Tribuna/Футбол/Блоги/Ноу Баланса/Тимощук в «Баварії»: конфлікт з Ван Боммелем, перемога в ЛЧ, драма з народженням доньок

Тимощук в «Баварії»: конфлікт з Ван Боммелем, перемога в ЛЧ, драма з народженням доньок

Сюжети з мюнхенської кар’єри Тімо.

Блог — Ноу Баланса
9 апреля 2020, 19:55
19
Тимощук в «Баварії»: конфлікт з Ван Боммелем, перемога в ЛЧ, драма з народженням доньок

Сюжети з мюнхенської кар’єри Тімо.

«Баварія» торгувала Тимощука майже рік, мюнхенцям довелось діяти агресивно

У 2009 році Анатолію Тимощуку виповнилось 30. За плечима була багата кар’єра – Кубок та Суперкубок УЄФА, усі можливі внутрішні трофеї в Україні та Росії, давно стабільна позиція в українській збірній та неодмінно капітанська пов’язка спочатку в «Шахтарі», а потім в «Зеніті». Але амбітному уродженцю Луцька було замало – душа прагнула виступів за топ-клуб та перемоги в Лізі чемпіонів.

«Баварія» звернула увагу на Анатолія за рік до цього. Весною 2008-го «Зеніт» переможно зіткнувся з мюнхенцями в півфіналі Кубка УЄФА 07/08. 1:1 в Німеччині, 4:0 в Росії – Тимощук відіграв обидва поєдинки повністю та настільки круто, що тренер пітерців Дік Адвокат завбачливо запевнив: «Тимощука нікуди не продам». Мюнхенці прийшли за опорником того ж літа.

«Перед матчем за Суперкубок УЄФА приїжджали представники «Баварії», вели перемовини з президентом «Зеніта», але ні про що не домовились. Гадаю, перед Лігою чемпіонів клуб просто не захотів мене відпускати. Річ навіть не в сумі трансферу. Подивимося, можливо переговори поновлять пізніше. У кожного є мрія. У мене – пограти в серйозному західному клубі», – як завжди цілеспрямовано твердив Тимощук.

Через кілька місяців Улі Хьонесс та компанія повернулись до розмови. «По-справжньому ми розгледіли Анатолія в іграх зі «Зенітом». Потім уважно стежили за його виступами», –  в січні 2009 року гендир «Баварії» уже не приховував зацікавленість. На прохання тодішнього тренера мюнхенців Юрґена Клінсманна клуб був готовий добитись свого.

З другої спроби німцям вдалось. Не завадили ні світова фінансова криза (говорилось, що через її наслідки «Баварія» може відмовитись від трансферу), ні небажання «Зеніта» відпускати лідерів, ні позиція самого Тимощука: «Давно мрію спробувати сили в провідному європейському клубів, але я не приймаю ключові рішення спонтанно. Завжди розглядаю ситуацію з різних сторін, зважую всі за і проти. Обмірковую пропозицію «Баварії» скрупульозно».

Мюнхенці до такого були готові. «Тимощук виставив вимоги, які ми не зможемо виконати. Тепер все залежить від того, чи готовий він прийняти нашу пропозицію», – парирував Хьонесс. А вже в лютому, посеред сезону «Баварія» оголосила, що найближчого літа Анатолій стане гравцем клубу. Ймовірно, це був елемент тиску, адже офіційно обидва клуби повідомили про домовленість лише через кілька місяців. Мюнхенці діяли агресивно.

«Найбільш наполегливим клубом у перемовинах щодо мене була «Баварія». Як і «Зеніт» тоді, коли я переходив з «Шахтаря», хоч були й інші пропозиції. Мюнхенці пішли до кінця, не зважаючи на жодні перепони», – прокоментував перехід в німецький гранд задоволений Тимощук, який підписав чотирирічну угоду за схемою «3+1».

Задоволеним був і «Шахтар», якому перепав відсоток від вартості трансферу. Щоправда, невідомо скільки саме, адже фінансові деталі угоди так і не опублікували. В різних ЗМІ сума коливалась в районі 11-15 млн євро. Хоча за даними Transfermark тодішній Тімо вартував 20 млн. Дік Адвокат швидше погодився б із другим варіантом – після оформлення трансферу він лише зітхнув: «Вони забрали мого найкращого гравця».

В Мюнхені Анатолія чекали, передчуваючи потужне підсилення опорної зони: «Тимощук – це той тип гравця, якого «Баварія» шукала та потребувала. Він сильний на позиції перед захистом, вміло діє в обороні. У нього хороша техніка, він може точно розподіляти м’ячі. Хавбек стане для мюнхенців важливим гравцем. Сподіваюся, він помітно підсилить “Баварію”», – захоплювалась легенда клубу Олівер Кан.

«Тимощук вартує своїх грошей. Він ідеальний «номер шість» – вміє читати гру, як розгорнуту книгу. Анатолій не тільки тактик, але й стратег. І в «Зеніті», і в збірній України на ньому закінчуються атаки суперника і тут же починаються свої.

У цьому плані він може виявитися для «Баварії» кориснішим, ніж будь-хто зараз в Мюнхені. Ні Швайнштайґер, ні Зе Роберто, ні Оттль не пов’язують оборону та атаку команди так надійно, так зряче і так вишукано, як це вміє робити Тимощук. А опорного півзахисника такого класу сьогодні в «Баварії» просто немає», – наганяв апетиту голова правління мюнхенців Карл-Хайнц Румменіґґе.

Німцям також подобалося, що рольовою моделлю для Тимощука впродовж кар’єри був легендарний захисник та півзахисник «Баварії» Лотар Маттеус. Саме йому належала та сама капітанська пов’язка, в якій виступав Анатолій ще в «Шахтарі».

Ван Ґал не розраховував на Тимощука і вперто ставив Ван Боммела. Між гравцями виникла сутичка

Не Швайнштайґер, Зе Роберто чи Оттль стали головними конкурентами українця в Мюнхені. Основним опорником в команді був досвідчений Марк Ван Боммел, який виступав тут з 2006 року та встиг заслужити капітанську пов’язку.

32-річний на той час нідерландець розумів, що Тимощука купують скласти йому конкуренцію, але ще до трансферу поспішив застерегти Анатолія: «Буде чудово, коли в нашій команді з’явиться Тимощук. Але про те, щоб зайняти моє місце, він може забути». З приходом в «Баварію» того ж літа 2009-го Луї Ван Ґала замість Юрґена Клінсманна Марк стало ще легше відстоювати позицію.

З новим головним тренером «Баварія» здебільшого грала в схемі 4-4-2 з двома опорниками. Одного з них грав Бастіан Швайнштайґер в ролі «вісімки», а іншого – якраз Ван Боммел. Замість нього Тимощук виходив лише тоді, коли Марк не міг через травми або дискваліфікації. Так почалось з перших днів українця у Мюнхені й тривало впродовж двох сезонів, поки в 2011-му клуб не покинули обидва нідерландці – Ван Боммел та Ван Ґал.

«З усіх моїх гравців Анатолій Тимощук найкраще працює на тренуваннях. Він є прикладом для нас усіх. Це найкращий наш півзахисник оборонного плану, але мені не потрібні такі гравці. Моя схема гри вимагає креативу в середині поля», – пояснював Ван Ґал, а потім так-сяк шукав місце для українця в захисті – в центрі або навіть на фланзі.

Тимощук не міг дати креативу, якого вимагав тренер. Однією з його найпомітніших рис завжди була стерильність передач – замість загострення відпасувати назад або найближчому партнеру. В цьому, очевидно, було найбільше його непорозуміння з Ван Ґалом:

«Іноді пишуть, мовляв, я на атаку не граю, не забиваю й віддаю ближньому, а опорний повинен діяти як Хаві. Але ж в «Баварії» Хаві – це швидше Швайнштайгер, а на моїй позиції грає Бускетс. Гвардіола каже, що це найкращий опорник в світі. Але скільки він віддав і забив? Відібрав, закрив зону, не дав суперникові розвинути атаку. Свою справу робить, і тренер називає його найкращим.

У нас вперед біжать по флангах Роббен та Рібері, біжать Швайнштайґер, Кроос або Мюллер, а на вістрі Ґомес. Дуже часто підключаються обидва крайніх захисника – Лам і Рафінья або Боатенґ. Що мені робити? Куди бігти і навіщо? Будь-який футболіст повинен перш за все виконувати установку тренера та використовувати свої найкращі якості».

Хоча голи Анатолій теж інколи забивав. Перший м’яч у футболці «Баварії» він оформив у ворота «Ювентуса» в останньому турі групового етапу ЛЧ 09/10. Забити вдалось самому Буффону – в доданий час українець зафіксував у Турині розгром 4:1.

Очна конкуренція прямолінійного Тимощука та більш вигадливого на думку тренера Ван Боммеля увійшла в командну звичку, що не могло влаштовувати зарядженого українця. Тоді як нідерландець хоч і поважав конкурента, але не забував при нагоді вказати, кому належить місце в основі. 

Під час двостороннього матчу восени 2010-го на тренуванні «Баварії» Марк, який щойно повернувся після чотиритижневої паузи, грубо атакував Анатолія – той за кілька днів до цього саме відзначився голом в грі з «Фрайбургом». Вибухнула сутичка, яку довелось заспокоювати Швайнштайґеру.

«Він був незадоволений, коли я жорстко, але в рамках правил, зіграв на полі. У нас виникла сутичка, ну я й відповів йому по-чоловічому. Але це вже в минулому, зараз ми нормально спілкуємось. Таке трапляється», – говорив потім Тимощук, а згодом зненацька оформив дубль в грі з «Айнтрахтом».

Але ситуація з малою ігровою практикою Анатолія однаково турбувала босів клубу. Після того ж матчу з «Фрайбургом» терпіння закінчилось в Улі Хьонесса:

«Я сидів на трибуні і бачив, що ті гравці, яким мало довіряв Ван Ґал, були найкращими на полі. Кажу про Тимощука, Демікеліса і Ґомеса. Тимощук взагалі був найкращим на полі в другій половині. Сумно, але Ван Ґал не бере до уваги думки інших. А наш клуб сьогодні не є шоу одного актора. В нашій команді мала місце несправедливість стосовно різних гравців, проте Ван Ґал повинен проявляти більше поваги до людей, які мають певний досвід».

Невдоволення керівництва в той момент було легко зрозуміти, адже за підсумками першого кола Бундесліги 10/11 Тимощук увішов до символічної збірної цього етапу, хоча ще півроку тому тренер рекомендував гравцю змінити команду.

Частково справедливість компенсувала втрати, коли боси «Баварії» спочатку оголосили, що по закінченні сезону не будуть продовжувати угоду з тренером, а потім й зовсім звільнили Ван Ґала в квітні, не чекаючи фінішу. В тій кампанії мюнхенці фінішували на третьому місці в Бундеслізі, вилетіли в 1/8 фіналу ЛЧ й навіть не дійшли до фіналу Кубка Німеччини.

І в Тимощука, який до цього зразково не жалівся журналістам на своє становище, розв’язався язик: «Після першого ж тренування в клубі Ван Ґал сказав, що не розраховує на мене. Що йому не потрібен такий гравець, як я. Працювати в таких обставинах було дуже важко, але як професіонал, ти маєш бути готовим до труднощів й однаково віддаватись на всі сто».

Згодом з’явились ще цікавіші деталі: «Йому то номер на футболці не подобався, то ще щось. Таке у нього бачення, що номери гравців повинні бути тільки до 35-го. Але я свій 44-й відстояв. Той же Рібері у нього спочатку плеймейкером грав, хоча французу це страшно не подобалося. І Тоні з Демікелісом пішли здебільшого тому, що не знаходили взаєморозуміння з тренером. А я був налаштований битися до кінця».

Попри останні слова, Тимощук не раз міг покинути «Баварію» впродовж перших двох сезонів – хоч і виграв за цей час всі внутрішні трофеї в Німеччині. Варіанти були: від повернення в російський чемпіонат до переходу у «Вольфсбурґ». Покійний Андрій Гусін, який близько товаришував з Анатолієм й завдяки йому їздив на тренерське стажування в Мюнхен, згодом розповів:

«Толік тоді мав домовленість з «Вольфсбурґом» й вже повинен був переходити. Але за день до закінчення трансферного вікна зібралася рада директорів «Баварії» й наклала вето на його перехід. Вони вважали, що він позитивно впливає на гравців своєю зарядженістю на тренуваннях та в іграх».

Це рішення босів клубу в купі зі запрошенням Юппа Хайнкеса стали визначальними для головної цілі в кар’єрі Тимощука. З новим тренером мюнхенці таки взяли Лігу чемпіонів.

З «Баварією» Тимощук тричі доходив до фіналу Ліги чемпіонів. Але виграв лише раз – в останній сезон в клубі

«Тимощук володіє видатним характером. І він буде грати більше, ніж в попередні роки», – проголосив початок світлої смуги для Тимощука в «Баварії» Юпп Хайнкес перед сезоном 11/12.

В планах нового тренера мюнхенців місце для Анатолія знайшлось легко – в основному на позиції опорника в схемі 4-2-3-1 або рідше одним з центрбеків. В новій кампанії він провів 39 матчів, 22 з них повністю й навіть віддав два асисти.

«В нашій першій розмові Хайнкес сказав: «Бачив тебе ще в «Зеніті». Думаю, «шістка» – твоя найсильніша позиція». Це те саме, що й я завжди казав. Коли Ван Ґал ставив мене центрбеком, мені було природньо грати й там. Але все ж більше користі команді я даю як опорник», – казав Тимощук.

Утім, абсолютно успішний сезон для українця паралельно не став успішним і для команди – чемпіонство взяла «Боруссія», вона ж обіграла мюнхенців у фіналі Кубка Німеччини. Між цим великі надії команда покладала на домашній фінал Ліги чемпіонів проти «Челсі». Особисті надії Анатолія були не менші:

«Попереду у нас фінал, про який мріє будь-який футболіст. Я виграв уже багато трофеїв, але трофея Ліги чемпіонів не вистачає. Як і багатьом моїм партнерам по команді. Мене чекає головний матч в житті», – говорив українець, одержимий перемогою в турнірі.

Але як і два роки тому з Ван Ґалом, «Баварія» програла фінал. Тільки тепер уже з Тимощуком в старті. Анатолій провів на домашньому полі всі 120 виснажливих хвилин проти «Челсі», впритул до серії пенальті. Але все одно не зробив усього, що міг. Принаймні, в цьому був переконаний колишній захисник мюнхенців Пауль Брайтнер.

«Деякі футболісти перед пробиттям одинадцятиметрових ударів вели себе неналежним чином. Я дуже сильно розчарований», – цитувало Брайтнера видання T-online, за інформацією якого в тій програшній серії від пробиття пенальті відмовились Тимощук, Кроос та Роббен.

Хоч цього так і не довели, та для Анатолія це не було кінцем звинувачень. Одразу після фіналу деякі вболівальники «Баварії» осудили Тимощука, що він торкнувся кубка Ліги чемпіонів, виходячи на поле перед початком гри. Мовляв, це була погана прикмета, яка спрацювала.

Розчарування фанатів можна зрозуміти та прийняти. Як і розчарування Тимощука, який палко бажав виграти трофей в колекцію. Два фінали за три роки – й обидва невдалі. Але обставини все одно склались в його користь.

Круто провівши перший рік при Хайнкесі, Анатолій активував опцію контракту про автоматичне продовження на рік – треба було зіграти 25 ігор в сезоні мінімум. Тому наступний розіграш 12/13 він відіграв ще за «Баварію», хоч і виходити на поле став рідше. Й таки отримав за це бажану нагороду – трофей Ліги чемпіонів. Як і три роки тому в Мадриді, весь лондонський фінал проти «Боруссії» українець просидів на лавці, але довгоочікувану медаль все одно отримав.

«Нарешті я завоював цей трофей – єдиний, якого не вистачало в моїй європейській кар’єрі. Незабутні відчуття. Лігу чемпіонів виграють одиниці. Тому я радий, що мені з командою вдалось досягнути цієї вершини», – з полегшенням сказав Анатолій.

За чотири роки в «Баварії» він зіграв 132 поєдинки, забив 6 голів, віддав 6 асистів та завоював 7 трофеїв, після чого в 34 роки повернувся в «Зеніт».

В Мюнхені труднощі в Тимощука були не лише з футболом. Його новонароджені доньки провели кілька місяців у інкубаторі 

Про переїзд Тимощука та його тодішньої дружини і водночас менеджерки Надії в Мюнхен місцева преса писала як про приїзд «петербурзських Бекгемів». Все через «схильність до показової розкоші».

Журналістів здивувало, що до Мюнхену Анатолій прибув також з власним кухарем, тайською масажисткою та персональним прес-секретарем Віталієм Юрченком. А згодом, до нерухомості в Україні, Росії та Еміратах Тимощук, який відносно швидко опанував німецьку, додав також будинок в передмісті Мюнхена.

Але не все так гладко було в побуті Тимощуків. В квітні 2010 року «Баварія» раптом оголосила, що українець пропустить поєдинок півфіналу ЛЧ проти «Ліона». Причина – кишково-шлункова інфекція, хоча сам футболіст в пресі розповів, що простудився. Через кілька днів Улі Хьонесс пояснив:

«Зараз я вже можу назвати справжні причини відсутності Тимощука. У його дружини на шостому місяці вагітності лопнув плодовий міхур. Вони чекають близнят, життя яких зараз перебуває під загрозою. Але ми сподіваємося, що все буде в порядку».

Ту гру з «Ліоном» мюнхенці виграли 3:0, а перемогу присвятили якраз подружжю Тимощуків, які в той час перебували в мюнхенській клініці. Річ у тім, що шестимісячних дівчат-близнят одразу після передчасного народження помістили в інкубатор (кувез) – на п’ять місяців. Вони важили 620 та 580 грам відповідно.

Згодом, коли їх благополучно виписали з клініки, Тимощук розповів, що йому довелось власноруч хрестити дітей, оскільки знайти православного священника не вдалось: «Так, я зробив це сам. Прямо в клініці». Оскільки Анатолій та Надія не могли вирішити, як назвати первістків, домовились кожній з них дати потрійне ім’я:

«Ноа Марія Анатолія та Міа Марія Анастасія. Третє ім’я першої дочки – це на честь лікаря, який врятував її та доглядав за нею. А Анастасія – це було перше ім’я святої в календарі після дати народження. Ситуація була важка, і ми раді, що все закінчилось. Тепер ми найняли для догляду за ними чотирьох нянь – німкеню, українку та двох росіянок».

Згодом, підсумовуючи весь мюнхенський етап, Тимощук наголосив, що він нагородив його новим досвідом не лише в футбольному плані: «У спортивному контексті перехід в «Баварію» – це крок вперед, зростання майстерності та прогрес. Це щодо спортивних перемог, але є ще й життєві перемоги, не тільки футбольні.

Мені довелося справлятися з такими життєвими ситуаціями, які раніше не траплялися. При цьому, я зіграв більше 130 ігор за «Баварію». В психологічному плані я придбав новий досвід і став значно сильнішим».

У 2014 році дружина Анатолія Надія оголосила, що подала на розлучення – через «його багаторічні зв’язки з громадянинкою Росії». З того часу між обома почались судові процеси, більшість яких стосуються якраз доньок-близнят та батьківських прав.

Фото: ANDREW YATES / AFP/East News, Getty Images, ФК «Зеніт», Reuters, rusfootball.info/

Другие посты блога

Все посты