«Не хочу гратися у футбол, бути богом в клубі. А от народність – це цікаво». Інтерв’ю з власником «Вереса»
Розмова Миколи Решнюка з Іваном Надєїним.
Розмова Миколи Решнюка з Іваном Надєїним.
«Верес» – свіжоспечений чемпіон першої ліги та один з головних ньюзмейкерів нашого чемпіонату. Про рівнян знімають надто відвертий як для українського футболу реаліті-серіал «Футболіст». Клуб першим з-поміж інших команд України продає свої акції на біржі. «Верес» переродився і знову гучно вривається в УПЛ.
І все це зводиться до однієї людини. Київський бізнесмен Іван Надєїн прийшов у клуб два роки тому і наробив з ним чимало галасу. Репортер Tribuna.com Микола Решнюк зустрівся з ним на тижні і детально розпитав, що за цим галасом стоїть.
З розмови ви дізнаєтесь:
• чому власник «Вереса» вимагає збудувати для його клубу стадіон за бюджетні кошти;
• чим його «Верес» відрізняється від «Вереса» Копитка і Хахльова;
• скільки він платить своїм гравцям преміальних та наскільки вони збільшаться в УПЛ;
• чого з показаного він не хотів би бачити в серіалі «Футболіст»;
• за що він хвалить УАФ;
• чи вірить він в ідею народності «Вереса»;
• як планує керувати клубом після продажу акцій.
«Місто повинне завершити будівництво стадіону, бо ми заходили в клуб з умовою, що він у нас буде»
– «Верес» знову в УПЛ, але знову без стадіону в Рівному, через що шукає притулку в іншому місті. Історія чотирирічної давнини повторюється?
– Зараз кардинально інша історія. В багатьох аспектах, найперше в людях. У нас повністю нова структура, в якій немає Олексія Хахльова та більшості людей, що працювали в клубі тоді.
По-друге, зі стадіоном зовсім інша ситуація. Він будується, а це серйозний знак. Ми плануємо, що в цьому році закінчаться роботи по першій черзі. Є фінансування, на відміну від тодішньої ситуації. У 2022 році реконструкцію закінчать, обидві черги. Сподіваюсь, з весни ми вже зможемо там грати.
До цього ми будемо грати в Луцьку, який за 60 кілометрів від Рівного. Я думаю, «Динамо» з бази в Конча-Заспі до «Олімпійського» доїжджає довше, ніж займає дорога з Рівного до Луцька. До того ж – це також Волинь, наш дім. Так, спочатку свято Прем’єр-ліги буде в Луцьку, але ми точно повернемо його в Рівне. Це наша мета відтоді, коли я прийшов у «Верес».
По-третє, тренувальна база. Уже є рішення міста – 8 гектарів у хорошому місці. Очікуємо, що до кінця червня підпишемо договір на оренду цієї ділянки і ще в цьому році побудуємо два поля – штучне та натуральне. Землю орендуємо, а не купуємо, бо це зобов’язання міста – дати нам ділянку.
Наступний і найважливіший аспект – юридичний. «Верес» сьогодні є публічним акціонерним товариством (далі ПАТ – Tribuna.com), в якому уже майже півтисячі акціонерів. Це юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти України. Ці люди сьогодні приймають рішення про діяльність клубу. Тобто, зараз ніхто не може [самостійно] змінити назву чи помінятись товками, як раніше. Це неможливо апріорі, бо для цього треба робити збори, і це буде публічна історія.
Набір цих ознак говорить про те, що це точно не той «Верес», який був раніше. І та історія точно не зможе повторитись. За два роки з клубу рівня другої ліги з боргами понад 3 млн гривень і ризиками зникнення ми зробили клуб УПЛ, який має на депозиті понад 1 млн доларів і має розуміння свого майбутнього. У нас все платиться офіційно – гравцям, тренерам, персоналу. Це точно відрізняє нас від того «Вереса».
– Ви говорите, що Олексія Хахльова уже нема в структурі клубу. Водночас одним із засновників згаданого вами ПАТ є громадська спілка «Рівненський футбольний клуб Верес Рівне». Її керівник – саме Олексій Хахльов. Він точно не має жодного стосунку до клубу?
– Олексій не має стосунку до управління. Він є головою асоціації футболу Рівненщини та акціонером клубу. Безперечно, він дотичний. Я залюбки з ним спілкуюсь, ми дружимо. Він допомагає порадами, у нього шикарний досвід у футболі.
Коли ми засновували ПАТ, громадська спілка Хахльова здала в статутний капітал [в обмін на 16 тисяч акцій] торгову марку «Вереса», якою володіла. В цій спілці чотири тисячі членів, які ще на етапі відродження клубу у 2015 році платили членські внески. І щоб підтримати цю спадковість, громадська спілка роздає акції своїм членам, щоб кожен з них став акціонером.
Але в менеджменті клубу Олексій не присутній. Це була одна з ключових наших домовленостей з ним – він розвиває футбол загалом на Рівненщині, але до клубу стосунку не має. І я йому одразу про це казав відверто, що мене турбує його імідж в процесі.
– Ви кажете, що фінансування стадіону є. А мер Рівного говорить протилежне – місто свою частину грошей дало, а державної субвенції досі нема.
– Держава свої 100 мільйонів субвенції уже виділила, в червні мають бути кошти. Тиждень-два, і буде підтвердження. Залишиться дофінансувати 50-60 мільйонів. Але й виділених [на сьогодні] коштів вистачить, щоб закінчити більшість робіт.
– Ваші слова «місто повинне дати гроші на стадіон» і «зобов’язання міста – дати нам ділянку на базу» звучать різко. Це нормально, коли приватний клуб вимагає бюджетні кошти?
– Я вам розповім всю історію. У 2019 році команда «Верес» була майже знищена. І місто звернулось до бізнесу: «Ми будуємо стадіон, але навіщо він нам, якщо немає команди. Підтримайте її». Я хоч з Києва, але в Рівному у мене бізнес. Завжди любив футбол, тому зголосився.
Команду підтримали, вона дає результати, але стадіон зупинився, бо не виділяють гроші. Тому місто повинне завершити це будівництво, бо ми заходили в клуб з умовою, що у нас буде цей стадіон. Він не наш, ми не можемо туди дати ні копійки. Хоча пропонували викупити частину, зробити приватну трибуну і мати свою підтрибунку. Але не знайшли відповідної моделі в сьогоднішньому законодавстві, поки не закінчиться реконструкція. Ми можемо спокійно утримувати стадіон, граючи в УПЛ. Магазини, кафе, ресторани – це все буде прибуток.
Тобто, спочатку стадіон врятував команду, а тепер уже команда рятує стадіон. Був період, коли взагалі не було фінансування, але успіхи команди привернули увагу до стадіону, і він його сьогодні отримує.
– Ситуація хвилює рівненських активістів ще й тому, що ці гроші йдуть підряднику реконструкції – фірмі одного зі спонсорів «Вереса» Юрія Фалка. І виходить, що «Верес» вимагає гроші для свого ж спонсора.
– Я ж кажу, стадіон міський – ми його не можемо профінансувати. А підрядника місто обрало само на тендері, ще до мого приходу. Так, Юрій Фалко – один зі спонсорів клубу. Колись був у наглядовій раді, на посаді віце-президента. Але ж не я його туди привів. Все дуже просто – він любить футбол, допомагає нам, ми товаришуємо.
А місто просто має виконати умову. [Восени] змінилась влада, і хтось сказав: «Навіщо нам стадіон?». Так неправильно. Нам пообіцяли стадіон, ми зробили команду, а його немає.
– Ви прогнозуєте побудову полів на базі ще в цьому році. Але ті 8 гектарів, які виділило місто, «Вересу» ще треба виграти на аукціоні.
– Так, аукціон буде 25 червня. Сподіваюсь, що ми його виграємо, бо цільове призначення – будівництво футбольних полів. Не думаю, що комусь ще це цікаво. Хоча ми залюбки, якщо ще хтось побудує.
У нас уже все готово. Ми відразу ж проводимо тендер і робимо два поля – штучне і натуральне. В плані ще два поля і будівлі. Це важливо для нас, бо у всій Рівненській області нема повноформатного поля зі штучним покриттям.
«Керівництво федерації робить все правильно. Нема політичних домовленостей»
– Стадіон та база в процесі, але по факту їх ще нема. Як же «Верес» проходить атестацію УАФ?
– Ми подали договір оренди на рік з луцьким «Авангардом». У нас прозора фінансова звітність. Ми є публічною компанією, яка платить всі податки. Основна ж вимога атестації – це фінанси.
Плюс федерація знає, що наш стадіон будується. Нам йдуть на зустріч, допомагають. В тому числі Андрій Васильович Павелко. Бо дуже потрібно, щоб в Україні з’явився ще один сучасний стадіон. Треба з розумінням до цього ставитись.
До речі, щодо атестації. Я переживав, що почнеться оцей неспортивний принцип, якісь політичні домовленості. Спостерігав це в українському футболі 30 років. Але що мені дуже подобається сьогодні в федерації – за останні два роки я не почув і не побачив жодного натяку на це. Хоча дуже переживав, скажу відверто.
– Взагалі не побачили чи стосовно «Вереса»?
– Взагалі. Знаю, що колись із «Вересом» уже була така історія. Але знаю її виключно як вболівальник. А те, що бачу сьогодні, то все чітко і прозоро. Домовились про 16 клубів у Прем’єр-лізі – виконали. І не звужують чи розширюють під когось, не змінюють регламент.
А інфраструктурні проблеми в багатьох випадках не від клубів залежать. Бо стадіони муніципальні. Головне – зберегти спортивний принцип. Якщо клуб пробився і довів, що він фінансово здатний, то хай грає. Для мене це дуже важливо.
Вважаю, що сьогоднішнє керівництво федерації робить все правильно. Нема політичних домовленостей. Які б не були спекуляції, що хтось там… Ладно, не буду.
– Дивну це чути від вас, бо торік ви були учасником подій в ПФЛ, коли федерацію звинувачували в підкилимній грі на користь «Руху», «Миная» та «Волині». Спочатку клуби голосували за дострокову зупинку змагань, потім відкликали голоси на фоні заяв про дзвінки з УАФ.
– Нам тоді теж було не дуже приємно, коли другу лігу зупинили, а першу – ні. І тоді звільнили керівника ПФЛ, бо він намагався зіграти якусь підкилимну гру. Мені тоді так здалось. В підсумку, коли голосували його відставку, всі клуби проголосували за це.
– Були клуби, які утримались.
– Але ж було 30 з чимось голосів за його зняття. І коли ми ставили це на голосування, він не хотів.
– Бо це було всупереч статуту ПФЛ. На раді ліг, коли це сталось, такі питання не можуть розглядатись. Тільки на конференції.
– Ми його зняли, і все добре. Бардак зупинився. Каденко припинив цю історію. Як прийняли регламент, так і треба жити. Не змінювати правила посеред гри.
– До речі, разом з Каденком на посаду президента ПФЛ претендували й ви. У вас і такі амбіції у футболі?
– Ні, мої амбіції у футболі закінчуються на «Вересі». Просто перед тим пішла інформація, що всі заявляються [на вибори]. Я кажу: «Якщо всі, то і я». В суботу мене висунули, а в понеділок зранку я зняв свою кандидатуру. Я – нова людина в футболі, і мені хотілось побачити це все. Раптом знову шуміха якась.
«Хочу провести експеримент з народністю, перевірити, чи вона можлива. Хоча вірю в це слабо»
– Говорячи про амбіції, чим вас, як молодого бізнесмена, привабила пропозиція взятись за «Верес»?
– В будь-якому місці, де ми працюємо, намагаємось мати певну соціальну складову. Це політика компанії. Десь допомагаємо лікарні, десь школі. В Славутичі, наприклад, підтримували жіночу футзальну команду, тобто, у нас був уже досвід у спорті.
В Рівному ми шукали варіанти, де можемо бути соціально причетними. Це нормально для бізнесу. Міський голова пояснив, що для міста [підтримка «Вереса»] буде дуже важливим проектом. Плюс я люблю футбол, з 1993 року вболіваю за київське «Динамо». Мій батько та брат теж. Мені було цікаво поєднати діяльність з інтересами.
А ще це був виклик – зробити публічне акціонерне товариство, перше в Україні ІРО. Тобто, втілити речі, які є новими для українського футболу. Це виклик для бізнесмена – якщо не заходити в нові проекти та на нові ринки, то не буде розвитку. Це була моя амбіція.
Також я розумів, що мене буде підтримувати влада, їм це треба. Мати союзників у владі міста, області та серед вболівальників – так мені дуже легко працювати. Нема опонентів, сприятливе середовище.
– Чи були у вас матеріальні мотиви взятись за «Верес»?
– А які можуть бути матеріальні мотиви?
– У вас в Рівному бізнес. Можливо, якісь преференції для нього з боку міської влади, якій ви допомогли вмотивувати виділення коштів на стадіон.
– Ні, ну… Для нас це все одно видатки. Заробити на цьому ми не зможемо. Так, місто допомагає по змозі. В нас до нього одна вимога – побудувати стадіон та дати можливість побудувати базу. В цьому підтримка є.
Також місцеві ОТГ допомагають нам з командою U-19 та жіночою командою, які у нас з’явились. Маю на увазі поля, проживання, харчування. Жіноча команда буде в Костополі, а U-19 – Березне або Вараш. Ми хочемо, щоб футбол був не лише в Рівному.
Тобто, преференція – це можливість зайти у футбол. Зараз сприятливий час для цього. Бо у 2011-12 роках таке було неможливе, зважаючи на кількість грошей, необхідних для виходу в Прем’єр-лігу. Результати і досягнення цілей захоплюють цим займатись.
– Тобто, на момент пропозиції влади Рівного ви уже роздумували над тим, щоб серйозно зайти в спорт?
– Не те щоб я сидів і шукав щось, але ми були готові до пропозицій. Як будь-яка соціально орієнтована компанія. Ми були готові до таких витрат.
– То ви взялись за «Верес» як за соціальний проект чи одразу мали намір створити щось серйозніше в плані результатів та втілити якісь амбіції?
– Так, ми могли дати якісь гроші на клуб, повісити свою рекламу і цим обмежитись. Ми на це, в принципі, спочатку й погодились. Але в процесі, коли я поспілкувався з командою і побував на матчах, зрозуміли – тут реально зробити цікаву історію. Те, що до цього ніхто не робив.
І одразу ми почали працювати над створенням ПАТ. 14 червня 2019 року ми подали заяву. Майже два роки йшли цим шляхом. Зараз триває первинне розміщення акцій, далі буде вторинне – тобто, акціями вже можна буде торгувати. Так «Верес» з’явився на фінансовій карті Європи.
Нас переконували, що це неможливо, але ми йшли, виправляли зауваження комісій і дійшли до кінця. Мені не цікаво гратися у футбол і просто бути царем та богом в клубі. А от ця народність – це цікаво.
Хоча ця народна форма правління… Я дисертацію захищав як кандидат наук на тему «Політичні еліти», тут я більше елітолог. Але хочу провести цей експеримент з народністю, перевірити, чи вона можлива. Хоча я в це слабо вірю. Не скажу, що не вірю, але це, здається, не ідеальна форма правління. Але іншої нема.
Є олігархічний футбол, а ми хочемо збудувати перший в Україні не олігархічний клуб.
– Кидаєте виклик системі українського футболу?
– Так. Мені це зручно. То й же серіал «Футболіст» – це теж виклик українському футболу. Розкривається повністю все. Дмитро Поворознюк точно знає більше про клуб, ніж я. А з його допомогою про це знають всі. Я теж іноді новини клубу дізнаюсь з серіалу.
«Преміальні у нас тільки за перемогу – 300-400 доларів. В Прем’єр-лізі будуть в п’ять раз більші»
– Ваші очікування від співпраці з Дмитром Поворознюком виправдались?
– Думка про такий проект у мене виникла ще до того, як звернувся Дмитро. Хоча першим ініціативу проявив він – думав спочатку зняти одну чи дві частини. А переросло в повний перший та другий сезони.
– Є речі, яких ви б не хотіли бачити в серіалі, але вони таки вийшли?
– Ні. Головне, що нема постановчих кадрів чи сценарних. Цим серіал якраз і купляє. Я не цензурую серії, а дивлюсь їх як і всі – прийшло сповіщення, вмикаю і дивлюсь. Інакше ми б з Дмитром не спрацювались.
Ми виграли від цього, і він виграв. Зараз він однозначно є топовим ютуб-блогером в Україні. А ми отримали аудиторію, впізнаваність, гравців розкрили.
– А як же епізод, в якому ви зайшли в роздягальню з повним пакетом преміальних? Це ж наче те, що робиться під столом, а не публічно.
– Звісно, мені б хотілось, щоб цей епізод не потрапляв у серіал. Так роблять всі клуби, для футболістів це звичайна історія. Але у нас всі преміальні офіційні, за них сплачені податки як з іміджевих виплат.
– Ви завжди таким способом роздаєте преміальні?
– Ні, це єдиний такий випадок у нас. І він попав у серіал. Просто в роздягальні працює декілька камер. Як ти щось приховаєш? Ці емоції відверті.
Таке було прохання [футболістів]. То було після останньої гри в році, кубковий матч з «Маріуполем». Гравці попросили все виплатити перед відпусткою, а потім уже оформити як слід. Бо на наступний день вони уже роз’їжджались.
– Як ви загалом розподіляєте преміальні?
– Є договори, в них прописані преміальні. І кожен гравець знає – якщо він виходить в основі, і команда виграє, він отримає певну суму.
– Яку суму?
– Вона у кожного гравця прописана різна.
– Наприклад.
– Це контракт, він непублічний. Може гравець не хоче цього.
– Можете не називати ім’я.
– Преміальні у нас даються тільки за перемогу, це в районі 300-400 доларів. Середня зарплата в клубі – тисяча доларів. У нас була серія з 11 перемог поспіль, то деякі гравці отримали за цей період декілька місячних зарплат.
Ми не розраховували на такі витрати, але я готовий платити за результат. Ми повинні перемагати. І так само буде в Прем’єр-лізі. Тільки там будуть в п’ять разів більші преміальні. Нам потрібні єврокубки, бо без них закриється модель самоокупності.
– А ви плануєте зробити «Верес» самоокупним?
– Само собою, без цього навіть не треба було починати. Тому й потрібне акціонерне товариство.
– Ви вірите, що українські клуби можуть бути самоокупні?
– Ті, хто грають в єврокубках, так.
– «Верес» планує стабільно виступати в Європі?
– Можна сезон виступити, а на наступний – ні. Порахуємо гроші. Наш бюджет на Прем’єр-лігу буде десь 70 мільйонів гривень, це умовно 3 мільйони доларів. А вихід в єврокубки принесе 5 мільйонів. Плюс є ще купа спонсорських, ТБ-права – це ще десь мільйон доларів. Просто інше питання – скільки витрачати.
– Зараз ви витрачаєте чимало на клуб. І до самоокупності далеко.
– Над цим і працюємо. Для нас дуже важливий розвиток маркетингу. Нам цікаво, скільки у нас підписників. За кількістю аудиторії хочемо стати третім клубом України після «Динамо» і «Шахтаря».
Сьогодні ми десь шості-сьомі-восьмі. Беремо основні канали комунікації – ютуб, фейсбук, інстаграм, твіттер. Трансляції наших матчів у середньому дивиться 100 тисяч людей. Кожну серію «Футболіста» дивляться майже по 300 тисяч.
Хочемо, щоб це колись приносило гроші. Від цього більшатимуть спонсорські контракти, дорожчатимуть акції. Ми хочемо заробляти, залучати додаткові кошти на інфраструктуру.
«Можемо довести вартість «Вереса» до мільярда гривень»
– Продавати акції – це теж маркетинг? Принаймні, опитані нами фахівці вважають саме так. Власники акцій «Вереса» не отримають від цього жодних дивідендів.
– Це теж маркетинг, але не лише. Так, в проспекті емісії ми задекларували, що прибутку не буде. Сьогодні клуб ще не може бути прибутковим. Але може бути біржовий прибуток, коли ціна акцій буде рости, і їх можна продавати. За оцінками, ціна акцій «Вереса» після виходу в УПЛ має зрости до 200 гривень. Реальну ціну побачимо, коли піде другий рівень емісії.
Але я, як мажоритарний акціонер, задекларував – якщо акції впадуть в ціні, то готовий за перший рік відкупити їх по 100 гривень. Щоб люди не втрачали гроші.
Це не лише маркетинг ще й тому, що ми уже залучили з ринку мільйони гривень. Сьогодні клуб може ними розпоряджатись.
– Але ж більша частина цих залучених грошей – ваша і ваших партнерів, бо ви володієте більшістю акцій.
– Так.
– Виходить, акції – це просто інший спосіб вливати в клуб гроші.
– Більш прозорий. Давати гроші як фіндопомогу – це неправильна форма. Чи давати кешом, як працює 80% клубів. І ми так працювали до створення ПАТ.
– Як ви взагалі прийшли до ідеї акцій? Чому вирішили, що це спрацює в українському футболі?
– «Верес» – народний клуб, а акції – це єдина можливість цю народність зафіксувати і продемонструвати. Є приклади європейських клубів, які це роблять. В іншому випадку буде залежність від однієї людини або кількох, які повністю фінансують клуб.
Так, сьогодні клуб все одно залежить від мене та моїх партнерів. Але ми уже отримали ресурс, окрім спонсорів, реклами. Це альтернативна форма фінансування футболу. Плюс можливість прозоро залучати кошти з-за кордону. А в нас сьогодні є іноземні компанії, які купили частину акцій. Вони будуть стежити за процесом.
В нас буде друга емісія акцій, третя. Розвиток інфраструктури дасть для цього змогу, бо виростуть активи клубу. Запуск стадіону, вихід в єврокубки також в цьому допоможуть. За різними оцінками ми можемо довести вартість клубу до мільярда гривень. І це буде прозора та сформована на біржі вартість.
– Ідею з акціями ви почали втілювати ще у 2019 році, коли «Верес» був далеким до сьогоднішніх результатів. Чому ви тоді вирішили, що його акції будуть колись привабливими для покупки?
– Спочатку ми більше думали про ПАТ як про форму, а не зміст. Щоб втілити цю народність не просто через членство у громадській спілці, в якій ти ніяких прав не маєш. А в акціонера вони є.
– Які?
– На останньому засіданні наглядової ради клубу ми задекларували, що у нас буде акціонерний референдум. Тобто, у нас буде не так, як зазвичай на зборах акціонерів голосують кількістю акцій. Навпаки, один акціонер – один голос, і неважливо, скільки в тебе акцій. В мене з потраченими на акції мільйонами буде такий же один голос, як у людини з однією акцією за 100 гривень.
Так і будемо обирати президента клубу, приймати рішення по емблемі. Це можливість народного волевиявлення в діяльності клубу. Показати, що ми народний клуб не за назвою чи лозунгами, а по суті.
– Якщо кожен акціонер матиме один голос незалежно від кількості акцій у власності, то який з цього зиск для мажоритарних акціонерів?
– Щоб впливати на наглядову раду, на її склад. А це затвердження бюджету, тендерний комітет. Плюс наглядова рада визначатиме, які питання виставляти на акціонерний референдум.
– І коли ви плануєте втілити цей інструмент акціонерного референдуму?
– Закінчимо емісію, сформуємо повний пакет акціонерів, імена яких потім нанесемо на нашу форму. По закону емісія має тривати до березня 2022 року, якщо її не розкуплять швидше. Залишилось викупити акцій на менше ніж 10 мільйонів гривень [зі стартових 50 мільйонів].
Далі зберуться акціонери. Вони проголосують за нову наглядову раду. Вона обирає собі голову, який за клубним статутом є одночасно президентом клубу. І далі уже рада уповноважена приймати усі рішення згідно зі статутом – призначає директора, формує йому бюджет і так далі.
Фото: «Верес»
