«Ганза» Росток. Частина 2. Травма, Маяк, раби та пляжний футбол

 Футбол в НДР. Частина 1. "Ганза" Росток

 В новому чемпіонаті дебют вдався на всі сто. Команда стартувала з перемоги над «Нюрнбергом» 4:0. В другому турі у Мюнхені була бита «Баварія» 1:2 (для них цей сезон був дуже невдалим. Тільки десяте місце і мінусова різниця забитих-пропущених м’ячів), у третьому турі розтрощили майбутніх срібних призерів із Дортмунда 5:1, і взагалі певний час «Ганза» знаходилася на вершині турнірної таблиці (після 1, 3-5 та 7-го турів), але згодом команда посипалася. Жодної перемоги у вересні опустили команду в нижню частину таблиці, а після 19-го туру «Ганза» йшла уже 16-ою, тільки по різниці випереджаючи 17-те місце. До кінця сезону барахтаючись в районі зони вильоту, «Ганза» тим не менше до кінця мала надію на порятунок, але змогла тільки прийняти участь у одній із найбільш інтригуючих фінальних розв’язок в історії бундесліги. Матч «Ганза» - «Айнтрахт» до сих пір згадують у Франкфурт-на Майні як «Das Trauma von Rostock».

 Коротко про справи лідерів того сезону. Перед останнім туром у трьох команд було одинаково очок, «Айнтрахт», «Штутгарт» та «Боруссія» із Дортмунда і всі грали у гостях проти «Ганзи», «Байєра» та «Дуйсбурга» відповідно, але франкфуртцям достатньо було перемоги для того, щоб не звертати увагу на те, як грають в інших матчах. Першими зашевелилися дортмундці і Шапіюза відкрив рахунок на 9-ій хвилині.  Цей рахунок влаштовував і ростокців, адже і їм, щоб зберегти прописку у вищому дивізіоні потрібно було окрім своєї перемоги, щоб «Дуйсбург», «Штутгарт Кікерс» та «Ватеншайд 09» програвали. Після перших таймів «Ганза» все ще зберігала шанси на порятунок, як і їх суперники на чемпіонство, але і тим і тим слід було тільки перемагати. І східні німці змогли заштовхати м’яч на 63-ій хвилині. «Айнтрахт» відігрався через 3 хвилини і притиснув суперників до їх воріт. Але поки саме Дортмунд ставав чемпіоном Німеччини. Так було до 88-ої хвилини, на котрій Гвідо Бухвальд приніс перемогу «Штутгарту». А на 90-ій хвилині остаточно поховав суперників Бьогер, офіційно вручивший Салатницю «Штутгарту». По тому матчу було дуже багато дискусій, про неякісну роботу арбітра матчу, і поклавши руку на серце, на 76-ій хвилині дуже схоже на пенальті (на відео момент із 2:47).

Таким чином «Айнтрахт» опустився з першої на третю позицію. А «Ганза» змогла випередити тільки безнадійного аутсайдера «Фортуну» та «Дуйсбург», і закінчивши сезон на 18-му місці, опустилася в другу бундеслігу.

Одразу ж повернутися не вдалося. Більше того, 11-те місце та близькість зони вильоту змусили клубних босів до перестановок на тренерському містку. Тоді командою керував легендарний Хорст Хрубеш. Щоправда його більше за все пам’ятають завдяки двом голам у фіналі ЧЄ-1980, але і тренер він досить непоганий. Інакше не працював би у різних молодіжних збірних Німеччини з 1999-го року. Але ростокців він зміг хіба врятувати від вильоту в нижчий дивізіон, після чого помандрував іншими командами, ніде особливо надовго не затримуючись.

 Не вдалося піднятися їм і у наступному сезоні (8-ма позиція), але уже у сезоні 95/96 уже ніщо не змогло зупинити їх. Довгий час тримаючись в тіні, команда тим не менш впевнено крокувала до своєї мети. Їх безкомпромісність (19 перемог – найбільше в лізі, та 8 нічиїх – менше тільки у двох команд, котрі вилетіли) та збалансована гра (66-30 різниця м’ячів, і це одночасно найкращі і напад і захист) дозволили їм з тріумфом повернутися з першого місця в першу бундеслігу.

Тріумфальним був і наступний сезон, коли лише в останньому турі «Гамбург» потіснив новачка із 5-го, кубкоуефовського, місця («Ганза» взагалі програла три останніх матчі; якщо пофантазувати і записати їм в таблицю віртуальних 9 очок, то команда отримала би бронзу!). І хоча шосте місце давало змогу грати у кубку Інтертото, але клуб відмовився виступати у цьому турнірі.

 Лідерами того колективу були Штефан Байнліх та Рене Шнайдер.

Байнліх

Вихованець берлінського футболу, Штефан у 1991-му році, коли йому було 19, підписав свій перший професійний контракт із клубом… «Астон Вілла». Там він, щоправда, за 3 сезони награв 16 матчів у чемпіонаті та мав 1 забитий м’яч, після чого повернувся на батьківщину. Ще деякий час він змінював клуб кожні три роки. Судіть самі:

1994-1997 – «Ганза»

1997-2000 – «Баєр 04»

2000-2003 – «Герта»

2003-2006 – «Гамбург»

 

Згодом він повернувся у «Ганзу», де і дограв, фактично, до завершення кар’єри у 2008-му році (щоб у 2010 зіграти ще два матчі за «Варнемюнде»). У Штефана 5 матчів за збірну Німеччини у період 1998-2002.

Rene

Рене Шнайдер після «Ганзи» себе особливо не проявив, але попри це обзавівся титулами, котрі Штефану могли лише снитися. Починав свої виступи він ще у чемпіонаті НДР за «Магдебург», але провівши за 4 сезони 58 матчів, вирішив у 1993-му році змінити клубну прописку. Відігравши сезон за «Бранденбург», опинився у Ростоці, де став лідером захисної ланки і навіть отримав виклик до лав збірної Німеччини. І не просто отримав, а і вийшов на поле у матчі проти Південно-Африканської Республіки у грудні 1995-го, а влітку 1996 поїхав зі збірною на ЧЄ, звідки повернувся із золотою медаллю. Але хвастався нею уже у Дортмунді, де провів наступні три сезони. Попри дуже скупу статистику матчів (тільки 11 виходів у чемпіонаті) у його списку досягнень є перемога у Лізі Чемпіонів сезону 1996/1997. І навіть не зважаючи на те, що за період 1999-2001 у його активі ще 11 матчів у бундеслізі за «Ганзу», куди він повернувся, уже за ці два трофея більшість готові і землю гризти, і банку гріти хоч все життя, а Рене отримав їх за якийсь календарний рік. А ще можна додати Міжконтинентальний Кубок 1997 з тою ж «Боруссією».

Було би неправильним пройти повз ще декількох футболістів того часу, Сергея Барбареза та Джонатана Акпоборі. Боснієць, котрий в повній мірі розкриє свій бомбардирський потенціал трішки пізніше у складі «Гамбурга», за два роки, проведених у складі синьо-білих, заб’є «тільки» 13 голів. Але, куди важливішим є те, що саме у складі «Ганзи» він став стабільно виходити в нападі, хоча розпочинав кар’єру як півзахисник. До Ростоку він переїхав за «своїм» тренером, Френком Пагельсдорфом. Спочатку вони пересіклися в дублі «Ганновера», потім в берлінському «Уніоні», а після невдалого вояжу Сергея в Дортмунд, Пагельсдорф прикличе його у «Гамбург», де Сергей стане дійсно зірковим нападником.

 Акпоборі

Натомість Джонатан забивав і до «Ганзи», і після. Цей нігерієць пограв у багатьох командах, але завжди із завидною регулярністю був серед кращих бомбардирів. І хоча у збірній йому так і не вдалося стати лідером атак (ще б пак, там і без нього було кому грати. Нігерія того часу була дуже потужною збірною), у бундеслізі він залишив по собі славу хорошого бомбардира… і тільки. Адже кар’єру він закінчив не через старість чи травми, а через скандальне розслідування, оскільки, як виявилося, Джонатан мав долю у фірмі Etireno, котра займалася перевезенням рабів (в основному дітей). Хоча частково виправдовує його той факт, що більшістю справ керували його коллеги, в той час як сам футболіст займався основною професією у Європі. І у фільмі «Das Schiffdes Torjägers (The Goalgetter'Ship)» показана саме ця версія .

«Ганза» в цей час була єдиною командою із нещодавно приєднаної території, тому в газетах їх називали не інакше як «маяк Сходу», маючи на увазі розаштування міста. Після тріумфального повернення знову наступив спад, і «Ганза» опустилася на 14 місце. Але це були гойдалки, оскільки в сезоні 97/98, коли чемпіоном, досить сенсаційно, став «Кайзерслаутерн», «маяк Сходу» знову зайняли шосте місце, випередивши в останньому турі бременський «Вердер». Тепер від участі в кубку Інтертото ніхто офіційно не відмовлявся, але виліт від Дебрецена у першому ж колі (вірніше у третьому, так як перші два Ганза пропускала) 2:3 за сумою двох матчів сприймався радше як небажання витрачати сили на цей «єврокубок». А у чемпіонаті інтрига, хто ж вилетить, залишалася не те що до останнього туру, а майже до останнього фінального свистка.

Такою була ситуація перед останнім туром.

12. 1. FC Nürnberg       33 7 16 10  39:48 −9  37

13.VfB Stuttgart            33 8 12 13  40:48 −8  36

14.SC Freiburg               33 9  9  15  34:43 −9  36

15.Hansa Rostock          33 8 11 14  46:56 −10 35

16.Eintracht Frankfurt  33 8 10 15  39:53 −14 34

 «Штуттгарт» першим забив, як виявилося, переможний гол уже на 6-ій хвилині домашнього матчу з «Вердером» і цю боротьбу покинув. В середині першого тайму двічі відзначився «Фрайбург», повівши у протистоянні із іншим кандидатом на виліт «Нюрнбергом» 0:2. А на 37-ій хвилині Олівер Нойвіль забив такий важливий гол у Бохумі, у матчі проти одноіменної команди. На 47-ій хвилині рахунок відкрив головний аутсайдер цієї компанії «Айнтрахт», але сюжет насправді тільки почав закручуватися. На 68-ій хвилині з пенальті «Кайзерслаутерн» зрівняв рахунок у матчі прота «Айнтрахта», проте на наступній хвилині франкфуртці знову вийшли вперед. Проте їм цього було мало, оскільки по різниці забитих-пропущених «Нюрнберг» опинявся би вище. А тут ще й двічі (на 71-ій та 74-ій хвилинах) забив «Бохум». «Ганза» зуміла на 77-ій один м’яч відквитати, але нічия нічого їм не давала. Тим часом на 79-ій та 81-ій хвилинах «Айнтрахт» забиває ще два м’ячі. А на 82-ій хвилині Маяк (це прізвище! Славомір Маяк – польський футболіст. Захищав кольори «Ганзи» у 1997-2001 роках, провівши за них більше 100 матчів) відгукнувся на кросс з правого флангу, та вивів вперед уже команду з Ростока, і подальша доля «путівки» у другу бундеслігу вирішувалася уже заочно між «Айнтрахтом» та «Нюрнбергом». Спочатку баварці забили на 86-ій і знову вийшли вперед по різниці, але уже на 87-ій хвилині вони знову опинилися в зоні вильоту, оскільки «Айнтрахт» повів 5-1. Але справжня драма була у Нюрнберзі, де шикарний момент на останніх секундах зустрічі упустив Бауманн, майбутня легенда «Вердера». Таким чином «Нюрнберг» опустився із тринадцятого місця на шістнадцяте і вилетів із першої бундесліги.

Neuville

Одним із героїв тієї «Ганзи» був Олівер Нойвіль. Німець за походженням, він до 24-ох років грав за кордоном. Перші свої кроки робив у місті, де і народився, Локарно, у Швейцарії. Там же ж почав займатися футболом, доки у 1992-му році не перейшов у «Серветт». Провівши там 4 роки, та рік у іспнському Тенеріфе, Олівер попрямував шукати славу на батьківщині батька, у Німеччині. Потрапивши у «Ганзу» він одразу ж став одним із найкращих гравців. Провівши в клубі всього два сезони, проявив відданість команді, яку не залишив посеред сезону, а дограв до кінця, зігравши важливу роль у збереженні прописки у вищому дивізіоні. Після цього повторив шлях Байнліха, в тому сенсі, що перейшов у «Баєр». 5 років у Леверкузені, 6 у Менхенгладбасі та закінчення кар’єри у Білефельдській «Армінії», таким був подальший футбольний шлях «Малюка». І хоча за кар’єру він має тільки одну чемпіонську медаль (у Швейцарії), проте важко назвати її невдалою. 10 років вірою і правдою він захищав кольори збірної Німеччини, відігравши за Бундестім 69 матчів та забивши 10 голів. Зараз живе у Менхенгладбасі та тренує юнаків місцевої «Боруссії».

Із 1997 по 1999 рік у Ростоці грав Марко Ремер. Корінний берлінець, вихованець «Уніона» перейшов у «Ганзу» в 25, одразу ж закріпився там в основі, та через деякий час дебютував у збірній Німеччини. Але справжня слава чекала на нього після переходу в «Герту». Там він не тільки став лідером команди, а і основним гравецем у збірній своєї країни. Але травми та дискваліфікація за допінг (він прийняв загальнодоступний препарат, котрий тим не менше містить заборонені речовини, не проконсультувавшись із лікарями) змазали кінцівку його берлінської кар’єри, і Марко попрямував до Айнтрахту. Там відмучився ще два сезони та почепив бутси на цвях у 35. Попри все, його кар’єра була досить вдалою. Не так багато футболістів може похваститися стабільним місцем у команді, котра пробивалася до фіналу ЧС, а от Марко – може. Хоча на самому турнірі він відіграв тільки перший тайм у 1/8 проти збірної Парагваю. На сьогоднішній день працює експертом на телебаченні.

Продаж двох зірок довзолив «Ганзі» дещо покращити фінансове становище, але більшість часу вони боролися за виживання. Поповнювали свої кадрові резерви в основному шведами та датчанами, серед котрих траплялися відомі персонажі на кшталт Андреаса Якобссона, котрий провів у клубі 99 матчів за три сезони на позиції центрального захисника.  Завдяки цьому вектору на їх домашні матчі приїзджало (чи вірніше буде сказати «припливало», адже між Ростоком та Швецією існує лише «водний» кордон) по декілька тисяч скандинавських фанатів. Також за команду бігав Віктор Агалі, кремезний нігерієць, котрий потім теж мав проблеми із законом, як і його попередник Акпоборі. Вітю заарештували у 2009-му році за фальсифікацію документів. Це змусило гравця у 2010-му році перебратися до Китаю у відомий всім нам «Цзянсу Сайнті». Судячи з того, що він завершив кар’єру у тому ж таки 2010-му у 32 роки, не факт що ми колись дізнаємося, чи справжньою датою народження його є 29.12.1978.

Вайландт

Але ще раніше, у 2002-му, свій останній 405-ий матч, за «Ганзу» провів Хільмар Вайландт. Народився майбутня легенда ганзеатів у місті Штральзунд, неподалік від Ростока, 29 вересня 1966 року. Із 1980-го він перебував у молодіжній структурі головної команди району. Дебютував він за місяць до свого 20-річчя, і на довгих 16 років місце в опорній зоні було зайняте Хільмаром. При зрості 177 см та вазі 72 він був непоступливим у боротьбі, заробляючи у бундеслізі по 4-5 жовтих карток за сезон. На жаль, з віком йому ставало все важче складати конкуренцію молодим та голодним до гри конкурентам. Останні два сезони Вайландт виходив на поле лічені рази, тим не менше, вболівальники влаштували йому теплі проводи на останньому домашньому поєдинку.

Хто так і не заграв у «Ганзі», так це Мартін Лачіні. Він народився 4 грудня 1982 року. Він вважався головним талантом клубної академії та викликався у збірну Німеччини U-17, тренером якої був у той час згаданий вище Хорст Хрубеш. Проте у 1999-му році він відгукнувся на пропозицію стати моделлю та переїхав у Нью-Йорк. Там Мартін фотографувався для Diesel та Hugo Boss, проте у 2003-му році та віддав перевагу іншій кар’єрі – музичній. Наразі він хіп-хоп виконавець, більше відомий під псевдонімами Marteria та Marsimoto. В якості спонсора Мартін підтримує ростокську команду із пляжного футболу, котра за 8 років свого існування 4 рази ставала чемпіоном Німеччини. А ще його пісня Verstrahlt була саундтреком у футбольному симуляторі FIFA 2012.

Маючи досить непоганий підбір виконавців у сезоні 2003/2004 «Ганза» забралася на високе для себе 9-те місце, хоча розпочався сезон для них – гірше не придумаєш. Після 10-11 турів команда взагалі замикала турнірну таблицю. Але зміна тренера, коли замість Арміна Веха на тренерський місток команди став легендарний півзахисник ганзеатів Юрі Шлюнц. При ньому команда почала стабільно набирати очки. У тому сезоні за команду грав визнаний забивала Мартін Макс (20 голів за сезон, рекорд «Ганзи» у бундеслізі). Після цього сезону Мартін закінчив свою кар’єру, як і легенда клубу Тімо Ланге (ще один легендарний гравець, Хільмар Вайландт зробив це двома сезонами раніше).

Для Макса гра у складі «Ганзи» була лебединою піснею цікавої футбольної кар’єри. Народився у 1968 році у Польщі. Там же ж і почав займатися футболом. Наприкінці 70-их емігрував із сім’єю до Німеччини, де його одразу ж записали у футбольну секцію «Blau Weiß Post Recklinghausen» і його першим тренером був Курт Мейєр (автор кращого гола 2001 року. Йому тоді було, на секундочку, 79!!!)

 У 1989 році перейшов у гладбаську «Боруссію», складати конкуренцію Ігорю Бєланову, Оліверу Бірхофу та Крістофу Будде. Попри 142 матчі за 6 сезонів, Макс не завжди був основним у тій команді, і час від часу програвав конкуренцію іншим визнаним майстрам гри в нападі, Хайко Херліху, Мартіну Даліну та Бачіро Салу і попри перемогу в Кубку Німеччини 1995, він вирішив змінити обстановку та подався до Гельзенкірхена. Перші два сезони він в парі із голландцем Юрі Мюлдером був грізною силою, котра допомогла «Шальке-04» здобути кубок УЕФА 1997. Проте втрата місця в основі знову змусила Макс змінити прописку. І знову вдало, адже саме при його участі Мюнхен-1860 вибрався в кваліфікацію Ліги Чемпіонів, зайнявши 4-те місце в чемпіонаті в сезоні 99/00. Щоправда там вони програли Лідсу, але тим не менш Макс, як хороше вино, з роками ставав все краще і у 2002-му році навіть отримав виклик у збірну Німеччини (взагалі, для мене дивно, чому такий талановитий нападник, маючи польське коріння, так і не викликався до збірної Польщі. У 90-их роках польський футбол відверто просідав і гравець такого рівня їм мав би стати в нагоді). А у сезоні 2003/2004 Макс перейшов у «Ганзу». Там він забивав більше ніж будь де (20 голів в 33-ох матчах чемпіонату, в середньому 0,61 гол за матч), але по закінченні сезон вирішив не продовжувати контракт на та завершити активні виступи. (Його син, якщо хто не знає, зараз грає за «Аугсбург»).

Перед новим сезоном ніхто не будував іллюзій з приводу попереднього успіху. Всі розуміли, що максимумом для «Ганзи» буде збереження прописки в еліті. Але команда максимум що змогла зробити, це фінішувати не останньою, і з 17-го місця, вилетіти, вперше за 10 років...

+18
Написать комментарий

Еще по теме

Реклама 18+