуваються у нашій країні, донецький "Шахтар" не грав на своїй улюбленій "Донбас-Арені", а переселився у Львів - місто, де серця львівських та київських уболівальників б'ються в одному ритмі. І хоча гірники вже чимало часу живуть у місті лева, проте прихильників їхньої гри виявилось значно менше.

Але про це згодом.

Українське "Ель-Класико" вийшло досить бойовим, відчайдушним та імпульсивними. Обидва колективи аж ніяк не хотіли поступатись один одному в битві за золоті медалі, а тому ніхто не програвав у майстерності та класі.

Атакою на атаку, порушенням на порушення, штрафним на штрафний, підкатом на підкат, команди відповідали одна одній, що робило матч ще більш видовищнішим.

Хоча результат закріпився за сухою нічиєю, та вражень після гри залишилось вдосталь. Протистояння не обійшлось без пристрастей та скандалів, але це все - частина футболу.

Та одним з найважливіших факторів гри були вболівальники, які створили таку атмосферу, що кияни відчували себе наче вдома, а господарі поля після матчу залишились пригніченими.

Особисто від себе скажу, що після кінцевого свистка арбітра я ще довго не могла оговтатись від емоцій, тому що шлях команди Реброва нарешті доходить до золотого переможного фіналу, якого ми так довго чекали.