«Ганза» Росток. Частина 3. Важкі часи

Частина 1

Частина 2

1. Перші проблеми

Сезон 2005/2006 «Ганза» змушена була вперше за десятиліття розпочинати сезон у другій бундеслізі, і слід визнати що вдалим він не видався. Тільки 10-та позиція і тільки 2 очка переваги над вилетівшим із 15-го місця Дрезденським Динамо. І хоча питання про виліт не стояло, але невдалий фініш (поразки у останніх 5-ти поєдинках) змусив відкласти бажане повернення в еліту. А тут, в кінці сезону клуб попрощався із Магнусом Арвідссоном, шведським нападником, котрий 7 років вірою і правдою захищав кольори ростокської команди.

Але у футбольну історію він потрапив не стільки за виступи в складі німецького колективу. У 1995-му році, виступаючи ще за шведський «Хесслехольм», у матчі другого дивізіону проти «Ландскруни», Арвідссон перевернув гру з ніг на голову всього за 89 секунд. Саме стільки часу йому вистачило для того аби розпочати грандіозний камбек, та із 0:3 зробити рахунок 3:3 (кінцевий рахунок 5:3 на користь «Хессельхольму»).

Проте уже у сезоні 2006/2007 «Ганза» повернулася до Першої Бундесліги. У важкій боротьбі, випередивши на 2 очки «Дуйсбург» та «Фрайбург» ростокці зайняли друге місце («Карлсруе» був недосяжним, відірвавшись від ганзеатів на 8 пунктів). Хоча, по первах, «Ганза» і «Карлсруе» йшли нога в ногу, чи б то вірніше, очко в очко. І у 13-му турі видали просто неймовірний матч між собою. Ганза відігрувалася із 3:0 та 4:1 (за 12 хвилин до закінчення матчу), і вирішальний «нічийний» м’яч був забитий лише на 88-ій хвилині. А тепер хвилинка німецького арбітражу. У другому таймі було забито 5 голів, проведено 3 заміни, видано 5 жовтих карток, безліч фолів. Як гадаєте, скільки часу було додано до матчу? Правильна відповідь – 0! Арбітр дав фінальним свисток одразу ж, як тільки секундомір показав що час зустрічі минув, навіть не дозволивши господарям розіграти штрафний удар.

Першої поразки у сезоні ганзеати зазнали у 18-му турі, хоча до цього вони уже встигли втратити першу позицію, зігравши двічі поспіль в нічию. А після поразки у 19-му турі стало зрозумілим, що боротьба за підвищення у класі буде важкою. І хто його знає, чим би все завершилося, якби не Матіас Шобер.

2. Пас назад

Народився майбутній голкіпер 8 квітня 1976 року у містечку Марль, що неподалік від Гельзенкірхена. Маючи скудний вибір професій у рідному місті (понад 100 заводів хімічної промисловості у спецільно відведеному районі, котрий отримав відповідну назву «Хімічна зона», десятки з яких належать фірмі Evonik (титульний спонсор «Боруссії» Дортмунд), одному із лідерів у галузі хімічної промисловості. А ще шахти, котрі дозволили місту стати третім у Німеччині по розмірам добутого вугілля), Матіас вирішив присвятити себе футболу. Почавши займатися футболом у 8 років він змінив декілька місцевих секцій, доки у 14 років не переїхав у Гельзенкірхен, щоб продовжити навчання у академії «Шальке-04». У 1994-му році його перевели в основну команду, а у сезоні 96/97 він навіть дебютував у складі команди, змінивши на посту Єнса Лєманна. Попри те, що у його послужному списку числиться завоювання кубка УЕФА 1996/1997, проте це радше умовність, адже сам Матіас до 2000-го року провів за клуб всього 28 матчів, так і не ставши основним. Тоді він вирішив змінити обстановку, пішовши в оренду у «Гамбург». Проте і там йому не судилося стати основним. Тільки 3 матчі в Бундеслізі у сезоні 2000/2001), але останній із них ще довго буде снитися прихильникам «Шальке-04» у кошмарах. Адже саме Шобер вирішив піймати в руки м’яч, надісланий його партнером по команді Томашем Уйфалуші (можна довго сперечатися, чи то був дійсно «пас назад», чи чех просто так вибивав м’яч невдало, але Матіас кинувся на нього, наче кіт, навіть не намагаючись зіграти інакше. Маркус Мерк зреагував на це свистком та призначеним вільним ударом, котрий був реалізований Патріком Андерсоном. Після такого залишатися у Гельзенкірхені було важко, і Шобер перебрався у Росток. Тут він одразу ж став основним, змінивши перейшовшого у «Гамбург» Мартіна Пікенхагена. На узбережжі Балтійського моря Шобер затримався на 6 років, ставши не просто основним голкіпером, а і капітаном команди. Він не залишив команду навіть після вильоту у Другу Бундеслігу, відігравши там два сезони, і тільки коли «Ганза» забезпечила собі повернення в еліту, Матіас вирішив повернутися до рідного «Шальке-04».

Там він переважно сидів на лаві запасних, а згодом став взагалі 4-им по рангу голкіпером. Вихід на заміну у 33-му турі в сезоні 2011/2012 став останнім у його професійній кар’єрі. Повернувшись у Марль, Шобі, як ласкаво називали його у «Шальке», ще зіграв пару матчів за відновлену команду «Марль-2011», проте це уже було радше вкладом у розвиток футболу в рідному місті. А у 2013 році Шобер повернувся до лав «Шальке-04», де був як тренером так і спортивним директором у різних вікових категоріях.

3. Із князі в грязі

Без Шобера «Ганза» не змогла зберегти прописку у Першій Бундеслізі, одразу ж спустивщись у другий дивізіон. Почалося все більш-менш посередньо, проте уже після 12-ти турів стало ясно, боротьба за виживання буде дуже складною. Тоді ж був звільнений Френк Пагельсдорф, з чиїм іменем зв’язані найбільші успіхи в бундесліговій історії «Ганзи». Ростокці у останніх 10-ти поєдинках здобули лише 2 перемоги при восьми поразках. Та і то, друга перемога у останньому турі хіба що підсолодила гірку пілюлю прощавання з елітою німецького футболу.

Пагельсдорф з’явився на світ 5 лютого 1958 року у Ганновері. Його дідусь та дядечко були регбістами, проте Френк зробив свій вибір на користь того виду спорту, де по м’ячу слід бити ногою. Розпочинав свою футбольну кар’єру у команді ТСВ «Хавелсе» із містечка Гарбенс, що знаходиться неподалік від Ганновера, але у 18 років підписав професійний контракт із клубом з рідного міста. Він уже тоді був досить помітним на фоні любительської команди та навіть викликався в ряди збірної Німеччини своєї вікової категорії. Після двох сезонів у складі «Ганновера» він пішов на підвищення у Білефельд. Тоді місцева «Армінія» регулярно виступала у Першій Бундеслізі, на відміну від його попереднього клубу. Навіть попри виліт у сезоні 1978/1979 (першому для Френка у складі «Армінії», тренував яку тоді Отто Рехагель), білефельдці одразу ж повернулися назад. Пагельсдорф був одним із ключових футболістів у центрі поля, хоча травми час від часу і підкошували його. Проте це не завадило йому у 1984 році прийняти пропозицію дортмундської «Боруссії» та провести у її складі наступні 4 сезони.

По закінченні сезону 87/88 Френк вирішив повернутися до рідного міста, проте через травми зіграв там лише 6 матчів та у віці 31 року достроково завершив кар’єру футболіста. Оцінивши подальші перспективи, він вирішив піти на тренерські курси. І це не дивно, враховуючи що у клубах він грав під керівництвом таких майстрів тренерської справи як Отто Рехагель, Еріх Ріббек та Пал Чернаі. Одразу ж, у 1991 році, йому довірили аматорську команду «Ганновер 96», а уже у 1992-му він переїхав до Берліну, тренувати «Уніон». Два сезони знадобилося «Ганзі», щоб оцінити його роботу у столиці та запросити до себе. У Ростоці Пагельсдорф проявив себе з найкращого боку. При ньому команда стабільно видавала результат, спочатку піднявшись до Першої Бундесліги, а згодом і зайнявши там небувало високе 6-те місце. Такі результати не залишилися непоміченими, і Френка запросили тренувати «Гамбург».

Під його керівництвом команда посіла третє місце в Бундеслізі у сезоні 99/00 та дебютувала у наступному сезоні в розіграші Ліги Чемпіонів. Пройшовши у кваліфікації «Брондбю» вони потрапили у групу до «Депортіво» (чемпіон Іспанії) «Ювентуса» (віце-чемпіон Італії) та «Панатінаїкоса» (віце-чемпіон Греції). У першому ж турі вони видали неймовірні гойдалки у домашньому матчі із Юве 4:4. А коли здавалося, що 1 очко у трьох наступних матчах поставить хрест на подальшому єврокубковому шляху «Гамбурга», вони зуміли в Турині переграти місцевий клуб із рахунокм 3:1, що вкупі із результатами останнього туру (нічия «Гамбурга» та поразка «Ювентуса» від греків), вивели німців у кубок УЕФА, а туринців залишили за бортом єврокубкового лайнера. Але після цього ніяких успіхів у «Гамбурга» не було. Низьке 13 місце у чемпіонаті, вкупі із невдалим початком наступного сезону, змусили керівництво відправити тренера у відставку, виплативши йому чималу компенсацію за достроковий розрив контракту.

Взявши невелику паузу Пагельсдорф вирішив повернутися до роботи через 2 роки, прийнявши «Оснабрюк». Не досягнувши поставлених задач, подав у відставку та наступний сезон грівся на аравійському сонці, працюючи у місцевій команді «Аль-Наср», проте у 2005-му прийняв пропозицію «Ганзи», з котрою він досягнув перших значних успіхів. І тут він, попри не саму сприятливу фінансову ситуацію, зумів підняти клуб до еліти німецького футболу, але через невдалий старт наступного сезону був звільнений та повернувся на сезон до Аравійського півострова.

Згодом, у інтерв’ю німецькій пресі він зазначав, що не проти повернутися у «Ганзу», чи навіть просто тренером у команду першої Бундесліги, проте пропозицій так і не отримував.

Похмілля після вильоту виявилося надто важким і наступний сезон. Навіть не зважаючи на перемогу 9:0 над «Кобленцом» команда знаходилася в середині таблиці. Тоді, керівництво прийняло рішення про відставку головного тренера. На місце Френка Пагельсдорфа прийшов легенда бременського «Вердера» Дітер Айльст. Але це лише погіршило ситуацію в турнірній таблиці і команда всерйоз могла скотитися у Третю Бундеслігу. Всього одна перемога та дві нічиї за 11 матчів, і як наслідок 17 позиція вище тільки безнадійного аутсайдера «Веєн» із Вісбадена. На зміну Айльсту прийшов Андреас Закхубер, і він зумів витягнути команду із зони вильоту, хоча питання збереження прописки вирішилося лише у останньому турі, коли «Ганза» на виїзді зіграла у нічию із згаданим вище «Веєном».

Андреас народився 29 травня 1962 року у Вісмарі. Містечко на 42 тисячі жителів, відоме як другий по величині порт у НДР (після Ростока звісно ж), а також тим, що у 1803 році його за 1,258 млн рейхсталерів шведи продали німцям (із правом повернення у 1903, яким Швеція не скористалася. Згодом у Вісмарі заснували щорічний «шведський фестиваль» як данина історії міста). Попри всі красоти міста, Закхубер ще у 13 років потрапив у систему підготовки талантів «Ганзи», головної команди регіону на той час. Через декілька років він дебютував у складів першої команди. Грав він лівого вінгера, мав непогану швидкість та у свій час був одним із найталановитіших у НДР (чого вартують 30 матчів та 3 голи у складі юніорської збірної), проте у дорослому футболі не все було так просто. По суті лише два сезони (82/83 та 83/84) він був основним у команді, пропустивши лише 5 матчів у чемпіонаті, а також зіграв 6 матчів за збірну НДР. Але навіть попри те, що з часом він став грати не тільки ліворуч, а і праворуч, у  наступних двох сезонах він вийшов на поле всього 7 разів та був відправлений спочатку в «Грайфсвальд», а згодом у «Ростокер». Ви багато чули про такі клуби? Отож бо й воно. Хоча тут слід відмітити, що у «Грайфсвальді» він ще й отримав важку травму кульшового суглоба. Закінчував кар’єру він у команді «Динамо» Росток. Тренувати починав у молодіжних командах «Ганза» та «Динамо», а у сезоні 1999/2000 вперше очолив головну команду. І одразу ж йому вдалося уникнути вильоту у другу бундеслігу. Щоправда невдалий старт наступного сезону змусив керівництво підшукати Андреасу заміну на посту головного тренера, щоправда залишивши його в клубі, в якості тренера молодіжного, а згодом і дублючого складу. У 2005-му році тренер перейшов до «Грайфсвальда» де, з перервою на декілька місяців (Юргена Колера покликав рятувати від вильоту із бундесліги «Дуйсбург», проте через 3 місяці їх звільнили), пропрацював до 2009, коли знову отримав запрошення від «Ганзи».  Проте знову, врятувавши в першому сезоні, він не зумів повторити цей трюк у наступному.

У сезоні 09/10 «Ганза» зайняла 16-те місце, а у перехідних матчах двічі поступилася «Інгольштадту» та вперше в історії опустилася у третій, за рангом дивізіон.

На щастя, їм вдалося одразу ж фінішувати на другому місці, і з першої ж спроби повернутися до Другої Бундесліги. Проте недовго раділи місцеві фанати. Їх команда знову вилетіла, уже з останнього місця, і всі наступні сезони вони боролися за виживання, а не за підвищення у класі. В сезоні 2014/2015 «Ганзу» та зону вильоту розділили всього 2 пункти. Попри серію у 4 поспіль поразки наприкінці сезону, заділу їм вистачило, щоб зберегти прописку, проте це все завдяки тому, що «Унтерхахінг», не зважаючи на тотальну перевагу, в останньому турі не зумів переграти «Рот-Вайс» із Ерфурта.

У поточному сезоні «Ганза» йде на високому 6-му місці, проте ні про яку боротьбу за підвищення у класі мова не йде. Тому вболівальники із портового міста будуть чекати наступного сезону, в надії на те, що їх улюбленці зможуть пробитися хоча би у Другу Бундеслігу.

 4. Легенда №1

Юрі Шлюнц народився у Берліні у 1961 році, проте уже в 6 років переїхав у Росток. Майже одразу жпочав займатися футболом у школі «Ганзи». З молодіжними командами був бронзовим (1975) та срібним (1979) призером НДР. У тому ж 1979 відбувся його дебют в першій команді. 16 вересня він вийшов на кубок проти «Ауфбау». Слід сказати, що він потрапив у команду в той час, коли вони ще не хапали зірок з неба і не рідко покидали вищий дивізіон НДР, тому тим приємніше було молодому Юрі у 1983 році отримати виклик до збірної. Матч з фінами (1:0) так і залишився єдиним у його послужному списку за національну збірну (ще 6 матчів він зіграє за олімпійську команду), але це каже про те, що його бачили і з ним рахувалися. Шлюнц був технічно дуже обдарованим, і ним всерйоз цікавилися гранди місцевого футболу, але він вирішив не покидати «Ганзу» ні при яких обставинах.

Шлюнц був дуже технічним гравцем. Свою не надто високу швидкість компенсував прекрасним баченням поля. Його передачі були вивіреними до міліметра, а стандартні положення у його виконанні наводили страх на голкіперів того часу. Володіючи беззаперечним авторитетом, ще у середині 80-их Юрі отримав капітанську пов’язку, котру з гордістю носив до самого закінчення кар’єри у «Ганзі» у 1994-му. Коли тренером призначили Уве Рейндерса, то Юрі став тим, хто допоміг встановити міцний взаємозв’язок між тренером та командою. Коли у команді дізналися про двох гравців, котрі працювали на «штазі», то саме Юрі був тим, хто ініціював командне зібрання і потім повідомив тренера, що більше проблем немає і вони можуть грати на рівні з усіма іншими. А ще, після одного із перших тренувань, Рейндерс вирішив повести команду в сауну, і футболіст пішов відпрошуватися, оскільки повинен був забрати сина із дитячого садочка. Уве був здивований, що дружина капітана його команди працює на звичайній роботі, оскільки заробітку футболіста у НДР не вистачає для того, аби забезпечувати свою сім’ю. Окрім того, коли у команді з’явився американець Пол Каліджурі, то саме Шлюнц був тим, хто в першу чергу допомагав Полу освоїтися у незвичній для нього країні. Одного разу, коли він показував Полу місцевий пляж, той захотів придбати коня, аби його дружина їздила верхи на цьому пляжі. Але головне відбувалося на полі. А там Шлюнц впевнено вів своїх партнерів до історичної перемоги на двох фронтах.

Був він основним і у наступному сезоні, хоча у півфінальному матчі за Суперкубок Німеччини (у тому сезоні окрім чемпіона і володаря кубка ФРН за трофей боролися чемпіон та фіналіст кубка НДР) він став першим гравцем у історії цього трофею, вилученим з поля. Провівши ще декілька сезонів у складі ростокців, Шлюнц вирішив, що уже не тягне рівень Бундесліги. Загалом він провів 406 матчів за «Ганзу» та забив 95 м’ячів.

Не розриваючи контактів із клубом, котрий замінив Шлюнцу сім’ю, він відправився догравати у «Пархімер», де догравали інші легенди клубу Герно Алмс та Фолкер Рьоріх.

Після цього Юрі повернувся до «Ганзи», де пропрацював у якості тренера та функціонера до 2016 року. На деякий час він навіть став головним тренером, але все ж більше до душі йому було залишатися асистентом, як і в часи ігрової кар’єри. І лише у 2016 він вирішив не продовжувати свій контракт із клубом. На сьогоднішній день він працює у страховій компанії, основним профілем якої є страхування спортсменів від різних травм.