«Ми ходимо не на футбол, а на «Уніон». Німецький футбол крізь призму життя одного клубу

У блозі «Football as a lifestyle» – розповідь про життя клубу другої бундесліги, насичене та не менш цікаве, ніж у більш грошовитих сусідів.

Берлін – дуже специфічне місто, яке суттєво відрізняється не лише від інших європейських столиць, а й від інших міст Німеччини. Розділення його на дві частини не зникло цілком після руйнування Берлінської стіни, а відчувається і досі, зокрема, й у футболі.

Так само, на відміну від багатьох інших столиць Європи, в Берліні ніколи не було справжнього футбольного гранда. По Другій Світовій війні футбольні сили, як і місто, розділились на західні та східні. У частині ФРН тоді була «Герта», а у НДР – «Динамо», покровителем якого був сам керівник таємної поліції «Штазі» Еріх Мільке. Через це берлінське «Динамо», так само, як дрезденське, досі люто ненавидять фанати більшості німецьких клубів. 

В умовах такої поляризації поглядів у 1966 році в місті народився «Уніон» – клуб, який представляв робочий клас. Засновники команди прагнули триматися далі від політики і бути більше народною командою. Це їм дійсно вдалось. 

Коли я їхала в Берлін, мені більше хотілось потрапити на «Олімпіаштадіон», один з найвідоміших стадіонів світу. Після того, як я сходила на «Уніон», перестала жалкувати, що не була на «Герті».

Зараз «Уніон» перебуває у другій Бундеслізі, закінчивши сезон на найсереднішому дев’ятому місці. Грає команда на 22-тисячнику «An der Alten Försterei», що дослівно перекладається як «У старому лісництві». Річ у тому, що фан-трибуна дійсно виходить на ліс, і це й дало назву арені. Стадіон розташований далеко від центру міста – в районі Кьопенік. Колись це було окреме місто, засноване ще раніше, ніж сам Берлін. Воно справді дуже відрізняється від «великого брата» і за архітектурою, і за устроєм. Через це мешканці Кьопеніка досі не вважають себе справжніми берлінцями. Це у свою чергу також відбивається на «Уніоні» і його фанатах. 

З «Уніоном» пов’язана історія, про яку, напевне, чули навіть ті, хто не цікавиться німецьким футболом: у 2008 – 2012 роках стадіон команди пережив дві масштабні реконструкції, здійснені руками самих фанатів. «Уніон», як і багато інших німецьких команд, не має багатого інвестора, а знаходиться у власності членів клубу. Через це кожна копійка там на рахунку. Коли у 2008 році «Уніон» вийшов до другої Бундесліги, перед ними поставили вимогу модернізувати арену, яка не відповідала вимогам ДФБ. За невиконання цього, стадіон могли зовсім закрити для проведення матчів. На допомогу клубові тоді прийшли фанати. Більше 1600 волонтерів протягом року кожен день приходили на стадіон і працювали з 7 ранку до самого вечора. Флоріан Вірт, який зараз керує маркетинговим відділом стадіону, а раніше був простим фанатом «Уніону», розказав, що багато хто мав брати відгули чи йти у відпустку, а дехто взагалі звільнявся з роботи, щоб працювати на стадіоні. Таким чином, уболівальники зберегли клубу близько 2 млн євро. 

У 2012 році стадіон очікував новий етап реконструкції, бо незавершеною залишалась центральна трибуна, яка мала відповідати сучасним вимогам: мати сидячі місця, віп- і прес-ложі, обладнані підтрибунні приміщення. І знову постала проблема грошей. Вирішили її оригінальним способом: організували акціонерне товариство і почали продавати акції центральної трибуни. Почалась масштабна інформаційна кампанія, у якій всіх небайдужих берлінців закликали купити папери і підтримати клуб. Основну частину грошей, необхідних на реконструкцію трибуни, дійсно вдалось зібрати таким чином. Зараз стадіон вміщує майже 22 тис. вболівальників, і сидячі місця там тільки на цій трибуні – це трохи більше 3 тис.

На сьогодні клуб має скромний бюджет, але є самоокупним. Час від часу, коли «Уніону» потрібні додаткові гроші, члени клубу придумують різні цікаві способи, як їх заробити. Одна із останніх ідей – продавати цеглинки з однієї зі стін стадіону. На ній можна викарбувати своєї ім’я, якесь гасло абощо. Коштує задоволення 75 євро, але охочих не бракує.

Далі буде...

Фото: офіційний сайт клубу.