«Динамо» – туга і смуток. Навіщо така Ліга чемпіонів?
Зітхнули від полегшення та скорботи одночасно.
Зітхнули від полегшення та скорботи одночасно.
Вболівальники бідкаються, футболісти розводять руками. На лавці сидить зашарілий Михайличенко, а на трибунах – понурий Суркіс. «Динамо» знову програло – Кубок взяло, квиток в ЛЧ взяло, мінімальне завдання на сезон виконало, але загалом програло. Такі відчуття.
Можна себе заспокоювати, що найважливіше зроблено. Що нижче певного рівня кияни все ж не опустились. Але це якщо у рожевих окулярах зі стразами та блискітками. Бо без них видно – справді важливе в «Динамо» ігнорують, відколи пішов Ребров. Що це не кияни не опустились нижче певного рівня, а сам рівень опустився.
Вчора ти бився з «Шахтарем» за чемпіонство, сьогодні ти уже борець за друге місце, яке не береш однією лівою, а пнешся з усіх сил – і все одно залежиш від інших.
Вчора ти безапеляційно був найбільш титулованим клубом незалежної України, а сьогодні лише по пенальті вигризаєш Кубок України у команди нижньої половини таблиці. Щоб бодай ще трохи втримати це ілюзорне відчуття одного рівня з «Шахтарем» – бо ось-ось, і його вже не стане. Питання часу.
Сьогодні ти сенсаційно вилітаєш з Ліги Європи ще на стадії групового етапу – коли таке ще було, трясця? Сьогодні ти гнітюче програєш головному супернику усі матчі чемпіонату – та що з твоєю гордістю?!
Сьогодні ти маєш вигляд навіть гіршого «Динамо», ніж те, яке падало на четверте місце при Блохіні – в тебе навіть близько немає стількох класних гравців, як у тому складі. Хоч і результат кращий.
«Динамо» саме все прекрасно розуміє. В той час, як «Зоря» нестримно і незбагненно раділа виходу в ЛЄ, відкинувши всі шанси на ЛЧ, команда Михайличенка після фінального свистка в Києві йшла з поля з гримасами неперекладної злості та втоми на обличчі.
Їм би порадіти, що затяжна боротьба за срібло закінчилась на їхню користь. Але вони щойно поступились «Колосу», який до цього програв вісім ігор з дев’яти. Вони щойно в паніці намагались якось атакувати та захищатись, але спонтанщина все підводила. Вони щойно відчували безсилість і переляк від того, що в одну мить все може розвалитися.
«Динамо» закінчує сезон з відчуттям полегшення та скорботи одночасно. Невтішна суміш, якщо твій президент – ляльковод, який у своїх рішеннях може відштовхнутись як від першої емоції, так і від другої. Що ним скерує цього разу? Незалежно від відповіді, тривожність за «Динамо» мине ще не скоро.
Журба. Навіщо клубу така Ліга чемпіонів?
Фото: Ольга Щербицкая