«Металіст» до Ярославського: двічі вилітали в першу лігу, ФФУ відібрала вихід в єврокубки, Аваков серед акціонерів
Три періоди про невдалих хазяїв клубу.
Три періоди про невдалих хазяїв клубу.
(Від редакції: вперше цей текст був опублікований 25 березня 2020)
«Дрознік з компанією перетворили «Металіст» в попіл»
Розвал СРСР застав «Металіст» в польоті. У 80-х харківський клуб виблискував як ніколи до цього. Впродовж десятиліття підопічні легендарного Євгена Лемешка виграли першу лігу СРСР (1981), а також стали по черзі півфіналістом (1981), фіналістом (1983) та переможцем Кубка СРСР (1988). В 90-х все різко змінилось.
В нових економічних умовах харківський завод імені Малишева, який опікувався «Металістом» від початку його створення, переживав фінансові труднощі. Це моментально позначилось на команді, яка в останньому розіграші чемпіонату СРСР посіла передостаннє місце у вищій лізі.
Клуб виявився тягарем, почались пошуки опікуна. Допомагав навіть тодішній головний тренер харків’ян Леонід Ткаченко. Вочевидь, йому найбільше не хотілось втрачати надто перспективну команду.
«Які хлопці тоді грали! Помазун, Призетко, Кандауров, Пушкуца, Прудиус. Нас називали командою «будинку піонерів». Але наш благодійник – завод імені Малишева – став загинатися. Конверсія. Потрібно було шукати інші джерела фінансування», – розповідав потім Ткаченко.
«Мені порекомендували успішного бізнесмена Дмитра Дрозніка. Ціною величезних зусиль вдалося умовити владу Харкова та керівництво заводу віддати команду [йому]».
Про персону Дрозніка мало відомо навіть в середовищі фанатів «Металіста». З відкритих джерел вдалось з’ясувати, що на початку 90-х у підприємця була фірма «Скорпіон», а сам він захоплювався більше єдиноборствами, ніж футболом. Останнє згодом дуже болісно позначилось на харківському клубі.
«Виявилося, що я привів в клуб справжнього бандита. Через два місяці він викинув мене з команди. А незабаром почав реалізацію свого плану з розпродажу «Металіста». Призетка і Прудиуса відправили до Києва, Помазуна – в московський «Спартак», Кандаурова – в Ізраїль. Буквально за рік Дрознік з компанією перетворили «Металіст» в попіл», – каявся той же Ткаченко.
Леонід Ткаченко
Його слова згодом підтвердили тодішні гравці «Металіста». Наприклад, той же Сергій Кандауров, який після періоду в «Маккабі» з Хайфи згодом перебрався до «Бенфіки»:
«На той момент у нас був президент Дмитро Дрознік. [Серед видів спорту] він більше надавав перевагу боротьбі. Коли він став президентом, в нас на базі почали жити борці. І футболістів стали розпродувати. Всі молоді, амбіційні – команда ж була хороша. Всі хотіли грати.
Приїхали представники «Маккабі» – тренер, президент і агент ізраїльський. Сказали, що хочуть Пеца і Кандаурова. Дрознік відповів: «Кандауров не продається». Але потім 250 тисяч доларів свою роль зіграли. Торг був дуже пристойний. Хоча я не хотів переїжджати».
В той же період покинув команду й Олександр Призетко, який невдало перейшов у київське «Динамо»:
«Цей ділок залишив після себе в клубі тільки негативні спогади – у всіх, хто був з ним поруч. Зруйнував, спотворив те, що до нього потом та кров’ю створювалося роками. Якщо коротко – всіх обманював. Постійно.
У футболі взагалі не розбирався, тому доходило до абсурду. Ось уявіть: поки ми, гравці команди вищої ліги, тренувалися в нетрях, на полі нашого стадіону проходили заняття боксерів! Платили мало – він усіх обманював. Дрознік був справжнім бандитом».
Олександр Призетко (по центру)
Ще на багажі з чемпіонату СРСР «Металіст» по інерції непогано виступив у перших двох чемпіонатах України. Поки лідери були в складі, команда посіла спочатку третє, а потім п’яте місце у вищій лізі. За іронією тоді ж харків’янам вдалось досягти того, чого не зміг навіть «Металіст» Маркевича – в першому розіграші Кубка України в 92-му вони дійшли до фіналу, де в додатковий час поступились 0:1 «Чорноморцю».
Але на цьому хороше закінчилось. Без розпроданих зірок «Металіст» вже в сезоні 93/94 фінішував на останньому місці та вилетів до першої ліги. На довгих чотири сезони. В еліту команду повернулась уже без Дрозніка.
«У важкий час «Металіст» підібрав Валерій Бугай»
Наскільки малозрозумілою постаттю є Дрознік, настільки ж малозрозуміло його в клубі раптом не стало. Але відбулось це саме в ті часи, коли «Металіст» животів у першій лізі. Слід бізнесмена загубився десь тоді, залишивши по собі легенди кримінального характеру.
Наприклад, історія про те, що одного разу хтось підпалив вхідні двері квартири головного тренера Леоніда Ткаченка, який згодом покинув клуб. Або перекази про замахи на самого Дрозніка, про що писала харківська преса тих часів.
«Минулого року на президента «Металіста» було скоєно замах, а зараз погрожують ще одним. Тобто, перебування Дрозніка в Харкові стає небезпечним для нього самого ж. До речі, зараз точно невідомо про [місце] його перебування.
Нещодавно Дмитро Захарович був заарештований співробітниками відділу по боротьбі з організованою злочинністю. Дрознік (про його зв’язки з кримінальними структурами по місту ходять легенди) звинувачується у вимаганні та незаконному зберіганні зброї, яка, судячи з усього, була знайдена при обшуку. Про факт арешту стало відомо швидко, а от те, що з Дрозніком було далі, майже ніхто не знає», – писала «Спортивна газета» в 1996 році.
«Металіст» на початку 90-х
Вона ж повідомляла, що тодішній мер міста Євген Кушнарьов був готовий допомогти кризовому «Металісту», але тільки тоді, коли там не буде Дрозніка. Тим часом, команда йшла на виліт навіть з першої ліги, а в її складі грали переважно молоді та маловідомі виконавці.
В непевний момент за підтримки місцевої влади клубом почав займатись Валерій Бугай – партнер Дрозніка. В «Металісті» він з’явився разом з ним, але репутацію мав помітно кращу, хоч і з незрозумілим переліком повноважень.
«У важкий час «Металіст» підібрав Валерій Бугай. Точніше, вони спочатку фінансували клуб удвох з Дрозніком. Але потім Дрознік [витиснув Бугая з клубу]. Валерій Михайлович відійшов у бік й дочекався моменту, коли команду довели майже до ручки», – пригадував потім тодішній гравець харків’ян В’ячеслав Хруслов.
Футболісти «Металіста», в тому числі колишні, з радістю зустріли новину – пам’ятали хороші стосунки з Бугаєм ще за часів Дрозніка. Наприклад, гравець харків’ян на початку 90-х (а потім і в першій половині нульових) Віталій Пушкуца говорив, що саме завдяки Бугаю він затримався надовше в клубі, коли той розпродував лідерів.
«Був у «Металісті» такий Валерій Михайлович Бугай. Він був фактично моїм футбольним батьком, допомагав мені, підказував. Він і сказав, що оскільки я ще молодий, можна сезон ще пограти в Харкові».
Під час президенства Бугая клуб заручився підтримкою міських та обласних керівників. Ті захотіли повернення до вищої ліги, для чого у 1996 році новий президент «Металіста» запросив іменитого фахівця.
«Відродження «Металіста» почалося з запрошення на посаду головного тренера Михайла Фоменка. Навіть не знаю, чия це була ініціатива – Бугая або Сергія Стороженка (тодішнього голову обласної федерації футболу – прим.), який в цей момент теж був поруч. Так чи інакше, Фоменко прийшов серйозно і надовго. Все тому, що Бугай мав розуміння і не пхав носа в тренерську роботу. У Дрозніка такий недолік був», – говорив Хруслов.
Фоменко згодом підкреслив, що саме Бугай переконав його взятись за команду першої ліги: «Знаю, що Валерій Михайлович – людина слова. Я погодився, хоча страшнувато було повертатись у перший клас, починати з нуля. Але мені імпонує те, що глава облдержадміністрації та керівники Харкова поставили собі за мету відродити харківський футбол, вивести його на те високе місце в країні, яке він по праву заслуговує».
Стадіон «Металіст» до реконструкції
За два роки Фоменко без суттєвого підсилення вивів харків’ян у вишку. Згодом у «Металіст» повернулись кілька футболістів, які покинули клуб ще за Дрозніка. Наприклад, Роман Пец, якого за п’ять років до цього продали разом з Кандауровим до «Маккабі», або майбутня легенда жовто-синіх Олександр Горяїнов (покидав Харків для служби в армії та гри за київський «ЦСКА»). В обох випадках гравці відзначали вплив саме Бугая.
У вищій лізі «Металіст» швидко освоївся – в перші два сезони посів шосте та п’яте місце відповідно, а в Кубку України 98/99 навіть дійшов до чвертьфіналу. Здавалось, що все в клубі налагоджується. Але тільки здавалось.
«Борги Фельдмана перед командою складали по кілька місяців»
При всіх заслугах стабілізувати фінансове положення «Металіста» Валерій Бугай не зміг. На фоні успішного сезону 99/00 з фінішем на п’ятому місці в клубі почали з’являтись борги. Фоменко продовжувати не захотів, йому на заміну покликали того ж Леоніда Ткаченка, якого колись витиснув Дрознік.
«Я півроку сидів без роботи. До Харкова мені запропонував повернутися Валерій Бугай – один зі співучасників приходу в «Металіст» Дрозніка. Ностальгії за колишніми часами не було, але було бажання виправити помилку, яку ми свого часу всі разом допустили. На жаль, я жорстоко помилився. Справжнім футболом тоді й не пахло. Кругом убогість. Не повірите, але лікар і масажист отримували мізерну зарплату й збирали в пакети їжу. Потрібно було годувати сім’ї», – говорив Ткаченко.
На жаль чи на щастя, але промучився Ткаченко так не довго – всього півроку. В клубі знову змінився власник, який вирішив одразу змінити й головного тренера. Новим опікуном «Металіста» став відомий в Харкові бізнесмен Олександр Фельдман. Це він заснував концерн «АВЕК», у власності якого кілька харківських ринків, зокрема найбільший у місті – «Барабашово».
Олександр Фельдман
Як і у випадку з Бугаєм, до зміни власника в «Металісті» теж була причетна влада, яка була зацікавлена в підтримці знаного міського бренду. При цьому Валерій Бугай ще на два роки залишився в клубі на посаді віце-президента. Мотиви ж нового власника коливались десь в районі бажання долучитись до футбольної моди серед олігархів, прохання впливових людей з міської влади вписатись та отримання «базарних» пільг від неї.
Одним з перших рішень Фельдмана в клубі стала зміна його юридичного статусу. Створене ще Дрозніком закрите акціонерне товариство ФК «Металіст», Олександр переоформив на відкрите акціонерне товариство. Саме це ВАТ сьогодні перебуває в процесі банкрутства після періоду правління в ньому Сергій Курченка.
Так Фельдман не лише став власником контрольного пакета акцій «Металіста», але й зміг продати частину іншим харківським бізнесменам. Наприклад, 2003 року акціонерами клубу стали майбутній перший президент УПЛ Віталій Данілов та сьогоднішній очільник МВС Арсен Аваков, який тоді був засновником компанії «Інвестор».
Але фінансовому здоров’ю «Металіста» це не дуже допомагало. Добре пам’ятає той період Олександр Горяїнов, який якраз через проблеми з виплатами у тому ж 2003-му вдруге покинув рідний клуб.
«Тоді в «Металісті» змінилася влада. Борги Олександра Фельдмана перед футболістами складали по кілька місяців. Я був своєрідним делегатом від всієї команди – питав, коли хлопці отримають зарплату. Хоч і не дуже приємно про це згадувати, але мене тоді назвали «рвачем». Тому з новим контрактом не склалося», – пригадував Олександр, майбутній рекордсмен «Металіст» за кількістю ігор, який повернувся в команду уже при Маркевичі.
Того року команда знову провалилась. За підсумками сезону 02/03 харків’яни фінішували останніми у вищій лізі й вдруге за період Незалежності вилетіли з еліти. Хоча ще за два роки до цього все було кардинально по-іншому.
В перший же рік правління Фельдмана в «Металісті» в клуб повернувся Михайло Фоменко – тренер отримав гарантії намірів поборотись за зону єврокубків та непогане підсилення (повернувся Пушкуца, а згодом Кандауров). Свою роботу тренер зробив, і на фініш сезону 01/02 харків’яни прийшли на четвертому місці, яке давало дорогу в Європу. Але не судилось.
В тому розіграші «Металіст» набрав 40 очок. Утім, з таким же активом сезон закінчили запорізький «Металург» та «Дніпро». Як з’ясувалось, в регламенті змагань не було чітко прописано, як в такій ситуації рахувати додаткові показники – за очними зустрічами усіх трьох команд окремо між собою (версія на користь «Металурга») чи в межах єдиної таблиці (версія на користь «Металіста»). Зрештою ФФУ не змогла пояснити прогалину в правилах й просто провела голосування на виконкомі. 11 делегатів із 22-х проголосували за те, щоб четверте місце віддати запорізькій команді.
Можливо, це рішення викликало б набагато більше відчуття несправедливості у харківських вболівальників, але Олександр Фельдман це швидко втамував – він заявив, що грошей на участь в єврокубках у «Металіста» все одно не було. Відсутність фінансів по черзі привела до відставки Фоменка, ставки на місцевих футболістів, ще одне відчайдушне повернення Фоменка та зрештою вильоту в першу лігу.
І хоч там «Металіст» провів лише один сезон, але саме тоді на клуб звернув увагу Олександр Ярославський. Точніше, цю увагу йому звернули.
***
25 січня 2004 року Олександр Фельдман заявив, що новим мажоритарним акціонером «Металіста» став ще один харківський бізнесмен Олександр Ярославський. Пізніше останній розповів, що клуб дістався йому за 1,5 мільйона доларів, а взятись за нього олігарха попросив інший олігарх – Рінат Ахмєтов.
Ймовірно, сума в 1,5 мільйона доларів у 2007 році збільшилась в чотири рази, але це не точно. Річ у тім, що в тому році з небуття з’явився Дмитро Дрознік з претензіями, мовляв у середині 90-х його відтиснули від клубу за сфабрикованими кримінальними звинуваченнями, підробили право власності на «Металіст» та передали Валерій Бугаю.
Дрознік заявив, що через це рейдерське захоплення звернувся в різні інстанцій, в тому числі ФІФА та УЄФА, з метою «відновити справедливість». Тому він вимагає компенсацію, розміром 4,5 мільйона доларів, інакше «Металіст», який щойно взяв свою першу бронзу чемпіонату України, можуть не допустити до єврокубків. Невідомо, як саме Ярославський владнав це питання, але проблем у його клубу з цим не виникло. Як ми всі прекрасно знаємо.
Фото: Mediaport.ua
