Закон Павелка-Шредінгера. Чому в Україні досі нікого не посадили за договірняки
Хоча підозрілих матчів начебто поменшало.
Хоча підозрілих матчів начебто поменшало.
Так званий закон Павелка по протидії договірним матчам працює в Україні вже п’ятий рік. За цей час ми стали свідками кількох гучних справ – від знаменитої облави правоохоронців у травні 2018 року до дрібніших скандалів на кшталт дискваліфікації «Сум» та сумнозвісного матчу «Іллічівець»- «Гірник-Спорт». Але жодного судового вироку в них так і не прозвучало.
З 2014 року найпомітніші покарання за договірняки – дискваліфікація молодіжних команд «Олімпіка» та нещодавнє відсторонення Олександра Севідова. Проте це були виключно рішення дисциплінарного комітету УАФ, і вони не мають стосунку до закону по протидії договірним матчам.
Одну з найбільших передвиборчих обіцянок Андрій Павелко тріумфально реалізував в перший же рік президенства в федерації. Але ініційований та створений ним як народним депутатом закон чомусь так і не спрацював. Чи все ж спрацював?
Договірняків у футболі поменшало (якщо вірити Баранці). Але без жодного суду
У нещодавньому інтерв’ю Tribuna.com голова комітету етики та чесної гри УАФ Франческо Баранка заявив чітко – підозрілих матчів в українському футболі різко поменшало у порівнянні з піком у 2014-2017 роки:
«Думаю, ми вже на 75% вирішили проблему. За 2017 рік ми маємо 125 випадків підозрілих матчів. За 2018-й – близько 40. Маю на увазі всі змагання. Бо якщо брати УПЛ і першу лігу, то можна сказати, що у нас всього два випадки».
Італієць запевняє, що його комітет у кожній справі комунікує з правоохоронцями. Однак виміряти, яка їхня заслуга в зменшенні підозрілих ігор, складно.
Закон Павелка ввів кримінальну відповідальність конкретно за договірні матчі, чим нібито розв’язав поліції, прокуратурі та НАБУ руки. Але сьогодні статистика справ комітету Баранки занадто відрізняється від статистики правоохоронців.
На запит Tribuna.com в Генеральній прокуратурі України повідомили – з моменту ухвалення закону у листопаді 2015 року правоохоронні органи відкрили 9 справ про підозрілі матчі. Жодну з них поки не довели до суду, лише одну закрили.
8 справ досі відкриті. В генпрокуратурі відмовились називати їхні реєстраційні номери. Відтак, не зрозуміло, чого і кого саме вони стосуються. Відомо, що серед них – те саме найгучніше розслідування, яке вибухнуло 50 обшуками в 9 областях України та в ході якого викрили п’ять злочинних груп та причетність до договірних матчів 35 українських клубів та 328 людей..
«Це історичний день для українського футболу. Це тільки початок. Сподіваємось, що тепер буде не лише адміністративний штраф», – майже урочисто виголошував Павелко в день облави. Щодо останнього, то він глибоко помилявся.
Закон Павелка не дав правоохоронцям потрібних інструментів
Відповідь на запитання, чи закінчиться та облава посадками, частково ми отримали ще того ж дня. «Зважаючи на санкції статей, категорію злочинів та кількість скоєних епізодів, ми не бачимо необхідності сьогодні затримувати людей, кидати їх в камери», – прокоментував операцію замісник голови Нацполіції Ігор Купранець.
Виявилось, розв’язаним рукам правоохоронців не вистачає інструментів, щоб довести ці справи до суду. Наприклад, ще у липні 2015 року, коли законопроект зареєстрували у Верховній Раді, стали зрозумілі його слабкі місця. Їх не виправили навіть протягом півроку поправок та змін.
Найважливіше з них – визначення офіційного спортивного змагання. Саме його учасників закон дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності.
«В законі Павелка йдеться про вплив на результати офіційних спортивних змагань. А це змагання, які внесені в Єдиний календарний план міністерства сім’ї, молоді та спорту. Не знаю, з яких причин, але федерація футболу України не внесла в цей план інші змагання, окрім Прем’єр-ліги та фіналу Кубка України (здебільшого цей план стосується матчів чоловічих та жіночих збірних з футболу різних рівнів – прим.).
А ті заходи, які ми провели, стосувались якраз Кубка та першої ліги. Відповідно, здобуті там докази неможливо використати. Задокументували одне, а по факту виходить інше. Саме тому справа про облаву два роки тому ще не закрита. Хоча деяким людям уже висунуті підозри. Ми порушили кримінальну справу, але просування немає, бо матчі не є офіційними», – пояснив Tribuna.com один зі слідчих по договірних матчах, який попросив не вказувати його імені та посади.
За його словами, обмежує слідчих також недостатня суворість закону, який сьогодні передбачає максимальне покарання до п’яти років позбавлення волі:
«В ньому є трохи недопрацювань. Це стосується важкості статті – треба, щоб можна було брати дозвіл суду для прослуховування та спостереження. Зараз стаття не дозволяє цього.
Треба прописати в статті санкцію від п’яти років позбавлення волі, щоб опери нормально працювали. Тоді стаття вважається важкою – уже можна брати прослуховування та спостереження. Вона має бути жорсткішою. Саме через це досі немає реальних тюремних строків у тих розслідуваннях, які ведуться.
Тому закон треба доопрацювати, щоб правоохоронці мали більше інструментів. Я проявляю ініціативу, бо веду цю справу від початку – з обшуками, зі всім. Зараз зустрічаюсь із депутатами, щоб якось його покращити. Все-таки він стосується не лише футболу, але й усього спорту. Час покаже, що з цього вийде».
Після 2014 року за договірні матчі в Україні судили і без закону Павелка
У 2016 році в Україні пройшло кілька судів над учасниками договірних матчів. Першим з них була справа двох екс-гравців «Металіста» U-21 – Данила Соломахи та Руслана Ковтока.
Хоча на той час закон Павелка уже діяв, зворотної сили він не мав. Справа стосувалась матчу молодіжки харків’ян проти «Волині» U-21 за 6 серпня 2015 року – тому хлопців судили ще без опцій кримінальної відповідальності оновленого законодавства. Соломаху та Ковтока лише оштрафували на 8,5 тисяч гривень.
Данило Соломаха
«У гравців «Металіста» були лише штрафи, бо сума, яку вони заробили, була маленькою. Це ще було до закону Павелка, по статті 354 Кримінального кодексу «Підкуп працівника підприємства». Хоча санкція там схожа.
Але проблема була в іншому. Давати хлопцю 18-19 років строк, бо він десь взяв гроші – це не того рівня злочин, щоб людину жорстко карати. Плюс у всіх випадках з «Металістом» було п’ятеро людей, які роздавали гроші решті. До них і було відповідне ставлення», – пояснив слідчий.
Цей та інші процеси закінчились покаранням лише у вигляді штрафів. Проте також вони показали – в Україні реально довести справу про договірний матч до суду та покарати винних. А події роком пізніше підтвердили – для кримінальної відповідальності в таких випадках не обов’язково потрібен окремий закон.
Наприклад, в Білорусі для цього вистачило статті кримінального кодексу, яка забороняє підкуп учасників та організаторів професійних спортивних змагань. Саме з її допомогою у сусідів три роки тому покарали тюремним строком футболістів у справі про чотири договірні матчі. Серед учасників процесу був колишній гравець «Динамо» Володимир Маковський.
Процеси про договірняки в Україні відбуваються швидше для залякування
Галина Козіна – адвокатка, яка захищала інтереси Данила Соломахи в суді 2016 року. На її переконання футболіст міг уникнути покарання зовсім, але правоохоронцям було потрібно когось виставити винним.
«Соломаха тоді уклав угоду з ГПУ про визнання вини й отримав покарання у вигляді штрафу. Якби він захотів поборотися, а не пішов би на визнання провини, думаю, було б важко тоді довести його провину в цій справі. А органи обвинувачення пішли для себе легким шляхом, запропонувавши йому легкий вид покарання в замін на повне визнання вини.
Думаю, що винних в цьому потрібно було шукати не серед футболістів, а копати глибше. Накопалось би не тільки це. Питання дуже складне для публіки. Особисто для мене Соломаха не є винним – з нього зробили цапа-відбувайла. Хочу, щоб про це знали всі фанати футболу.
На мою думку, справжніх винних було навмисне приховано органами прокуратури. А показуху і цирк треба було зробити для публіки. Тому знайшли двох молоденьких хлопчиків, які через молодий вік не готові були боротися з системою державного обвинувачення під загрозою опинитися під вартою», – розповіла Козіна в коментарі Tribuna.com.
Слова Галини про роботу для публіки вдало лягають на заяву голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького, який заодно є віце-президентом УАФ. Коментуючи відсутність посадок після травневої облави 2018 року, він сказав:
«Нашим завданням не є пересаджати всіх. Я прихильник ідеї, що звичайному футболістові, який став заручником системи, що будувалася роками, треба дати другий шанс. Питання до організаторів. Люди, які брали участь в схемах, але не потрапили під розслідування, повинні зрозуміти, що надалі треба жити чесно».
Судячи з тенденції, навіть такі кроки, без судів та тюремних вироків, допомагають в боротьбі з підозрілими матчами в Україні. А закон Павелка в цій історії працює як городнє опудало. Принаймні, поки.
«Багато хто продовжує думати, що нічого погано немає в тому, щоб грати договірні матчі. Але вони почали боятися, що їх можуть викрити. Вже є багато гравців, які зізнаються і дають свідчення.
Коли ми бачимо щось підозріле, то телефонуємо і кажемо: «Що у вас там відбувається?» Це дуже важливо, бо більше ті, хто займаються договірними матчами, не відчувають себе в безпеці.
Тепер організатори знають, що їх можуть перевірити і прийти з обшуком. Можна змусити їх боятися. Ми на шляху розв’язання проблеми навіть без великої кількості крові», – говорить Франческо Баранка і не приховує – для нього краще добитись дискваліфікації винних, ніж побачити їх за ґратами.
Італієць уже заявив, що хоче спільно з міністерством сім’ї, молоді та спорту створити платформу по боротьбі з договірними матчами. А поки визнає – хоч проблема з договірняками меншає, та закон Павелка можна покращити:
«Закон був абсолютно необхідним, він допоміг нам. Але на мою думку, він був би ще більш корисним, якби його зробили суворішим. Хоча не скажу, що він погано працює. Кількість договірних матчів в Україні значно зменшилась».
Виходить, що закон Павелка є законом Шредінґера. Він поки не дуже допомагає правоохоронцям, але водночас уже допоміг команді Баранки в комітеті етики та чесної гри. Парадокс?
Фото: УАФ, «Металіст»
