Пори року

Більшість тренерів, гравців та людей, які безперечно пов’язані із футбольним життям України стверджують, що футбол поза політикою… Однак, чи можна стверджувати це зараз, дивлячись на стан нашої рідненької Прем’єр-Ліги? З кожним приходом літа чи зими завжди охоплює дух чогось нового та сподівань, що саме ця пора року принесе щось краще у твоє життя. Напевно, саме такі слова стали надією для щирих вболівальників українського футболу в останні роки, але, на превеликий жаль, замість них приходили тільки одні втрати…

Перший пішов (осінь 2013)

Арсенал. Той, що з Києва. Ті, що єдині у найвищому дивізіоні Чемпіонату України з футболу мали вболівальників з лівими політичними поглядами. Симпатична команда, яка приваблювала не тільки своїм складом, а й грою найбільшої слави здобула «за часи правління» Рабиновича – людини, яка, будучи президентом клубу, справді вивела його на вищий рівень та робила все для максимальної зручності вболівальників. Єдиною проблемою було питання домашнього стадіону, однак Вадим Зіновійович й тут постарався, повернувши команду на НСК «Олімпійський», де зробив вхід вільним для вболівальників. А в 2008 на гру із луганською «Зорею» прийшло 40 500 вболівальників, що стало другим показником відвідуваності матчу в історії чемпіонату України.

З кожним роком каноніри ставали все більш сильними, а в сезоні 2011/12 вперше в історії клуб зумів здобути право на участь в єврокубках. І в той момент, коли Арсенал по-трохи починав підходити до рівня Дніпра та Металіста щось пішло не так. Клуб втратив двох спонсорів, а бюджет клубу був скорочений. Того року з команди пішло 14 гравців основного складу і як би не хотілось вірити, все йшло до банкрутства. Так зрештою і сталось: 29 жовтня 2013 року клуб знявся із змагань і розпочав вищенаписану процедуру.

Після вас (літо 2013)

Кривий Ріг – найдовше місто України, де у метро їздять трамваї. Найбільший металургійний центр, у якому в останні роки на вихідних люди почали звикати ходити на «Металург» - домашній стадіон футбольного клубу «Кривбас». Команди, яка в драматичній кінцівці чемпіонату сезону 2009/10 років ледь не вилетіла до першої ліги, а вже через декілька років боролась за євролігові місця. Той «Кривбас» ще молодого, але вкрай амбіційного Юрія Максимова неабияк змусив говорити про себе у футбольних колах. І все ж щасливого кінця, який ми звикли бачити у фільмах, тут побачити не довелось.

Ігор Коломойський, частка спонсорування якого в клуб становила майже 50% за неофіційною інформацією відмовився фінансувати клуб. Клуб, який як і вищезгаданий Арсенал починав виходити на зовсім новий рівень. Та й чемпіонат ставав іншим. Хоча й гегемонія Шахтаря та Динамо продовжувалась, однак чи не кожен матч почав дарувати видовищність та цікавість, а поєдинки  за участю криворіжців це ще більше підтверджували. Все ж долі столичного Арсеналу їм уникнути не вдалось й замість світлого майбутнього для команди із «брудного міста» все закінчилось тим, що 12 червня 2013 року клуб було розформовано.

Вижити (зима 2016)

Влітку 2015 року представники учасників футбольної Прем’єр-Ліги затвердили, що у новому сезоні замість звичних 16 команд братиме участь 14. Ахахах. Згадав, як ще нещодавно говорилось про 18 команд, а тут тільки 14. Ба більше, не ТІЛЬКИ, а АЖ. І те, що станеться у першому колі чемпіонату стане підтвердженням цих слів.

Перемога Шахтаря у Кубку УЄФА в 2009 та Євро 2012 – такі приємні речі, які змусили повірити, що український футбол й справді підвищив планку та все робить правильно. Тепер переносимось в реальність: заборгованість, ймовірність розформування, масова втеча за кордон іноземних гравців. Це так коротко про те, що я читав всю зиму цього року. «Говерла», «Карпати», «Волинь», «Металург». Останній із Запоріжжя ледь дограв 1 коло чемпіонату. Вже й забув, що влітку зник із футбольної мапи України їхній тезка – «Металург», той, що з Донецька. Клуб, де починали свою кар’єру Яя Туре та Генріх Мхітарян, які сьогодні є лідерами таких грандів європейського футболу, як Манчестер Сіті та Борусія Дортмунд відповідно.

Останній день зими порадував рішенням представників Прем’єр-Ліги наступний сезон розпочати з 12 командами. Хтось обурений. А що робити? Не може Прем’єр-Ліга роздавати аванси командам та тягнути їх на своїх плечах кожного року. А так залишаться ті, хто відповідає вимогам. Залишаться ті, хто, мабуть, й справді повинен. Не «Говерла» Шуфрича із тільки орендованими гравцями чи запорізький «Металург», який зводить кінці з кінцями.

Ласкаво просимо в наш клуб (весна 2016)

Перший день весни запам’ятають усі вболівальники одеського Чорноморця. Генеральний директор моряків заявив, що клуб розпочинає процедуру банкрутства. Одразу ж спогади, як ще недавно одесити поставили всіх на ноги у Лізі Європи; як ще недавно новий красень-стадіон збирав 30 000 на домашніх матчах. Здивування? Немає. Така якась пішла тенденція, що вже й не помічаєш втрати та не те, що здивований, а навпаки – чекаєш чогось подібного.

Футбол поза політикою? Тоді де наш перший чемпіон незалежної України сімферопольська «Таврія»? Де амбіційний ПФК «Севастополь»? А де зарплати футболістів, які грають у клубах, власниками яких є політики? Якби би ми не хотіли того, але воно є і залишиться. Й сьогодні наша Прем’єр-Ліга стала подібною до фільму «Пункт призначення», де головний герой, як би не пручався чи тримався, все ж приречений цілим не залишитись…