Tribuna/Киберспорт/Блоги/Ноу Баланса/Інтерв’ю з Віталієм Волочаєм: чому коментаторам в кіберспорті платять більше та як його роками не брали на спортивне ТБ

Інтерв’ю з Віталієм Волочаєм: чому коментаторам в кіберспорті платять більше та як його роками не брали на спортивне ТБ

Ви точно запам’ятали його по Олімпіаді на «Суспільному».

Блог — Ноу Баланса
30 августа 2021, 22:43
44
Інтерв’ю з Віталієм Волочаєм: чому коментаторам в кіберспорті платять більше та як його роками не брали на спортивне ТБ

Ви точно запам’ятали його по Олімпіаді на «Суспільному».

Навряд ви знаєте його в лице, але голос точно може бути вам знайомим. Віталій v1lat Волочай – ім’я мегапопулярне у кіберспорті, але донедавна маловідоме в середовищі класичного спорту. Один з найвпізнаваніших кіберспортивних коментаторів, співзасновник знаменитої у світі esports студії Maincast, піонер кіберспорту в Україні – саме він останнім часом все частіше з’являється в кріслі коментатора класичних видів спорту. І це звучить по-іншому.

Більшість із нас могла познайомитись із Віталієм під час трансляцій токійської Олімпіади на Суспільному. 35-річний коментатор працював на Іграх вперше в житті і, попри це, зібрав непогані відгуки. Саме його голос ви слухали, коли Олена Старікова брала срібло у велоспринті, а Людмила Лузан та Анастасія Четверікова фінішували другими в запливі на каное-двійці.

Журналіст Tribuna.com Микола Решнюк вирішив розпитати Віталія Волочая, як і чому людина, яка зайняла друге місце в рейтингу найвпливовіших дійових осіб кіберспорту на пострадянському просторі, опинилась на території класичного спорту, звідки у нього експертиза і наскільки все це серйозно. Але розмова видалась набагато цікавішою.

«Завжди хотів коментувати Олімпіаду. Ще з 2010 року почав писати різним людям з «Першого національного»

- Як так сталось, що один з найвідоміших кіберспортивних коментаторів пострадянського простору останнім часом все частіше з’являється в ефірі трансляцій класичного спорту?

– Ніколи не приховував, що для мене кіберспорт є сходинкою до класичного спорту. Я є фанатом абсолютно всього спорту, все життя хотів працювати в спорті у будь-якому вигляді. Завжди планував займатись спортивною журналістикою, коментуванням або ще чимось.

Але коли тільки починав працювати після інституту, можливостей потрапити в спортивні медіа чи на телебачення практично не було. То були не дуже приємні для українського ТБ часи. Тому відклав це на потім, і як тільки ці можливості почали з’являтись, почав їх використовувати.

Спорт – моє хобі, з яким я все життя намагався поєднувати роботу. Кіберспорт мені досі цікавий, приносить багато грошей, але я завжди хотів коментувати футбольні, баскетбольні чи абсолютно будь-які спортивні події. Йшов до цього все життя, зараз є там, де є.

- Якщо завжди мріяли про коментування спорту, чому ж тоді вирішили здобувати вищу освіту в КПІ?

– З дитинства було розуміння, що я не зможу повноцінно заробляти на життя коментуванням. Ще тоді, у 2000 році, розумів – футбольні коментатори не заробляють настільки багато, щоб непогано себе почувати. І якщо й буду колись коментатором, це не буде моя повністю фахова робота.

- Яким був ваш перший досвід коментування класичного спорту? З чого все почалось?

– Мене запросили коментувати американський футбол в Києві. В нас є українська ліга американського футболу, і багато хлопців, які там грають, а також керівництво, знали мене по кіберспортивних трансляціях.

В них були матчі на стадіоні «Спартак» у Києві, і мене запросили прокоментувати звідти трансляції кількох ігор. В мене навіть була маленька коментаторська позиція, хоча хто був на цьому стадіоні, знає, що він не має нічого спільного з нормальними аренами.

І от хтось подивився, йому сподобалось. Десь через тиждень мене запросили прокоментувати той же американський футбол, але уже європейської Ліги чемпіонів. І так далі люди почали взнавати, що я можу коментувати не лише кіберспорт, але й класичний спорт.

А на початку 2019 року мені написали з MEGOGO, запропонували коментувати у них баскетбол – вони тоді якраз домовлялись про права на НБА в 14 країнах. Ми довго з ними спілкувались, я не розумів, чому мені так одразу довірили НБА, але в людей була повна впевненість – якщо я можу так заряджати в кіберспорті, то як великий вболівальник баскетболу зможу передати ці емоції.

I в сезоні 2019/20 я вперше сів у коментаторську MEGOGO, відкоментував дебютний матч НБА, і пішло-поїхало. Вже відкоментував штук 200 матчів НБА, плюс футбольну Лігу чемпіонів. Працював ведучим на фіналі ЛЧ.

Після цього мене почали уже запрошувати різні канали коментувати багато дисциплін.

- Тобто, найбільший крок в бік вашої коментаторської мрії допоміг зробити MEGOGO?

– Так, завдяки MEGOGO про мене дізнались у світі спорту, в телевізійному зокрема. Бо американський футбол і ще деякі невеличкі ефіри, куди я приходив, – це таке. Я також записував подкасти, але це не була масова подія.

А от в НБА мені віддали багато матчів плей-офф, і це підняло мене на такий рівень, що тепер представляю себе не лише як кіберспортивного коментатора, але й коментатора НБА.

- Цього літа про вас багато хто дізнався завдяки трансляціям Олімпіади на «Суспільному». Як ви до цього прийшли?

– Робота на Олімпіаді була моєю мрією. Так сталось, що батько любив Олімпійські ігри і взагалі спорт. Я з дитинства, з Атланти-1996, пам’ятаю ці трансляції, це завжди було велике свято.

Я дивився всі види спорту, записники вів, вирізки газетні збирав. Тому завжди хотів коментувати Олімпійські ігри, і почав писати різним людям з «Першого національного», тепер «UA:Першого», ще з 2010 року. Записував удома пробні записи, відправляв їх, намагався якось достукатись. Деколи відповідали, що уже, на жаль, набрана команда коментаторів, але матимуть мене на увазі.

Цього разу я знову написав сам. І Олексій Мандзій (шеф-редактор сайту «Суспільне Спорт» – Tribuna.com) запросив мене прокоментувати чемпіонат Європи з легкої атлетики в березні цього року. Я розслаблено, з експресією та кіберспортивним бекґраундом прокоментував, і їм сподобалось.

Написав їм великого листа про себе, показав приклади роботи, розказав, як я хочу прокоментувати Олімпійські ігри. І мені відповіли, що їм справді це цікаво. Так ми й домовились, що буду коментувати кілька видів спорту. На той момент я мав працювати на двох чи трьох видах, але під кінець Олімпіади вийшло трохи більше.

- Американський футбол, баскетбол, футбол, Олімпіада – звідки взялась ця багатопрофільність? Це ж десятки видів спорту.

– Ще в листі «UA:Першому» писав, що є великим фанатом спорту. Я не проводжу ані хвилини вільного часу без перегляду якогось спорту. Навіть зараз, даючи інтерв’ю, дивлюсь велогонку. В мене нема навіть хвилини, щоб я щось не дивився. І це вже років 15-20.

Тому я дійсно розуміюсь в дуже багатьох видах спорту. Окрім тих, де ставлять оцінки. Гімнастика, батут, синхронне плавання – я в цьому взагалі нічого не розумію. Хоча намагався зрозуміти, чесно.

З «UA:Першим» спочатку домовились, що буду коментувати велоспорт. Це один з моїх найулюбленіших видів, я навіть їздив на змагання, дивлюсь трансляції років 20. Персонально знаю дуже багатьох гонщиків. Тому ми домовились тільки про це. І про веслувальний слалом, де виступала Віка Ус.

Але вже в перші дні Ігор керівництво зрозуміло, що в нас не вистачає коментаторів, а ефірів багато. В перший день я себе добре зарекомендував на велогонці, і на другий день мені додали ще один вид спорту. Потім запитали, чи можу ще волейбол. Кажу: «Блін, волейбол дуже люблю». А потім мене поставили ще на баскетбол, і я навіть відкоментував один футбольний матч.

Та більшість моїх ефірів на Олімпіаді – це були велотрек або веслування. Ці види не дуже складні в розумінні, та й загалом нічого суперважкого не було. Головне – мати великий бекґраунд переглядів трансляцій, розуміння, як саме має працювати коментатор на веслуванні, кінному спорті та волейболі.

Бо буду чесним – багато українських коментаторів чомусь орієнтуються на російську або совєцьку школу коментування, де дуже мало людей вміють правильно вибудовувати сторілайн трансляції. Люди коментують легку атлетику, кінний спорт, водне поло, фехтування і футбол в абсолютно одному темпі, однаково. Не будують структуру трансляції, не розповідають історії так, як би вони самі хотіли це чути. Люди цього не вміють, бо не мають досвіду – не слухають англійські, польські, іспанські трансляції.

Я ж саме це роблю більшість часу, а трансляції російських метрів не слухаю. Тому вдавалось, як мені здається, вибудовувати класні ефіри, починаючи від веслування і закінчуючи чоловічим марафоном, який я сам переслуховував потім. І, блін, це було цікаво.

- А що таке правильно будувати сторілайн в залежності від виду спорту? В чому різниця?

– Поясню на прикладі велоспорту. От була в Японії гонка, тривала шість з половиною годин. Я про цю тривалість знаю заздалегідь, знаю, що у мене буде приблизно шість пауз по п’ять хвилин на рекламу, а весь інший час я буду працювати.

У мене є 150 гонщиків на старті, мені треба заготувати або знати інформацію про половину з них приблизно. Про тих, які на щось можуть претендувати. І є 250 км дистанції від Токіо до гори Фудзіяма. Це дві географічно найвідоміші речі в Японії, а що між ними, люди не знають взагалі. А в мене шість годин ефіру.

Тому при підготовці я складаю структуру. Буду розпочинати з Токіо – що це за місто, коли воно стало столицею, чому воно настільки урбаністичне. Потім плавно переходжу на історію Японії. Як тільки виїдуть за межі міста – почну розповідати про природу Японії.

Паралельно це все перемішую з історіями гонщиків. Хтось з Еквадору, звик їздити в горах. І так далі, я собі розкладаю план ефіру. Навіть не знаю, з чим це можна порівняти. Це як шкільний реферат – тобі треба його написати по пунктах. Ти складаєш скелет, що тобі треба сказати.

Насправді шість з половиною годин мені навіть не вистачило, щоб розповісти все, що хотів. І це тільки здається, що тривалий ефір – це складно. Якщо є що розказати, ти готувався, це не так складно. Кілька годин підготовки, і ефір видається прекрасний.

- Як ці кілька годин вдавалось знаходити в шаленому темпі Олімпіади, на якій вам постійно докидали роботи і бували супернасичені дні?

– Був великий сегмент підготовки до Олімпійських ігор. Десь за два тижні до них я взяв відпустку на основній роботі в кіберспортивних трансляціях, почав активно готуватись. Це означає передивитись всі можливі старти у велоспорті, маутенбайку, веслуванні. Останні чемпіонати світу, Європи, Олімпійські ігри. Все для того, щоб не просто пам’ятати результати, але бачити цих спортсменів, почути, що про них говорили англомовні коментатори. 

Під час самої Олімпіади, особливо в командних видах, де ти не знаєш, матч яких суперників тебе чекає післязавтра, готуватись було нереально. Я працював тільки на тій базі, яка була в мене до Ігор.

Додому я приходив у п’ятій вечора, лягав спати, прокидався о 23:30 і снідав. Була ще десь година часу, щоб зайти в базу даних Олімпійських ігор, роздрукувати останні стартові протоколи. Також поки я спав, дружина допомагала мені, вона теж добре розуміється в спорті. Наприклад, готувала інформацію по найкращих марафонцях чи останні новини про жіночу збірну США з волейболу. В мене просто не було часу зібрати цю інформацію.

Важко, але коли ти про це мрієш все життя, то не втомлюєшся. Ти хочеш ще більше розказати людям. Донести, що велотрек – це класний вид спорту. Його цікаво дивитись. 

- І при такому графіку, окрім ефірів, ви також вели щоденну рубрику «Олімпіада за 300».

– Спочатку ми домовлялись, що я буду коментувати велоспорт, велотрек і ще деякі ефіри з веслування. Тобто, буду зайнятий десь по три годинки в день. I то не у всі дні Олімпіади. Такий був початковий план. Тому ми з Олексієм Мандзієм домовились зробити ще таку рубрику. Бо люди не мають можливості дивитись всі Ігри.

Я готував текст, Катерина Годунова (журналістка «Суспільне Спорт» – Tribuna.com) допомагала мені їх редагувати, і в кінці дня ми записували. План був такий, що я не буду сильно втомлюватись. Але потім замість трьох годин ефірів і двох видів спорту у мене стало 16 видів і деколи по 16 годин ефірів. Проте «Олімпіаду за 300» треба було робити далі – люди були вдячні за це. Ми вже навіть домовились продовжити це на зимовій Олімпіаді.

- А у вас уже настільки довгостроковий контракт зі «Суспільним»?

– Ні. Я працював на цій Олімпіаді і ще буду коментувати Паралімпіаду за сумісництвом. Не працюю постійно ні на «Суспільному», ні на «UA:Першому». Ми домовились, що поки в мене є вільний час, я буду коментувати. Ту ж Паралімпіаду я буду коментувати не повністю, бо в мене є основна зайнятість.

Щодо зимової Олімпіади, то ще не знаю, чи буду її коментувати. Сподіваюсь, мене запросять. Але «Олімпіаду за 300» будемо робити точно.

- У вас багаторічний коментаторський досвід у кіберспорті. Чи було за цей час щось подібне за насиченістю як ця Олімпіада?

– У 2011 році в мене був один з найкрупніших турнірів, The International 1. Це був перший крупний турнір з 1 млн доларів призових. Один з найісторичніших турнірів. І там була проблема – запросили працювати на місці багатьох коментаторів, але деяким хлопцям не дали візи. Тому я поїхав туди один і коментував шість днів по 12 годин поспіль.

Після цього думав, що такого в мене більше не буде. Але на Олімпіаді в мене було 16 днів, деякі з яких тривали по 13 годин. Так просто склались обставини, а в мене енергії вистачало на все. Навряд таке колись повториться.

Сподіваюсь, що народу сподобалось. Судячи з відгуків, які мені писали знайомі та незнайомі, народ кайфував від ефірів.

- А хейтерські відгуки були?

– Хейтять всіх і завжди. Особливо коментаторів, особливо футбольних і біатлонних. Коли я починав з НБА, критики було дуже багато. І от в перші дні Олімпіади в мене були великі проблеми зі словниковим запасом, з русизмами через невеликий досвід роботи в ефірі українською мовою. Тому я був упевнений, що мене будуть розносити в інтернетах.

Але більшість писали: «Так, були русизми, він помилявся у фактажі, але загалом це було круто». І впродовж Олімпіади я бачив усе менше хейту. Мене це здивувало, я до такого не звик. Звик, що розносять від А до Я.

Тут треба подякувати багатьом, хто допомагав мені за кадром. Той же Андрій Столярчук – ніхто не знає, але він працював на цих Олімпійських іграх, був керівником відділу коментаторів. Консультував нас, щодня був за кадром, підказував. Прямо під час ефіру писав: «Віталік, зверни увагу на це. Заміни ось це слово таким. Менше ось це використовуй».

Мені дуже допомагали й інші колеги. Ігор Бойко, який коментує на Setanta англійську Прем’єр-лігу, бельгійський футбол і так далі, теж багато підказував. І по ходу Олімпіади я став помічати, що мені легше дається. Під кінець Ігор, останні кілька днів я скільки не читав у інтернеті, хейту не бачив.

- Як на вашу роботу на Олімпіаді відреагувала кіберспортивна тусовка?

– Класно. Я завів телеграм-канал «Професійний фанат спорту», яким я себе вважаю. Цей канал не рекламував ніде, просто порозкидав по своїх кіберспортивних соцмережах. І у відгуках люди писали, що були в шоці.

Режим роботи кіберспортивного коментатора дуже відрізняється від спортивного. Але виявилось, що кіберспортивний драйв можна перенести на такі здавалось би не дуже видовищні види спорту як веслування на байдарках і каное. І люди раділи цьому. Тепер супердалекі від спорту люди запитують мене, коли і що чекати далі, які види я ще можу прокоментувати.

В цьому я бачу свою соціальну ціль, про яку не раз говорив. У мене багато підписників з кіберспорту, в сумі з усіх соцмереж 300 тисяч. Якщо з них 10% я зможу призвичаїти до класичного спорту, а якийсь процент з них почне ще й займатись ним, це буде для мене найголовнішим досягненням. Або якісь спонсори з кіберспорту почнуть підтримувати не найпопулярніші види спорту. Я буду далі цим займатись.

Взагалі кіберспортивна аудиторія дуже потрібна класичному спорту. Середня аудиторія трансляцій Олімпійських ігор на «UA:Перший» – чоловіки віком за 50 років. Найбільша частка за переглядами у чоловіків 50-55 років. А от частка аудиторії віком 14-25 років була маленька. Цих людей якось потрібно приваблювати класичним спортом.

Міжнародний олімпійський комітет уже зробив перші кроки – додав сноубординг, скейтбординг, ВМХ. Тобто, молодіжні види спорту, які підняли інтерес до Ігор. Скейтбординг в Америці на цій Олімпіаді дивились мільйони людей. І в нас цей інтерес буде рости.

Мені подобається ідея переплести аудиторію кіберспорту і класичного спорту. Як і кажу, в цьому бачу свою соціальну місію.

«В кіберспорті коментатори отримують приблизно у 2-3 рази більше. Подекуди навіть в 5-7 разів»

- Чим саме відрізняється коментування кіберспорту і класичного спорту?

– Кіберспортивна аудиторія зазвичай дуже сильно в темі виду, який ти коментуєш. Якщо ти коментуєш Counter-Strike і в тебе 200 тисяч глядачів, з них тільки 10 тисяч не розуміє гру ідеально. Коли ти коментуєш футбол, тільки 5% глядачів розуміють, хто такий інсайд. А 95% – це казуальні глядачі, які прийшли після роботи, увімкнули телевізор і дивляться.

Це дуже велика різниця. В кіберспорті ти зовсім по-іншому відпрацьовуєш, не можеш здивувати глядача фактажем, маєш брати емоціями. Відпрацьовувати більше як шоумен, бо люди й так прекрасно розуміють, що діється.

У класичному спорті в тебе зовсім інша позиція. Є дуже класна фраза Вадима Скічка: «Головне завдання футбольного коментатора – не заважати дивитись футбол». Це суперправильно. В кіберспорті тобі треба допомагати дивитись гру, а в класичному спорті ти розповідаєш, з чого складається велосипед, наскільки це дорого і так далі.

Різниця у підходах дуже серйозна, і я навіть не знаю, котрий з них мені ближчий. Але коли я переніс цю експресію з кіберспорту в класичний спорт, це сподобалось. Проте я все ще буду шукати баланс між спокійним веденням ефіру з фактажем та емоціями. В мене ще не така велика дистанція, щоб зрозуміти, що потрібно нашому глядачу.

- Ви згадали, що багато українських спортивних коментаторів орієнтується на російських колег. Як це виправити і куди взагалі рухатись?

– В нас дуже цінують досвід у коментаторстві, молодому пробитись непросто. Хоча серед молоді багато талановитих. Макс Діденко, який працював на Олімпійських іграх, коментує бокс. Йому 22 роки, здається. Це геніальна людина, він настільки круто передає атмосферу, ти сам переносишся на ринг. І не важливо, що бій зімбабвійця і мадагаскарця. Тобі капєц як цікаво.

Таким треба більше давати шанси. З нуля ми можемо мати легенд. Як умовний Влад Шалота, якого рік назад ніхто не знав, а тепер він коментує фінал Євро. Нашому цеху потрібно омолоджуватись, а керівникам не боятись запрошувати недосвідчену молодь.

Нашим коментаторам потрібно взагалі викинути з голови таке поняття як совєцька школа коментаторства. Вася Уткін і усіх цих людей. Це застій вже років 20, туди не треба рухатись. Слухайте поляків, іспанців, американців, британців – ось це різниця. Вася Уткін як був найпопулярніший 30 років назад, так і є. Це не те, що нам треба.

- А в чому принципова різниця між радянською школою коментаторства і західною?

– Вона в тому, що совєцькі коментатори працюють як друзі спортсменів. У наших коментаторів теж є така проблема. В совєцькій школі коментування вам завжди будуть казати: «Наш спортсмен виклався на повну. Наша команда – молодці, у них був важкий тиждень. На жаль, вони програли «Боруссії» Менхенгладбах 0:6. Але вони дуже сильно працювали, їм потрібно зібратись».

В той час як польська, британська, іспанська преса перемиє повністю кістки, зверне увагу на фактаж, не буде боятись лізти за словом у кишеню. Це їхня робота – доносити до публіки, що було конкретно не так в цьому матчі чи у цього спортсмена.

Так, є така штука, що коментатор вболіває за свого спортсмена. І у мене теж. Це абсолютно зрозуміло. Але коли українські спортсмени показують жахливі результати, я це так і називаю. Через це, до речі, на цій Олімпіаді до мене були претензії у деяких вболівальників. Я назвав результат нашої жіночої четвірки на байдарці жахливим, бо це був найгірший результат в історії. А мені написали, що я не маю поваги до спортсменів. Я маю повагу до спортсменів, але не маю поваги до цього результату. Не треба брехати людям.

- Знаю, ви також є прихильником коментування саме в парі. Чому?

– Для мене це настільки базово. Не розумію, чому це не працює в Україні. Завжди має працювати два коментатори. Хоча розумію, що не завжди є така можливість, бо треба платити за це гроші.

Коли працює два коментатори, одна людина ганяє м’яч, розказує про те, що відбувається на майданчику чи полі play-by-play, а інша людина є експертом, який розповідає, що сталось у цій комбінації чи атаці. Це абсолютна база, без цього неможливо працювати.

У нас в кіберспорті це як горіхи лускати. Без цього неможливо уявити ефір. Є коментатор, який дає драйв. І коли я переводжу подих, мій колега-експерт, зазвичай колишній гравець, розповідає, що сталось. Так працює спортивне телебачення у всьому світі. Послухайте британський Євроспорт, як вони коментують. Навіть не знаючи мови, ви все зрозумієте.

Не розумію, чому в нас так не працює. При всій повазі до телеканалу «Футбол», коли під час Євро матчі коментували два коментатори, обоє з яких коментують play-by-play, це неправильно. Розумію, що в нас нема колишніх футболістів, які вміють класно говорити, але їх можна виховувати. Якщо ставити Олексія Бєліка чи В’ячеслава Грозного другим коментатором, вони навчаться. І це буде класно, коли ми будемо слухати пару Вацко-Грозний. Це буде набагато цікавіше.

- Як відрізняються заробітки коментаторів у кіберспорті та класичному спорті?

– Буду говорити конкретно про Україну, не про весь світ. Про українські канали та студії. В кіберспорті отримують приблизно у 2-3 рази більше. Подекуди навіть в 5-7 разів більше.

Чому так? В кіберспорті ми цінуємо людину, яка відпрацьовує в ефірі. Ми розуміємо, що робота протягом трьох годин кіберспортивного матчу – це 20-25% загального враження глядача. Може навіть більше. 

У класичному спорті, у футболі зокрема, в нас нема такого розуміння. Якщо не брати до уваги суперподії типу Олімпійських ігор чи чемпіонатів світу або Європи з футболу, коментаторам платять неймовірно мало. Вони працюють за такі гроші, що якби всі знали, то не критикували б їх.

У нас в залежності від каналу, ефіру і часу коментатори отримують від 500 до 1000 гривень за один матч. І це дууууже мало, нереально мало. Хоча, наприклад, щоб нормально жити з сім’єю в Києві, потрібно заробляти явно понад 20 тисяч в місяць. Для цього коментаторам треба відпрацювати 20-25 матчів на місяць. Це ненормально.

Ситуація, що склалась на ринку українського спортивного коментування, є досить простою. Є кілька каналів, які ставлять вигідну їм ціну, бо розуміють – люди підуть до них, так як нема варіантів. Але враховуючи те, що у нас люди поступово звикають платити за контент, зміни повинні піти. Я вже спілкуюсь із багатьома спортивними коментаторами України про те, щоб створити профсоюз. Щоб спілкою розмовляти з власниками телеканалів і вимагати правильної оплати роботи.

Бо в США, Англії і навіть у наших сусідів, на яких не треба орієнтуватись, коментатори заробляють дуже багато у порівнянні з нашими. Тоді як наші коментують по 2-3 матчі в день, щоб прогодувати сім’ю. Очікувати від них шалений рівень неможливо.

Тому я не розумію, чому права на трансляції коштують шалених грошей, ці трансляції дивиться шалена кількість людей в Україні, а коментатори отримують стільки ж, скільки 7-8 років тому. Це повинно змінюватись. І це насамперед звернення до власників телеканалів і ОТТ-сервісів. До коментаторів також – хлопці та дівчата, давайте об’єднуватись.

- Скільки ви заробили за роботу на Олімпіаді?

– Не можу це розголошувати, бо підписував документ на «Суспільному». Скажу лише, що дуже достойно як для українського коментатора. За 16 важких робочих днів вийшло в середньому більше, ніж півтори тисячі гривень за день. Мою роботу Суспільне оплатило достойно, за що я і вдячний. Щодо інших коментаторів, не знаю.

- Якщо брати матч на чемпіонату світу з футболу і на The International, скільки коштує робота коментатора в кожному з випадків?

– В кіберспорті робота оцінюється поденно. Бо матч, як в тенісі, може бути дуже швидким або дуже затяжним, до чотирьох з половиною годин. Тому один матч розраховується як один робочий день. І вартість роботи нашого коментатора в цей один день починається від 500 до 1500 доларів, залежно від рівня події.

І це дійсно ті гроші, за які ти готуєшся, стараєшся викластись на повну. Це дійсно важка робота, тебе дивиться багато людей. Якщо ти будеш непідготовлений, без ідеального фактажу, то тебе замінять. В кіберспорті коментатори викладаються на повну, і це помітно глядачам. Також це важливо спонсорам, які бачать, що глядачам все цікавіше, їх стає більше. Тому за це платять, це має сенс.

У мене підготовка до матчу в кіберспорті займає стільки ж часу, що й у класичному спорті. Готуватись до футбольного матчу мені, який не є досвідченим коментатором, треба 5-6 годин. Ти читаєш пресу, передивляєшся останні матчі, хайлайти. Плюс дорога на роботу туди-назад і сам матч. Це приблизно 10-годинний робочий день.

А платять за це 700-1000 грн. Ви серйозно? Такі гроші можна отримати на будь-якій роботі. Але це ж публічна робота, на величезну аудиторію. Тебе ж критикує кожна людина на кожній кухні, під кожним під’їздом.

«Я реально професійний спортивний вболівальник. Навіть сімейні відпустки влаштовуються там, де на якийсь вид спорту можна потрапити»

- Ви назвали себе професійним спортивним вболівальником. Це як?

– Це дружина мене якось так назвала. Типу я реально професійний спортивний вболівальник, тільки мені за це гроші не платять. У нас навіть сімейні відпустки влаштовуються там, де на якийсь вид спорту можна потрапити.

От через три дні я лечу до Іспанії у відпустку (інтерв’ю записувалось 17 серпня – Tribuna.com). Але ми туди летимо не просто так, а на три етапи Вуельти. Буду там з Марком Падуном спілкуватись. І заїжджаємо у Валенсію спеціально на матч «Леванте» – «Реал».

В мене життя вже 10 років так вибудуване. Кожен день я починаю, проводжу і закінчую тим, що дивлюсь якусь фігню по телевізору.

- Але звідки цей грандіозний голод до абсолютно усього спорту?

– Батько мене вчив азів майже всіх видів спорту, починаючи з гандболу і закінчуючи регбі. Причому дуже рано. В 7-8 років я вже знав правил цих видів. Він в дитинстві віддав мене на гандбол, волейбол, баскетбол. Я ходив на ці всі секції, дивився з ним всі трансляції. 

Але навіть він не слідкував за всім, як я. От є у людей хобі. Комусь подобається кіно, малювання, плавання. Мені подобається спорт у будь-яких його проявах. Коли під час пандемії не було спорту, це були найважчі півроку року мого життя.

Коли почався глобальний локдаун, я працював з дому, коментував кіберспорт. В цей час я передивився повністю Олімпійські ігри 2018 року. І коли я кажу «повністю», то маю на увазі саме повністю. В мене є харддрайв, на якому величезна база даних записів минулих змагань. Це моє хобі, без якого я себе не уявляю.

Мені варто повідколювати якісь види, але цього року Setanta запросила коментувати гонки Nascar. І я навпаки ще більше дивлюсь спорту. Дивлюсь Nascar, їжджу на Формулу-1.

Просто не можу пояснити – мені подобається те, як люди змагаються.

- А коли конкретно почали захоплюватись спортивним коментаторством?

– З 8-9 років. Батько ще тоді вбив мені в голову, що тодішня наша школа коментаторів була слабенька. При всій повазі до Сергія Дерепи, Валентина Щербачова та інших.

Я з Західної України, у нас на просту антену тягнулись всі польські канали. А польські коментатори – це next level. Завжди так було. Дуже крута школа коментування, якою я завжди захоплювався і від якої багато що взяв. Тому у мене з дитинства мрія – хочу коментувати спорт як польські чуваки, їздити по всьому світу.

- Що ж їх так виділяє на фоні наших коментаторів?

– Почну не з футболу, бо там це взагалі next level. По-перше, головна різниця між польською і українською школою коментування – там завжди коментують з місця подій. Абсолютно завжди. Люди в атмосфері.

По-друге, ці люди вміють давати експресію разом з аналізом. В нас же дуже мало тих, хто вміє правильно підняти голос, попрацювати діафрагмою, не переходячи на крик, але залишитись в матеріалі. Не просто кричати в мікрофон, хоча так теж колись буває, а правильно підняти і опускати голос.

В них це на суперрівні. Є люди, які за мікрофоном по 30 років. Одному з таких, Влодзімежу Шарановічу, десь під 60 років. Скільки пам’ятаю, він за мікрофоном, коментує легку атлетику, футбол і стрибки з трампліну. Три різні види спорту, але в кожному він майстерно працює діафрагмою. Це важко передати, але настільки хочеться повторити. Для мене це зовсім інші рівні.

Польських каналів за життя дивився разів в 10 більше, ніж українських. Вони дійсно круті, і це давало мені наснаги все життя – я хочу бути такими, як вони.

- Як з таким фанатінням класичним спортом ви взагалі стали кіберспортивним коментатором і саме в цьому зробили ім’я?

– Все дуже просто. Коли поступив у КПІ у 2003 році, потрапив у новий світ для себе. В институтi була мережа з 20 тисяч комп’ютерів, одна з найбільших тоді в Європі. Вона об’єднувала тільки КПІ, і в ній було все – можливості грати, дивитись фільми, серіали. Для мене до 2003 року це здавалось взагалі нереальним.

Так я вперше потрапив на змагання по FIFA і зрозумів, що це спорт, не виходячи з дому. І хоч комп’ютерні ігри я люблю, граю погано. Не дано. Я ходив на всі турніри, любив цю тусовку, нам прикольно було після змагань пити пиво і спілкуватись про футбол. Але я завжди програвав одним з перших, і до кінця турніру мені було нудно сидіти.

В один момент я спробував прокоментувати як грають інші. Ми сиділи в якомусь комп’ютерному клубі, на екран вивели один з матчів, і я просто почав коментувати. Без мікрофона.

Хлопцям сподобалось, і пішло-поїхало. Через місяць уже купили мікрофон, щоб я коментував на зал. Через півроку ми купили комп’ютер, щоб це могли побачити більше гуртожитків. Я почав закохуватись в інші комп’ютерні ігри, взнавати, що там робиться.

Оскільки я одним з перших почав це робити, був біля зародження кіберспортивних турнірів в Україні та кіберспортивних трансляцій, мене знали перші серйозні гравці. І коли у кіберспорті почали з’являтись спонсори, це десь 2006-2008 роки, мене стали запрошувати як коментатора. Нас взагалі тоді було лише двоє на країну.

Так і сталось, що тепер я є одним з найпопулярніших в Україні кіберспортивних коментаторів. Якщо не найпопулярніший.

В ті роки я також пробував пробитись на телеканал «Мегаспорт», і на «Футболи» потім відправляв резюме, брав участь в конкурсах. Але мені навіть не віддзвонювались. А я хотів щось коментувати, тому коментував кіберспорт, де така можливість була.

Хоча якби я тоді потрапив на «Мегаспорт» і коментував би Тур де Франс, який він тоді показував, то не став би коментувати кіберспорт, напевно. І не мав би того, що маю зараз.

- Виходить, коментувати – це у вас від природи?

– Повний самоучка. Десь у сьомому класі зрозумів, що хочу бути коментатором. Шкіл і курсів тоді не було. В мене був старий магнітофон з функцією запису, також було маленьке радейко окремо від магнітофону, на якому я налаштовував італійську хвилю і щодня слухав перекличку матчів Серії А італійською.

Нічого не розумів, але під час цих перекличок вмикав мікрофон і начитував так, наче це я вів цю перекличку. По 45 хвилин начитував на касету, потім переслуховував.

Також вмикав трансляцію умовного матчу «Чорноморець» – «Ворскла», перед цим виписував у блокнот склади команд, наче готуючись до ефіру. Вимикав звук і коментував сам для себе. 

- А вже протягом кар’єри брали якісь майстер-класи? Проходили курси для коментаторів?

– Так. Брав кілька курсів ораторського мистецтва, сценічного мовлення. А зараз чекаю, коли звільниться один з найвідоміших учителів дикції в Україні, дуже зайнята людина. У вересні у нього має бути курс лекцій.

Бо у мене є проблеми. Я деколи перенапружую голосові зв’язки і не зовсім якісно працюю з діафрагмою. Неправильно технічно, ще треба вчитись і вчитись.

«Якщо людина коментує російською, це не означає, що в неї проросійська позиція»

- Як хлопець з міста під польським кордоном став популярним коментатором кіберспорту саме російською мовою?

– З цією проблематикою я зіштовхнувся ще у 2008 році. Коли ми почали робити в Україні перші кіберспортивні турніри, не було багато спонсорів. Ми рік не могли взагалі знайти спонсорів в Україні. У 2009-2010-х роках їх було нуль.

Почали звертатись до закордонних компаній, білоруських, російських. Вони були зацікавлені виходити на молодіжний ринок, але їм не було цікаво, якби трансляції були лише на Україну. Тому ще тоді кіберспортивне коментування в Україні розпочиналось із російської мови. Просто в нас не було грошей.

А основна різниця між кіберспортом і класичним спортом в тому, що в кіберспорті нема такого поняття як права трансляції на країну. Тут не можна купити права на показ крутого турніру суто в Україні. Такі права можна купити тільки на мову, якою ти будеш мовити на весь світ.

До 2018 року ми пробували стартувати українськомовні проекти в кіберспорті, але не могли знайти партнерів. І от буквально півтора року тому ми об’єднались ще з кількома компаніями в українському кіберспортивну асоціацію UPEA, зробили свою серію турнірів, які почали коментувати українською.

Ми показали, що це можуть дивитись люди, і до нас пішли спонсори. В нас є окрема серія турнірів, які коментують українською та англійською. І там теж є спонсори, їх стає все більше. Це тільки починає розвиватися, бо українська мова в кіберспортивному коментуванні відстає від всесвітніх трендів років на десять.

Але ми будемо стрімко доганяти. Для мене і для більшості українських коментаторів перемкнутись на українську легко. Ринок вже сформований, в Україні працюють кіберспортивні компанії. Через рік-два трансляції українською будуть такі ж популярні, як і на інших мовах.

- Вам, уродженцю Західної України, прилітало коли-небудь за коментування російською?

– Якщо людина коментує російською, це не означає, що в неї проросійська позиція. Це велика проблема, що люди плутають у нас дві такі прості речі. Я коментую російською кіберспортивні турніри, щоб мене розуміли по всьому світу, а не тільки в Росії.

Я розрізняю поняття «Російська федерація» і «росіяни». Багато росіян, які працюють зі мною і живуть в Україні, мають правильну громадянську позицію. І деякі з них були зі мною у 2014 році на Майдані.

Часто стикаюсь із критикою, що працюю російською, а потім перемикаюсь на українську. Я це прекрасно розумію, але в мене нема ніяких суперечностей, бо не вважаю, що від мови залежить твоя громадянська позиція.

Звичайно, мені б хотілось, щоб у нас більше було контенту українською. І я все для цього намагаюсь робити. Але ставити на людині хрест, бо вона розмовляє не тією мовою, я вважаю таке в корені неправильним.

- А якщо ця людина, українська спортсменка, на великому міжнародному змаганні фотографується разом з росіянкою?

– Я коментував ті стрибки у висоту. На «UA:Першому» була трансляція всієї легкої атлетики, а на сайті «Суспільне Спорт» була трансляції виключно стрибків у висоту. Я коментував це від А до Я.

Після того, як спалахнув скандал, я не полінувався знайти повний запис того, що відбувалось після закінчення змагань. До Ласіцкене підійшли і привітали першими суперниці з Чорногорії та Узбекистану, після них обійняли її та привітали наші Ірина Геращенко та Юлія Левченко, але про це чомусь ніхто не говорить. Після цього шведка ще була і тільки після неї судді зібрали всіх призерок до купи, бо це протокольна штука. І саме після цього Ярослава Магучих обійняла та привітала Ласіцкене.

Через три секунди після цього нашумілого кадру Ласіцкене обійняла австралійка, після чого обійняла також Ярославу, з якою ще десь секунд 20 спілкувалась. Про це люди взагалі не говорять. Вирвали з контексту одну невеличку мить, де Ярослава стояла з Ласіцкене в той момент, коли суддя вів австралійку до них. До дитини причепились на рівному місці.

Так роблять усі олімпійські призери. Я не можу собі уявити, щоб після змагань на будь-якій дисципліні олімпійська бронзова призерка не підійшла б до олімпійської чемпіонки та не обійняла і не привітала. Я не можу собі цього уявити в жодному виді спорту. А в нас з цього зробили полеміку і трагедію. Їм треба до когось причепитись, знайти зраду.

Рося абсолютно невинна. Вона робила те, що мала. Де, бл***, зрада? Всі обіймаються з Ласіцкене, а зрадниця – саме Магучіх. Але вона розуміє, що попала людям під гарячу руку.

А те, як її пробує захищати Гутцайт, це взагалі треш. Начеб-то через цькування вона думає про зміну громадянства. Ти шо, ідіот? Я це потім з Росею обговорював, і вона каже: «Блін, я це читаю, і таке враження, що люди взагалі головою поїхали. Яка зміна громадянства?».

- У нас взагалі проблема з тим, що спортивні чиновники спекулюють на радикалізованих настроях суспільства. Та ж історія з Павелком і новою формою збірної, яку він подає як власну ідею.

– В мене по цьому є два моменти, які хочу сказати. Андрій Павелко презентує футболку на своїй сторінці у фейсбуці, героїчно її захищає, а люди досі не можуть купити її. В Україні її просто немає. Просто герой на білому коні, який завдяки футболці вивів Україну у чвертьфінал Євро.

І всі забули про трешняк, який робиться в УАФ. Два тижні до матчу з Казахстаном, а в нас нема головного тренера в збірній (розмова відбулась за день до призначення Олександра Петракова – Tribuna.com).

Те ж саме робилося з Ярославою Магучіх, з іншими нашими спортсменами. На двох наших дівчат в бігу на 400 метрах з бар’єрами один масажист. Обоє виходять в фінал – хтось один без масажу. Дві дівчини у стрибках зі жердиною – тренера взагалі не повезли. Сафіуллін несе якусь дічь, що до нього ніхто не підходив. А ти чим там займаєшся?

Наші дівчата і хлопці у Саппоро на марафоні, я це коментую. 12 кілометр дистанції, наша спортсменка підбігає до столика, щоб взяти ізотонік чи водичку, а там нікого нема. Туди просто не повезли людей. 

Але в нас їде вісім чиновників, ще хтось взагалі незрозумілий. Їде Олена Цигиця як начальник відділу єдиноборств, їде голова федерації легкої атлетики Волинської області. Це такий треш. Але про це ніхто не пише і не говорить, бо Ярослава Магучих.

У нас Вадим Гутцайт, міністр молоді та спорту, їде на Олімпійські ігри і працює там суддею. Він це по закону не може робити, він міністр. Так само з Павелком, це повний брєд. Наші чиновники хайплять і виїжджають на цьому шикарно. Просто браво, за це їм ставлю п’ять балів. Геніально. Настільки хрєново працювати, але з кожної ситуації виходити як гусь з води. Це пушечка.

- А якби ви такий же пасаж видали в ефірі «Суспільного»?

– А я видав. Правда, дозволив собі таке лише на п’ятнадцятий день Олімпійських ігор, вночі. Це був чоловічий марафон, останній день. Там три наших спортсмени зійшли, навіть не добігли до 21 кілометра. Я зірвався.

Звісно, це мало хто дивився о третій годині ночі. Але я те саме сказав – якого біса в України нема потрібної кількості тренерів? Чому наші марафонці не добігають до середини дистанції, бо їм не розрахували харчування? Чому наші спортсменки без тренерів, а чиновників летить 15-20 чоловік сидіти в готелі і пити саке?

Мене потім режисер після ефіру запитував, чи не боюсь я. А чого мені боятись? Правду говорю. Я про це потім написав виконавчим продюсерам, вибачився, що трохи зірвався і проїхався по федерації легкої атлетики. Мені відповіли, що проїхався по ділу, нема про що переживати.

Дякую їм за те, що там ніхто не затикав рота. Нам сказали в ефірі біле називати білим, а чорне – чорним.

- Як вам взагалі організація показу Олімпіади «Суспільним»? Ви бачили все це зсередини.

– Знаю, що були претензії, що не показали всіх наших. Але були технічні проблеми з боку Токіо, не всі сигнали передавали. Я був у режисерці в дні поєдинків Жана Беленюка, коли все токійське представництво «Суспільного» разом з київським не розуміло, чому японці не дають сигнал з мату Беленюка, який замовляли.

Не все вдалось виправити, але у порівнянні з попередніми Олімпіадами це був дуже великий крок вперед. Ефір 23 години на добу був присвячений Олімпійським іграм. Показали майже всі види спорту включно зі софтболом і кінним спортом. Старались показати всіх наших, інтерв’ю в прямому ефірі брали. Це було круто.

Це були мої перші Олімпійські ігри, але багато я дивився раніше. Показ цих Ігор  дуже далекий від ідеалу, але це великий крок вперед у порівнянні з попередніми Іграми. Впевнений, що продукт буде й далі покращуватись.

- А у вас які наступні цілі в коментаторстві після здійснення мрії попрацювати на Олімпіаді?

– Зараз я готуюсь до Паралімпійських ігор. Сподіваюсь, що мене запросять на зимову Олімпіаду. Але з вересня починається кіберспортивний сезон, тому я буду досить багато там працювати. І дивитись, як воно піде зі спортом. Скоро новий сезон НБА, який я буду коментувати на MEGOGO.

Багато футбольних чемпіонатів стартувало. Я зараз працюю над тим, щоб активніше коментувати різний європейський футбол. Але поки важко сказати, чи буду коментувати в цьому сезоні. Поки в процесі домовленостей.

Буду з’являтись у студіях MEGOGO на єврокубках в ролі ведучого або коментатора. Буду з’являтись на Суспільному в різних проектах, ми плануємо серію про українських олімпійців на майбутній зимовій Олімпіаді. З багатьма ми уже зустрічались.

Нагадаю, що працюю в класичному спорті як фрілансер. Будуть запрошувати – буду приходити. Я відкритий до цього. А поки я в кіберспорті, і буду в ньому, поки не почну втрачати інтерес. Але з часом таки буду призупиняти професійну коментаторську діяльність в кіберспорті і більше орієнтуватимусь на коментування спорту.

Фото: Фокус, Dota 2 Maincast.

Другие посты блога

Все посты