Критичні точки. Як змінюється футбол
Про Гру і людей...
— В Норидже ровно пятьдесят две церкви и триста шестьдесят пять пабов. — Да что ты? — Так говорят. Это означает, что человек может в течение года каждый вечер напиваться в новом баре, а каждую неделю раскаиваться в этом у нового алтаря.
Стивен Фрай "Гиппопотам"
У кожного покоління свої герої, кожного покоління народжується "новий" Пеле, Зідан, Круїф чи Марадона, яких завжди порівнюють з попередниками. Років так через 10 народжуватимуться нові Мессі і КріштіануРоналди і цей процес ніхто не зупинить. А хтось може заборонити складання рейтингів, сипання прокльонів на команду конкурента, обвинувачення у всіх бідах людських головного тренера рідної команди після невдачі? Ні, ні, і ще раз ні! Це ж невід'ємна частина футбольного життя, ну не можемо ми заборонити "експертам" каналу 2+2 називати Шальке місною і збалансованою командою з істинно німецьким характером, коли вона в Бундеслізі не виграє п'ять матчів поспіль, а в Гельзенкірхені приймають ставки через скільки годин буде звільнений тренер команди (приклад минулорічний). Залишимо цю пагубну тему і повернемось до поколінь. Звісно вказувати точні рамки якогось періоду було б безглуздо, але завжди цікаво спробувати хоча б приблизно визначити якісь межі.
Почнемо з відносно недалекого минулого. Думаю, серед читачів Трибуни не знайдеться багато сучасників Платіні, тому повернемось на "Стад де Франс" прямісінько літком 1998 року. Думаю цей славнозвісний фінал відомий кожному футбольному фану, який має хоч каплю самоповаги, гідності і багато інших речей, що вимагає від нас гуманне суспільство. Сам факт розграму не дуже важливий, так розгромлені дійсні чемпіони світу і т.д. Молода французька команда стане симвоволом епохи(читай - певного не дуже довгого, але від того не менш приємного відрізка часу), на рівні з італійським футболом взагалі.
На той час зірки масштабу Стоїчкова, який поїхав заробляти гроші в США, Баджо, який ще пограє у футбол, але вже не на тому рівні, що колись, сюди можна зараховувати і ван Бастена і Веа, і багато інших гравців(не тільки володарів ЗМ), почали відходити в тінь. Тепер кумири молоді - Роналдо, Зідан, Дель П'єро, Неста, Фігу, трішки згодом Шевченко, Недвед... Зверніть увагу скільки в цьому списку гравців з Італії. Ювентус Ліппі, згодом Мілан Анчелотті (Ювентус теж частково Анчелотті), Рома Капелло задають футбольну моду. З 1989 по 2005 італійські команди брали участь у 15! фіналах і 5 раз ставали чемпіонами. Футбол кінця 90-х початку 00 - це італійський футбол. Це можливо занадто гучно, але зовсім не голослівно. Команди з Апенін переважали інших як фінансово, так і у футбольному плані, але внутрішні скандали, борги залишили можливості кращих італійських команд добиватись успіху у Лізі Чемпіонів. Попри всі негаразди у 2007 і 10 році міланські команди виграли головний турнір клубного футболу, але ми прекрасно знаємо, що після цього в обидвох командах наступила криза, від якої вони ще не оговталися дотепер.
В той час як на клубному рівні балом заправляли італійці, на рівні національних збірних не було рівних французам. "Гальські півні" після домашнього ЧС виграли ще і ЧЄ00 ("золотий" гол Трезеге тим же італійцям). Варто згадати дуже сильну в ті часи збірну Чехії, яка вийнятково по історичному непорозумінню не володіє титулом чемпіона Європи.Однак у 2002 стається перший дзвіночок. Французи провалюють ЧС02, на якому в джентельменське товариство європейських грандів вриваються турки, японці, корейці. Жодна команда з Старого Світу не показала хорошого футболу (вихід в фінал Німеччини, до того ж обезкровленої - слабка втіха). Чемпионами стають бразильці - напевно найслабша з чемпіонських команд. Одним словом "за неимением лучшего". І це були тільки квіточки. Головною вишенькою на торті стало ЄВРО04 в Португалії. Перемога греків над золотим поколінням португальців, можливо стала своєрідним знаменням - "старикам тут не место". Футбол абсолютно міняється, на зміну Рую Кошті приходить Кріштіану Роналду, в Англії хлопчаки починають бігати в футболках Руні, багатостраждалі іспанці (та зрештюю не тільки вони) переживають болючу зміну поколінь... І тільки в двох великих футбольних країнах з болем в серці спостерігають за невдачами збірних, за нестачею молодих перспективних гравців, за нестачею перемог.
ЧС06 в Німеччині мав стати новою главою в історії футболу. Всі фаворити сильно омолодили склади, крім Франціїї і Італії, від яких сюрпризів не чекав ніхто. І як ж по різному команди дібрались до фіналу. Іспанія, Бразилія, Португалія стояли на шляху до фіналу у французів. Італії прийшлося вигравати у Австралії, України і Німеччини - всі матчі були неймовірно напруженими (хоч ми і програли 0-3, але цю перемогу італійців легкою назвати ніяк не можна) і деякі сумнівними. Турнір завершився ще до визначення переможця - на 110 хвалині матчу Зенедін Зідан залишив поле. Всі знали, що це останній матч Зізу, але можливо не до кінця усвідомлювали це. Як можна уявити футбол без Зідана? Це вже інший футбол.
Футбол еволюціонував, в нього стали вкладати величезні гроші. Часто долі поєдинків вирішуються поза його межами - у кабінетах агентів і спортивних директорів. Гроші, як відомо, не грають у футбол, а гроші шейхів і натових магнатів? В Англії настає невеликий період домінування Челсі (до цього 10 років поспіль чемпіонами ставали Арсенал або МЮ).Починає шлях до вершини Барселона, "вічнонещасна" збірна Іспанії підіймається з колін. Настає новий перід, період великого футболу.
Це звісно ера іспанського футболу. Як на національному, так і на клубному рівні. Барса і збірна Іспанії б'ють всі рекорди. Здавалося в списку володарів Золотого М'яча Платіні і Круїф будуть стояти особняком, сиволом своїх епох, уособленням різних стилів. Але і це досягнення не залишилось недоторканим. Лео Мессі, тепер схоже навіки, стоятиме у цьому списку першим. Його називають кращим гравцем в історії футболу, як колись називали француза і голландця, як будуть називати ще когось пізніше. Історія футболу не завершилась, тож не робімо поспішних висновків. Цей проміжок часу запамятається протистоянням Мессі і Кріштіану і років через 30, люди, що в 15 річному віці обзивали один одного будуть його згадувати з усмішкою, як тепер згадують "дуель" між Бекенбауером і Круїфом. Але час бере своє, і ця доба добігає кінця.
Як і в житті, у футболі щось залишається, а щось відсіюється. За ці роки в гру мільйонів прорвався прагматизм. "А як же Барса Гвардіоли? Каталонський футбол - мистецтво витончене, для гурманів (хоча всі його люблять), недоступне всім іншим" - спитаєте Ви. Ні, футбол Гвардіоли і Моуріньо - це абсолютний прагматизм, просто у різних проявах. Романтика, "безшабашність", героїзм - це до Земана, але від останній динозавр. В матчах світового рівня команди не можуть демонструвати відкритий футбол, бо будуть миттєво покарані. Це не означає, що вони слабші за кращі команди минулого. Вони інші, футбол став іншим, футбол стане іншим.
