Шева — фартовий. Доказів у цьому відборі назбиралось уже чимало
Вчимось вірити до останнього.
Вчимось вірити до останнього.
Цього року стрімінговий сервіс Prime Video від Amazon випустив документалку «This Is Football». Шестисерійний фільм пробує пояснити феноменальність футболу як соціального явища через шість сутностей людського буття — спокуту, віру, шанс, гордість, любов та чудо. По окремій серії на кожну.
В третій частині автори картини сміливо переконують — у футболі вагому роль чи не на рівні з майстерністю відіграє удача. Цей спорт не став би настільки популярним у людей з різних кінців світу, якби в ньому не залежало б так багато від фарту. Це захоплює, заворожує і змушує вірити навіть тоді, коли все здається втраченим або вирішеним
«В інших видах спорту фарт не має настільки потужного значення», — говорить голос за кадром й наводить приклади зі шляхом «Челсі» до перемоги в Лізі чемпіонів сім років тому, з драматичним тріумфом «Манчестер Юнайтед» в тому ж турнірів у фіналі 99-го на «Камп Ноу» і з нещодавнім успіхом «Айнтрахта» в фіналі Кубка Німеччини проти «Баварії» — скромнішим за дві попередні історії, але не менш показовим.
В нас мало підстав не вірити в цю тезу після гри з Естонією. Рівно через місяць після вибухової перемоги над Португалією наша збірна ледь здолала на диво твердий прибалтійський колектив. 90 хвилин безрезультативного місива навколо штрафного гостей закінчились перемогою просто завдяки рикошету. Рикошету від голови Зеньова — за іронією, єдиного в цій естонській збірній футболіста, якого могли впізнати українці.
Опустимо справедливі зауваження щодо тренерських експериментів та незіграних комбінацій гравців. Всі ми знаємо, що в футболі збірних такі речі можуть мати в рази більший вплив, ніж на клубному рівні. Тому в цьому випадку просто пожаліємо запорізьких вболівальників, які в історичний для їхнього міста день так і не побачили очікуваної феєричної гри збірної в збіса холодний і вітряний листопадовий вечір.
Але поквитатись за це можна, таки святкуючи перемогу. І дякуючи Шевченку. Ми ще з часів першого Блохіна мали б звикнути, що тренерський фарт — це не вигадка, не порожнє місце. А в цьому відборі сталось достатньо такого, що мало тільки закріпити нас в цьому переконанні.
Відстояна нічия в Лісабоні при восьми ударах в створ воріт від господарів. Ще один переможний для нас автогол суперника в Люксембурзі в доданий час. Камбек з Нігерією за дві хвилини прямо в кінці матчу. Нарешті знову гра з Португалією, коли банда Роналду поцілила в наші ворота ще більше разів, ніж вдома, але залишилась навіть без нічиєї.
Після цього точно не залишається сумнівів, що Шевченко — фартовий. Звісно, це не та якість, на яку треба свідомо опиратись перед грою. Однак, це та якість, про яку треба пам’ятати під час неї, в моменти відчаю або ілюзорної вирішеності.
