Коноплянка перейшов в «Шахтар» рівно два роки тому. Вже можна сказати – це цілковитий провал

Володимир Гарець трохи сумує.

Другого вересня 2019-го «Шахтар», здавалося, підірвав трансферну бомбу для нашого ринку – підписав одного з найсильніших наших легіонерів в Європі. Євгена Коноплянку з «Шальке». 

Другого вересня 2021-го можна констатувати, що на цій бомбі підірвалися усі: і сам футболіст, і клуб, і збірна України. Трансфер Коноплянки можна класифікувати як один з найгучніших провалів останніх років. З точки зору витрачених грошей, перспектив та навіть інтересу до українського футболу загалом. 

Чому це провал для «Шахтаря»?

У випадку з клубною роботою вмикається банальна математика. Давайте порахуємо: 1,5 млн євро за сам трансфер та три сезони контракту за 2,5 млн в рік. Тобто, наступною весною можна буде констатувати, що Коноплянка обійшовся клубу в мінімум 9 млн євро. 

9 млн євро за гравця, який в 2021 році лише двічі вийшов у стартовому складі, а в цьому сезоні не зіграв жодної хвилини в УПЛ (хоча і виходив в єврокубках). 

І це буде жорстким нагадуванням «Шахтарю» – емоційні трансфери зазвичай влітають у копійочку. Перехід Коноплянки – це не наслідок роботи розпіареного селекційного відділу. Та й не наслідок прохання тренерського штабу.

Не треба бути Вангою, щоб згадати про невдалі та болючі спроби трансферу Коноплянки в «Шахтар», коли сам Євген ще грав за «Дніпро». Рінат Ахметов закрив гештальт з минулого, а постраждало теперішнє.

Але якщо президенту «Шахтаря» може бути ні холодно, ні гаряче від втрачених мільйонів, то «Шахтарю» варто згадати про більш стратегічні речі. Наприклад, за репутацію команди, де українцям неможливо успішно заграти в атаці. Немає різниці, це вихованець академії чи дорогий трансфер. Ця традиція для «Шахтаря» склалася вже більше десяти років тому і ніхто не каже клубу, що навколишній світ змінився. Колись Коноплянка був виключенням з правил серед українських гравців, але ті часи давно пройшли. Наш футбол став значно технічнішим, ніж це було у 2007 році.

В Україні з кожним роком будуть з’являтися все більше цікавих атакуючих футболістів, які не захочуть переходити в «Шахтар», щоб не опинитися на узбіччі, а в ще гіршому випадку – в «Маріуполі». Бо бачимуть перед собою успішні приклади Зінченка, Маліновського та – так – неуспішні приклади Коноплянки чи Коваленка.

Чому це провал для Коноплянки?

Коли в 32 роки твоя кар’єра вийшла на фініш – треба озирнутися в пошуках неправильних рішень. 

А у Коноплянки їх було так багато після 2015 року, що очі розбігаються. Втеча з Севільї після першого року, демарші проти тренерів, консервація свого стилю без прогресу. Перехід в стан найбільшого ворогу свого рідного клубу в момент, коли на твоїй позиції там грає набагато сильніший гравець. Амбіційність Євгена зіграла в мінус йому – замість трансферу в посередній клуб з постійною ігровою практикою він обрав «Шахтар» зі вже звичною лавкою запасних.

Хто-небудь пам’ятає, коли востаннє ми бачили Коноплянку в пристойній ігровій формі? Можливо, були випадки і пізніше, але яскраво в пам’яті відгукується лише перший сезон з Доменіко Тедеско в «Шальке». На секундочку – це 2017-й. Чотири роки тому. 

Чотири роки стагнації та травм привели Коноплянку в точку, коли він влітку 2022-го стане вільним агентом. В Україні його контрактні апетити не зможе задовольнити жоден інший клуб УПЛ, в топ-6 чемпіонатів йому шлях уже також закритий. Найкращий варіант – Туреччина, але більше грошей йому дадуть в Азії, якщо гарно попрацює агент. І тоді він остаточно зникне з нашого полю зору.

Від цього дійсно сумно. Тому що ця історія стартувала з точки, коли Євген бачився одним з найталановитіших футболістів в історії країни. А написана була зовсім не казка.

Чому це провал для нашого футболу?

Тут можна було б поміркувати в стилі, що здоровий Коноплянка в формі був би дуже корисним для нинішньої збірної України.

Але ні, може в наступний раз. 

Коноплянка був антиподом унилого українського футболу. Нам було цікаво з ним усе – як далеко з його фінтами зайде «Дніпро»? Чи вийде заграти в Іспанії? Чи зможе перебороти себе в Німеччині? Матінко рідно, ви бачили, який гол він вколотив «Вільярреалу»?

Коноплянка минулого завжди на позитиві, і в нього була властивість передати цей позитив усім навколо. Зараз ні вогняних інтерв’ю, ні емоцій, нічого. Коноплянка сьогодні – сірість та навіть пустота.

Є чимось модним вважати, що соцмережі, особисте життя та навіть веселі інтерв’ю – це зло для спортсменів, які мають тренуватися по 12 годин на день. Моя думка зовсім протилежна: спорт без історій за межами майданчиків неможливий. Для цих історій потрібні особистості. А Коноплянка довгий час кар’єри майже унікально поєднував в собі і вогонь на полі, і в навколофуболі. І цього щиро не вистачає.

Дефіцит яскравих особистостей тривожить набагато більше дефіциту лівих вінгерів в країні.