Монзуль судить уже 20 років. Фінали жіночих ЛЧ та ЧС, родичі в арбітражі та коротка гравецька кар’єра
Сьогодні у неї день народження.
Катерина – арбітр ФІФА класу «еліт».
Впродовж місяця з моменту поновлення футболу в Україні Катерина Монзуль відпрацювала чотири матчі головним рефері – найбільше серед арбітрів Прем’єр-ліги. Суддівський комітет у вирішальний етап сезону довірив 39-річній харків’янці ключові поєдинки – Класичне, матч борців за срібло «Десни» та «Динамо», а також обидва півфінали КУ.
Прямо зараз Монзуль точно є найбільш актуальним та обговорюваним арбітром України. Завантаженість роботою перекладається як статус найкращої серед українських колег в цей момент. Катерині до нього не звикати.
Змалечку жила футболом, грала на аматорському рівні, але в 18 обрала суддівство
Монзуль родом зі селища Бабаї під Харковом. Тут вона виросла в будинку, розташування якого допомогло з вибором справи життя.
«Всі свої дитячі роки я провела на футбольному полі. Річ у тім, що дім розташовувався поруч зі стадіоном. Прокидаєшся вранці, виходиш із двору – одразу футбольне поле. Розпочалося все з шести років. Тобто, спочатку я зацікавилася дворовим футболом, а вже потім почала його дивитися по телевізору», – пригадувала потім Катерина в інтерв’ю.
За команду Бабаїв Монзуль і виступала в юності на регіональному рівні. Так, виступала в чоловічому колективі в чоловічих змаганнях. «Я не брала участь у кожному турі, але згадати є що. Діяла на позиції правого півзахисника. Якісь претензії з боку чоловічого колективу, можливо, були, але я не звертала увагу.
Мені дуже подобалося – от я й грала. Частіше виступала за юнацьку команду – на район, область, «Шкіряний м’яч». Раніше не існувало такого чіткого поділу на чоловічий і жіночий футбол. Де була можливість – там і грала».
До футболу Катерина прикипіла швидко, швидко вирішила пов’язати з ним життя – якщо не як гравець, то як арбітр. Батьки прагнення розділяли, але також довелось подбати про освіту. Монзуль з відзнакою закінчила Харківський університет міського господарства й отримала диплом інженера-проектувальника.
Щоправда, за цією спеціальністю вона поки не працювала ні дня. Вирішила сповна віддатись суддівству. «У мене це родинне. Мій дядько був арбітром. Чоловік моєї хрещеної також тісно пов’язаний з арбітражем. За їхнім прикладом спробувала одного разу – сподобалося. Переді мною постав вибір: продовжувати грати у футбол або професійно займатися суддівством. Обрала суддівство».
На четвертий рік суддівства стала арбітром ФІФА, хоча навіть не обслуговувала першу лігу. Її інтереси відстоював Сергій Стороженко
Кар’єра судді Монзуль розпочалась разом з новим тисячоліттям. Її старту в першу чергу посприяв названий вище дядько – колишній лайнсмен Володимир Воргуль, який працював і на матчах УПЛ. Коли Катерині було 17, він вирішив зібрати в районі дівочий суддівський колектив й залучив до нього племінницю. Нове заняття її захопило, на відміну від решти зібраних дівчат.
«Характер у неї такий. Якщо задумала щось, доб’ється свого. Бачили б ви, як вона працює над собою! Олімпійські чемпіони стільки не бігають, скільки Катя щодня», – пояснював Воргуль.
У 2000 році відбувся дебют Катерини в суддівстві – окрему освіту для цього здобувати не треба було. «Якщо кортить спробувати себе в арбітражі, найважливіше – скласти тест ФІФА з фізпідготовки та «на зубок» знати теорію правил гри. Якщо іспити склали успішно – можна розпочинати арбітраж.
Перший рік я судила ДЮСШ. Наступний етап – якщо рекомендує ФФУ – це всеукраїнські юнацькі змагання. Також у мене була можливість паралельно судити жіночий футбол. Опісля отримала рекомендацію на аматорів, а там і друга ліга підійшла. Перший рік працювала як асистент арбітра, а потім вже як головний рефері виводила команди на поле», – розповідала Монзуль про старт суддівського шляху.
Він був доволі стрімким. У 2004 році, коли Катерина тільки почала обслуговувати матчі другої ліги, комітет арбітрів ФФУ на чолі з Віктором Дердо успішно рекомендував включити її в перелік міжнародних арбітрів ФІФА від України. До сьогодні серед чинних українських жінок-рефері ніхто не заробив цей статус швидше за Монзуль. Також вона найдовше з наших активних суддів – як чоловіків, так і жінок – перебуває в ранзі міжнародного арбітра.
Для її земляка та колишнього віце-президента ФФУ Сергія Стороженка такий швидкий прогрес не став здивуванням. Навпаки, у 2009 році між ним та тодішнім головою суддівського комітету ФФУ Вадимом Шевченком на одному з засідань відбулась суперечка. Все через Монзуль, яку після різкого підйому кілька років ніяк не допускали судити першу лігу, хоча вона уже обслуговувала міжнародні матчі збірних.
«Ми четвертий рік гнобимо дівку в другій лізі. Бо комусь не подобається, як вона біжить. Та вона фору може дати багатьом мужикам. Катерина є улюбленицею членів Комітету арбітрів ФІФА та Комітету жіночого футболу УЄФА.
Талановита людина, що володіє чудовою реакцією, швидкістю, витривалістю, яка знає і вміє застосовувати правила. Її довгі роки готує до серйозної роботи арбітр ФІФА Володимир Петров (очолював суддівський комітет Харкова, який за словами Монзуль опікувався нею з перших кроків у суддівстві – прим.). Просто бояться, що чесна дівчина може відсунути деяких арбітрів-чоловіків від кормушки», – виступив Стороженко.
Вадим Шевченко у відповідь підкреслив її неготовність аргументом про незвично швидку появу Катерини в переліку арбітрів-міжнародників: «Ви ж самі знаєте, як вона стала арбітром ФІФА – не проходячи ні початкові школи, ні середні, ні вищі. Я не знаю, що робиться в інших країнах, але роботи в другій лізі цілком достатньо, щоб вона обслуговувала матчі і на міжнародному рівні».
Через кілька років Катерина сама частково підтвердила, що у 2004 році не зовсім була готова до міжнародної кар’єри – через слабке знання англійської мови: «Довелося засісти за вивчення «інгліша», бо в школі в мене була німецька. І викладача наймала, і в групах займалася – треба ж розуміти, що тобі намагаються донести викладачі на зборах».
Зрештою, ту суперечку між Стороженком та Шевченком виграв другий. Тому Монзуль довелось ще два роки обходитись без першої ліги.
2010-ті – найкращий період в кар’єрі Катерини. Відсудила фінали жіночих ЛЧ та ЧС, її визнали найкращою у світі, і лише опісля покликали в УПЛ
Перший міжнародний матч Монзуль відсудила у 2005 році, а вже у 2010-му відпрацювала футбольний турнір на дебютній юнацькій Олімпіаді в Сінгапурі. Тоді ж, за словами глави комітету арбітрів ФФУ Вадима Шевченка, до неї та Віталія Годуляна як до арбітрів ФІФА звернулись бренди Opel та Sonia Rykiel, щоб ті стали обличчям їхніх рекламних кампаній.
Вже й сам Шевченко не так упереджено ставився до Катерини: «Вона дуже старанна, професіонал. Щоб отримати дозвіл на суддівство матчів, які є в Каті, потрібно виконувати чоловічі нормативи. І вона це робить. Хочу, щоб кар’єра Катерини тривала якомога довше», – говорив Вадим тоді, коли Монзуль уже ставала однією з найвпізнаваніших жінок-арбітрів світу.
Прихід в ФФУ П’єрлуїджі Колліни – взірця суддівства для Катерини – збігся зі ще одним пришвидшенням розвитку її кар’єри (тісно пов’язаної, до речі, з також відомою українською суддею Наталею Рачинською, лайнсвумен в бригаді Монзуль на міжнародних змаганнях).
У 2011 році Монзуль таки підвищили до матчів першої ліги. Того ж року її взяли резервним арбітром на жіночий ЧС у Німеччині. У 2013-му відбувся другий ЧЄ серед жінок, на якому працювала Катерина – першим був попередній у 2009 році. Через рік українці вперше довірили фінал Ліги чемпіонів серед жінок, а у 2018 році – ще раз. Нарешті у 2015 році на канадському мундіалі для жінок Монзуль сяйнула найяскравіше й відсудила кілька матчів, зокрема фінал.
«Коли ти починаєш кар’єру арбітра, друзі та рідні запитують, чому саме такий вибір. Завжди відповідаю: «Щоб працювати на фіналі». Це була моя мрія, і зараз вона здійснюється», – ділилась емоціями Катерина.
Того ж року відомий центр історії та статистики IFFHS визнав Монзуль найкращою жінкою-суддею у світі. На той час вона вже довгий період була єдиною серед українських суддів обох статей в групі елітних арбітрів ФІФА. В ній вона залишається досі.
«Добитись такого статусу складно будь-якій людині. Але Катя дуже цілеспрямована, вона долає будь-які перешкоди. Це стосується і фізпідготовки, і вивчення англійської, знань правил гри та прагнення вдосконалювати методику арбітражу», – впродовж кар’єри підтримував Монзуль її харківський наставник Володимир Петров.
І тільки після всіх цих світових здобутків Катерина підкорила ще одну омріяну вершину – у 2016 році їй довірили судити УПЛ. «Не залучати найкращого арбітра світу на ігри УПЛ – трохи неправильно», – прокоментував подію президент ФФУ Андрій Павелко.
Колліна захищав Монузль від сексистських випадів, а УАФ прийняла в члени виконкому. Катерина вже здогадується, чим займеться після суддівської кар’єри
Гучних скандалів за участі Монзуль в Прем’єр-лізі досі не було. Швидше траплялись резонансі або курйозні речі. В першому своєму матчі УПЛ («Волинь» – «Чорноморець» 1:1) Катерина вилучила капітана одеситів Філімонова. Після гри Артем припустив, що «напевно, ми не вгадали з трояндами».
В грудні того ж року прийшла черга обурюватись представнику «Волині» – знову після нічиєї з «Чорноморцем» (0:0). Віталій Кварцяний був дещо незадоволений роботою Монузль в першому таймі, чим поділився на прес-конференції після гри: «Навіщо вона це робить? На вагон колгот вона ще заробить». КДК конвертував слова тренера волинян у три матчі дискваліфікації.
У більшості тренерів та коментаторів були претензії до Катерини саме через «нерозуміння чоловічого футболу». Наприклад, після її дебюту в першій лізі матчем «Одеса» – «Кримтеплиця» тренер перших Андрій Пархоменко не розумів, «як жінка може судити футбол». Довелось заступитись Колліні: «Такі висловлювання абсолютно неприйнятні. Різниця між чоловіком-арбітром чи жінкою-арбітром нема».
Можливо, після цих слів Монзуль ще більше захопилась італійцем, на якого й так рівнялась впродовж кар’єри. Її захоплює навіть те, як П’єрлуїджі реалізовує себе після активної кар’єри на посаді функціонера. Й сама вона уже чотири роки є членом виконкому УАФ, куди її прийняли паралельно з дебютом в УПЛ. Також вона займається суддівством і як заступник голови відповідного комітету в харківській обласній федерації.
«П’єрлуїджі Колліна для мене – зразок наслідування. Він не зупинився після арбітражу: працював у ФІФА та УЄФА, обіймав посаду куратора в Україні. Це викликає величезну повагу», – ділилась нещодавно Катерина, яку УЄФА уже запрошує проводити лекції для арбітрів.
Нічого дивного. Сьогоднi Монзуль виповниться 39, для суддівства на міжнародній арені залишиться ще шість років – рано чи пізно зупинитись доведеться та зайнятись іншим. Хоча Катерина і не думає розслаблятись – ще мріє колись відсутити топовий чоловічий фінал. Вона постійно тримає себе у формі, стежить за суддівськими тенденціями, підчитує правила навіть у подорожах і готова працювати як на єврокубках, так і на чемпіонаті області.
«Мені вистачає мотивації працювати [на будь-яких матчах]. Важливо ставитись професійно до кожного з них.
Бігаю кроси 5-6 разів на тиждень. Кілометраж залежить від того, що ти тренуєш. Якщо швидкість, то біжиш менше, але швидше. Якщо витривалість, то темп бігу нижчий, але дистанція довша».
Монзуль не бачить суттєвої різниці між жіночим та чоловічим футболом, не любить симуляцію найбільше серед футбольних гріхів та переконана, що арбітр не повинен виходити на поле невпевненим чи демонструвати її гравцям.
Футбол та суддівство вона називає другим життям. Поза ним відомо, що Катерина любить класичну музику, подорожі та кулінарні експерименти. І найважливіше – вона не приховує свої улюблені футбольні команди. Це «Манчестер Юнайтед» та, звісно, «Металіст».
Фото: FIFA, Footboom, УНІАН, Sportarena, Суспільне
